Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Протидія злочинності неповнолітніх



 

Протидія злочинності неповнолітніх полягає у проведенні вповноваженими суб’єктами системи заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію факторів, що викликають вчинення неповнолітніми злочинів. В залежності від об’єктів, на які спрямований превентивний вплив, прийнято виділяти три рівні протидії злочинності неповнолітніх: загальносоціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.

На загальносоціальному рівні протидія злочинності має об’єктом свого впливу всю сукупність криміногенних детермінант, властивих як злочинності в цілому, так і злочинності неповнолітніх зокрема. Цю діяльність здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування, громадські організації, окремі громадяни, для яких функція запобігання злочинам неповнолітніх не є основною. Це, наприклад, – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту, скоординована з ним Державна служба молоді та спорту та ін. Профілактичний результат досягається завдяки проведення заходів соціально-економічної політики щодо дітей у цілому.

Правову основу загальносоціальної профілактики злочинності неповнолітніх складають Сімейний кодекс України, закони України «Про охорону дитинства», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про освіту» , «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про попередження насильства в сім’ї», інші нормативні правові акти.

Найбільш наближеною до конкретних цілей є частина соціальної політики щодо дітей, яка має назву «соціальний захист дітей». Вона реалізується у комплексі з профілактикою правопорушень серед дітей, але вже спеціалізованими органами - службами у справах дітей облдержадміністрацій і відповідних районних адміністрацій, за участю органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, окремих громадян.

Під соціальним захистом дітей Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» розуміє комплекс заходів і засобів соціально-економічного та правового характеру, здійснення яких покладається на суб’єктів, зазначених в цьому законі, щодо забезпечення прав дітей на життя, розвиток, виховання, освіту, медичне обслуговування, надання матеріальної підтримки. В цілому ж низка заходів загальносоціального спрямування була охарактеризована у попередніх розділах цього посібника.

Спеціально-кримінологічний рівень протидії злочинності неповнолітніх узгоджується і базується на загальносоціальних заходах протидії та полягає у цілеспрямованій діяльності спеціалізованих суб’єктів щодо усунення, мінімізації відповідних криміногенних факторів. Таким чином, спеціально-кримінологічні заходи запобігання злочинам неповнолітніх є складовою частиною протидії злочинності неповнолітніх.

Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» в цілому визначає перелік органів, служб, спеціальних установ та закладів, на які покладається профілактика злочинів неповнолітніх:

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді, уповноважений орган влади Автономної Республіки Крим у справах сім’ї, дітей та молоді, служби у справах дітей обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад;

кримінальну міліцію у справах дітей органів внутрішніх справ;

приймальники-розподільники для дітей органів внутрішніх справ;

школи соціальної реабілітації та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти;

центри медико-соціальної реабілітації дітей закладів охорони здоров’я;

спеціальні виховні установи Державної пенітенціарної служби України;

притулки для дітей;

центри соціально-психологічної реабілітації дітей;

соціально-реабілітаційні центри (дитячі містечка).

Зрозуміло, що у межах навчального посібника не можливо розглянути весь обсяг наданих спеціалізованим суб’єктам профілактики повноважень і зміст профілактичних заходів, які вони проводять. Для цього необхідно безпосередньо знайомитись з відповідними нормативними актами та практикою їх реалізації. Проте, з огляду на започатковані у сфері протидії злочинності неповнолітніх реформи, зорієнтовані на європейські стандарти, необхідно зробити декілька пояснень щодо стану та перспектив розвитку відповідної кримінально-превентивної системи.

На відміну від служби у справах дітей обласних, окремих міських, районних державних адміністрацій, які створені і активно працюють на підставі Типових положень, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.09.2007 року, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах сім’ї, дітей та молоді до теперішнього часу не утворений. Його функції виконують декілька міністерств і центральних органів виконавчої влади.

Радикальні зміни щодо протидії злочинності неповнолітніх відбуваються у структурі МВС України. Кримінальна міліція у справах неповнолітніх була створення у 1995 році відповідно до Закону України «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх» і Постанови Кабінету Міністрів України від 8 липня 1995 р. № 502 «Про створення кримінальної міліції у справах неповнолітніх» на базі колишніх Інспекцій у справах неповнолітніх. В апараті МВС України передбачалося утворення Управління кримінальної міліції у справах дітей, як самостійного підрозділу в структурі блоку кримінальної міліції, в обласних, міських управліннях внутрішніх справ – створювалися відділи, а на транспортних магістралях – відділення та групи.

Підрозділ набув нових функцій: можливість проведення оперативно-розшукових заходів з метою розкриття та попередження злочинів, скоєних дітьми, а також дорослими по відношенню до неповнолітніх. Згодом ця служба була перейменована у Кримінальну міліцію у справах дітей (КМСД). Але зараз її організація і діяльність підлягає суттєвому реформуванню.

Зміни у структурі Міністерства внутрішніх справ, зокрема підрозділів кримінальної міліції у справах дітей,зумовлені Указом Президента України № 597/2011 «Про концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні». Відповідно до наказу МВС України від 31.05.2011 № 245 у структурі МВС створено Департамент профілактики правопорушень, до складу якого входить Управління профілактичної роботи серед дітей. Воно складається з 2-х відділів: відділ профілактики правопорушень та відділнормативно-методичної роботи.

Ураховуючи новітні європейські тенденції в організації профілактичної роботи з дітьми, робота Управління профілактичної роботи серед дітей направлена не на каральну, а на попереджувальну діяльність, яка ґрунтується на широкому застосуванні принципів відновного правосуддя, рекомендаціях Європейського Союзу, документах ООН та ЮНІСЕФ, серед яких: проактивний і відновний підхід[9], урахування психологічних особливостей дитини, повага до суспільних цінностей та визнання прав дитини.

Такі зміни є перспективними, тому що створюють основи повноцінної системи, спроможної забезпечити законність, обґрунтованість та ефективність кожного прийнятого рішення щодо дитини, яка потрапила у конфлікт з законом, пов’язаного з її перевихованням та подальшою соціальною підтримкою, а також надасть змогу сформувати у громадськості розуміння важливості питання особливого захисту прав і інтересів дітей, зменшення рівня дитячої злочинності.

В даний час Міністерством внутрішніх справ внесено пропозиції щодо відповідних змін нормативних актів України, у тому числі і Закону України «Про органи і служби у справах дітей і спеціальні установи для дітей». До внесення змін здійснення управлінських функцій та реалізація завдань КМСД на місцях залишається за Управлінням профілактичної роботи серед дітей Департаменту профілактики правопорушень. До врегулювання на законодавчому рівні даного питання підрозділи КМСД продовжують працювати по виконанню своїх повноважень і поставлених Міністерством завдань.

Щодо індивідуальної профілактичної роботи, то зазвичай вона здійснюється щодо неповнолітніх, які відносяться до групи ризику вчинення злочину або вже вчинили злочин, у зв’язку з чим потрапили у поле діяльності суб’єктів профілактики, поставлені на профілактичний облік, відбувають покарання або знаходяться у профілактичних закладах, тощо. Індивідуальна профілактика з огляду на об’єкти поділяється на: ранню, спрямовану на усунення або нейтралізацію негативних обставин формування криміногенної спрямованості особи неповнолітнього; безпосередню – спрямовану на усунення кримінальної мотивації, припинення протиправної поведінки неповнолітнього і протидію актуальній криміногенній ситуації; посткримінальну, тобто запобігання рецидиву з боку неповнолітніх, які вже вчинили злочини.

Досвід протидії злочинності незмінно доводить, що ефективне запобігання злочинам неповнолітніх може бути результатом лише об’єднаної і скоординованої, матеріально і організаційно забезпеченої, зацікавленої, політично підтриманої і науково обґрунтованої роботи системи відповідних суб’єктів.

Питання для самоконтролю:

1. Назвіть основні ознаки та дайте визначення злочинності неповнолітніх.

2. Які особливості сучасного стану злочинності неповнолітніх?

3. Назвіть основні тенденції злочинності неповнолітніх в Україні.

4. Які дані характеризують особу неповнолітнього злочинця?

5. Які кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки притаманні неповнолітньому злочинцю?

6. Які криміногенні риси має особистість неповнолітнього злочинця, чим вони обумовлені?

7. Які типи неповнолітніх злочинців?

8. Розкрийте сутність процесу детермінації злочинів неповнолітніх і основні види детермінант.

9. Розкрийте зміст запобігання злочинам неповнолітніх з урахуванням об’єктів профілактичної діяльності.

10. Які основні напрямки реформування системи суб’єктів запобігання злочинам неповнолітніх?

Література:

1. Емельянов В.П. Преступность несовершеннолетних с психическими аномалиями. – Саратов, 1980.

2. Миллер А.И. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). – К., 1985.

3. Тузов А.П., Миньковский Г.М. Профилактика правонарушений среди несовершеннолетних. – К., 1987.

4. Алексеев А.И. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. – М., 2001.

5. Савченко А.В. Мотив і мотивація злочину. Монографія. – К., 2002.

6. Криминология: Учебник для вузов / Под ред. д.ю.н. В.Н. Бурлакова, д.ю.н. Н.М. Кропачева. – СПб., 2004.

7. Злочинність неповнолітніх: причини, наслідки, шляхи запобігання: Навч. посібник / С.І.Яковенко, Н.Ю.Максимова, Л.І.Мороз, Л.А.Мороз. – К., 2006.

8. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика: У 3-х кн. / Кн. 2. – К., 2007.

 

 

Тема 10.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.