Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Тема: Заснування і видання Євгеном Чикаленком першої української щоденної газети

Микола Драч

Магістрант історичного факультету

науковий керівник:

Кандидат історичних наук, доцент

Ярмошик І.І.

Тема: Заснування і видання Євгеном Чикаленком першої української щоденної газети.

На початку ХХ століття більша частина українських земель перебувала у складі Російської імперії. Український суспільно-політичний рух розвивався під пильним оком царської адміністрації та зазнавав значних утисків. Цей період ознаменувався появою в Наддніпрянській Україні ряду політичних партій та осередків, які часто-густо мали свої друковані органи, але вони не були щоденними та не мали міцного підґрунтя, тому швидко зникали. Основна частина тогочасної преси, поширюваної серед українців, була російською або проросійською. Необхідність появи щоденної постійної української газети була продиктована зростанням суспільно-політичного руху в українському суспільстві. За реалізацію цієї необхідності взявся меценат, громадсько-політичний діяч, член УДРП Євген Чикаленко.

Метою статті є популяризація відомостей про формування щоденної української преси Наддніпрянщини та про діячів, причетних до цієї справи.

Перша російська революція 1905-1907 років та маніфест 17 жовтня 1905 були сприятливими подіями для народження щоденного періодичного видання. Варто зазначити, що на той момент, незважаючи на існування ще Емського указу 1876 року, в Наддніпрянщині видавалися різноманітні друковані органи, провідне місце серед яких займала «Киевская старина». Але громадянство відзначало потребу у щоденному виданні. За реалізацію проекту української щоденної газети взявся Євген Чикаленко, не полишаючи активного політичного життя. Варто зазначити, що в тодішніх умовах справа ця фінансово була безнадійно збиткова [1, с. 12]. Однак Євген Чикаленко був захоплений цією ідеєю і розпочав втілення її у життя. Наприкінці 1905 року він обходить масу державних інстанцій з метою отримання дозволу на видання газети, активно працює над формуванням її бюджету та редакційного комітету. Співвласниками та співвидавцями газети стали В. Симиренко та В. Леонтович. Так зародилась українська щоденна преса, справа якій Євген Чикаленко віддав увесь свій потенціал, як моральний так і матеріальний, адже знав, що робить все це недарма.

Отже, 1січня 1906 року світ побачила перша українська щоденна газета «Громадська думка» і одразу на плечі безпосереднього видавця Євгена Чикаленка та редакційний комітет лягли труднощі, яких ніхто не передбачав: змістовна спрямованість газети і конфіскація першого номеру поліцією за гострі матеріали, відсутність досвідчених кадрів у газетній справі і суперечки всередині колективу [2, c. 102]. Левову частку цих проблем довелося вирішувати Євгену Чикаленку. Питання з цензурою було залагоджено досить просто і звично для тих часів – щомісяця Євген Чикаленко давав 50 рублів хабаря київському цензору та по 25 рублів двом його помічникам [3, с. 50]. Але це не змінило ситуацію докорінно: арешти, конфіскації та штрафи продовжувалися.

Як відомо, газета живе тільки тоді, коли її читають і вона цікава для громадськості. Попит на «Громадську думку» через три місяці з моменту виходу значно знизився з 5 тисяч до 2.5, тобто аж на половину. Цей невтішний показник став першим тривожним сигналом для видавців. Вони почали розмірковувати про невідповідність соціального напряму газети (вона спочатку призначалася для «трудящих мас»), її тематики, шукати й інших хиб [4, с. 69]. Слабкий інтерес до української газети пояснювався й конкуренцією з боку російської преси, до якої вже призвичаїлись українці і якій влада не вставляла палиці в колеса. Більше того, значною проблемою була мова газети. До Євгена Чикаленка та до редакції надходило багато листів з пропозиціями писати «мовою Шевченка» без якихось штучно «викованих» слів.

Але незважаючи на труднощі видання, «Громадська думка» виходила у світ до 18 серпня 1906 року. Цього дня у редакції газети київська жандармерія зробила трус і виявила революційні матеріали у співробітників.

Такий крок з боку влади не зупинив видання українського щоденника. Євген Чикаленко одразу взявся за продовження справи, враховуючи попередні помилки. Наступницею та більш успішною щоденною українською газетою стала «Рада». Матеріальну підтримку Євген Чикаленко отримав від В. Симиренка та В. Леонтовича, хоча останній і відійшов від статусу офіційного видавця, не погоджуючись з її змістовним напрямом.

Нова газета проіснувала протягом восьми з половиною років до 20 серпня 1914 року. Всі ці роки були сповнені невимовних труднощів, подолання яких потребувало від Євгена Чикаленка значних зусиль та матеріальних ресурсів. Але без газети він уже не міг жити. « Я не можу собі уявити тепер Україну без газети» – писав Євген Чикаленко М. Аркасові [4, с. 69].

Великою проблемою української газети був брак у неї талановитих дописувачів, бо на той час іще не сформувався український професійний журналістський корпус, не було «геніїв слова», здатних захопити читача своїми дописами. Вони формувалися разом з газетою. Євген Чикаленко неодноразово звертався до публіцистів із закликами писати такі статті, щоб вони «палили серця», зробили газету змістовною і популярною, а не наводили «сон-дрімоту».

Видавець мріяв і про змістовні різних жанрів, які забезпечували б газеті тисячі передплатників. Але тут виринала інша проблема: редакція неспроможна була оплатити працю талановитих дописувачів, пропонувала їм мізерні гонорари, бо передплата не покривала збитків, а видавці були обтяжені іншими видатками [4, с 71]. Щороку газета давала більше десяти тисяч дефіциту. Євген Чикаленко постійно шукав засобів для їхнього перекриття. З цією метою він продавав свої землі, іноді відривався від газети до господарства, звертався з Л. Жебуньовим до громадянства. Саме Л. Жебуньов написав у 1910 році лист до передплатників та прихильників газети «Рада» [5, с. 126]. В результаті число передплатників зросло на 700 чоловік. Це пояснюється тим, що українці все ж таки вірили в українську пресу, але не всі могли дозволити собі її передплатити, оскільки місцева адміністрація всіляко обмежувала розповсюдження газети, боячись її як революційної «крамоли». «Поки не зміняться обставини, поки не запанує законність, доти газета наша не може мати широкого розповсюдження в селі, не тільки серед народу, але й серед сільської інтелігенції. Учитель, священик, дяк, лікар, писар та інші бояться її виписувати, щоб не втратити посади» – пише у своєму «Щоденнику» Євген Чикаленко [5, с. 47]. Але навіть за таких несприятливих обставин знаходилися люди, які передплачували «Раду» і всіляко їй допомагали. Ця моральна підтримка підіймала дух Євгена Чикаленка, який іноді впадав у крайнощі через нестачу коштів для видання газети. Цією проблемою він переймався найбільше і ніколи не опускав рук, повторюючи свою звичну фразу «А ти, Марку, грай» [5, с. 50].

Окрім фінансових питань, Євген Чикаленко дбав про склад редакційного комітету, часто сам брав участь у редагуванні текстів для газети. Напередодні кожного нового видавничого року він сподівався на народження нових талантів, зокрема видатних гумористів.

Неврожайні передвоєнні роки посилили матеріальну скруту Євгена Чикаленка. Для подальшого видання газети він був змушений закласти свій київський будинок. Справа з газетою ставала все більше безнадійною, але продовжувалась далі.

Перша світова війна внесла свої корективи в роботу українських періодичних видань – їх було закрито. Не обминули можновладці і «Ради». 20 серпня 1914 року газету закрито.

Отже, перша українська щоденна газета «Рада» мала непересічне значення. Її поява та існування засвідчили зростаючий масштаб українського руху. Недарма місцева влада вела проти газети боротьбу, обмежуючи її всіма можливими засобами, адже розуміла, що український щоденник – це фактор посилення національної свідомості. Щоденна газета також сприяла появі та розвитку потужного редакційно-журналістського складу, який в подальшому сприяв розширенню українських друкованих органів. А це в свою чергу давало можливість охопити значно більшу частину українського населення, несучи на своїх шпальтах ідеї національного відродження.

Використана література:

1. Галина Басара-Тиліщак. «Головний ткач нації»(до 145-річчя від дня народження Євгена Чикаленка). (Галина Басара-Тиліщак.) // Історія та правознавство. – 2006. – №32. – с.10-12

2. Євген Чикаленко – меценат, видавець, мемуарист //Хорунжий Ю. Мужі чину. – К., 2005. – с. 89-121

3. Панчук І. Євген Чикаленко. Сторінки біографії.( Панчук І.) // Мандрівець. – 1998. – №1. – с. 48-53

4. Інна Старовойтенко. Євген Чикаленко: людина на тлі епохи: Монографія. – К.: Темпора, 2009. – 544с.

5. Євген Чикаленко. Щоденник (1907-1917). У 2-х т.: Документально-художнє видання. – К.: Темпора, 2004. – т. 1.: 428 с.: іл.

6. Дмитро Дорошенко. Євген Чикаленко. Його життя і громадська діяльність. Проект. – [Електронний ресурс]. «Ukrainica ad fontes». – Режим доступу : http://www.ukrcenter.com

7. Миронець Н. Історія наша… се боротьба за національне існування.( Миронець Н.) // Пам'ять століть. – 2001. – №6.

8. Чикаленко Є. Спогади 1861-1907. Документально-художнє видання. – К.: Темпора, 2003. – 416 с. іл.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.