З аналізу позиції німецького колеги видно, що він ототожнює поняття «реабілітаційна» і «спеціальна» педагогіка (як галузь дефектологічної науки)

У всіх таких випадках виховання як управління соціалізацією потребує особливих зусиль для корекції (від латинського соггесгіо - поліпшення, виправлення) цього процесу, тобто набуває характеру корекційного виховання.

Найчастіше у педагогічній думці корекційне виховання, корекційну педагогіку пов’язують із сферами дефектологічної науки і практики (олігофренопедагогікою, логопедією, сурдопедаго­гікою, тифлопедагогікою, ортопедагогікою та ін.).

Як зазначає російський вчений Н.М. Назарова, аналізуючи процес виокремлення дефектології у самостійну галузь педагогі­чного знання за часи радянської влади і причини заміни цього терміну на термін «спеціальна педагогіка», що позначає зараз у Росії спеціальність, за якою готують фахівців для роботи освіт­ніх установ для аномальних дітей, об’єктом останньої є «спеціа­льна освіта» (підкреслено нами - В.С.) осіб з особливими освіт­німи потребами як соціокультурний, педагогічний феномен (16, ст. 16) Зразу слід відзначити, що автор припускається, на нашу думку, принаймні двох неточностей. Дефектологія - як мульти» дисциплінарна наука включає в себе крім певних медичних дис­циплін, дві наукові галузі, пов’язані з проблемами розвитку і виховання аномальних осіб: спеціальну психології та спеціальну педагогіку. Отже, термін «спеціальна педагогіка» не замінює поняття «дефектологія», а продовжує, як і раніше, відбивати ли­ше одну з складових дефектології - педагогічну. Врахуємо та­кож, що визначаючи об’єктом спеціальної педагогіки «спеці­альну освіту осіб з особливими освітніми потребами», Н.М. Назарова звужує справжній предмет педагогічної діяльнос­ті (як наукової, так і практичної), яким є, як вже наголошувалося, не освіта , що пов’язана з функціонуванням певних освітніх установ, а виховання, яке охоплює всю систему цілеспрямованих прямих та опосередкованих (в тому числі і освітніх, але й розма­їття позаосвітніх проте педагогічних за своєю суттю) впливів на особу з метою забезпечення її спроможності досягати максима­льно можливих соціально і особистісно значущих результатів, перш за все, у сфері самореалізації в людському суспільстві.

Плутанина у вживанні понять «освіта» і «виховання» у віт­чизняній, як і у російській («образование» и «воспитание»)пе­дагогічній літературі пов’язана, очевидно з тим, що у англомо­вних джерелах ці поняття позначаються однаковим терміном - education.

На нашу думку, виводить педагогіку роботи з аномальними особами за межі суто освітніх систем у більш широке коло соці­ально-виховних реалій, зокрема - у діяльність позашкільних установ, сферу сімейного виховання, шсляшкільних професійних закладів, реабілітаційних центрів, інституцій ресоціалізації пра­вопорушників тощо - розуміння (і позначення) такої педагогіки ЯК корекдійної,

Але Н.М. Назарова категорично виступає проти терміну «ко- рекційна педагогіка», який на її думку з’явився у колишньому СРСР на початку 90-х років минулого століття як альтернатива поняттю «дефектологія»: «Поспішний перенос на початку 90-х рр. терміну «корекція», що використовується у медицині та психології, на усю сферу спеціальної педагогіки як альтернативи поняттю «дефектологія», поява терміну «корекційна педагогіка» привело до того, що вся глибина і різноманітність педагогічної діяльності у сфері спеціальної освіти, її сутнісний смисл (особи- стісний розвиток, задоволення особливих освітніх потреб людей З обмеженими можливостями життєдіяльності, їх адаптація або реабілітація засобами освіти, корекція і компенсація вторинних відхилень у розвиткові, соціокультурне адаптування, педагогічна допомога сім’ї та багато іншого) були зведені до корекції (ви­правлення)». І далі: «Як і «дефектологія», термін «корекційна педагогіка» примушує залишатися у діагностичній термінологіч­ній площині, бо об’єкт (дефект) лише замінили на дію, що до нього відноситься (корекція). Гуманізація суспільної свідомості, як і сучасне соціальне право (не зрозуміло, що має на увазі ав­тор - В.С.), не дозволяє сьогодні вважати етичною таку педагогі­чну термінологію, смислом якої є виправлення (корекція) люди­ни або якихось її якостей і властивостей. Людина має право на індивідуальність, самобутність, визнання і врахування суспільс­твом тих або інших її особливостей, в тому числі і обмежених можливостей життєдіяльності. Суспільство зобов’язане запропо- новувати такій людині допомогу (медичну, соціальну, педагогіч­ну, психологічну), але аж ніш не корекцію» (16, С. 11).:

Обсяг цитування пояснюється тим, що у наведених мірку­ваннях шановної російської колеги занадто емоційне, на нашу думку, ставлення до поняття «корекція» заважає авторові бути точною і переконливою у своїх оцінних судженнях.

По-перше, термін «корекція» розуміється Н.М. Назаровою неправильно, надмірно звужено, лише як «виправлення», тоді як він, перш за все, стосовно таких системних явищ, як розви­ток, соціалізація, абілітація, поведінка тощо, означає «поліп­шення».

По-друге, поняття «допомога» і «корекція» абсолютно не су­перечать одне одному: якщо, наприклад, дитину на підставі встановленого медико-психолого-педагогічного діагнозу напра­вляють у той або інший тип освітнього закладу, якій у найбіль­шій мірі буде відповідати особливостям її розвитку і завданням максимально цей розвиток поліпшити (а не виправити, за термі­нологією Н.М. Назарової), забезпечуючи найбільш сприятливі умови для соціалізації, то тим самим дитині пропонують допо­могу, але перш за все, корещійно-педагогічну (у єдності з корекційно-психологічною і медичною, при потребі).

Мною особисто і, знаю точно, більшістю моїх колег, вчених і практиків, не сприймається серйозно впевненість Н.М. Назарової у тому, що корекційно-педагогічне забезпечення розвитку і соці­алізації людини при суттєвих ускладненнях цих процесів пору­шує етичні норми «гуманізованої суспільної свідомості і сучас­ного соціального права». Навпаки, якщо уважно аналізувати міжнародні правові документи, які є підґрунтям організації соці­альної, в тому числі педагогічної, роботи з інвалідами, особами з розумовою відсталістю, то стає зрозумілим обов’язок суспільст­ва активно впливати на їх розвиток і соціалізацію з тим, щоб по­ліпшити (коригувати - В.С.) ці процеси з метою реабілітації прав, скажімо, дитини, неповноцінної у розумовому або фізич­ному відношенні, на достойне життя у суспільстві, на пріоритет­не задоволення особливих потреб такої дитини в галузі освіти, зокрема професійної, підготовки до трудової діяльності тощо (у відповідності з п.З стаття 23 Конвенції про права дитини, прийн­ятої ООН 20 листопада 1989 року).

Якщо ж педагогіка займе позицію невтручання у процеси ро­звитку і соціалізації такої особи, відмовиться від того, щоб ви­правити недоліки у цих процесах, об’єктивно чи суб’єктивно, біологічно чи культурно зумовлені, і тим самим поліпшити (відкоригувати) їх перебіг і результати, то якими аргументами - ети­чними, правовими, релігійними, науковими, - вона зможе випра­вдати таку позицію?

Хіба що ефемерним правом людини на індивідуальність, в тому числі пов’язану з обмеженими можливостями життєдіяль­ності, якому загрожує, як стурбовано вважає Н.М. Назарова, ко- рекційна педагогіка - не так вона сама, як її назва?

До речі, якщо комусь здається, що корекційна педагогіка (якщо її розуміти як педагогіку виправлення, а не поліпшення) має занадто агресивний характер, який не визнається на заході, нагадаємо про розповсюджену у багатьох цивілізованих країнах практику т.з. раннього втручання («інтервенції») у хід розвитку аномальної дитини, навіть з глибокою розумовою відсталістю, і про вражаючі позитивні наслідки реалізації цієї концепції педа­гогічної роботи з дітьми, що потребують такого втручання. Як ще назвати таку педагогіку, як не корекційною?

Слід зауважити, нарешті, що Н.М. Назарова не права віднос­но твердження про постійний перенос на початку 90-х років тер­міну «корекція», який нібито вживається в медицині і психології, на сферу спеціальної педагогіки. Такий «перенос» давно вже здійснений у дефектології саме у її педагогічних (підкреслено мною — В.С.) дослідженнях спочатку в олігофренопедагогіці, потім у тифлопедагогіці і т.д. Щоправда, виданий Інститутом дефектології АПН СРСР у 1970 році «Дефектологічний словник» зводив корекційно-виховну роботу лише до системи педагогіч­них заходів, спрямованих на виправлення недоліків психічного і фізичного розвитку розумово відсталих дітей, підкреслюючи, що саме така робота є основою процесу їх навчання головним чином у допоміжній школі» (3, ст. 159). На нашу думку, це можна певНОЮ мірою пояснити тим, що термін «корекція» практично не зустрічається У працях видатного психолога і дефектолога Л.С. Виготського, під впливом теоретичної спадщини якого роз­вивалась (і розвивається) дефектологічна наука Росії, України та й усіх інших республік колишнього СРСР. Л.С. Виготський ши­роко використовував, обговорюючи проблеми «соціального» виховання аномальних дітей, термін «компенсація», розуміючиПІД ЦИМ внутрішній процес появи у психіці тих новоутворень ,ЯКІ виникають як відповідь на ушкодження у різних сферах пси­хофізичного розвитку дитини і сприяють становленню чи відновленню її адаптації до соціального середовища. Ось чому в таких галузях дефектології, ж сурдопедагогіка, тифлопедагогіка, де на центральний план у розвиткові і вихованні дитини виступає про­блема заміщення певної сенсорної функції, суттєве ушкодження якої є первинною ознакою у складній структурі дефекту, голов­ним чином для характеристики специфіки цих педагогічних дис­циплін вживався термін «компенсація», хоча у загальній теорії дефектології цілком правильно розуміється, що якщо компенса­торна перебудова функцій життєдіяльності не відбувається авто­матично, необхідна спеціальна педагогічна робота, спрямована на управління внутрішніми процесами компенсації, формування способів останньої; робота яка грунтується на глибинному розу­мінні складності цих процесів, можливостей і небезпеки виник­нення т.з. «псевдокомпенсаторних утворень», які не поліпшують, а навпаки, ускладнюють повноцінну соціальну адаптацію особи­стості: «Педагогічний вплив з метою відновлення порушених і розвитку ще несформованих функцій передбачає застосування спеціальної системи навчання, виховання і розвитку аномальних дітей, в ході якої формуються способи компенсації» [З, С. 153].

Зазначена спеціальна система навчання, виховання і розвитку аномальних дітей і є тією системою, яку вивчає корекційна педа­гогіка, на що однозначно вказує створений колективом українсь­ких вчених-дефектологів понятійно-термінологічний словник, в якому у статті «Компенсація» зазначено: «Принцип компенсації є системоутворюючим в організації корекційної освіти (підкрес­лено мною - B.C.) аномальних дітей» [15, С. 180].

Цікаво, що у цьому фундаментальному виданні є написана мною стаття «Корекційна педагогіка», але немає статті під на­звою «Спеціальна педагогіка», хоча сам словник має саме таку назву. Цей факт ще раз підкреслює величезні утруднення у роз­веденні цих понять, а, на думку багатьох вчених, - і відсутність необхідності у такому розведенні.

Так, у інтернет-виданні «Альманах Інституту корекційної пе­дагогіки Російської академії освіти» О.І.Кукушкіна називає від­повідну статтю «Корекційна (спеціальна) педагогіка» і зазначає, що терміни «спеціальна педагогіка» і «корекційна педагогіка» у даний час використовуються у науковому і соціальному контекс­ті як синоніми для позначення галузі педагогіки, яка вивчає умо­ви навчання і виховання, необхідні дітям з різноманітними пси­хофізичними вадами для досягнення максимально можливого особистісного розвитку, освіти і готовності до самостійного до­рослого життя» (7).

Таким чином, О.І. Кукушкіна, базуючись на більш точному розумінні поняття «корекційна педагогіка», виводить її предмет за межі лише спеціальної освіти, як це характерно для позиції Н.М. Назарової.

Але ототожнення понять «корекційна» і «спеціальна» педа­гогіка все ж таки на нашу думку, не є абсолютно правильним.

Повертаючись до обговорення предмета корекційної педаго­гіки, підкреслимо ще раз, що специфіку соціалізації, а отже й розвитку людини, зумовлюють не тільки біологічні (в т.ч. пато- біологічні), а й соціальні фактори в їх нерозривній взаємодії. Тому, на нашу думку, є всі підстави вважати предметом корек- ційного виховання всі ті випадки суттєво викривленого, ушко­дженого з різних причин процесу становлення особистості, які потребують спеціальних цілеспрямованих педагогічних впливів (при цьому не виключене поєднання таких впливів з психологіч­ними та медичними) для поліпшення перебігу і результатів про­цесів соціалізації та розвитку індивіда, виправлення недоліків цих процесів.

Таким чином, корекційне виховання слід вважати й сутпо такої, наприклад, галузі, як пенітенціарна педагогіка, яка має вирішувати проблеми виправлення засуджених за скоєння зло­чинів до кримінальних покарань. Корекційний психолого- педагогічний вплив на психіку і поведінки таких людей, зокрема й неповнолітніх злочинців, має на меті реалізацію завдань їх ре- соціалізації, тобто досягнення такої зміни особистісних якостей засудженого, яка б дозволила повернути його у соціум, розрахо­вуючи на саморегульовану соціально-нормативну поведінку піс­ля звільнення. До речі, терміни корекційної педагогіки все час­тіше вживаються зараз у роботах, присвячених проблемам пенітенціарної діяльності (10).

Говорячи про зв’язок корекційної та пенітенціарної педагогі­ки, як діалектику загального і часткового, слід підкреслити, що аномалії психофізичного розвитку, як свідчать кримінологічні та дефектологічні дослідження, юридично залишаючи людину у межах осудності, можуть підсилювати у силу ряду причин (по­рушення взаємостосунків з оточуючими людьми, ускладнення самореалізації, псевдокомпенсаторні оеобистісні утворення асо­ціального змісту як вторинні ознаки дефекту, викривлене розу­міння соціальних ситуацій і неадекватного реагування на них, послаблення регулюючої функції інтелекту і волі, спрощення опосередкованості структури поведінки тощо) небезпеку делік- вентної (протиправної, злочинної) поведінки (5; 11; 12). Отже, у пенітенціарні установи потрапляють люди з психофізичними порушеннями, виховання і перевиховання яких є предметом, у першу чергу, корекційної педагогіки.

З іншого боку, дослідження (6; 8) свідчить, що позбавлення волі є дуже сильним психологічним стресором, який при пев­них умовах спричинює нервові розлади і психопатологічний розвиток особистості засудженого, викликає комплекс специ­фічних психопатологічних проявів, що отримали назву «синд­рому позбавлення волі». Отже, і тут соціально-педагогічна і психологічна робота набуває виразного корекційного і превен- тивно-профілактичного спрямування.

Корекційна педагогіка, безумовно, необхідна і у тих, розпо­всюджених сьогодні випадках, коли у людини виникають суттєві ускладнення у присвоєнні і реалізації норм соціальної поведінки через адиктивні явища розвитку, пов’язані зі шкідливими звич­ками (алкоголізм, наркоманія тощо). Відомо, що адиктивна по­ведінка, особливо у дитячому віці, може викликати органічну патологію центральної нервової системи, привести до різних видів психопатій, зокрема, за типом розгальмованості потягів.

Корекційна педагогіка, яка, повторюємо, має своїм завданням поліпшувати (коригувати) процеси соціалізації і розвитку особи­стості при їх суттєвих утрудненнях, включає у сферу своєї ком­петенції і ту галузь педагогічної практики і теорії, яка має назву (хоча й досить суперечливу і не точно визначену) реабілітаційної педагогіки.

Відомий німецький дефектолог професор К.-П. Беккер ще на початку 70-х років минулого століття писав, що «реабілітаційна педагогіка повинна розкрити загальні закономірності та сутність взаємозв’язків всіх елементів системи спеціальної освіти (підк­реслено нами - B.C.), створити передумови для здійснення прак­тичних заходів» [1, С. 26]. Автор зазначав, що для людей, з яки­ми працює реабілітаційна педагогіка, спільною суттєвою ознакою є порушення діяльності центральної нервової системи, а також хронічні захворювання і аномалії різних органів. Завдан­ня, пов’язані із забезпеченням таким людям, попри їх фізичні чи психічні недоліки, можливостей займатися виробничою чи ін­шою суспільно корисною діяльністю, з тим, щоб їх недоліки бу­ли компенсовані, а втрачені можливості відновлені і розвинені, вирішуються спільними зусиллями медиків, педагогів, техніків, соціальних працівників, юристів, психологів, економістів тощо, проте, як зазначає К.-П. Беккер, «у всіх випадках, коли засобами медицини і техніки не вдається досягти такої корекції або повної компенсації дефекту, які б знімали соціальні наслідки аномаль- ності, необхідні заходи щодо формування відповідних знань, вмінь чи навичок» [1, С. 26] тобто заходи суто педагогічного спрямування. Автор підкреслює, що реабілітаційно-педагогічні впливи необхідні для аномальної людини, починаючи з раннього дитинства і охоплюючи періоди не тільки шкільного, але й піс- ляшкільного професійного навчання.

З аналізу позиції німецького колеги видно, що він ототожнює поняття «реабілітаційна» і «спеціальна» педагогіка (як галузь дефектологічної науки).

На нашу думку, це не є цілком коректним, перш за все тому, що поняття «реабілітація» (від лат. ге-префікс, що позначає зво­ротну дію, та habilitas- придатність) у медико-соціальному (і педагогічному) розумінні означає повернення хворої людини (або людини, яка втрачає ту чи іншу функцію, що була вже пев­ним чином сформована) до нормального життя та праці у межах її психофізіологічних можливостей.

Отже, якщо бути послідовно логічним, стосовно осіб з пси­хофізичними аномаліями терміни «реабілітація», «реабілітаційна робота», «реабілітаційна педагогіка» можна вживати у тих випа­дках, коли початку такої роботи передував період становлення функцій та їх систем, абілітації (тобто формування певної здат­ності особи до чогось), а потім внаслідок травми, хвороби тощо функція була порушена і потребує повернення. Отже, термін «реабілітаційна педагогіка» позначає лише один з часткових ва­ріантів корекційної педагогіки, якщо йдеться про порушення психофізичного розвитку на більш пізніх етапах онтогенезу, вна­слідок чого виникає потреба у корекційному супроводжені про­цесу соціалізації особи.

До того ж, у даний час поняття «реабілітаційна педагогіка» у зв’язку з розвитком інституцій, які займаються соціальною роботою з різними верствами населення, розширюється на ка­тегорії людей, які не є об’єктами корекційно-педагогічного впливу (діти-сироти, люди, які втратили роботу, переживають життєві кризи, втратили смислоутворюючий вимір життя, пос­тійно перебувають у різноманітних конфліктних ситуаціях з мікросередовищем, з небезпекою суїциду тощо (14; 17).

Спостерігається певне ототожнення понять «реабілітаційна педагогіка», «корекційна педагогіка», «спеціальна педагогіка» у зв’язку із створенням і розвитком в Україні мережі реабіліта­ційних центрів як багатопрофільних навчально-виховних за­кладів для різних категорій дітей дошкільного і шкільного віку з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями (гли­бокі розлади слуху, зору, мовлення, інтелекту, емоційно- вольової сфери та поведінки, комбінованим дефектом, наслід­ками полієміліту та церебрального паралічу), а також для соці­ально-психологічної, медичної, трудової реабілітації, дорослих інвалідів. Вся реабілітаційна і абілітаційна робота таких центрів, якщо у ній використовуються засоби педагогічного впливу на особу (надання загальної і професійної освіти, фізич­не, трудове, естетичне, моральне, правове виховання, розвиток здібностей, навчання спілкуванню, самопізнанню і самовдоско­наленню, самоуправлінню поведінкою тощо), що ґрунтується на глибокому розумінні особливостей розвитку особистості при тих або інших структурах дефекту і на індивідуальному підході до об’єктів освіти і виховання, має яскраво виражений корек- ційний характер, тобто спрямована на поліпшення процесів розвитку і соціалізації людини.

Отже, стосовно дітей, які охоплені діяльністю таких центрів, ми маємо справу з сферою компетенції корекційної педагогіки, а щодо дорослих - корекційної андрогогіки (науки про виховання дорослих).

Термін «реабілітаційна педагогіка» іноді вживаються і у ду­же обмеженому значенні - педагогічної роботи з дітьми, які пот­рапили у біду, постраждали [9, С. 6]. ,

В будь-якому випадку «реабілітаційна» і «корекційна» пе­дагогіка не тотожні поняття: можна говорити лише про реабілі­таційні функції корекційної педагогіки - коли йдеться про по­новлення педагогічними засобами спроможності людини виконувати ту або іншу соціальну роль внаслідок суттєвого порушення фізичного або психічного розвитку.

У спробах чітко окреслити предмет корекційної педагогіки деякі автори надмірно його звужують. Так, зокрема, І.П. Підла­сий у цікавому, в цілому, навчальному посібнику для студентів педагогічних спеціальностей «Курс лекцій з корекційної педаго­гіки», цілком правильно визначаючи предмет корекційної педа­гогіки - дитячий розвиток і поведінка, що відхиляються від нор­ми, - пише: «Традиційно предметом корекційної педагогіки вважаються навчання і виховання дітей з обмеженими можливо­стями здоров’я. Саме поняття корекційної роботи пов’язувалося з аномальними, тобто з дітьми, які неправильно розвиваються, причиною чого є органічні порушення. Але тепер ми бачимо, що у дітей з’являються все більше неорганічних, тобто набутих, від­хилень, які також призводять до викривлення їх розвитку і пове­дінки. Тому можна не сперечатися щодо традиційного розуміння предмета корекційної педагогіки, просто сучасна наука розсуває межі, включаючи у сферу своєї дії всіх дітей з порушеннями роз­витку і поведінки» [9; С. 13].

Таке тлумачення предмету корекційної педагогіки принципо­во співпадає з нашою, презентованою, зокрема, вище у цій стат­ті, позицією. Але далі, замість того, щоб залишатися у межах зазначеного (розширеного у порівняні з традиційним) предмета корекційної педагогіки, автор зводить його, по-суті, до випадків порушення діяльності і поведінки, які спостерігаються у учнів масової шкоди, а багато з цих випадків взагалі ігнорує (зокрема, різноманітні типи дефіцітарного дизонтогенезу - сенсорні, мо­торні і мовленнєві вади тощо). А стверджуючи, що однією з основних задач корекційної педагогіки є «розробка технологій ко­лекційної роботи з школярами різних вікових груп» [9; С. 14], залишає поза увагою дітей дошкільного і переддошкільного віку, які потребують корекційного виховання, а також відповідні кате­горії дорослих. На випадки надмірно звуженого розуміння тер­міну «корекційна педагогіка» вказує і Н.М. Назарова: «З початку 90-х років термін «корекційна педагогіка» паралельно викорис­товується загальною педагогікою з метою позначення сфери пе­дагогічної допомога звичайним дітям і підліткам, які відчувають адаптаційні утруднення у освітніх закладах загального призна­чення [16, С. 12]. Про надмірно звужене і неточне розуміння І.П. Підласим поняття «корекційна педагогіка» (хоча при прави­льному, в цілому, визначенні її предмета), яке на нашу думку, пов’язане з використання автором лише однієї роботи видатного дефектолога В.П. Кащенка, яку останній присвятив тільки дітям з характерологічними вадами, хоча й назвав узагальнено «Педа­гогічна корекція...», уточнивши: «... Виправлення недоліків хара­ктеру у дітей і підлітків» (4), свідчить і наведена у посібнику

І.П. Підласого схема, яка відбиває систему «спеціальних педаго­гік, що вивчають проблеми виховання аномальних, тобто з різ­ними недоліками, дітей» (9 сс. 16-17), У цю систему, крім корек­ційної педагогіки, автор включає «дефектологію» (ігноруючи той факт, що корекційна, або спеціальна, педагогіка є педагогіч­ною , поряд з психологічною і медичною, складовою дефектоло­гії як мультидисциплінарної науки); «педагогіку часткових випа­дків» (?) і «реабілітаційну педагогіку», зводячи її, як ми згадували вище, лише до проблем «включення у нормальне жит­тя, дітей, які постраждали, потрапили у біду»; превентивну педа­гогіку, яка «досліджує питання примусового виправлення пове­дінки дітей та підлітків педагогічними засобами». Можна погодитись лише з уточненням визначення предмета «лікуваль­ної педагогіки», теж включеної І.П. Підласим у пропоновану ни* систему «спеціальних педагогію), - справді, замість поширеного колись надмірно широкого тлумачення лікувальної педагогіки, як такої, що займається питаннями виховання всіх категорій ді­тей з біологічно зумовленим дизонтогенезом, її завдання можна звести до розробки комплексу «щадящих» методик виховання дітей з послабленим здоров’ям (як правило у т.з. санаторних школах і медичних установах).

Щодо інших «спеціальних педагогік», за І.П. Підласим, то тут ми маємо справу з суттєвою плутаниною, і, перш за все, у визначенні предмету «превентивної педагогіки». Автор вважає, що ця назва походить від англійського ргеуегліу - примушення, тоді як, насправді, слово «превентивний» (лат. ргаеуепііуив - запобіжний) означає «попереджувальний», «той, що запобігає чомусь». В педагогічних науках, в тому числі і в корекційній педагогіці, превентивна функція виховання чи навчання має на меті запобігання виникненню відхилень у розвитку і поведінці, труднощів у навчанні, які можна прогнозувати на підставі того чи іншого діагнозу. Так, наприклад, В.В. Тарасун розробила теоретичні основи корекційно-превентивного навчання дітей з порушенням мовленнєвого розвитку (18). Розглядаючи превен­тивну педагогіку як таку, що досліджує питання примусового виправлення поведінки педагогічними засобами, І.П. Підласий, мабуть, сплутав її з пенітенціарною, яка має на меті виправлен­ня поведінки злочинців в установах кримінально-виконавчої системи.

Отже, аналіз поглядів І.П.Підласого на предмет і завдання корекційної педагогіки та її місце у системі педагогічних наук, свідчить про недосконалість і неупорядкованість позицій автора у цих питаннях.

Завершуючи критичний аналіз спроб різних сучасних авторів розібратися у предметі педагогіки, яка вивчає питання освіти, навчання, виховання, соціалізації дітей з порушеннями психоло­гічного та (або) фізичного розвитку, і знайти найбільш адекватну назву для позначення цієї галузі педагогічної науки, зробимо деякі основні висновки.

- При суттєвих ушкодженнях, викривленнях взаємо­пов’язаних процесів розвитку і соціалізації людини виховання як діяльність, що керує цими процесами, набуває корекційного (та­кого, що поліпшує, виправляє) характеру і стає предметом коре­кційної педагогіки.

Корекційне виховання у низці випадків виявляється необ­хідним на різних вікових етапах розвитку і соціалізації людини; стосовно дорослих людей, sud потребують корекційно-виховної допомоги коректно ввести термін «корекційна андрогогіка».

- Термін «корекційна» і «спеціальна» педагогіка дуже бли­зькі за сутністю, проте не тотожні, тому що корекційна педагогі­ка виходить за межі роботи з дітьми, які потребують корекційно- виховних впливів, лише у спеціальних освітніх закладах, охоп­люючи більш широку соціальну сферу. Крім того термін «спеці­альний освітній заклад» вживається не тільки для позначення установи, де навчаються і виховуються діти і дорослі з глибоки­ми порушеннями процесів розвитку і соціалізації. Некоректним є обмеження сфери функціонування корекційної педагогіки, лише певним типом аномального розвитку.

- Корекційна педагогіка включає у свій тезаурус поняття «компенсація» (як внутрішній психічний процес заміни втрачених функцій і результати цього процесу), «реабілітація» (як процес і результат поновлення функцій, які вже були раніше сформовані), але поняття «педагогічна корекція» розглядається як цілеспрямо­вана виховна, освітня, розвивальна діяльність, що сприяє форму­ванню компенсаторних механізмів, поверненню людині функціо­нальних можливостей у різних сферах соціального життя засобами фізичної, естетичної, трудової та ін. реабілітації.

- Корекційні виховні (педагогічні) впливи при необхідності органічно і системно поєднуються зі спеціальними засобами ме­дичної, психологічної, технологічної корекції, можуть викорис­товуватися як прямі чи опосередковані (через створений зовніш­ніх умов діяльності тощо), але вони завжди мають бути цілеспрямованими науково обґрунтованими, надійними з метою вирішення особистісно значущих для об’єктів корекції завдань.

ЛІТЕРАТУРА

- Беккер К.-П. Разработка теоретических вопросов реаби­

Поиск по сайту: