Список використаних джерел. Мовна стійкість сучасної української молоді
Мовна стійкість сучасної української молоді
УДК 81;24-053.81 С.С. Легкий
У статті проаналізовано проблеми мовної стійкості української сучасної молоді, визначено головні шляхи формування мовної особистості на сучасному етапі розвитку українського суспільства.
Ключові слова: молодь, мовна стійкість, мовна свідомість, рідна мова, білінгвізм, соціолінгвістичний моніторинг, молодь і держава.
В статье проанализированы проблемы языковой стойкости современной украинской молодежи, определены пути формирования языковой личности на новейшем этапе развития украинского общества.
In the article the problem of language stability of the modern youth based on the materials of social researches has been analyzed. The main ways of forming the language personality has been determinated on the new level of Ukrainian society development.
Молодь – це не тільки майбутнє України, а й наша сучасність, яка несе в собі дух нового. Молоді українці, завдяки зусиллям багатьох поколінь українських патріотів, зростають і формуються як особистості у самостійній суверенній державі. За роки незалежності в нашій країні відбулися процеси, які надзвичайно змінили соціальне, матеріальне, політичне, культурне становище. Саме тому проблеми молодого покоління стали об’єктом зацікавлень і досліджень педагогів, соціологів, політиків, учених-українознавців, лінгвістів, зокрема С. Єрмоленко, Л. Масенко, Б. Ткаченко та інші.
Актуальними є питання мовної стійкості сучасної молоді як вагомий чинник збереження вірності рідній українській мові, протидія мовно-культурній асиміляції, необхідна умова існування всього українського народу. За словами О.Ткаченка, «мовну стійкість живлять чотири головних джерела, що становлять доконечні умови його національного спілкування: національна традиція (вона ж історична пам’ять); національна свідомість та солідарність, що мають становити спілкування».[4, с.5]
Мета статті – спроба аналізу проблеми формування мовної стійкості сучасної молоді України. Поняття мовної стійкості обґрунтовує О.Ткаченко, аналізуючи не менш актуальну проблему сьогодення – тему відступництва. Дослідник констатує мовне відступництво у типових відповідях на два питання перепису населення в Україні: 1) мова, якою ви користуєтесь; 2) ваша рідна мова. Якщо відповіді на ці питання не збігаються, маємо справу з низьким, можливо, нульовим рівнем національної свідомості [4,с.5]. Сучасна молодь усвідомлено визначає чинники підвищення престижності української мови, а відтак і бажання нею говорити, незалежно від комунікативної ситуації (в офіційному й неофіційному спілкуванні). Один із чинників – мова політиків. Представники влади на всіх рівнях повинні досконало володіти українською мовою і дбати про належний її розвиток. Першочерговими завданнями мовної політики держави є: перехід на мономовний теле- і радіопростір, тобто 90-відсотковий пріоритет української мови; має стати домінантною українська мова часописів, і вони повинні мати додаткові пільги; ліквідація практики паралельного випуску журналів двома мовами; значне розширення функціонування україномовної інформації у сфері політики, економіки, охорони здоров’я, розваг тощо. Як зазначає О.Ткаченко, «знання національної традиції, своєї історії сприяє розвиткові національної свідомості, основним носієм якої є національна інтелігенція. Проте, доки ця свідомість зосереджена тільки в ній, не стала набутком усього народу, не пов’язана із своїм зовнішнім практичним дійовим виявом, національною солідарністю, національна свідомість мало що важить» [5, с.10]. Дослідження українських соціолінгвістів переконують у тому, що за нинішніх умов молодь, навіть вихована в українських родинах, вступаючи в доросле життя, змушена зросійщуватися через панування в Україні російськомовного інформаційного продукту (в теле- та радіопросторі, у ЗМІ, на ринку періодики, книжковому, освітніх послуг, а найбільшою мірою – в інформаційно-комп’ютерній мережі). Щодо Інтернет-ЗМІ, то ці технологічно найновіші медіа, з огляду на оперативність, стають першочерговим джерелом інформації і для звичних ЗМІ, тим самим диктуючи мовну моду й своїм користувачам, і мільйонам тих, хто звик до традиційних радіо- й телепередач, газет. Перенесення в мережу реальної практики ставлення до української мови, як до маргінальної, становить загрозу витіснення української вербальної комунікації російською, якою у свою чергу заміщуються й англомовні інформаційні версії веб-сайтів. Тож українські он-лайн-ЗМІ, як і весь українськомовний Інтернет, мають дбати й про більшу наповнюваність українським текстом, й про якість цього тексту – його інформативність, змістовність, грамотність. Цьому мають сприяти й подальші дослідження мовної ситуації інтернетних ЗМІ та інших структурних компонентів вітчизняного сегмента мережі. Серед важливих ознак сучасної мовної ситуації в українському суспільстві слід визначити українсько-російську колективну двомовність і диглосію, а також поступову й невідворотну англомовну експансію. Незаперечним є той факт, що володіння двома або кількома мовами збагачує людину додатковими знаннями інших культур і можливістю вільного спілкування з іноземцями. Кожна національна спільнота потребує білінгвів як посередників між своєю і чужою культурами. Але коли білінгвізм набуває тотального поширення, він несе національній спільноті загрозу руйнації основ її духовної своєрідності. Як влучно зазначає Л. Масенко, «…рівноважність двомовної ситуації може зберігатися лише тоді, коли поряд із групами, відкритими до мовного взаємовпливу, існують групи одномовців, які, виявляючи мовну стійкість, чинять опір впливові контактної мови. Інший розвиток двомовної ситуації, зокрема зменшення кількости одномовних осіб в одному з етнічних колективів за рахунок розростання групи білінгвів, може призвести до втрати мовної стабільності й появи змішаних форм мовлення»[2, с.9]. Якщо в Західній Україні рідна мова українцями використовується однаковою мірою незалежно від їхнього соціального статусу, професії, освіти, міського або сільського походження, то на Наддніпрянщині (особливо на сході й півдні) вживаність її залежить від соціальної, професійної, освітньої й інших ситуацій, у яких перебувають її потенційні користувачі, там значною є частина українців, що схильна вважати рідною мовою російську. Російськомовними здебільшого є великі міста Східної і Південної України. Відмінність мовного самоствердження східних українців від західних полягає в тому, що його спрямування, особливо для зрусифікованих українців, – а таких дуже багато, – діаметрально протилежне засвідченому в Західній Україні. Там, насамперед, вироблялася мовна свідомість. Мовна свідомість спонукала до свідомості національної і (внаслідок її зростання) – до української державної свідомості. За мовою східні українці роз’єднані: одна частина розмовляє українською літературною мовою, друга – російською мовою з певним українським забарвленням (в основному на рівні фонетики), третя – говорить суржиком. Тому шлях розвитку мовної й державно-національної свідомості східних українців проходить інакше. Для того, щоб зріс престиж і зміцніли позиції української мови як державної і в Східній Україні, як і в Західній, її носіями має стати якомога більша кількість заможних та освічених молодих людей зі стійкою національною й мовною свідомістю. Отже, однією з найголовніших засад повноцінного функціонування української мови у молодіжному середовищі повинно стати забезпечення мовної стійкості й стабільності молоді, виховання в неї мовного обов’язку щодо своєї держави, формування патріотизму, духовної культури, пов’язаних із вибором мови спілкування.
Список використаних джерел
1. Єрмоленко С.Я. Соціальна престижність української мови в сучасному комунікативно-інформаційному світі / С.Я Єрмоленко // Українознавство. – 2005. – №4. с.13-35 2. Масенко Л. Мова і суспільство / Лариса Масенко // Постколоніальний вимір. — Київ : КМ Академія, 2004. — № 3 — С. 205.
3. Соціолінгвістичний моніторинг мовою статистики: Збірник матеріалів / За ред. А.Ю. Пономаренко // – К.: НДІУ, 2006. 4. Ткаченко О. Б. Проблема відступництва з погляду О. Потебні // Мовознавство. – 1992. – №3. – С.5-9. 5. Ткаченко О.Б. Проблема мовної стійкості та її джерела / О.Б.Ткаченко // Мовознавство. – 1990 – № 4. – С.3-10.
