Види прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Їх система в Конституції України 1996 року

Класифікація прав, свобод і обов’язків людини і громадянина має як пізнавальне, так і безпосередньо практичне значення і мо­же проводитися залежно від різних критеріїв.

У Конституції України, так само як у конституційному зако­нодавстві багатьох інших країн, застосовуються терміни «право людини», «свобода людини». Ці два поняття слід розрізняти. Їх термінологічні відмінності сформувалися історично з часів фран­цузької Декларації 1789 року, але значною мірою були нівельо­вані більш пізніми документами про права людини, наприклад Декларацією прав людини 1948 року.

Передусім слід підкреслити, що між «правами» і «свободами» як юридичними категоріями немає різких відмінностей, оскільки і права, і свободи окреслюють певні правові можливості людини в різних галузях її життєдіяльності, які гарантуються державою. Проте між ними можна встановити різницю на основі ступеня ви­значеності можливої поведінки і механізму державного гаранту­вання. Термін «право» застосовується тоді, коли йдеться про кон­кретні можливості поведінки (право на працю, на відпочинок, на освіту, на соціальний захист тощо). Коли ж треба підкреслити більший простір вибору варіанта поведінки саме на власний розсуд і під власну відповідальність, використовується термін «свобода».

Тож не випадково Конституція України визначає правові можливості людини через «свободу» тоді, коли йдеться про реалізацію творчих здібностей, що залежать передусім від по­тенціалу та рис особистості. Але, з іншого боку, гарантування свободи на відміну від забезпечення права не передбачає якогось певного державного механізму. Основною гарантією свободи є невтручання у сферу її реалізації з боку держави та інших суб’єктів. Таке положення, наприклад, сформульовано в части­нах 1, 2 ст. 32 Конституції України: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, перед­бачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інфор­мації про особу без її згоди…»

Інші юридичні можливості людини і громадянина визначають­ся в Конституції через «право» — можливість конкретної по­ведінки, що гарантується певними юридичними засобами та фор­мами, в тому числі — через «право на свободу» (право на свободу, на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і пе­реконань тощо). В останньому випадку свободу слід розуміти як соціологічну категорію, а право — як категорію юриспруденції.

Залежно від належності до громадянства країни слід розрізняти права і свободи людини і права і свободи громадянина.

Такий підхід до розуміння сутності правових надбань людини і громадянина в суспільстві відповідає проголошеному Консти­туцією України курсу на визнання людини найвищою соціальною цінністю, оскільки правомочними визнаються не тільки громадя­ни України, але й інші категорії осіб, що перебувають на її тери­торії, — іноземні громадяни та особи без громадянства. Так, відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без гро­мадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, корис­туються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, -— за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Тому при формулюванні статей, що стосуються прав і свобод людини. Конституція використовує терміни «кожний», «усі», «ніхто», «особа», «ті, хто». Таким чином визначаються права і свободи людини як автономного індивіда, реалізація яких обу­мовлена передусім приватним інтересом і здійснюється за допо­могою інститутів громадянського суспільства. До таких прав і свобод належать право на життя, на свободу, особисту недотор­канність, на вільний розвиток своєї особистості, на свободу дум­ки, свободу світогляду і віросповідання тощо.

Разом з тим частина прав і свобод розглядається Конституцією України як юридичні можливості тільки громадян України, право­вий статус яких обумовлений наявністю постійного політико-правового зв’язку між особою і українською державою грома­дянством. Тому ці права і свободи громадянина охоплюють сфе­ру взаємовідносин індивіда і держави, і насамперед — публічних інтересів. Це, зокрема, права і обов’язки, які стосуються участі в управлінні державою: право на громадянство і на зміну грома­дянства, на свободу об’єднання в політичні партії, на участь у ре­ферендумах, право збиратися мирно, без зброї, рівного доступу до державної служби тощо. Крім того, виключно надбаннями громадян Конституція України вважає також деякі неполітичні права і свободи: право на участь у професійних спілках, на соціальний захист, на свободу літературної, художньої, наукової (і технічної творчості, на захист інтелектуальної власності. Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або і- юридичних свободах, розрізняють негативні і позитивні права і І свободи людини і громадянина. Якщо свободу розуміють як І відсутність примусу та обмежень для її реалізації з боку будь-кого і, зокрема, держави, — такі права і свободи вважаються негативними. До таких прав і свобод слід віднести право на життя, на , повагу гідності, на свободу та особисту недоторканність, на жит­ло, на судовий захист і т. ін.

Негативні права і свободи людини і громадянина вважаються основними в тому розумінні, що є фундаментом для існування людини як такої, розвитку її особистості, а їх визнання і забезпе­ченість (невтручання з боку держави) є абсолютно необхідними для держави, сформованої на засадах демократії і верховенства права^ Саме тому ч. 2 ст. 64 Конституції України встановлює не­можливість обмеження таких прав і свобод людини за будь-яких умов, в тому числі — за умов воєнного або надзвичайного стану.

Якщо ж реалізація свободи, вираженої в праві, є неможливою без відповідної забезпечувальної діяльності з боку державних інституцій, то такі правові надбання відносять до категорії пози­тивних прав і свобод. До них включають так звані соціальні права, які інколи ще називають соціальними намірами держави: право на працю, відпочинок, соціальний захист, на охорону здоров’я і т. ін. Реалізація позитивних прав чи соціальних намірів зале­жить від рівня економічного розвитку держави, наявності певних матеріальних ресурсів, виконання державою спеціальних со­ціальних функцій.

Права і свободи людини і громадянина залежно від спрямова­ності потреб особи щодо сфери суспільних відносин поділяються на фізичні, особистісні, політичні, економічні, гуманітарні, права на соціальний захист.

До фізичних прав і свобод людини належать право на життя, на свободу та особисту недоторканність, на безпечне для життя і здоров’я довкілля, на охорону здоров’я та медичну допомогу, на достатній життєвий рівень — свій і сім’ї.

До категорії особистісних прав і свобод включають право на вільний розвиток своєї особистості, на повагу гідності, на свобо­ду думки і слова, світогляду і віросповідання, свободу пересуван­ня і вибору місця проживання.

Політичними правами і свободами людини і громадянинаслід вважати право на громадянство, на свободу об’єднань у політичні партії, право збиратися мирно без зброї і проводити мітинги, походи і демонстрації, брати участь в управлінні дер­жавними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обра­ними до органів державної влади і місцевого самоврядування, рівного доступу до державної служби.

Розглядають як економічні права право володіти, користува­тися і розпоряджатися своєю власністю, право на працю, на підприємницьку діяльність, на заробітну плату, на страйк.

Гуманітарні права і свободи людини — це право її на освіту, на користування досягненнями культури і мистецтва, свобода творчості, авторські права.

До прав на соціальний захист Конституція України відносить право на соціальний захист, що включає право на соціальне за­безпечення, пенсії та інші види соціальних виплат і допомоги, право на житло.

Оскільки відносини між людиною, державою та суспільством передбачають наявність як прав та свобод людини і громадянина, так і їх певних обов’язків, то залежно від потреб інших людей, держави і суспільства, відповідно до окремих сфер суспільних відносин, обов’язки людини і громадянина розподіляються так само, як і права і свободи людини на фізичні (утримувати та захи­щати своїх неповнолітніх дітей), особистісні (поважати честь і гідність, погляди і думки інших людей), політичні (вдаватися тільки до мирних засобів політичної боротьби), економічні (віддавати частину прибутку на загально соціальні потреби), гу­манітарні (поважати пам’ятки історії і культури)’.

Окрім того, важливим є виокремлення в особливу групу кон­ституційних обов’язків людини і громадянина, до яких Консти­туція України 1996 року відносить:

1.захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів, відбування військо­вої служби відповідно до закону;

2.не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшко­довувати завдані збитки;

3.сплачувати податки і збори, подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік;

4.неухильно додержуватися Конституції і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Поиск по сайту: