Економічний порядок та економічна свобода

Господарюючі суб'єкти є активною діяльною основою будь-якої економічної системи. Вони роблять систему диференційованою, стійкою, живою, рухомою, адаптивною, сприйнятливою до новацій і такою, що постійно розвивається. Завдяки наявності господарюю­чих суб'єктів, що є вільними у своєму виборі й водночас визнають авторитет суспільства й держави, здійснюється процес державного регулювання економіки в умовах невизначеності. У протилежному випадку проблема державного регулювання може перетворитися у таку, яку не можна розв'язати.

Проблему розвитку підприємництва, що є соціальною базою ринкових перетворень, не можна вирішити без виявлення суті й конкретних форм прояву економічної свободи. З характеристикою економічної свободи безпосередньо пов'язана проблема економічної демократії і її конкретних форм.

Проблема свободи вибору для господарюючих суб'єктів - це про­блема адаптивності, гнучкості й відповідальності. З інституціональної точки зору економічна свобода - це не результат власного вибору й власних зусиль індивіда, а щось дане йому «зверху» як потреба. Це не просто можливість вибору, це ще й достатньо важке зобов'язання вибору, яке людина не завжди хоче виконувати.

Негативна сторона свободи як економічного інституту - в тому, що вона являє собою щось, що нав'язується індивіду у вигляді склад­них правил, обмежень, тобто економічна свобода - це функція при­мусу. До того ж свобода ніколи не буває абсолютною, тому що стика­ється з обмеженим впливом інших свобод і має підкорятися прямим нормативним обмеженням, перш за все з боку держави.

Економічна свобода, детермінована самою системою ринкових відносин, є головним принципом організації ринкового господарства, що гарантує свободу підприємництва - можливість отримувати ре­сурси, виробляти продукцію і отримувати дохід. По-перше, еконо­мічна свобода підприємця - це влада, що делегується йому спожива­чами. Вона посилюється при збіжності їхніх інтересів і згасає, коли вони розходяться. По-друге, вона регулюється системою правил, що створюються в процесі ринкового обміну, завдяки цьому удоскона­люється економічний порядок, що визначає інституційні межі, в яких учасники ринкового процесу роблять свій вибір.

Упровадження в життя правил господарської поведінки є функці­єю держави. Тому обмеження втручання держави в економічний про­цес - це важливий принцип реалізації економічної свободи підпри­ємця, що свідчить про те, що забезпечення й підтримка суверенітету підприємця спирається на розподіл економічної й політичної влади. Глибина й характер цього розподілу й визначає в кінцевому підсумку принципи, на яких будуватимуться всі господарські відносини. Якщо такими принципами будуть правова культура та партнерство, то їх­нім результатом буде ефективна економіка.

У розвиненій ринковій економіці економічна свобода об'єктивний результат взаємодії економічно незалежних суб'єктів господарських відносин, а її межі відображають ступінь узгодженості їх інтересів. У перехідній економіці підприємницька свобода має інше походження. Вона формується на основі перерозподілу економічної влади шляхом надання свободи одним суб'єктам за рахунок інших.

В економічній теорії існують два підходи до вивчення економіч­ної свободи - у вузькому й широкому розумінні.

У вузькому розумінні предметом вивчення є тільки економічні свободи, тобто права людини на вільне розпорядження своїм багат­ством, доходом, часом і зусиллями. Визначаючи наявність більш-менш сильного взаємозв'язку економічної свободи з іншими видами свобод (політичної, інтелектуальної), представники «вузького» під­ходу надають економічній свободі самостійного й головного значен­ня в системі індивідуальних свобод. В цьому розумінні економічна свобода може бути інструментом для досягнення важливих цілей індивіда, а може бути самостійною цінністю. Зростання економічної свободи із збільшенням можливостей вибору відбувається не тільки в сфері споживання товарів і послуг, айв інших сферах: власності, підприємництва, вибору професії, місця роботи, інвестування.

Представники цього підходу до свободи концентрують свою ува­гу на динаміці різних компонентів економічної свободи і їх обмежень в умовах суспільного реформування, на порівняльному аналізі кон­кретних аспектів економічної свободи в різних суспільних системах.

Економічний підхід на основі теорії раціонального вибору, максимізації або оптимізації корисності претендує на пояснення не тіль­ки економічної, але й всякої людської поведінки. У такому випад­ку людське існування характеризується такими фундаментальними умовами:

1. Людина прагне досягти певних цілей.

2. Час і засоби, що є в її розпорядженні, обмежені.

3. Цей інструментарій може бути спрямованим на досягнення альтернативних цілей.

У кожний момент часу різні цілі по-різному важливі. При цьому кожна з цих умов окремо не становить інтересу для економіста, але, коли ці умови є в наявності одночасно, спосіб дій економіста (з його точки зору) неминуче набуває форму вибору і стає предметом еконо­мічної науки.

Економічний підхід базується на трьох передумовах: максимізуюча поведінка, ринкова рівновага й стабільність переваг. Існують чотири форми прояву економічної свободи: свобода підприємництва, свобода споживацького вибору, свобода власників і постачальників ресурсів і свобода територій, або місцеве самоуправління.

У неокласичній моделі раціонального вибору людина зобов'язанадотримуватися приписань максимізуючої поведінки.

Чим більше інституціалізована економіка, тим вужчим є «спектр альтернатив», меншим - раціональний вибір. Маємо песимістичний висновок: людина платить за інституційний порядок своєю свобо­дою, раціональністю і ефективністю своєї діяльності. Кожного разу, коли розглядають свободу якогось актора або акторів, мають на увазі свободу від якогось обмеження, заборони, стороннього втручання або перешкоди на шляху здійснення чи нездійснення чогось або станов­лення чи нестановлення когось.

Реально існуюча раціональність є повною раціональністю, тому що реальний механізм розподілу й використання ресурсів завжди містить і надраціональні елементи, зумовлені історичною динамікою, прогресом або «ерозією» будь-якої інституційної й технологічної структури економіки. Ці елементи господарського механізму цілком здатні набувати форми нераціональних, зайвих, неефективних, вод­ночас залишаючись функціонально необхідними. Це не означає, що модель раціонального. вибору є помилковою або не потрібною для розуміння економічної природи господарюючих суб'єктів. Ідеться про те, що ступінь охоплення економічної реальності цією моделлю становить значно менше, ніж 100%, тобто суб'єкт є вільним не лише тоді, коли він здійснює раціональний вибір.

Інституційний зміст раціонального вибору полягає в тому, що він є інструментом надання суб'єктові відповідальності, а значить, і свободи. В цьому міститься фундаментальна соціальна функція ра­ціонального вибору. Тому раціональний вибір суб'єкта можна подати як своєрідне тренування свободи. Виконання інституційних припи­сань - це теж позитивна свобода суб'єкта, тобто свобода, що дозволяє йому реалізовувати й розвивати свою соціальну сутність, долаючи відчуження.

Феномен відчуження є одним із вирішальних моментів генези­су й розвитку суб'єктного начала в економіці, існують природні та соціально-економічні передумови відчуження як невідповідності сутності. В економіці актуальне джерело відчуження - соціально-економічна невизначеність, спричинена технологічними змінами, ек­зогенними інноваціями. Чим більше знає й може людство, тим менше знає й може окремий суб'єкт. Прогрес - це джерело невизначеності, загроз і відчуження.

Інституційний розвиток можна тлумачити як введення суб'єктом інституційних обмежень у своє підґрунтя. Для того, щоб засвоєння інституційних норм сприяло розвитку, суб'єкт має інтегруватися в інституційну систему, тобто використовувати інститути у процесі максимізації корисності. Процес інституційного розвитку суб'єктів послідовно містить такі внутрішні моменти: засвоєння, виконання й використання інституційних норм.

Отже, існують рівні відносин суб'єкта з інститутами, три з них - контакт (зіткнення), введення в систему, інтеграція в систему. Тільки інтеграція надає можливість свободи всередині інститутів. Четвертий рівень - вихід у надінституційний простір, тобто інновація. Тут дефі­цит правил компенсується правом найсильнішого (спритного, розум­ного), яке потім фіксується у вигляді інституційних норм.

Можна зробити висновок, що існують три вихідні пункти інсти­туційного розвитку господарюючих суб'єктів: власність, професіона­лізм, інновації.

Ці пункти у подальшому розвитку перетинаються, перепліта­ються, взаємодіють. Виникнувши з будь-якого пункту соціального простору, інституційно розвинутий суб'єкт обов'язково має пройти й через два інших. Власність як цілепокладання породжує потребу у професійному менеджменті. Високий професійний статус дає право на власність шляхом оплати акціями або паями. Інновації дозволя­ють формувати норми, стандарти, які оформляють через патентні ме­ханізми у право власності на винахід.

Активність (діяльність) - умова збереження власності, професіо­налізму й інноваційного статусу. Припинення діяльності призводить до згасання суб'єктного начала, до втрати свободи й безпеки. На осно­ві закону збереження й відтворення ідентичності як головного прин­ципу існування суб'єкта раціональному вибору додається більшого значення, де максимізація корисності - лише окремий випадок.

Характеристики зв'язку інститутів і свободи господарюючого суб'єкта мають таке конкретне економічне втілення:

• підготовка і ухвалення господарських рішень як вибір;

• витрати як вираз внутрішніх меж економічної свободи;

• доходи як акт визнання часткового й відособленого загальним;

• податки як розділення свободи й відповідальності між суб'єктом і державою;

• ціна як вираження практичної та повсякденно доступної за­гальної цінності вільної діяльності господарюючого суб'єкта;

• інвестиції як влада суб'єкта над майбутнім, практична єдність сьогоднішньої та майбутньої свободи;

• кредит як довіра до свободи інших господарюючих суб'єктів;

• ризик як інституціалізована невизначеність вільної діяльності господарюючих суб'єктів;

• капітал як свобода організовувати діяльність несуб'єктів;

• активи як матеріальний простір та інструмент господарської свободи.

Носієм усієї сукупності внутрішніх моментів господарської сво­боди є власність як практична основа капіталу і активів. Суб'єкт одержує доступ в господарську систему через статус, наприклад, спо­живача, домогосподарства, фірми, корпорації, продавця, покупця, по­середника, підприємця.

Контрольні запитання й завдання

1. У чому суть розвитку демократії в Україні?

2. У чому суть економічної свободи як економічного інститу­ту?

3. Яка роль інститутів у формуванні та реалізації свободи госпо­дарюючих суб'єктів?

4. Виберіть правильне визначення категорій

Поиск по сайту: