комунікативні схеми (к-схеми)

- ми кажемо про них коли розглядаємо структури комунікації, які можуть розгортатися у колективі між групами, у середині груп і т.д.

Такі схеми ми часто застосовуємо, коли розглядаємо проблеми навчання та виховання. Одна із складових у будь який педагогічній ситуації є К-складова (комунікативна).

У нас також тут буде розгортатися і лежати (як би лежати) на поверхні визначена К- структура, оскільки ми будемо здійснювати складний процес комунікативного, колективного мислення.

Коли я розглядаю поняття смислу та значення, я теж ввожу такі К-позиції, та, відповідно, місця. Я малюю, наприклад, деякий текст, який створюється першим комунікантом (к-учасником)

і потім передається у інше місце. Потім замальовую декілька позицій можливих по відношенню до тексту. Причому тут можуть бути позиції – вони відповідно будуть виступати і як К-місця – просто того, хто розуміє текст та дослідника (того, хто спостерігає), котрий буде відноситься до усього цього якось інакше.

Схема комунікації (К-схема)

Зверніть увагу:

- Коли ми малюємо таку схему, то перші два К-учасника

· той, хто створює текст і

· той, хто розуміє текст

опиняються К-пов'язаними і тими хто належить К-структурі (між ним встановлюється зв'язки);

- а ,скажемо, дослідник, якщо він не є учасником дискусії, вже не охоплений К-зв'язком. Він зовнішній спостерігач, і тому його належність до ситуації є принципово іншою. Але він будучи позиціонером у цій схемі місця у К-структурі не займає (між ним і двома іншими учасниками зв’язку не існує).

*) Коли ж ці речі малюють без додаткових пояснень, без розробки мови таких схем, їхньої лексики та синтаксису, то це дуже часто породжує кривдні інтерпретації – якщо я нічого цього не сказав, а просто намалював одного, іншого чоловічка, то різниця між позицією та місцем повністю стерта, тому що мова ще дуже погана, дуже не розроблена, дуже не артикульована (типологічно не визначена).

При розгляді доволі складних комбінацій таких К-структур, комунікативно - мислених і це важливо для розуміння комунікації – ми вводимо сюди (окрім двох позиціонерів) третього, четвертого позиціонерів – які задають певні запитання. І характер цих запитань – кожного разу змінював і місце і позицію тих хто приймає участь, відносно К-структури.

*)Те або інше запитання, яке адресоване до іншого учасника могло, наприклад, позбавляти цього учасника місцяу К-структурі, виштовхувати його у позицію вільну, без місця (доки він не починав говорити), і примушувати його самовизначатися відносно цієї ситуації, займаючи одну, другу, третю, четверту позиції і шукаючи для себе певне місце у К-структурі – це дуже важливо і принципово.

*) Коли ми, не дуже звітуючи перед собою, задаємо якісь запитання, вимагаємо відповідей і т.д. (не усвідомлюючи тієї відповідальності, яка пов’язана із нашою діяльністю)

- то ми увесь час маніпулюємо іншими учасниками групи, незалежно від того, бажаємо ми цього чи ні, звітуємо перед собою у цьому чи ні.

(Наприклад: Якщо я запитую свого співбесідника: «А ти зрозумів, що казав цей третій?», - то я одним цим запитанням і очікуванням відповіді – позбавляю його певного місця, у якому він знаходився, і примушую його вибирати, визначати досконало інше місце і дуже часто – іншу позицію.)

Характерні моменти тут –

- це переходи у три різні позиції (ну а місць буде більше):

· позицію «того хто розуміє»

· позицію «того хто рефлектує»

· позицію «того хто мислить»

- кожна із цих позицій визначається характером запитань, які адресовані до позиціонера і , відповідно, потребують досконало різної відповідної роботи(але це окрема складна тема).

Я зараз поки що натякаю на існування цієї дійсності. Мені важливо тільки сказати, що нам із цим прийдеться увесь час зіткатися і ми просили наших дослідників по можливості звернути увагу на цю сторону справи, тому що

- співорганізація правильної, культурної комунікації при виконанні тієї або іншої роботи досконало, на мій погляд, не мислима без відповідного просування і без навчання орієнтації у можливих тут наборах позицій, дійсностях і т.д.

- Усе це повинно бути досліджене і описане для того, щоб надати кожному силу і міць у оволодінні ситуацією, щоби він міг самовизначатисяу цій ситуаціїадекватно усім її поворотам, усім її граням і т.д.

Якби мене запитали, чому потрібно вчити у вищій школі, то я відповів би: - перш за все вмінню знаходитися у певних К-місцях (комунікативних) і різноманітних позиціях.

*)У американців, англійців, німців цьому вчать практично за рахунок спеціальної організації:

· дискусій

· колоквіумів

· обговорень і т.д.

Наша вища школа у цьому плані, явище унікальне, мені як викладачу вищої школи із цим приходиться постійно зіткатися – студенти II,III,IV курсів в усьому цьому практично не орієнтуються. Я погано уявляю що відбувається далі, що і як розгортається у тих або інших закладах (це було б цікаво дослідити), але до часу закінчення вузу – студенти цією дійсністю не володіють зовсім.

схемиситуаційноіпредметно структуровані -третій тип схем, я тут протиставляю -

· ситуаційну та предметну структурованість і

· К(комутативну) - структурованість.

Робота із позиційними схемами - а вони фіксують перш за все культурну нормованість визначеність кожного позиціонера і як би символізують і репрезентують це, я можу поступово структурувати і відповідно функціоналізувати ці зображення чоловічків, доповнюючи їх зв’язками і, відповідно, зображеннями функцій

(продовження прикладу на стор.4 – Схема комунікації (К-акту)).

Зовнішній дослідник якогось К-акту знаходиться зовні цього К-акту, зовні К-форми , але він опиняється, тим не менш, структурованим і, як і учасники цього акту, має певне місце, а не тільки позицію, по відношенню до структури ситуації та її предметних організацій. Та обставина, що він робить цю К-ситуацію предметом свого розгляду – або у цілому, або, скажімо, вирізаючи із неї один якийсь фрагмент, - ось ця обставина одразу включає його в ситуацію, він опиняється ситуаційнотапредметно зв’язаним за рахунок протиставлення себе визначеному предмету (самовизначення в ситуації).

У цьому плані – предметизації ситуації полагання туди тієї або іншої онтологічної картини, тієї або іншої дійсності, постає як надбання певного місця.

Приклад(… якщо продовжувати у цьому ж плані повідомлення Сазонова Б.В. то я би як раз по відношенню до усіх його фігурок поставив би запитання про те, як дизайнер себе предметизує або предметно зв’язує, вирізаючи і предметно-організуючі для себе із загальної соціокультурної ситуації той або інший фрагмент, котрий він буде розглядати і по відношенню до якого він буде виступати як мислитель і діяч того або іншого роду, скажімо, як дослідник або, навпаки, як проектувальник і т.д.

1 крокІ тому, коли ми, скажімо, запитуємо: «Борис Васильович, ви розмірковуєте тут як дослідник або як проектувальник?» або «Борис Васильович, ви реалізуєте тут соціотехнічний підхід або дослідницький підхід ?», - то ми тим самим запитуємо, чим його поведінка культурно детермінована.

2 крокА потім ми задаємо друге запитання: «І як ви уявляєте собі ваш об’єкт або тудійсність із якою ви маєте справу?» І це є другий крок у такому самовизначенні. Тому що в залежності від того, як він уявляє собі цю ситуацію, він займе те або інше місце в ситуації, опиниться так або інакше зв'язаним (виникнуть ті або інші зв’язки)).

Але предметна організація(як опосередкована предметом організація) є не єдиною. Можуть існувати і безпосередні відносини керівництва, підпорядкування, організації і т.ін.

(Не дарма мене А.А.Тюков увесь час запитував, коли ми готувалися до гри: «А у кого які лички будуть? Хто буде керувати роботою тих або інших підрозділів? Як вони будуть співорганізовані між собою? Якими безпосередніми правами володіє той або інший учасник і як він їх буде реалізовувати? »)

Це теж є момент ситуаційної структурації, але не предметної, а безпосередньо-діяльністної, або організаційно-діяльністної.

Значить, усі ситуаційні структури можуть бути

· або предметизовані(якщо такі предмети існують),

· або безпосередньо організовані за рахунок діяльністних співвідносин --керівництва - підлеглості, і це два плани, які доповнюють один одного.

кооперативна структурація– це наступний момент, дуже важливий для нас і той що наближає нас до однієї із організаційних проблем передуючих нам розробок. Запитання це дуже складне.

Що ми повинні визначити як

кооперативну структурацію(абоорганізацію діяльністних позицій і місць) – мені уявляється, що кооперативна організація завжди повинна існувати відносно того або іншого процесу діяльності – скажімо виробничого процесу або ще якогось.

Доки ми не говоримо про виробничий процес до тих пір можемо обговорювати, скажімо ці структури, але кооперації як такої не буде.

Тому в комунікації, наприклад, не може бути кооперації(в ній немає єдиної цілі – т.б. продукту – ред.).

Тут, як слідує, повинен бути один продуктивний процес, який задається строго визначеним продуктом. Практично це означає, що я стверджую, і мені це здається вкрай важливим, що навіть у такий діяльності, яка обумовлена складними ситуаційними зв’язками, немає кооперації, оскільки там в усіх учасників позиціонерів та утримувачів місць, фактично, існують різні цілі робіт. І тому проблема співорганізації ситуації є у першу частину проблема співвідношення і врахування різноманітних цілей, котрі є у членів комуніціюючої та діючої групи. Там не можливо казати про єдину мету. Та навпаки – для того щоб ввести у працюючу групу одну ціль, потрібно перш за все домовитися про єдність, навіть тотожності того продукту(співорганізуватися продуктивно), який вони бажають отримати. Це перше із чим ми зіштовхуємося.

Про мету.

Якщо повернутися трохи назад, то, мабуть, треба сказати що форм завдання цілей буває багато різних і ціль не завжди задається крізь вказівку на продукт, вона може задаватися і інакше – наприклад, через заперечення деякої ситуації. Усунути існуючу ситуацію – це не значить продуктивно визначити ціль, це значить – задати «дірку від бублика», а «бублика» там ще немає. А для того щоб співорганізуватися продуктивно, треба надати їй хоча б видимість позитивності. Ось коли у нас є такий єдиний процес отримання продукту і ми починаємо,

по-перше, членувати його на частини, а

по-друге, розподіляти ці частини єдиного процесу відносно тих або інших позиціонерів, то ми спочатку, за цією логікою, вводимосамі позиції, потім прив’язуючиці позиціїдочастин єдиного процесу, задаємо місця.

Але ці місця доки ще не структуровані між собою, вони структуровані через дещо інше для них – крізь цей продуктивний процес, не рідко вони (місця) виступають як технологізований процес (про це розмова буде пізніше). І ось тут задавши таке членування, ми тим самим задаємо між усіма учасниками – позиціонерами і утримувачами місць– певні кооперативні зв’язки, відносно єдиного для усіх них діяльністного процесу.

Але ось цікаве запитання: чи можемо ми тут говорити про ролі, функціональні ролі?

Тут виникає цілий ряд цікавих і достатньо складних проблем, які я не буду обговорювати детально, а лише дуже коротко означу схематично основні пункти.

По-перше – тут нам приходиться працювати не із чистими позиціями та місцями, а завжди із дуже складними двоплановими утворюваннями – позиція-місце і той процес, який здійснюється. Ця подвійність принципова для нашої роботи.

По-друге – оскільки кожна частина єдиного процесу опиняється пов’язаною із своїм місцем-позицією і місця-позиції виступають як носії цього процесу, а вони між собою ніяк не пов’язані і можуть розходитися, можуть роздвоюватися, розпадатися, бродити самі по собі постільки усе це ціле опиняється не структурованим.

Значить ми розглядаємо кооперативні зв’язки тільки у тій формі, у якій я їх зараз задав, то ми будемо мати неструктуроване ціле або дефектно-структуроване. Процес, як такий існує лише постільки оскільки він здійснюється, оскільки він актуалізується як такий він не може давати підґрунтя для структурацій місць-позицій. Тому я міг би цей малюночок розібрати, усіх по-різному орієнтувати і утворити хаотичне ціле, де немає єдиного процесу, а є тільки можливі його шматки, які дивляться у різні сторони. Ці шматки не вміщують у себе зв’язків і не створюють цілісності. Якщо з’являється соціотехнік– то він може представити деякий нормативний опис процесу у цілому – технологічну схему, або щось на зразок цього. Але знов таки це буде не єдність і цілісність процесу, а єдність і цілісність його уявлень, які ще повинні бути вменени цим позиціонерам і утримувачам місць. І за для того, щоб тепер цей процес співорганізувався, потрібно між самими місцями-позиціями встановити ще якісь додаткові відносини та зв’язки.

Практично я підійшов допроблеми взаємодії.

Нам за для того , щоб забезпечити співорганізацію необхідного нам процесу, який здійснюється окремими , автономними, ізольованими носіями у вигляді місць-позицій, потрібно

· або між самими цими місцями-позиціями встановити (Шт) ще якусь сукупність природних, натуральних зв’язків і відносин, або

· передбачити (Пр) за ними таке (це буде тоді самоорганізація або самостійна організація) або ж

· задати деяку форму їхньої співорганізації, яка буде вмінятися їм соціотехніком.

І тоді у нас опиняється тут два різнорідних утворювання:

- одне утворювання задає нам самий процес у його передбачуваній цілісності і в його єдності,

- друге – ці місця-позиції, які повинні знаходитися у певних зв’язках і відносинах одне до одного. І ці зв’язки і відносини, оскільки ми говоримо про людську діяльність, теж не можуть бути чимось статичним, а повинні бути деяким динамічним утворюванням , деяким процесом (механізмом). Значить по цим місцям повинен проходитиінший процес.

І ось тут ми включаємо відношення «процес-механізм».

Оскільки у нас тепер два процеси, то ми повинні вирішити, що ми будемо вважати процесом, а що – здійснюючим його механізмом.

Якщо, скажімо, наша задача складається у тому, щоб реалізувати цей єдиний продуктивний, виробничий процес – то тоді ми взаємодію та софункціонування цих місць-позицій – будемо вважати механізмом, який здійснює процес.

(І це, фактично, і є та задача, яку ми тут повинні здійснити – ми усі разом та кожний із нас.

Кожен із нас - є носієм певної потенції до дії, міркування, комунікації – потенції, яка визначається

· професійною культурою,

· особистими здібностями,

· орієнтаціями,

· установками і т.д.

усе те, що ми можемо зробити, зовсім на схоже на той процес, єдинийта продуктивний, рішання задач, котрі ми чекаємо та бажаємо тут здійснити.

Давайте уявимо собі два полярних випадки.

- Уявимо собі, що ми зібралися щоби рішати яку-небудь стандартну задачу. Усі ми оспособлені та вміємо це робити. І ось голова каже: «Хлопці, почали!» І ми усі, «ганяючи м’яча, або удесятиром, або розпасовуючи його між собою», почали здійснювати шматки цього нормативного процесу. Тоді ніяких взаємодій, практично, не буде, оскільки буде таке ось безперервне здійснення потрібного нам процесу.

- *) Але ми зібралися не для цього. Ми повинні здійснити творчій, креативний процес, зразків якого ніколи не було. І тому єдине, що ми маємо, це можливості, які закладено у кожному із нас –

· розмірковувати,

· слухати інших,

· розуміти,

· висувати якісь пропозиції.

І усе це буде робитися відповідно до наших

· звичкам,

· нашій культурі та інш.

Кожен із нас прийшов із іншого процесу, кожен із нас носій автономності та цілокупного, цілісного процесу і таким себе розглядає, і у такій ролі тут виступає. І тому, практично, це зараз – хаотичне, так сказати переплетення різних дій, акцій – мислених, розуміючих і т.д. Саме із цієї хаотичної взаємодіїта за рахунок неї ми бажаємо отримати єдиний процес творчого рішання задачі. Зробити це можливо лише у тому випадку, якщо ми паралельно із цим рішанням задачі – за сутністю воно повинно виступати як продукт, як те, що результує – будемо здійснювати взаємодію між собою – у результаті і буде народжуватися цей творчій, креативний процес. Ми його повинні скласти у ході нашої взаємодії. І при цьому, щоб його виконати, його скласти, ми повинні здійснити саме безперервне зіткнення один із одним. Ми повинні взаємодіяти у мисленому, комунікативному та дієвому планах.

Тут дуже важливо, що це не буде процес функціонування. Це буде цілковито унікальний процес, одиничний, який ніколи не повториться, і нічого подібного ніколи більш не буде. І ми повинні його змогти скласти саме як унікальний процес. Але ж цільто у нас, як я казав, складається у тому, щоб витягнути із цього деякі універсальні засоби , деяку методологію та технологію рішання таких задач.

Як слідує, фактично, здійснюючи унікальний процес, ми бажаємо, щоб у подальшому це перетворилося у наше функціонування. Щоб ми потім, збиралися тут через рік, через два роки, через три роки, змогли би так одразу співорганізуватися, щоб почав здійснюватися подібний, схожий процес – будь те програмування та розробка асортимент або ще чогось.

Як слідує, ми повинні у ході цієї взаємодії скласти – і так, особисто, завжди відбувається у людській діяльності, - ми повинні скласти із нас самих машину особливо роду.

І ось тут, на мій погляд, з’являється поняття про функціональні ролі та вперше з’являється функціонально-рольова структура.

Думка складається у т ому, що про функціонально-рольову структуру є сенс казати та приходиться говорити тоді, коли потрібно

співорганізувати машиноподібне функціонування - т.б. коли повинні бути повтори , або відтворення. Але це означає , що сам цей процес повинен бути розбитий на строго визначені цикли, які повинні повторюватися. Значить тільки у цьому випадку у колективі людей, які взаємодіють один із одним, складають функціонально-рольові структури та взагалі з’являються ролі, коли цей колектив людей

починає функціонувати, т.б. про ізводити деяку діяльність та її повторювати, відтворювати – один, два, три, чотири, п’ять разів.

І ось коли така ціль виникає, нехай лише тільки починає майоріти, і до неї починають іти, то стає осмисленим це складання функціонально-рольових структур.

Я не знаю, чи зможемо ми поставити таку задачу, чи почне у нас щось у цьому плані з’являтися.

Але якщо ми зараз знову уявимо собі ту схему програмування (дивись «Програмування»), яку малювали раніше та її цикли (аналіз ситуації, цілеполагання, цілевизначення, тематизація, постановка задачі, рішання задачі, проблематизація і т.д. – ред.), наприклад перший, якщо ми уявимо собі, що у нас у кожній групі починають виникати такі місця, як, наприклад,

· «ті, що промальовують ситуацію» і ті що спеціалізуються на цьому, або

· «ті, що визначають продукт», або, скажімо (дуже характерна роль),

· «рішатель»- той, хто починає рішати задачі і накидати якісь способи рішання – і позиція, скажімо,

· «критика»- котрий відхиляє запропоновані способи рішання,

· і того, хто їх сортирує, якимось чином оцінює – «оцінщика», і скажімо позиція

· «проблематизатора» , котрий вже заздалегідь не дочікуючись доки всі втомляться, починає розігрувати хід проблематизації: «А чи усе ми маємо?» - т.б. рефлектує структуру діяльності та запитує себе відносно способу (дивись – функціональна структура способу діяльності – вихідний матеріал, кінцевий продукт, засоби, система операцій – ред.)

то це дійсно значить, що у нас почне складатися такого роду функціонально-рольова структура та машина.

А головне, ми неймовірно прискорюємо увесь цей процес, оскільки цей лінійний процес ми розкладаємо на шматки, які починають рухатися паралельно один одному, але у точній відповідності із тією схемою, яку я малював.

Отак, я ще раз повторюю, що смисл та мета мого повідомлення складається у тому, щоб звернути вашу увагу на цю неймовірно складну та цікаву сторону справи. Цікаву та складну, але разом із тим абсолютно буденну, тому що це відбувається завжди, і без цього не може бути нічого. Було б добре як би ми змогли іноді у х оді нашої продуктивної роботи скоса, краєм ока, ще й дивитися на те, що у нас відбувається не тільки у плані виконання норми, не тільки у плані руху за змістом, але й ще у плані тих функціонально-рольових взаємодій та відносин, котрі у нас при цьому складаються.

Правда, у сучасних керівництвах по теорії організації та управління сказане, що немає більшої помилки для організаторів та учасників якоїсь справи, чим приймати до уваги дуже багато чинників. Але у нас задача експериментальна, дослідницька і тому , мабуть, потрібно постаратися розподілити самі ці ролі – у той час як одна частина колективу буде вирішувати задачі, інша буде у цей момент аналізувати. До цього , особисто, ми прагнули при розшаруванні методологічних груп, і мені хотілось би , щоб ця дійсність так саме, нехай у таких чернеткових начерках, перед вами лежала. У всякому випадку ,я твердо переконаний, що без розуміння цієї сторони справи налагодити справжню взаємодію між представниками різних професій, спеціальностей предметів та їхню осмислену комунікацію вряд чи можливо.

Поиск по сайту: