Стаття 38. Розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника
Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом І групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.
Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору з цих питань.
2. Якщо трудовий договір укладений на невизначений строк, працівник має право у будь-який час розірвати його, письмово попередивши власника про звільнення за два тижні.
Згідно зі ст. 104 ВТК України протягом строку відбування виправних робіт без позбавлення волі забороняється звільнення засуджених з роботи за власним бажанням без дозволу органів, які відають виконанням цього виду покарання. Дозвіл надається після перевірки обгрунтованості заяви засудженого. Відмова вдозволі на звільнення повинна бути мотивована. Вона може бути оскаржена вищестоящій службовій особі.
3. Випадки, коли на власника покладається обов'язок звільнити працівника у строк, про який він просить, перелічені у ст. 38 КЗпП. Всі вони об'єднуються однією загальною ознакою — неможливості для працівника продовжувати роботу, яка проявляється, зокрема, таким чином:
1) переїзд на нове місце проживання. Очевидно він має бути чимось підтверджений. Підтвердженням у цьому разі можуть бути документи, що свідчать про виписку. Для огляду інспектору з кадрів має бути поданий паспорт з відміткою про виписку і листок вибуття. Без цього працівник може бути звільнений до закінчення двотижневого строку лише за погодженням власника;
2) переведення одного з подружжя в іншу місцевість (підтверджується довідкою про переведення з місця роботи);
3) вступ до навчального закладу (підтверджується довідкою навчального закладу);
4) неможливість проживання у даній місцевості (підтверджується медичним висновком);
6) догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку чи за дитиною-інвалідом. Відповідно до законодавства не потрібно будь-якого підтвердження необхідності догляду. Запис про дітей у відділі кадрів, як правило, є. У необхідних випадках документи про наявність дитини мають бути подані. А факт звільнення саме з причини догляду за дитиною підтверджується лише заявою працівника. Вимагати будь-яких документів, що підтверджують такий мотив звільнення (за наявності дитини), власник не вправі;
7) догляд за хворим членом сім'ї чи інвалідом першої групи (необхідність догляду підтверджується медичним висновком). Стосовно інваліда першої групи необхідна лише довідка, що він проживає разом з працівником, або хоч і не разом, але мається можливість з урахуванням місць проживання здійснення догляду за інвалідом першої групи;
8) вихід на пенсію. Звільнення за власним бажанням працівника, котрому призначена пенсія чи представленого для призначення пенсії, або хоча б який досяг пенсійного віку, мас розглядатися як вихід на пенсію, якщо він зазначає цю причину звільнення у заяві. Для оформлення звільнення за цією причиною достатньо перевірити факт призначення пенсії, представлення для призначення пенсії або досягнення пенсійного віку.
9) прийняття на роботу за конкурсом. При-цьому, до уваги .має братися не лише конкурс, що проводиться у випадках, передбачених законодавством (ст. 15 Закону "Про державну службу", ст. 54 Закону "Про освіту" тощо), а й конкурс, що проводиться у випадках, прямо не передбачених законодавством. Обмеження дії цієї пільги випадками проведення конкурсу, прямо передбаченими законодавством, суперечило б змісту ст. 38 Кодексу законів про працю.
4. Власник зобов'язаний звільнити також працівника за власним бажанням у строк, що визначив сам працівник, якщо власник чи уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю чи умов колективного або трудового договору з цих питань.
5. Значення поважних причин звільнення працівників з роботи за власним бажанням суттєво знизилось у зв'язку з переходом до диференціації розміру допомоги з соціального страхування (якщо вона не виплачується у розмірі 100 відсотків середнього заробітку) за критерієм тривалості загального стажу роботи.
6. За відсутності причин, що свідчать про неможливість продовження працівником роботи, сторони трудового договору вправі домовитися про будь-який строк звільнення після подання працівником заяви про це у межах 2-тижневого строку. При наявності такої домовленості працівника можна звільнити навіть у день подачі заяви про звільнення. Проте, власник не вправі звільняти працівника до закінчення двотижневого строку після подачі працівником заяви про звільнення, якщо працівник про це не просить. Якщо ж власник звільнить працівника до закінчення двотижневого строку при відсутності його погодження, суд безумовно поновить його на роботі, або у кращому для власника випадку змінить дату звільнення.
7. Водночас працівнику надається право відізвати заяву про звільнення, незважаючи на раніше подану заяву. Це безумовне право працівника. Правда, організаційні форми реалізації працівником цього права визначені не зовсім чітко. Краще всього, якщо працівник подасть заяву про відзив раніше поданої заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку, встановленого ст. 38 КЗпП. Але така заява, звичайно, має бути належне зафіксована, щоб у разі спору можна було посилатися на відповідні докази відзиву заяви про звільнення. В той же час законодавство не встановлює обов'язкової письмової форми відзиву заяви про звільнення, тому відзив може бути й усним, а доводитися він може будь-якими доказами, які допускає цивільно-процесуальне законодавство (п. 33 Правових позицій щодо розгляду судами цивільних справ. Розділ XIV. Трудове право).
9. Якщо по закінченні двох тижнів після письмового попередження працівником власника про розірвання трудового договору працівник не був звільнений, продовжує працювати і не наполягає на звільненні, власник не має права звільнити його відповідно до раніше поданої заяви. Нерідко, проте, сам працівник зацікавлений у продовженні роботи деякий час після закінчення двотижневого строку. По закінченні здачі-прийняття матеріальних цінностей, з урахуванням повторно поданої заяви, працівник буде звільнений за власним бажанням, хоч би з дня подачі першої заяви пройшло більше ніж два тижні.
10. Останнім днем роботи при розірванні трудового договору за ініціативою працівника являється той же день тижня, у який працівник попередив про це власника письмово. Якщо працівник подав заяву про звільнення (попередив власника письмово про розірвання трудового договору) у п'ятницю — 22 жовтня 1999 року, то останнім днем роботи є п'ятниця — 5 листопада того ж року.
11. Слід згадати, що згідно зі ст. З Закону "Про відпустки" за бажанням працівника у разі його звільнення йому має бути надано невикористану відпустку з звільненням в останній день відпустки. Отже, згідно з даною нормою працівник може одночасно з заявою про звільнення за власним бажанням подати заяву про надання йому невикористаної відпустки або її частини. Причому у цьому випадку днем звільнення буде останній день відпустки, навіть у випадку, якщо цей день буде поза межами встановленого у цій статті двотижневого терміну попередження про наступне звільнення.