Рівень та структура злочинності у місцях позбавлення волі

(2006-2010 рр.)

Структура злочинності засуджених характеризується відносною сталістю, в ній найбільше переважає непокора законним вимогам адміністрації (ст. 391), що становить 46,4 % від загальної кількості злочинів вчинених у місцях позбавлення волі за вказаний період. На другому місці – ухилення від відбування покарання у виді обмеження волі та у виді позбавлення волі (ст. 390) – 28,6 %, на третьому – група злочинів пов’язаних із незаконним обігом наркотичних речовин (ст.ст. 307, 309) – 9,7 %. Далі злочини пов’язані із опором чи погрозою або насильством щодо працівника правоохоронного органу (ст.ст. 342, 345) – 5,1 %. Група насильницьких злочинів (ст.ст. 115, 121, 122) – 1,7 %. Ще більш незначними є показники вчинених дій, що дезорганізують роботу установ виконання покарання та втеч з місць позбавлення волі або з-під варти (ст.ст. 392, 393) – 0,4 % і 0,6 % відповідно.

Враховуючи специфіку злочинності у місцях позбавлення волі, зупинимося на характеристиці окремих видів злочинів, що там вчиняються.

В УВП вчиняється значна кількість злочинів, передбачених ст. 391 КК України (злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань). Непокора адміністрації виникає тоді, коли, на думку в’язнів, порушуються їх права або незаконними діями адміністрація позбавляє їх окремих благ. Причому ця думка може бути як обґрунтованою, так і надуманою, коли лідери засуджених роблять спробу взяти фактичне керівництво в колонії у свої руки. У цих випадках необґрунтоване потурання вимогам «авторитетів» може повністю дезорганізувати роботу УВП.

Окрему групу злочинів у місцях позбавлення волі складають крадіжки, розкрадання, пограбування та розбої. Крадіжки державного і приватного майна виявляються дуже рідко. Частіше крадуть засуджені (їх називають «щурами») в інших засуджених, і за це, як правило, настає фізична розправа за традиціями злочинного світу. Нерідко речі та продукти харчування й передачі відбираються тими, хто займає в колонії становище лідера. Ці факти, як свідчить практика, зазвичай невідомі адміністрації УВП, а коли й стають відомими, то на них не реагують або застосовують заходи дисциплінарного характеру. Що стосується грабежів та розбоїв, то вони не мають поширеності в цих установах через свою явну відкритість і сувору караність.

Специфічними злочинами у місцях позбавлення волі, що також мають майже повністю латентний характер, є злочини проти статевої свободи людини. Ці факти, на жаль, стали настільки повсякденним явищем, що вже не сприймаються як злочини, і тому реєструються тільки тоді, коли цього вимагають обставини.

Висока латентність злочинності у місцях позбавлення волі пов’язана також і з недоліками у системі оцінки показників роботи установ кримінально-виконавчої системи. Позитивно оцінюється робота тих установ, в яких показники злочинності менші. Відповідно установа, де більше, краще і повніше виявляються і реєструються злочини, оцінюється негативно, і навпаки. Цілком ймовірно, що адміністрація УВП застосовує до засуджених заходи дисциплінарного впливу там, де слід порушувати кримінальну справу і притягати винних до кримінальної відповідальності.

Окремо слід акцентувати увагу на організованій злочинності в місцях позбавлення волі.

Організована злочинність в місцях позбавлення волі – це складне багаторівневе соціально-кримінологічне явище, що має свою специфічну структуру та внутрішню будову, характеризується особливістю середовища, специфічністю умов тримання засуджених до позбавлення волі, високою концентрацією негативно налаштованого спецконтингенту, що має свою мораль і звичаї.

Організована злочинність у місцях позбавлення волі має специфічні ознаки, серед яких неписані норми злочинного світу, які регулюють відносини як у цілому, так і в невеликих групах засуджених. Переважна більшість в’язнів об’єднуються в малі неформальні групи за різними критеріями. При цьому в’язні не тільки підтримують злочинні традиції, а й зацікавлені в розширенні своїх лав. Тому живучість кримінально-злодійських традицій і звичаїв –об’єктивне явище, обумовлене відповідною реакцією антисуспільних елементів на законні вимоги правоохоронних органів і суспільства взагалі.

В установах виконання покарань засуджені попадають під вплив професійних злочинців, внаслідок чого багато з них засвоюють певні моделі поведінки, включаються до груп з антисуспільною орієнтацією, налагоджують зв’язки з досвідченими злочинцями, які часто підтримують і після звільнення з місць позбавлення волі.

Залежно від функцій виокремлюють наступні види організованої злочинності у місцях позбавлення волі:

- організована злочинність політико-соціального характеру (основною метою злочинного співтовариства є не пряма матеріальна вигода, а підтримка чи руйнування наявної системи);

- організована злочинність групового характеру (основа існування цих організацій – специфічний престиж, який дає сама належність до організації);

- організована злочинність корисливого типу (мета – матеріальна вигода від групової злочинної діяльності).

Говорячи про організовану злочинність у місцях позбавлення волі, необхідно відмітити, що її стрижень складають злочинці з гіпертрофованою самооцінкою, які демонст­рують егоїзм, свавілля, глибоку неповагу до чужого життя, честі й гідності, тобто переважно затяті рецидивісти.

Характеризуючи особу злочинця,який вчинив злочин в УПВ, слід враховувати, що серед засуджених 12,6 тис. осіб засуджені на строк понад 10 років; 1743 особи відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі; 1011осіб відбувають покарання у виглядіарешту.

Криміногенний склад засуджених до позбавлення волі характеризується такими даними: 17,7 тис. осіб засуджені за умисне вбивство, у т.ч. майже 9,5 тис. осіб, які вчинили вбивство при обтяжуючих обставинах; 10,3 тис. осіб – за умисне тяжке тілесне ушкодження; 29,8 тис. осіб – за розбій, грабіж та вимагання; 2,4 тис. осіб – за зґвалтування; 30 осіб за захоплення заручників; 21,1 тис. осіб – за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров`я населення.

Станом на 1 січня 2011 року за строками найбільше злочинців: засуджених до позбавлення волі на строк від 3 до 5 років включно (37 929 осіб); на строк від 5 до 8 років включно (31 654 особи); на строк від 2 до 3 років включно (13 107 осіб). Крім того, 11 619 осіб відбувають покарання за вчинення особливо тяжких злочинів, 1 644 особи відбувають покарання за сукупністю вироків.

Найбільше засуджених до позбавлення волі – це особи віком від 20 до 30 років (49 249 осіб). Трохи менше осіб віком від 30 до 40 років – 37 061 осіб. Засуджених від 40 до 55 років – 19 982 особи. Засуджених віком понад 55 років – 3 567 осіб; осіб у віці до 20 років – 4 058.

Особливий інтерес щодо особи злочинця у місцях позбавлення волі становить їх типологізація, в результаті якої виділяють наступні групи:

- випадкові злочинці – особи із загальною пози­тивною характеристикою їх попередньої поведінки в установі виконання покарань, які вперше вчинили злочин вна­слідок випадкового збігу обставин.

- ситуаційні злочинці – особи, які вперше вчинили злочин, не встоявши перед впливом несприятливих зовнішніх умов, однак взагалі характеризуються більш пози­тивно, ніж негативно.

- нестійкі злочинці – особи, які у місцях позбавлення волі скоїли злочин вперше, але допус­кали раніше правопорушення і в цілому характеризуються негативно.

- злісні злочинці – особи, що скоїли декілька злочинів в установі виконання покарань і які перебувають у стійкій опозиції до суспільства та адміністрації установи;

- особливо злісні злочинці – особи, які постійно вчиняють у місцях позбавлення волі тяжкі й осо­бливо тяжкі злочини (передусім ті, що вчиняють злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

За віком найбільш криміногенно активною в місцях позбавлення волі є частина засуджених від 20 до 30 років. Показово, що ця ж вікова частина осіб є найбільшою за кількістю серед засуджених.

З урахуванням основних характеристик засуджених осіб, які вчинили злочини у місцях позбавлення волі (вік, сімейний стан, освіта, злочин за який засуджено), типовими характеристиками такої особи слід визнати такі ознаки:

а) вік – 20-30 років;

б) сімейний стан – неодружений;

в) відбуває покарання за хуліганство, вбивство, тілесні ушкодження, розбій та зґвалтування;

г) є злісним порушником режиму (порушення режиму носять насильницький характер);

д) строк перебування у колонії – не перевищує 3-х років.

Слід зазначити, що вказані ознаки суттєво не різняться за статевою ознакою, і однаково відносяться як до чоловіків, так і до жінок.

Щодо основних кримінологічних характеристик жертв злочинних посягань в місцях позбавлення волі, то вони повною мірою відображають пріоритетні риси середовища, в якому ці особи перебувають, а саме: молоді люди віком до 30 років, агресивні та конфліктні.

Поиск по сайту: