Мельник О. Авторитет торгової марки “Криворіжсталь” // Вісті Придніпров’я. – 2002. – 18 липня. – С.6

13. Пила В., Абрамов В. Деякі підсумки і перспективи розвитку регіонів України // Економіка України. – 1999. - №1. – С.40-47.

14. Плющ Я. «На коне», но с проблемами // Днепродзержинские новости. – 2001. – 27 июля.

15. Програма структурної перебудови економіки України на середньостроковий період 1999-2003 роки (Проект). – К.: Міністерство економіки України, 1998.

16. Розміщення продуктивних сил/ За ред. В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенова. – К.: “Знання”, КОО, 1998. - 546 с. – С.259-272. – С.126-135.

17. Сидоров М. Структурна перебудова в чорній металургії України: сутність проблеми та шляхи їх вирішення // Економіка України. – 1995. - №2. – С.41-46.

18. Синельников О. «Экспериментальные» политтехнологии // Агентство деловой информации "Контекст". - 2002. – 1 февраля.

19. Соціально-економічне становище України за січень-травень 2001 року // Повідомлення Державного комітету статистики України. – 2001.

20. Александр Вилкул: «ГМК Украины имеет реальные перспективы для роста» // Вісті Придніпровя. – 2006. – 12.07.

21. Соренков В. Гірничо-металургійний комплекс – основа промисловості Дніпропетровщини // Вісті Придніпровя. – 2006. – 12.07.

22. ОАО «ДМЗ им. Петровского»: поступательные шаги к модернизации // Вісті Придніпровя. – 2006. – 12.07.

ЩОДО НАПРЯМІВ РЕФОРМУВАННЯ МЕТАЛУРГІЙНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

Металургійний комплекс є базовою галуззю економіки України, оскільки забезпечує понад 25 % промислового виробництва, 34 % загального експорту товарів. Частка України у світовому виробництві сталі становить 2,4 % (рис. 1). Серед країн‑виробників металургійної продукції Україна посідає восьме місце.

Збільшити

Рис. 1. Світове виробництво сталі у 2010 р.

Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 рр. внесла суттєві корективи у завантаження виробничих потужностей металургійного комплексу і позиціювання вітчизняних виробників металургійної продукції на світовому ринку. Так, виробництво сталі в Україні скоротилось у 2008 р. на 13,3 % (у порівнянні з попереднім роком), у 2009 р. - на 19,4 %, у 2010 р. - спостерігалось зростання на 12,4 %. В інших країнах, що є основними виробниками сталі, падіння виробництва під час кризи було меншим, а у Китаї та Індії, незважаючи на кризу, відбувся приріст (табл. 1).

Таблиця 1

Основні виробники сталі у світі (млн тонн )[1]

Китай

423,0

494,9

500,5

573,6

626,7

Японія

116,2

120,2

118,7

87,5

109,6

США

98,6

98,1

91,4

58,2

80,6

РФ

70,8

72,4

68,5

60,0

67,0

Індія

49,5

53,1

55,2

62,8

66,8

Південна Корея

48,5

51,5

53,6

48,6

58,5

Німеччина

47,2

48,6

45,8

32,7

43,8

Україна

40,9

42,8

37,1

29,9

33,6

Внутрішнє споживання металургійної продукції в Україні є досить обмеженим (табл. 2), до того ж спостерігається тенденція його зменшення у 2008-2010 рр. по відношенню до 2007 р. відповідно на 8,4; 3,9 і 8,4 в.п. Збільшення частки внутрішнього споживання у структурі реалізованої продукції в 2009 р. (з 21,2 % до 25,7 %) пояснюється значним зменшення обсягів експорту металопродукції у цьому році (на 32 % в порівнянні з попереднім роком).

Таблиця 2

Загальні обсяги реалізації та внутрішнє споживання

вітчизняної металопродукції*

в т.ч. експорт вітчизняної металопродукції, млрд грн

68,3

77,8

99,3

139,5

95,0

131,9

Внутрішнє споживання вітчизняної металопродукції

млрд. грн.

26,4

31,7

41,7

37,6

32,9

35,4

% до обсягів реалізації

27,8

28,8

29,6

21,2

25,7

21,2

Імпорт металопродукції

млрд. грн.

8,6

11,2

16,5

24,9

13,5

22,2

% імпорту в загальному обсязі внутрішнього споживання

24,6

26,1

28,3

39,8

29,1

38,5

Довідково

Загальний обсяг внутрішнього споживання (вітчизняна продукція плюс імпорт), млрд грн

35,0

42,9

58,2

62,5

46,4

57,6

* Розраховано за даними Державної служби статистики України «Обсяги реалізованої продукції» та «Товарна структура зовнішньої торгівлі» за 2005-2010 рр. / Електронний ресурс http://www.ukrstat.gov.ua.

Імпорт металургійної продукції у 2010 р. у порівнянні з 2009 р. збільшився на 64,4 %, що спричинило збільшення частки імпорту у структурі внутрішнього споживання металопродукції (у 2010 р. у загальному обсязі споживання металопродукції 38,5 % складав імпорт).

Скорочення внутрішнього споживання вітчизняної металургійної продукції у кризові 2008-2010 рр. пояснюється декількома причинами.

Відбулося падіння виробництва у галузях економіки, що формують основний попит на металопродукцію. Найглибше падіння було зафіксовано у машинобудуванні, де обсяги виробництва почали знижуватися з кінця 2008 р. Найбільший спад зафіксовано у IV кв. 2008 р. на підприємствах виробництва автомобілів (50,2 %), побутових приладів (47 %), машин та устаткування для сільського і лісового господарства (35,9 %), залізничного рухомого складу (35,8 %). Негативний тренд посилився у 2009 р., коли на підприємствах машинобудування індекс виробництва становив лише 54,9 % до рівня 2008 р., у т. ч. на підприємствах із випуску машин та устаткування для добувної промисловості й будівництва – 52,1 %, для сільського і лісового господарства – 55,1 %, для металургії – 48,7 %, залізничного рухомого складу – 47,7 %, автомобільного транспорту – 19,1 %.

Скоротився попит на металопродукцію у будівельній галузі[2]. Обмежені можливості кредитування спричинили суттєве зменшення обсягів будівництва, що вплинуло на обсяги внутрішнього споживання металу. У 2010 р. відносно попереднього року обсяги будівельних робіт скоротились на 5,4 % (у 2009 р. - на 48,2 %). Падіння обсягів будівельних робіт відбулось внаслідок дії низки негативних факторів, зокрема низького попиту з боку домогосподарств (через практично повну зупинку іпотечного кредитування) та повільного відновлення попиту з боку корпоративного сектору.

Знизилася платоспроможність промислових підприємств внаслідок збільшення кількості збиткових підприємств. Фінансові результати підприємств промисловості в 2009 р. вперше за останні десять років сягнули від’ємного значення мінус 4788 млн грн. Неможливість залучення позичкових коштів для промислових підприємств ускладнює не лише реалізацію інвестиційних проектів, а й поточну діяльність.

Значне перевищення цін на основні види сталевого прокату на внутрішньому ринку над цінами експорту металу (табл. 3) гальмує внутрішнє споживання вітчизняної металургійної продукції і стимулює споживання імпортної продукції.

Таблиця 3

Ціни на основні види вітчизняного сталевого прокату, грн/т з ПДВ *

Внутрішні ціни

Ціни на експортну продукцію

Грудень 2009 р.

Грудень 2010 р.

Січень 2011 р.

Грудень 2009 р.

Грудень 2010 р.

Січень 2011 р.

Прокат плаский гарячекатаний

Прокат плаский холоднокатаний

Прутки та бруски, арматура

Кутики, фасонні і спеціальні профілі

*Розраховано за даними ДП «Держзовнішінформ» // Товарний монітор. Кон’юнктура. - №2. – 2011. – С. 19‑27

Перспективи розвитку металургійної галузі України значною мірою залежать від того, як швидко вона зможе відновити свої позиції на світових ринках. Обсяги експорту металопродукції групи УКТ ВЕД 72 «Чорні метали» в 2010 р. були вище показників 2009 р. на 5,8 %. Найбільше зростання спостерігалося щодо експорту феросплавів – на 42,8 %, прутків, брусків та арматури – на 16,9 % (табл. 4).

Таблиця 4

Експортні поставки металопродукції з України

Найменування

Кількість, тис. т

Вартість, млн дол. США

7201 Чавун у чушках або інших формах

7202 Феросплави

7206-7207 Зливки та напівфабрикати

7208 Прокат плаский гарячекатаний

7209 Прокат плаский холоднокатаний

7213-7215 Прутки та бруски, арматура

7216 Кутики, фасонні та спеціальні профілі

Відновленню позитивної динаміки щодо присутності вітчизняної продукції металургії на світових ринках у 2010 р. сприяли наступні чинники.

Сприятлива кон`юнктура цін на металопродукцію, яка утворилася в результаті виходу світового господарства зі стану кризи (рис. 2). Зокрема, підвищувались ціни на сталь на світових товарних ринках у зв’язку із зростанням попиту на тлі погіршення конкурентоспроможності продукції європейських постачальників через зростання курсу євро до долара США. У січні–травні 2011 р. прогнозується підвищення експортних цін на гаряче- та холоднокатані листи та рулони, зливки, прутки та кутики, фасонні і спеціальні профілі з нелегованої сталі.

Збільшити

Рис. 2. Динаміка цін на металургійну продукцію на зовнішніх ринках (дол. США/т)[3]

На тлі постійного попиту закордонних споживачів українські металовиробники у січні 2011 р. значно збільшили обсяги виробництва[4]. За даними Державної служби статистики України, у січні 2011 р., порівняно з січнем 2010 р., у металургійному виробництві та виробництві готових металевих виробів приріст продукції становив 13,3 %, у т.ч. на підприємствах з виробництва чавуну, сталі та феросплавів – 8,6 %, труб – 54,7 %, інших видів первинного оброблення сталі – 30,0 %, готових металевих виробів – 26,7 %. Водночас, зменшились обсяги продукції у виробництві кольорових металів (на 0,2 %). Основні обсяги металопродукції у I кв. 2011 р. будуть відвантажені до країн ЄС та Азії. Експортні ціни у січні-лютому 2011 р. збільшилися в середньому на 15-20 дол. США/т, зокрема на: прутки із нелегованої сталі до 715-720 дол. США/т; кутики – 650-670 дол. США/т; чавун переробний – 500-520 дол. США/т.

Стабілізація курсу гривні сприяла формуванню реальних фінансових планів металургійних комбінатів, які забезпечували як операційну, так і інвестиційну їх діяльність, а незначне зміцнення гривні до долара США впродовж 2010 р. не було спроможне «розмити» цінову конкурентоспроможність експортерів.

Запровадження процедури автоматичного повернення податку на додану вартість. У березні 2011 р. вперше проведено автоматичне відшкодування ПДВ 24 підприємствам, більшість з яких – підприємства металургійної та машинобудівної промисловості, на загальну суму 456,5 млн грн.

Між тим, нарощування обсягів реалізації вітчизняної металургійної продукції на зовнішньому і внутрішньому ринках стримується низкою системних чинників.

Більшість вітчизняних підприємств чорної металургії оснащені застарілим обладнанням, металургійні заводи експлуатуються понад нормативні терміни (табл. 5). На обладнанні з терміном служби понад нормативний виробляється понад 50 % металопродукції. Утримання устаткування, введеного в експлуатацію на початку минулого століття, коштує підприємствам значно дорожче, ніж впровадження нових технологій, що відповідають світовим стандартам.

Таблиця 5

Ступінь зношеності основних фондів металургійних підприємств України

Найменування підприємств

Дата заснування, рік

Зношеність основних фондів, %

ЗАТ «Макіївський металургійний завод»

67,4

ВАТ «Міттал Стіл» (м. Кривий Ріг)

80,8

ВАТ «Дніпропетровський мет. завод ім. Комінтерну»

56,6

ВАТ «Дніпропетровський мет. завод ім. Петровського»

79,5

ВАТ «Дніпровський мет. комбінат ім. Дзержинського»

55,2

ВАТ Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь»

56,4

ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»

1897 (відновлено в 1927р.)

57,7

ВАТ «Алчевський металургійний комбінат»

38,9

ВАТ «Єнакіївський металургійний завод»

13,4

ВАТ Металургійний комбінат «Азовсталь»

57,1

ВАТ «Донецький металургійний завод» (ДМЗ)

58,1

Основну частку (42 %) українського експорту металів у 2010 р. складали: чавун переробний у чушках, зливки, напівфабрикати з нелегованої сталі, феросплави, відходи та брухт чорних металів. Практично була відсутня номенклатура експорту високотехнологічної металопродукції: продуктів прямого відновлення залізних руд, листів плакованих з гальванічним покриттям та електролітичним оцинкуванням, прокату плаского з корозійностійкої нержавіючої сталі. По багатьох видах високотехнологічної металопродукції імпорт в десятки разів перевищує експортні поставки.

В умовах фінансової кризи інвестування процесів модернізації та технічного переоснащення металургійних підприємств різко скоротилося: річний обсяг інвестицій в основний капітал в 2009 р. порівняно з 2007 р зменшився на 41 %, а прямих іноземних інвестицій – майже в 3,5 разу (табл. 6).

Таблиця 6

Інвестування металургійної галузі

Річні обсяги інвестицій в основний капітал, млн грн**

Річні обсяги прямих іноземних інвестицій, млн дол. США***

Металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів

2968*

156,2

-240,2

44,7

383,3

Промисловість (довідково)

35469*

48,5

969,3

766,2

*Станом на 1 жовтня 2010 р.

**Статистичний щорічник України за 2009 рік // електронний ресурс (http://www.ukrstat.gov.ua)

***Статистичний збірник «Інвестиції зовнішньоекономічної діяльності» // електронний ресурс (http://www.ukrstat.gov.ua).

На сьогодні підприємства галузі не готові йти на глобальні заходи щодо реконструкції і реорганізації виробництва, а залучені інвестиції переважно спрямовуються на завершення раніше початих проектів і здійснення короткострокових високорентабельних заходів. Найбільш прийнятними джерелами фінансування при реалізації проектів модернізації залишаються власні кошти підприємств і позичкові кошти.

Висока енергоємність виробництва пояснюється неефективним споживанням паливно-енергетичних ресурсів, що спонукає додатково витрачати понад 8,5 млрд куб. м природного газу і збільшує залежність галузі від імпорту енергоресурсів. Надвисокі витрати енергоносіїв призводять до зниження конкурентоспроможності української металопродукції. Енергоємність виробництва чавуну на українських металургійних підприємствах на 30 % вища, ніж на провідних підприємствах світу. Такий стан склався внаслідок недостатнього використання нових технологій, зокрема спалювання пиловугільного палива (ПВП) у доменних печах. У середньому витрати ПВП в Україні складають 16,9 кг/т на виробництво чавуну, тоді як в ЄС – 104 кг/т, у Китаї – 120 кг/т (табл. 7).

Таблиця 7

Питомі витрати енергоресурсів на виробництво чавуну

Показники витрат

ЄС

Китай

Україна

1.Енергоресурси, кг у. п./т

483,4

477,4

637,8

у т.ч.

кокс, кг/т

503,8

природний газ, м3/т

–

–

82,2

пиловугільне паливо, кг/т

16,9

2. Кисень, м3/т

62,3

63,9

81,5

Значна частка енергоресурсів, що споживаються при виробництві чавуну в Україні, припадає на природний газ (щорічно майже 3,0 млрд м3), тоді як у провідних країнах світу природний газ при його плавленні практично не використовується. Особливо енергоємним є мартенівське виробництво сталі; витрати енергоресурсів при цьому майже у 5 разів (а природного газу в 15 разів) більші, ніж при конвертерному виробництві сталі.

В Україні панують застарілі технології виплавки сталі (в мартенах виплавляється 41 %, конвертерах - 55 % і лише 4 % сталі виплавляється у електросталеплавильних печах). Практично не застосовуються на українських підприємствах прогресивне електронно-променеве плавлення сталі та методи прямого відновлення залізних руд, які належать до п’ятого технологічного укладу. Використання безперервного литва заготівок в Україні складає лише 40 % загального обсягу виробництва прокату, тоді як у РФ – майже дві третини, а у Німеччині – 98 %.

Мартенівський спосіб виробництва сталі ліквідований у всіх розвинутих країнах світу ще в 1980-1990-их рр., а в Китаї – у 2003 р. На сьогодні такий спосіб є малоефективним як з економічної, так і з екологічної точки зору. На 2010 р. частка мартенівської сталі становить лише 3,6 % світового виробництва сталі та припадає в основному на Росію (40 %) і Україну (46 %), тобто ці дві країни в сукупності виробляють 86 % світового обсягу мартенівської сталі[5].

Низький рівень кооперації у гірничо-металургійному комплексі не дозволяє налагодити раціональні канали ресурсного забезпечення металургійних підприємств і створити повні технологічні цикли виробництва[6]. На сьогодні більшість металургійних та гірничо‑збагачувальних комбінатів, вугільних шахт, коксохімічних підприємств, трубних заводів розпорошені серед окремих власників і не мають тісних виробничих зв’язків.

В Україні відсутня цілісна система підтримки експорту, недостатнім є захист інтересів експортерів на зовнішніх ринках, нерозвинений механізм експортного кредитування, зберігаються суттєві проблеми з відшкодуванням ПДВ.

На перспективи експорту металургійної продукції впливає становище в країнах-торговельних партнерах:

- витіснення національних експортерів зі світових ринків металу через запровадження іншими країнами дискримінаційних квот по відношенню до України;

- можливе послаблення позицій України на ринках країн Африки та Середнього Сходу у зв’язку з політичною нестабільністю (будівельні проекти у цих регіонах зараз заблоковані) та майбутнім можливим перерозподілом сфер політичного впливу, що призведе до скорочення експорту українських поставок металопродукції.

Проведений аналіз свідчить про значні проблеми, нагромаджені у металургійній галузі України. Для реформування вітчизняної металургійної галузі[7] необхідно створити умови для ефективного використання наукового потенціалу та підвищення ролі держави у реалізації інвестиційно‑інноваційної моделі розвитку галузі. Пріоритетами реформ мають бути зменшення енергоємності виробництва, збільшення попиту на внутрішньому ринку на вітчизняну продукцію металургійної галузі, стимулювання експорту, забезпечення конкурентоспроможності металургійної продукції.

Зменшенню енергоємності металургійного виробництва сприятиме:

- оптимізація кількості та змісту державних цільових і бюджетних програм фінансування науково-технічних робіт, що спрямовані на розроблення та впровадження у металургії матеріало-, енерго- та ресурсозберігаючих технологій та устаткування;

- актуалізація Програми енергоефективності та енергозбереження на період до 2017 р.[8], спрямованої на модернізацію та зниження енергоємності виробництва металопродукції за рахунок розробки та впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій та устаткування;

- підтримка енергозберігаючих проектів у металургії шляхом використання передбачених податкових пільг при закупівлі сучасного енергозберігаючого обладнання; укладання угод щодо отримання податкового кредиту на частину прибутку, що спрямовується на інвестування енергозберігаючих технологій; відкриття спеціальних кредитних ліній у вітчизняних банках для фінансування реконструкції та модернізації металургійного обладнання.

Збільшення попиту на внутрішньому ринку на вітчизняну продукцію металургійної галузі можливе за рахунок:

- стимулювання виробництва у галузях економіки, які формують попит на металопродукцію, зокрема машинобудівного комплексу, за рахунок реалізації норм Податкового Кодексу (ст. 158) щодо звільнення від оподаткування прибутку підприємств (на 50 %), отриманого від здійснення енергоефективних заходів та реалізації енергоефективних проектів підприємств, що включені до Державного реєстру підприємств, установ, організацій, які здійснюють розроблення, впровадження та використання енергоефективних заходів та енергоефективних проектів;

- створення умов для фінансової санації збиткових промислових підприємств і забезпечення таким чином повноцінного споживання вітчизняної металопродукції в процесі їх модернізації і поступового нарощування виробництва;

- переважного забезпечення вітчизняною металопродукцією будівництва стратегічних інфраструктурних проектів (споруд для «Євро‑2012», мостів, залізниць, метрополітенів, модернізації комунальної інфраструктури), що інвестуються за рахунок коштів центрального та місцевих бюджетів;

- поступовому нарощуванню обсягів будівництва шляхом реформування дозвільних процедур згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також за рахунок реалізації Національних проектів «Доступне житло», «Дунайський коридор» (що, зокрема, включає будівництво залізниці Ізмаїл – Рені і автобану Одеса - Рені) та ін.

Підвищення конкурентоспроможності металургійної галузі вимагає технологічного оновлення та оптимізації структури продукції за рахунок наступних заходів:

- розробки та впровадження ефективного механізму контролю за виконанням інвестиційних та соціальних зобов’язань на приватизованих об’єктах, в тому числі завдань щодо структурної модернізації, підвищення продуктивності праці, забезпечення конкурентоспроможності продукції, соціальних гарантій; опрацювання механізму повернення майна в державну власність у разі невиконання приватизаційної угоди;

- прискорення розробки та затвердження «Програми інвестиційно‑інноваційної діяльності на 2011 р. і на період до 2015 р.»[9], проект якої передбачає реконструкцію підприємств металургійної галузі, зокрема Відкритих акціонерних товариств «Запоріжсталь», «Азовсталь» та «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча», на суму близько 1 млрд дол. США у 2011-2012 рр. за рахунок власних коштів суб’єктів господарювання, залучених коштів, у т. ч. коштів державних і недержавних банків, міжнародних фінансових організацій;

- прийняття Закону України «Про підвищення конкурентоспроможності підприємств гірничо-металургійного та хімічного комплексів» (Проект Закону від 7.06.2010 р., реєстр. № 6492), яким, зокрема, передбачено, що підприємства гірничо-металургійного і хімічного комплексів мають право на залучення кредитних ресурсів під державні гарантії;

- створення сприятливих умов для залучення іноземних інвестицій, зокрема за рахунок інформування ділових кіл країн-партнерів про можливості інвестування в промисловість України, забезпечення прозорості у системі стягування податків, спрощення реєстраційних процедур тощо;

- поширення на металургійний комплекс режиму автоматичного відшкодування ПДВ за умов приведення показників металургійних підприємств до критеріїв, визначених процедурою режиму автоматичного відшкодування (дотримання визначеного рівня заробітної плати та рівня заборгованості по податках);

- сприяння вертикальній інтеграції у металургійному комплексі за рахунок організаційного кооперування (поширення досвіду Метінвест Холдингу, «Індустріального союзу Донбасу»)

Стимулювання експорту вітчизняної металопродукції має включати:

- прийняття Закону України «Про систему державної підтримки експорту товарів (робіт, послуг) українського походження» (Проект Закону від 03.03.2009 р., реєстр. № 4145), який містить положення щодо надання експортних кредитів українським експортерам для здійснення експортних операцій, а також українським виробникам на стадії виробничого циклу для забезпечення виробництва продукції згідно з укладеними зовнішньоекономічними договорами, іноземним покупцям під зобов’язання закупівлі ними українських товарів; норми щодо страхування та перестрахування експортних кредитів, наданих українському експортеру банками-кредиторами, від комерційних та некомерційних ризиків для забезпечення відшкодування у разі невиконання іноземним покупцем зобов’язань за зовнішньоекономічним договором та ін.

- використання можливостей нарощування експорту вітчизняної металопродукції до країн, де раніше попит задовольняли японські металовиробники (до землетрусу у березні 2011 р.), а саме - до Індонезії, Філіппін, Малайзії, Таїланду, В’єтнаму. За оцінками BG Capital, Україна при активізації міжнародної торгівлі здатна додатково до прогнозованих на 2011 р. поставок на рівні 3,8 млн тон поставляти ще 1,2-1,5 млн тон сталі;

- підвищення ролі відділів з економічних питань у складі дипломатичних представництв України за кордоном у проведенні антидемпінгових розслідувань та введення симетричних тарифних бар’єрів для імпорту з тих країн, які блокують доступ української металопродукції на свої ринки.

Відділ секторальної економіки

(А. Сухоруков, О. Собкевич, С. Воробйов)

[1] World Steel in Figures, World Steel Association, 2009

[2] У структурі проміжного споживання ВЕД «Будівництво» частка металургійного виробництва становить 24 %.

[3] Розраховано за даними ДП «Держзовнішінформ» // Металургійний монітор. Стальний прокат. - № 19. – 2010. – С. 9-20.

[4] За даними «Держзовнішінформу» // Товарний монітор, № 5. – 2011.

[5] В 2011 р. Донецькою міськрадою разом з керівництвом ДМЗ в рамках підготовки до ЄВРО-2012 досягнуто домовленості про заміну до 1 травня 2012 р. чотирьох мартенівських печей на електросталеплавильні.

[6] Існує лише дві вертикально інтегровані компанії у гірничо-металургійному комплексі: Метінвест Холдинг та корпорація «ІСД», до складу яких входять гірничо-збагачувальні комбінати, шахти, коксохімічні заводи.

[7] Наприклад, у Франції реформування металургійної галузі розпочато у 80-их рр. ХХ ст. Середньорічні інвестиції на той час перевищували 80 дол. США/1 т сталі, сьогодні на французьких металургійних комбінатах майже вся сталь плавиться в конвертерах та електропечах.

[8] Була затверджена наказом Міністра промислової політики України № 152 від 25.02.2009 р.[9] Розроблений Міністерством економічного розвитку і торгівлі України проект Програми розглянуто на засіданні Кабінету Міністрів України 2 лютого 2011 р.

ЕНЕРГОТРАНЗИТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ В КОНТЕКСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ

Анотація. В статті досліджено та проаналізовано енерготранзитний потенціал, його сучасний стан. Розглянуто проблеми та перспективи реалізації потенціалу енерготранзитну як пріоритетного розвитку нафтогазового комплексу в системі забезпечення енергетичної безпеки.

Ключові слова: енерготранзитний потенціал, газовий транзит, транзит нафти, нафтогазовий комплекс, енергетична безпека, паливно-енергетичні ресурси.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед вагомих наукових досліджень з питань транзитного потенціалу України можна виокремити праці Т. Войченко, С. Джулай, А. Новікова, О. Мініної, О. Клен, А. Пасічник, Д. Прейгер, О. Собкевич, С.Шаповал, А.Хахлюк та інших. Значний внесок у дослідження проблем оцінки та шляхів забезпечення енергетичної безпеки, зробили вітчизняні вчені: В. Бараннік, С. Бевз, З. Варналій, Д. Волошин, А. Гальчинський В. Геєць, О. Закревський, М. Земляний, Д. Зеркалов, Ю. Колесник, І. Крижанівський, В. Ксьонзенко, А. Сухоруков, О. Сердюченко, А. Шевцова, В. Шлемко, А. Щокін, та ін. Аналіз останніх досліджень і публікацій дав можливість зробити висновок про те що проблема енерготранзитного потенціалу України в контексті забезпечення енергетичної безпеки на сьогодні є недостатньо розробленою і потребує значного вдосконалення.

Метою статті є дослідити сучасний стан енерготранзитного потенціалу України, проблеми та перспективи його реалізації в системі забезпечення енергетичної безпеки.

Забезпечення економіки будь-якої країни світу енергоносіями є одним із важливих чинників енергетичної безпеки, особливо в тих державах, запаси нафти й газу яких недостатні для задоволення потреб національної економіки. Україна належить до енергодефіцитних країн ‒ за рахунок власних джерел вона задовольняє свої потреби у паливно-енергетичних ресурсах (ПЕР) менш ніж на 50 відсотків. Але, Україна має унікальне географічне розташування як транзитна держава і територіально знаходиться на шляху значних енерготранзитних потоків. Вона завоювала певну нішу в світовому транзитному бізнесі: починаючи з 1992 р., підписано 142 міжнародні угоди, які визначають співпрацю з транспортниками понад 80 країн світу. За даними НАК «Нафтогаз України», саме з території України почалися і перші у світі експортні поставки природного газу: до Польщі - з 1944 р., Чехословаччини - з 1967 р., пізніше - до Австрії.

Актуальність проблеми підвищення енерготранзитного потенціалу України в системі забезпечення енергетичної безпеки підтверджується прогнозами експертів, які оцінюють збільшення світового споживання енергоресурсів у середньому на 2,1% на рік. Згідно з прогнозами Департаменту енергетики США (DOE), Комісії Євросоюзу та Міжнародного енергетичного агентства (International Energy Agency — IEA) споживання енергоресурсів у світі до 2030 р. зросте більш як на 60%. У результаті планується підвищити використання енергоресурсів з 9 млрд. т нафтового еквівалента (н. е.) до 15–18 млрд. т н. е. у 2030 р. Прогнозне споживання природного газу в світі до 2030 р. зросте майже вдвічі і становитиме 5 трлн куб. м./рік. За оцінками, виконаними компанією «ВР», і дослідженнями «USGS_2000», нині обсяг видобутку голубого палива дорівнює 2,53 трлн. куб. м. за існуючих запасів 156 трлн. куб. м.

Саме тому питання експорту енергоносіїв з нафтодобувних регіонів становить значний інтерес не тільки для видобувних країн і споживачів, а й для держав транзитної зони, до яких належить Україна.

Наявність потужних транспортних енергосистем дозволяє Україні більш надійно організувати імпорт енергоносіїв, в якому має значну потребу й мати важелі впливу у відстоюванні власних інтересів, протистояти тиску монопольних постачальників енергоресурсів та підвищувати рівень енергетичної безпеки.

Енерготранзитний потенціал України представлений нафтотранспортною і газотранспортною системами, що є стратегічним вектором розвитку як паливно-енергетичного комплексу так і національної економіки в цілому.

Українська газотранспортна система (ГТС) - друга в Європі за потужністю після російської. Газотранспортна система складається з магістральних газопроводів загальною довжиною 39,8 тисяч кілометрів, в тому числі 14 тис. км діаметром 1020-1420 мм, 74 компресорна станції (112 компресорних цехів) загальною потужністю 5450 МВт, 13 підземних сховищ газу з активним об'ємом 32 млрд. куб. м. Пропускна здатність ГТС на кордоні України і Польщі, Румунії, Білорусії і Молдови — 178,5 млрд. куб. м.

Щороку транспортується для споживачів України близько 50-60 млрд. куб. м і транзитом до країн Західної та Центральної Європи 110-120 млрд. куб. м. природного газу (рис. 1.). На сьогодні існує технічна можливість для збільшення транзиту газу в країни Центральної і Західної Європи до 142 млрд. куб. м на рік без розширення газотранспортної системи.

Рис. 1. Обсяг транзиту природного газу територією України у 1991 – 2011 рр.

В умовах загострення конкуренції на ринку транспортування енергоносіїв наш стратегічний пріоритет – зміцнення транзитного потенціалу, забезпечення надійності поставок газу. Це завдання вирішується за рахунок реалізації Програми реконструкції та технічного переоснащення газопроводів та компресорних станцій, впровадження європейських стандартів при їх експлуатації, використання енергозберігаючих технологій та обладнання.

Аналізуючи проекти з будівництва нових газопроводів та збільшення потужності існуючих шляхом будівництва нових компресорних станцій. Відповідно до технологічних розрахунків, при впровадженні цих проектів українська газотранспортна система збільшить свій транзитний потенціал ще майже на 60 млрд. куб. м на рік - до 200 млрд. куб. м на рік.

Крім газопровідної, Україна володіє розвиненою нафтопровідною системою. В системі нафтопроводів, загальна довжина яких становить 4,7 тис. км., працює 51 нафтоперекачувальна станція. Ємність резервуарного парку – понад 1 млн. куб. м. Пропускна спроможність системи на вході становить 114 млн. т. нафти на рік, на виході – близько 56 млн. т на рік.

Потреба України в нафті та продуктах її переробки сьогодні становить 22 млн. т. Власний видобуток задовольняє потребу національної економіки лише на 20 %. Решта сировини імпортується з Росії та Казахстану, надходячи на українські нафтопереробні заводи існуючою системою трубопроводів через територію Росії.

Частка російської сировини в структурі імпорту нафти в Україну складає понад 95 %, або перевищує 70 % від сукупного об’єму внутрішнього споживання. За міжнародними критеріями, такий рівень залежності від одного експортера енергоносії вважається надмірним і, на практиці, часто призводить до економічного та політичного впливу з боку останнього.

Варто зазначити, як показує світова практика, отримання енергоносіїв обсягом більше 30 % з одного джерела з точки зору забезпечення надійного постачання енергоносіїв та можливості економічного і політичного тиску на країну вже несе загрозу втрати енергетичної незалежності. Таким чином, значний рівень залежності України від імпорту енергоносіїв, особливо від монопольного імпорту природного газу та значний рівень його споживання в країні, обумовлюють незадовільний стан її енергетичної безпеки [9].

Магiстральнi нафтопроводи України забезпечують поставки нафти з Росiї та Казахстану на нафтопереробнi заводи України i прокачування її на експорт до країн Центральної i Захiдної Європи. Транспортування нафти в Українi здiйснює ПАТ «Укртранснафта» в системі, якої функціонують три підприємства – фiлiя «Приднiпровськi магiстральнi нафтопроводи» (Пiвденно-схiдний регiон України), фiлiя «Магiстральнi нафтопроводи «Дружба» (Пiвнiчно-захiдний регiон України) та філія „Південні магістральні нафтопроводи” (Південний регіон України).

До 2000 року обсяги транспортування нафти трубопровідною системою України залишалися стабільними на рівні 64 млн. т. на рік, в тому числі транзитом на експорт до 56 млн. т. нафти. У 2011 році транспортовано 25,2 млн. т. нафти, в тому числі транзитом 17,8 млн. т., на нафтопереробні заводи, розташовані на території України поставлено 7,4 млн. т. (рис. 2).

Рис. 2. Обсяг трубопровідного транспортування нафти територією України у 1991 – 2011 рр., млн. т.

Як свідчать дані рисунку 2 обсяги транспортування нафти територією України поступово скорочуються, так ми бачимо що в 2009 році через територію нашої держави транспортували 38,5 млн. т. нафти, тоді як у 2011 році цей обсяг зменшився на 20,7 млн. т. і становив 17,8 млн. т. дана тенденція є негативною і потребує використання нафтопроводів на повну потужність шляхом укладанням угод з іншими державами щодо транспортування нафти.

Україна має розвинену систему транспортування та переробки нафти, але завантаження нафтотранспортних магістралей становить 35%. Резерв пропускної спроможності становить 5-6 млн. т. нафти на рік.

Суттєвим недоліком в постачанні і транзиті нафти в Україні є те, що зовнішніми надходженнями сировини українська нафтопровідна система пов'язана тільки з російською нафтопровідною системою, що призводить до монопольного положення Росії у постачанні нафти в Україну та її транзиту. У таких умовах заходи з диверсифікації джерел надходження нафти мають розглядатися як ключовий елемент забезпечення енергетичної безпеки держави і створення умов для стабільної роботи та розвитку економіки країни.

Після 2010 року існує ризик поступової втрати обсягів транзиту російської нафти, тому сьогодні для України все більше зростає значення проекту Євро-Азійського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК) і, зокрема, його основної складової (нафтопроводу „Одеса–Броди” (в основному напрямку). Географічне розташування України дозволяє задіяти різноманітні джерела постачання нафти незалежними шляхами з Азербайджану, Казахстану, Туркменістану, країн Ближнього і Середнього Сходу та ін., суттєво посиливши роль держави-транзитера між нафтодобувними регіонами та важливими ринками збуту в Європі [5].

Потенційними країнами-імпортерами нафти в Україну (крім Росії) слід вважати: Казахстан, Азербайджан, Туркменістан, Іран, а також Ірак, Саудівську Аравію, Лівію, Алжир. Більшість з цих країн мають значні експортні можливості, які можуть задовольнити потреби України, але це буде залежати від транспортних можливостей, енергетичної дипломатії та фінансових витрат.

У забезпеченні енергетичної безпеки України помітне місце посідають спроби, починаючи ще з 1992 р., розбудови незалежного від Росії нафтотранспортного шляху для імпорту сирої нафти з країн Близького Сходу, Азії, Кавказу, Каспійського регіон [3]. Варто зазначити, що Каспійський регіон має значні запаси вуглеводнів. Однак його потенціал поступається можливостям основних світових експортерів. Якщо в країнах Перської затоки доведені запаси нафти оцінюються в 92 млрд. т (60% світових запасів), то в країнах Каспійського регіону (без Росії та Ірану ) у 4 млрд. т (є і вищі оцінки). Загалом, за оцінками експертів, комерційні запаси нафти на Каспії становлять 30 млрд. т нафтового еквіваленту (н. е.), прогнозовані - близько 100 млрд. т. Стратегічними інтересами України в Каспійському регіоні є:

- постачання енергоносіїв з прикаспійських країн для забезпечення ними потреб власної економіки;

- створення нового транспортного шляху між Азійським та Європейським континентами ‒ Європейсько-Азіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК), сполученого з Транскаспійським коридором (ТКК);

- транзит територією України каспійської нафти до Європи з використанням комбінованої системи постачання трубопровідним та морським транспортом ЄАНТК та ТКК.

Варто зазначити, що навіть за оцінками західних експертів, українська частина ЄАНТК є найбезпечнішим шляхом для каспійської нафти до Європи і саме тут Україна має можливість відбутися як стратегічний партнер ЄС.

Для підвищення ефективності енергетичного потенціалу щодо транспортування нафти й газу в інші країни сьогодні і в перспективі необхідно:

- остаточне вирішення всіх організаційних та технічних питань щодо подовження нафтопроводу від Бродів на територію Польщі (Гданськ), що дозволить подати нафту до портів Балтійського моря і до Німеччини;

- тісна співпраця із зацікавленими країнами, потенційними споживачами транзитної нафти, це, насамперед, з Польщею, а також Угорщиною, Словаччиною, Німеччиною й іншими;

- створення максимально сприятливих організаційно-технічних та економічних умов для використання країнами ‒ імпортерами та експортерами об'єктів нафтотранспортного коридору, в тому числі, вибір партнерів по закупівлі нафти, підрахунок обсягів її транзиту та визначення з тарифами, керуючись при цьому вимогами економічної доцільності;

- утримання та посилення стратегічного положення України в міжнародній системі транспортування газу за рахунок створення правових умов для недопущення несанкціонованого відбору газу та критичної заборгованості за газ, підвищення та підтримання технічного рівня й надійності газотранспортної системи, розширення транзитних потужностей та потужностей системи підземного зберігання газу, розширення кола країн, яким надаються транспортні послуги.

Висновки. Україна має потужний енерготранзитний потенціал, який повинен стати стратегічним орієнтиром розвитку нафтогазового комплексу для зменшення енергетичної залежності та забезпечення національних інтересів. Існуючі транзитні системи газо- і нафтопроводів та їх подальший розвиток є важливим фактором надійності і безпеки енергозабезпечення та євроінтеграції.

Гарантування безпеки поставок енергетичних продуктів має досягатися через диверсифікацію джерел і маршрутів постачання природного газу в Україну шляхом участі у міжнародних проектах транспортування газу до Європи з Туркменістану, Азербайджану, Ірану та інших країн. Ці пріоритетні позиції забезпечують подальший розвиток транзитного потенціалу, що позитивно вплине на розвиток національної економіки, дозволить збільшити інвестиційні потоки та підвищить рівень енергетичної безпеки України.

Література:

1. Енергетична стратегія України на пepioд до 2030 року (Схвалена розпорядженням Кабінету Miнicтpiв України від 15 березня 2006 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:/mpe.kmu.gov.ua/.

2. Загній, О.Г. Функціональне значення інноваційного розвитку паливно-енергетичного комплексу для економіки / О.Г. Загній // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – Вип. 19.10. – С. 167-172.

3. Енергетичні ресурси та потоки / За ред. Шидловського А.К. – К.: УЕЗ, 2003.-с. 410.

4. Міністерство енергетики та вугільної промисловості України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // www.mvp.gov.ua.

5. Нафтопереробна промисловість України: стан, проблеми і шляхи розвитку [Електронний ресурс] // Національна безпека і оборона. – 2006. – № 3 (75). – Режим доступу : http://razumkov.org.ua.).

6. Яснюк, Т.Є. Паливно-енергетичний комплекс України: Стан, проблеми та перспективи розвитку / Т.Є. Яснюк // Український географічний журнал. – 2009. - № 3. – С. 29-34.

7. Передерій, Н.О. Формування ринку альтернативних джерел енергії з біомаси в Україні : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. екон. наук: спец. 08.00.03 "Економіка та управління національним господарством" / Н.О. Передерій. – Київ, 2009. – 19 с.

8. Список країн за довжиною магістральних трубопроводів [Електронний ресурс]. –Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/.

9. Земляний, Н., Чинники безпеки нафтопроводів при виборі варіантів диверсифікації постачання нафти в Україну/ Н. Земляний, В. Бараннік [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.db.niss.gov.ua.

10. Волович, О. Перспективи диверсифікації джерел постачання енергоносіїв в Україну / О. Волович // Національний ін-т стратегічних досліджень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/Monitor/mart2009/5.htm.

11. Новицький, В. Економічні ресурси цивілізаційного розвитку: Навч. посіб./ В. Новицький – К.: НАУ,2004. – 268 с.

Стаття надійшла до редакції 19.09.2012 р.

^[1] До категорії А відносять самі досліджені копалини, умови залягання яких, форма і будова рудних тіл повністю вивчена, виявлені природні типи І промислові сорти сировини, виділені і оконтурені безрудні і некондиційні ділянки усередині рудного тіла, повністю досліджені якість, технологічні властивості і інженерно-геологічні умови видобутку сировини. Для категорії В ці характеристики майже співпадають, за винятком того, що тут не визначено просторове положення кожного типу і контури безрудних і некондиційних ділянок усередині рудного тіла. До категорії C1 відносяться запаси, про які відомо: умови залягання, форма і будова тіл корисних копалин, їх природні типи, промислові сорти, якість, технологічні властивості і умови проведення гірничоексплуатаційних робіт. Нарешті, до категорії С2 відносяться заздалегідь оцінені запаси корисних копалин. Промислові запаси викопних ресурсів визначаються як сума запасів по категоріях А+В+ C1 без втрат, які обов'язкові під час добування мінеральної сировини.

Поиск по сайту: