Кількісно-якісні показники злочинності працівників ОВС

Сьогодні ми маємо картину набагато кращу, аніж то було лише декілька років тому. За 2009 та 2010 роки було засуджено 342 чол. та 407 осіб відповідно. Основними «постачальниками» правопорушень проте зостаються підрозділи Департаменту карного розшуку, служби дільничних інспекторів міліцї, органи досудового слідства, державної автомобільної інспекції (табл.1):

Таблиця 1

Ранжирування основних служб ОВС за коефіцієнтом злочинної активності

Протягом 2007-2010 рр. відбулося різке зростання кількості засуджених працівників в середньому на 84% у порівнянні з 2006 р., в першу чергу – за рахунок працівників, що працювали у м. Києві, Дніпропетровській, Харківській, Херсонській, Сумській, Одеській, Львівській, Чернігівській областях, АР Крим.

Аналіз структури злочинів, учинених персоналом ОВС у сфері службової діяльності протягом 2005−2010 рр., дозволяє констатувати переважання фактів хабарництва, перевищення службових повноважень і зловживання службовим становищем (рис. 3).

Рис. 3. Питома вага (у %) окремих видів злочинів, учинених персоналом ОВС протягом 2005-2010 рр. у сфері службової діяльності

За матеріалами судової практики, посадові злочини здебільше вчинюються безпосередньо під час несення служби та у 68% випадків – у службових приміщеннях. Переважну більшість засуджених за посадові злочини складають особи віком до 30 років – вікові категорії від 20 до 25 років та від 25 до 30 років (25,3% і 32,6% відповідно).

У структурі загальнокримінальних злочинів найбільш численними є ДТП (17,5 %), частка яких значно перевищує показники зареєстрованих випадків спричинення тілесних ушкоджень та вчинення крадіжок – 7 % і 6,4 % відповідно (рис. 4).

Рис. 4. Питома вага окремих видів злочинів у структурі загальнокримінальної злочинності персоналу ОВС протягом 2005-2010 рр.

Звертає на себе увагу досить «непрозора» категорія злочинів, позначених у відомчій статистиці як «інші», питома вага яких складає більше третини (44,5%) усіх злочинів загальнокримінальної спрямованості. Зазначена категорія включає у себе кількість осіб, засуджених за фактами вчинення злочинів проти життя та здоров’я (у т.ч. за катування), проти свободи, честі та гідності особи, проти прав і свобод людини і громадянина, проти власності, проти громадської безпеки, проти безпеки руху та ін.

Аналіз кримінальних справ, показав, що в структурі насильницької злочинності працівників органів внутрішніх справ України переважають такі злочини, як умисне вбивство (22,9 %) й тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості (34 %), становлячи понад 50 % усіх насильницьких злочинів, вчинених працівниками органів внутрішніх справ.

Рис. 5. Структура насильницької злочинності працівників ОВС України (за даними аналізу кримінальних справ).

При невеликому зменшенні питомої ваги навмисних вбивств (з 31% до 24,8%) (по відношенню до структури насильницької злочинності працівників ОВС за даними відомчої статистики), спостерігається значне збільшення питомої ваги тілесних ушкоджень (з 19,6% до 34%). Дана якісна зміна структури насильницької злочинності працівників ОВС пов’язана з тим, що 14,4% випадків заподіяння потерпілим працівниками ОВС тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості були кваліфіковані судом як перевищення влади або службового становища (ст. 365 ч. 2, ч. 3 КК України).

Переважання серед насильницьких злочинів, вчинених працівниками ОВС України, злочинів агресивної спрямованості над злочинами корисливої спрямованості вказує на відсутність економічної «основи» детермінації більшості насильницьких злочинів працівників ОВС. Тому логічним буде висновок, щонегативні особистісні якості працівників у сполученні з недоліками кадрової політики як при прийомі кандидатів на службу в ОВС України, так і при контролі за дотриманням дисципліни і законності під час служби працівників, є основним фактором вчинення насильницьких злочинів працівниками органів внутрішніх справ (О.М. Ігнатов, 2008).

Серед усіх видів злочинів, що вчиняються посадовими особами ОВС, найбільш пильну увагу міжнародних експертів та вітчизняних спеціалістів привертає сьогодні категорія катувань, оскільки вона є своєрідним індикатором дотримання правоохоронними органами принципу верховенства права. Намагаючись надати кримінологічну оцінку розповсюдженості випадків катувань у правозастосовній діяльності ОВС України, слід констатувати їх невелику кількість, зафіксовану у формах статистичної звітності. Так, органами прокуратури у 2002−2009 рр. стосовно працівників ОВС було порушено лише 63 кримінальні справи за ст. 127 КК України («Катування»):

Таблиця 2

Кількість кримінальних справ за ст. 127 КК України (2002-2009 рр.)

Наведені цифри не є приводом для заспокоєння з декількох причин. По-перше, вивчення аналітично-довідкових матеріалів свідчить, що досить значне число незаконних дій працівників міліції, пов’язаних із застосуванням тортур та жорстокого поводження, стає штучно латентним через неадекватну їх кваліфікацію органами прокуратури. По-друге, існує усталена судова практика, згідно якої дії працівників ОВС, пов’язані із незаконним застосуванням заходів фізичного впливу, побоїв та інших форм жорстокого поводження, переважно кваліфікуються лише за двома статтями Кримінального кодексу – ст. 364 (Зловживання владою або службовим становищем) та ст. 365 (Перевищення влади або службових повноважень). Власне вибіркове вивчення кримінальних справ стосовно незаконних дій правоохоронців із застосуванням фізичного насильства показало, що судові органи щонайменше у 22,2% випадків «не помічають» при винесенні вироків ознаки складу злочину, передбаченого ст. 127 КК України.

До всього цього доцільно додати кількість працівників ОВС, притягнутих до дисциплінарної відповідальності за вчинення правопорушень, яка також може вказувати на ознаки застосування жорстоких форм поводження із затриманими та заарештованими особами. Це, перш за усе, такі порушення дисципліни та законності, як незаконні методи проведення слідства, незаконне застосування спецзасобів, незаконні дії стосовно затриманих, а також незаконне адміністративне затримання та незаконне притягнення до адміністративної відповідальності, незаконний арешт та незаконне притягнення до кримінальної відповідальності. Питома вага, працівників, які вчинили ці правопорушення, на відміну від категорії злочинів, складає близько 7 % від загальної кількості притягнутих до дисциплінарної відповідальності протягом 205−2010 років. За умов більш жорстких критеріїв відбору, якщо враховувати лише факти незаконних методів проведення слідства, незаконного застосування спецзасобів та незаконних дій стосовно затриманих, частка таких осіб складає лише 0,5 %.

Оцінюючи поширеність катувань в діяльності практичних підрозділів ОВС, не можна оминути аналіз заяв, повідомлень та скарг громадян на незаконні дії працівників міліції. Слід відразу відзначити, що відомчі форми статистики МВС України продовжують зоставатися досить недосконалими з точки зору підзвітності суспільству. Скарги громадян, проходячи фіксацію у підрозділах Департаменту документального забезпечення та режиму, розглядаються працівниками інших підрозділів та служб з прийняттям відповідних рішень, які фіксуються як у цих службах, так й у загальній звітності міністерства. Проте відстежити такі очевидні речі, як відповідність кількості скарг на окремі дії працівників міліції до кількості прийнятих рішень за цими категоріями скарг вже неможливо. Причиною є різні категорії обліку, що їх застосовують департаменти та служби, а також елементарна відсутність у реєстрових обліках МВС України таких категорій скарг громадян, як «катування», «побиття та грубе поводження», «незаконні методи ведення слідства» тощо.

Саме з цих причин аналіз скарг та звернень громадян є досить фрагментарним, проте він дозволяє визначити наступне. З загальної кількості скарг, що надходять до органів внутрішніх справ стосовно незаконних дій працівників міліції, в середньому 7,8% припадає на факти побиття та спричинення тілесних ушкоджень. Повідомлення про факти катування складають значно меншу частину – 1,3% від загальної кількості скарг громадян. Своє підтвердження знаходять в середньому, за виключенням окремих років, лише 9,2% усіх скарг громадян.

В якісному відношенні злочини працівників ОВС поступово зазнають змін у напрямку ускладнення способів вчинення незаконних дій, появи нових форм кримінальної активності. Так, після 1998 р. стають відомими факти прийняття працівниками міліції під нелегальну охорону окремих торговельних точок, організацій, приватних підприємств. Спостерігається зростання випадків, коли для досягнення злочинних цілей працівники міліції об’єднуються у злочинні групи та вчиняють загальнокримінальні корисливі злочини. З’являються факти участі працівників ОВС у незаконному обігу наркотиків і торгівлі зброєю.

Досліджуючи географію злочинності співробітників ОВС, тобто розподіл вчинених злочинів за територіальною ознакою, ми можемо виділити, насамперед, регіони з найвищими абсолютними показниками. До їхнього числа входять м. Київ, АР Крим, Луганська, Донецька, Дніпропетровська області. Найнижчі числа спостерігаються у таких областях, як Рівненська, Чернівецька, Херсонська, м. Севастополь – 39 осіб.

Однак абсолютні кількісні показники, не будучи об’єктивним критерієм стану злочинності, не дають можливості оцінити реальний стан справ у регіонах. Через це кримінологічний аналіз передбачає обов’язкове порівняння показників рівня злочинності та коефіцієнтів (індексів) злочинності. З урахуванням даного коефіцієнта географічний розподіл злочинності співробітників виглядає дещо інакше (табл. 3).

Таблиця 3

Поиск по сайту: