Блікова документація на пам’ятки історії та культури

0блікова документація на пам’ятки історії та культури

Надання об'єктам статусу пам'яток регламентує затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. порядок визначення категорій пам'яток для занесення об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Узагальнюючи весь процес документування – це шлях пед. муз. значення в муз. предмет.

Первинним етапом державного обліку пам'яток є виявлення об'єктів нерухомої культурної спадщини, що включає обстеження, фіксацію, вивчення, складання облікових карток на щойно виявлені об'єкти та формування списків виявлених пам'яток.

Наступним етапом є паспортизація та складання облікової документації на пам'ятку. До комплекту облікової документації мають входити: облікова картка, паспорт пам'ятки, історична довідка, акт технічного стану, матеріали фіксації, витяг з генерального плану міста чи іншого поселення з позначеними межами зон охорони, довідка про грошову вартість пам'ятки. Паспорт повинен містити історичні дані про об’єкт культурної спадщини, відомості про його стан, функціональне використання, роль у навколишньому середовищі, територію, а також про ландшафт, результати попередньої оцінки його антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності, про основні археологічні, іконографічні, архівні та бібліографічні матеріали, наявність науково-проектної документації, місце її зберігання та зони охорони.

Завершальним етапом обліку пам'яток є реєстрація їх, занесення до Державного реєстру національного культурного надбання. В разі занесення пам'ятки до Реєстру їй присвоюється охоронний номер відповідно національного або місцевого значення.

2)Облік музейних предметів і колекцій забезпечує систему збирання даних і реєстрації необхідної інформації (відомостей) про пам’ятки, які є національно-культурним надбанням. Державний музейний облік здійснюється шляхом включення кожного музейного предмета і колекції до державної частини Музейного фонду України.

Усі пам’ятки історії та культури (речові, об’єкти природи, твори всіх видів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, пам’ятки писемності, фото-, фоно-, кіно-, відеопам’ятки), що зберігаються в музеях і заповідниках, бухгалтерському обліку не підлягають, та їх відображення на балансі юридичної особи, в користуванні якої вони знаходяться також забороняється.

Музейний облік музейних предметів і колекцій передбачає дві стадії:

первинна реєстрація – облік предметів, які надійшли до музею. Фіксуються основні відмінні ознаки предметів в актах приймання, книзі обліку надходжень (основного фонду) або книзі обліку науково-допоміжних матеріалів на підставі результатів їх попереднього вивчення (первинної атрибуції)

наукова інвентаризація – облік основного фонду. Фіксуються результати розгорнутої атрибуції музейних предметів в інвентарних та спеціальних інвентарних книгах з метою юридичного закріплення предметів за певною музейною колекцією та охорони наукових даних про предмети.

Основними документами обліку музейних предметів і колекцій є акти приймання і акти видавання, книги надходжень (КН), інвентарні книги, спеціальні інвентарні книги.

49. Поняття „музейна аудиторія".

Музейна аудиторія – це сукупність людей, включених у сферу культурно-освітньої діяльності музею.

Це поняття об’єднує не тільки реальних відвідувачів, що прийшли в конкретний музей, але й потенціальних відвідувачів, тобто людей, які взагалі ходять до музеїв.

Музейна аудиторія характеризується за низкою параметрів. Її соціально-демографічний аналіз передбачає виокремлення таких ознак, як освітній рівень, рід занять, стать, вік, місце проживання. Кожну з цих ознак необхідно брати до уваги при роботі з реальними і потенціальними відвідувачами, але як показують дослідження, ставлення до музею, його експозиції та програми визначаються, перш за все, освітнім рівнем.

З погляду частоти відвідання музею аудиторія може поділятися на нестабільну і постійну. Наявність у музеї постійного контингенту відвідувачів – показник успішності його діяльності та важливий чинник подальшого розвитку.

Музейна аудиторія досліджується і в контексті спрямованості її інтересів на певні форми культурно-освітньої діяльності музею. У цьому разі можна говорити про аудиторію виставок, тематичних вечорів і концертів, відвідувачів „вихідного дня” та ін.

На теренах колишньої Російської імперії, частину державного утворення якої складала і територія України, перші спроби аналізу музейної аудиторії мали місце на початку ХХ ст.

Проте систематичне її вивчення розпочалось з середини 20-х рр. ХХст. щонайбільшою масштабністю вирізнялися дослідження, що були проведені у Третьяковській галереї. Їх підсумком стало видання збірки ”Вивчення музейного глядача”(1928).

Важливим параметром характеристики музейної аудиторії є ступінь її підготовленості та схильності до сприйняття, що іноді має поняття „музейна культура відвідувача”. Йдеться про вміння людини орієнтуватися у музейному середовищі та сприймати специфічну музейну мову. Критеріями оцінки музейної культури можуть слугувати частота та вибірковість відвідання музеїв, цілеспрямований огляд експозиції і пам’яток, наявність попередньої інформації про музей.

Для отримання цих даних , які всебічно характеризують музейну аудиторію, необхідні соціологічні дослідження.

Типи музейних джерел.

Предмети що входять до складу музейних фондів, різняться своїми фізичними властивостями, а також способом фіксації інформації, що береться за основу під час організації їх вивчення та зберігання. Вирізняють 6 типів музейних предметів, або джерел:

- речові;

- образотворчі;

- письмові;

- фонічні;

- фото;

- кіно-джерела.

Речові: музейні предмети, що є речами, були створені людьми і мають певне утилітарне значення.

Образотворчі: це музейні предмети, що містять зафіксовану, за допомогою зорового образу інформацію (живопис, графіка, скульптура, креслення…..)

Письмові: музейні предмети, що містять зафіксовану за допомогою писемних знаків (букв, цифр) інформацію (хронічки, літописи, документи, літературні і публіцистичні джерела).

Фонічні: на яких за допомогою спеціальних технічних пристосувань зафіксована інформація у вигляді звуків, шумів, музики тощо.

Фото джерела: містять інформацію у вигляді зображення, отриманого за допомогою фотоапаратури (фото, негативи на склі, плівці, фото відбитки….)

Кіно-джерела: містять інформацію як динамічне зображення, що фіксується і відтворюється за допомогою технічних засобів.

Поиск по сайту: