Кримінологічна характеристика злочинного середовища

Для середовища професійних злочинців характерні такі специфічні риси, як неформальні норми поведінки, специфічна субкультура, органи координації діяльності цього середовища, її закритий для іншого соціуму характер.

Найбільшою мірою ці риси властиві такому середовищу професійних злочинців, як «злодії в законі». Становлення системи неформальних норм пов’язане з виникненням «злодійської ідеї», що втілилася у вигляді «злодійського закону», на підставі якого на початку 30-х років минулого століття відбулося злиття авторитетів загальнокримінальних угруповань у місцях позбавлення волі в співтовариство «злодіїв у законі».

Зміст «злодійської ідеї» полягає в тому, що злодій повинен жити окремо від суспільства, відкидати соціально корисні зв’язки і обов’язки. Ця ідея подавалась у вигляді окремих норм, що складали зміст «злодійського закону»: злодієві заборонялося займатися суспільно корисною працею, бути членом громадських організацій, прагнути до дострокового звільнення, займатися політикою, мати постійну родину, займатися комерцією, брати в руки зброю для надання допомоги державі (наприклад, для захисту Батьківщини), надавати допомогу правоохоронним органам, вчиняти окремі протиправні вчинки (наприклад, хуліганство) тощо. Причому ці норми припускали подвійний стандарт для тих, хто був злодієм або був близьким до нього за родом діяльності, і для іншої частини суспільства, насамперед для законослухняної частини населення, так званих «фраєрів». Злодії є чесними у відносинах один з одним, однак інше відношення в них до фраєрів. Усю філософію такого ставлення відображає текст татуювання «Умри сегодня, а я – завтра». У цілому можна відзначити, що соціальні норми «злодійського» середовища є крайньою формою матеріалізації філософії індивідуалізму, що завжди була властива криміналітету.

Специфічна субкультура «злодіїв у законі» включає в себе жаргон, невербальні засоби спілкування, прізвиська, татуювання, естетичні потреби (ритуали, музичну і літературну культуру, стиль одягу і манеру поведінки). Кожний із цих елементів субкультури надає уявлення про соціально-типові ознаки «злодіїв у законі» й одночасно виконує кілька функцій у кримінальному середовищі. Елементи злочинної субкультури виконують чотири основні функції, а саме: комунікативну, будучи специфічним засобом усного, письмового або невербального спілкування злочинців між собою; конспіративну, що дозволяє забезпечити замкнутість кримінального середовища для законослухняного суспільства; впізнавально-стратифікаційну, що дозволяє впізнати приналежність «злодіїв у законі» до лідерів кримінального середовища; компенсаційну, призначену для виправдання злочинного способу життя через терміни, що мають позитивний або соціально-нейтральний зміст («авторитет» – відома людина в кримінальному середовищу, «працювати» – вчиняти крадіжки).

Безумовно, кожний з елементів кримінальної субкультури у більшій мірі виконує якусь одну з функцій: жаргон більшою мірою призначений для спілкування, татуювання – для впізнання особи, прізвиська – для конспірації і т.д. Мало того, виконувана кожним елементом функція багато в чому залежить від того, у якій ситуації він використовується. Наприклад, якщо жаргон використовується в середовищі однодумців, він виконує в основному комунікативну функцію, якщо для міжкамерної переписки у в’язниці – конспіративну, якщо для спілкування при першій зустрічі з незнайомою людиною – розпізнавальну; якщо для пропаганди злочинного способу життя в законослухняному середовищі – компенсаційну.

Жаргон («блатная музыка») представляє собою складну суміш із іноземних, інтернаціональних, сучасних і застарілих переважно російських слів. Лінгвісти відзначають лексичну ущербність цього жаргону, вульгарність, стилістичну розмитість і неточність. Разом з тим жаргон дуже образний, іноді метафорично відбиває суть позначуваних ним явищ. Не випадково відзначаємо його широке поширення серед населення, зокрема таких слів, як «опустить» (принизити), «наехать» (висунути претензії), «кинуть» (обдурити), «качать права» (доводити), «разборка» (з’ясування відносин між сторонами, що сперечаються), «замочить» (убити), «грузить» (створювати людині проблеми), «бригада» (злочинна група), «беспредел» (дії, що виходять за рамки загальноприйнятих правил) і т.д. Цей жаргон лежить в основі також і жаргону місць позбавлення волі.

У блатному жаргоні можна умовно виділити, по-перше, нейтральну лексику, використовувану для повсякденного вживання («базар» – порожня розмова, «бухалово» – спиртні напої, «вилы» – небезпека, «пахан» – авторитетна людина, лідер у злочинному середовищі, «бык», «торпеда» – фізично сильні люди, використовувані для вирішення проблем, що не вимагають розумових зусиль). По-друге, вульгарно-лайливу лексику, що несе в собі цинічно-негативну оцінку будь-яких явищ («агрегат», «болт» – чоловічий статевий орган, «грелка», «шкура» – повія, «лох» – безглузда, нерозумна або недосвідчена у певній справі людина). По-третє, арго – частина жаргону, використовувана з метою конспірації і має форму фразеологізмів, тобто стійких сполучень («забить стрелку» – призначити зустріч, «держать трассу» – вчиняти кишенькові крадіжки у громадському транспорті, «сесть на хвост» – стежити).

Доповненням до жаргону виступають невербальні засоби спілкування: жести («тюремный семафор»), перестукування по стінах, системі центрального опалення або каналізації, пози, міміка тощо. Ці засоби призначені для конспірації, є стислим і швидким способом передачі інформації. Такий спосіб спілкування є вимушеним, несе в собі мало інформації, тому він застосовується там, де неможливо повноцінне спілкування (у СІЗО, в’язниці, у громадських місцях при вчиненні кишенькових крадіжок, у місцях, де відбувається гра в карти на гроші або інші азартні ігри).

Прізвиська («погоняла», «погремухи») виконують своєрідну роль клейма, тобто замінюють прізвище, підкреслюють фізичні якості злочинця або його недоліки, вказують на його положення в злочинному середовищі. У цілому прізвиська є основним засобом деперсоналізації особи, тому що вони зменшують різноманіття духовних і соціальних якостей окремої людини, виділяють у ній переважно одну властивість, значиму для кримінального середовища, причому не обов’язково позитивну і сутнісну.

Татуювання значною мірою свідчать про демонстрацію особою своєї приналежності до злочинного світу і несуть інформацію про особистість її власника (насильницьку орієнтацію, сентиментальність, світогляд, місця відбування покарання і т.д.).

Естетичні потреби «злодіїв у законі» втілюються в специфічні ритуали, музичну і літературну культуру, стиль одягу і манеру поведінки. Серед ритуалів особливо виділяється ритуал похорону злодіями своїх побратимів по «цеху». Злодії значною мірою персони екзальтовані, тому похорон обставляється особливо картинно: збирається велика кількість кримінальних авторитетів, які під’їжджають у супроводі охорони, поминальний обід проходить у престижному ресторані, покійного відспівують у церкві, на могилу ставиться розкішний пам’ятник зі зворушливим написом, промовляються пишні, клятвені та проникливі промови.

Музична культура «злодіїв у законі» проявляється у вигляді сентиментальних, жалібних, задушевних і зворушливих пісень, примітивних по сюжетній фабулі, банальних за віршованою формою вираження. Відмінною рисою цих пісень є те, що в них оповідання ведеться від самої діючої особи. Безумовно, спрямованість цих пісень пов’язана з романтизацією і легендуванням героїв злочинного світу. Причому як масштаб оцінки всіх явищ у таких піснях виступають цінності злочинного світу.

Літературна культура «злодіїв у законі» обмежується своєрідним викладенням сюжетів класиків світової літературі у формі блатних романів (наголос на першому складі). Причому, нормативна лексика замінюється жаргоном або махровою нецензурщиною, довільно зміненими наголосами, слова до невпізнанності спотворюються. Наприклад, у назві трагедії В. Шекспіра «Гамлет» наголос робиться на останньому складі. Оцінка особистості і вчинкам героїв дається, зрозуміло, виходячи із системи цінностей злодіїв. Зокрема, головний персонаж роману Ф. М. Достоєвського «Преступление и наказание» Родіон Раскольников засуджується у літературному переказі блатних романів більшою мірою не за те, що він скоїв убивство двох жінок через гроші, а за те, що, маючи руки, як у «щипача» (ніжні та чутливі), пішов на «мокруху», до того ж як «лох накапал кровищи», не скористався викраденим, страждав від каяття. Сам Ф. М. Достоєвський заслуговує на похвалу блатних не за свою геніальність, а за те, що «сам на зоне парился».

За зовнішнім виглядом злодії повинні виділятися серед оточуючих, бути акуратними, підтягнутими, добре, яскраво і по своєрідній моді одягатися, справляти враження сильних, розважливих, розумних, зібраних і представницьких людей, що мають солідні знайомства і вагу в суспільстві.

В якості органів, що координують діяльність злодійського середовища, виступають «злодійські сходки» і «злодійський общак». Сходка являє собою колегіальний орган злодіїв, на якому вони вирішують найважливіші питання, з якими зіштовхується злочинне середовище. Найбільші «сходки» представляють собою «злодійські з’їзди», де розробляється загальна стратегія діяльності «злодійського руху». Якщо на сходці вирішується питання про покарання злодія за порушення «злодійського закону», то такі сходки називаються «правилками», що є своєрідним злодійським судом (Чалидзе В., 1990). На таких сходках може бути ухвалено рішення про вбивство злодія за найбільш серйозну провину. Дослідники, що описують процедуру страти злодія, підкреслюють її яскраво виражену ритуальність, пов’язану із пред’явленням порушникові звинувачення, допитом «свідків», вираженням думки «суддями», жорстокість, пов’язану з тим, що до уваги не беруться жодні обставини, що могли б пом’якшити вину (минулі заслуги, наявність дітей на утриманні), а також з тим, що «засудженому» надається прово самостійно виконати вирок (Гуров О.І., 1990).

«Общак» іноді розуміється не як орган управління, а як своєрідний матеріальний фонд, в якому відбувається накопичення грошей, а в місцях позбавлення волі, крім того, продуктів харчування, одягу, інших предметів побутового призначення, спиртного і наркотиків. Це вкрай спрощене розуміння суті «общака», насамперед у сучасних умовах, коли відбувається легалізація кримінальних доходів. У такій примітивній формі «общак» існує у місцях позбавлення волі. На волі ж «общак» – не захована грошова кубушка на «чорний день», а капітал, включений у реальну економіку у вигляді матеріальних цінностей і безготівкових коштів. Крім того, «общак» – це може бути певна фінансова структура, створена для обслуговування економічних інтересів злодійського середовища.

«Общак», як мінімум, включає три касти «посадових» осіб: «рулевой» – найбільш авторитетний злодій, що приймає рішення про витрату коштів з «общаковой кассы»; касир або «хранитель общака» – несе персональну відповідальність за його недоторканність; ревізори, які перевіряють збереження «общака» і правильність витрат.

«Общак» формується з відрахувань, здійснюваних злочинними групами і окремими особами, зайнятими злочинним промислом. Видаткова частина «общака» складається з витрат на загальні потреби спільноти професійних злочинців і особисті потреби злодійської еліти. У загальні статті витрат входить «грев зоны» (доставляння в місця позбавлення волі наркотиків, спиртного, грошей, продуктів харчування, інших предметів споживання), підкуп посадових осіб, що здійснюють захист злодійського середовища, надання допомоги тим, хто опинився в складних життєвих умовах). Іноді гроші з общака можуть даватися в борг під відсотки.

Особисті потреби злодійської еліти пов’язані із забезпеченням для них таких умов життя, що прийняті у середовищі новоявленої буржуазії (коштовні автомобілі, престижне житло, предмети розкоші). Слід зазначити, що серед злодіїв, що дотримуються старих злодійських традицій, такі витрати засуджуються, і за надмірні витрати винного можуть притягнути до суворої відповідальності, однак частіше покарання зводиться до повернення витрачених грошей з відсотками.

Сучасний стан функціонування злочинного середовища як певної соціокультурної моделі характеризується трансформацією основоположних, системоутворюючих елементів. По-перше, «злодії в законі» відмовилися від найбільш обтяжливих традицій злодійського середовища, що стримують необхідність пристосування останньої до соціально-економічних умов, що змінилися. Зокрема, злодії стали укладати шлюби, тому що родина є найбільш надійною соціальною ланкою для збереження і збільшення тіньового капіталу. Пом’якшені найбільш суворі заборони на неприпустимість будь-якої співпраці або навіть нейтральних контактів з державними органами. Це стосується навіть місць позбавлення волі. Подекуди кримінальним авторитетам стало вигідніше співпрацювати з адміністрацією місць позбавлення волі, чим перебувати в опозиції. Про це свідчать численні «малявы» (письмові послання злодіїв, що містять тлумачення злодійських понять), з якими авторитети звертаються до іншої частини «блатного світу», насамперед, до молоді.

Не обов’язковим для злодіїв стало особисте вчинення злочинів, вони усе частіше відстороняються від безпосередньої злочинної діяльності, зосередившись на функціях, координації, загального керівництва і консолідації злочинного середовища.

Незважаючи на прагнення до показної розкоші, схильність до порочних і коштовних потреб (наркотиків, спиртного), злодії вживають заходів до вкладання кримінального капіталу в економіку, його легалізації. Для них сьогодні не потрібною стала наявність тривалого стажу перебування в місцях позбавлення волі. Більше того, стало можливим одержання «звання» «злодія в законі» без «тюремного стажу» шляхом внесення грошей в «общак», тобто фактично шляхом його купівлі. Порушуються і такі традиційні злодійські заборони, як невтручання у політику (Дубягина О.П., 2008).

Проте, названі зміни не торкнулися світоглядних основ злодійського середовища, її маргінальної та негативної суті, а саме жити за чужий рахунок, прагнення негативно впливати на суспільство, криминалізувати його. Зміни, що відбулися, лише дозволяють злодійському середовищу мобільно адаптуватися до швидкоплинних соціально-економічних умов. У цей час з багатьох обмежень на контакти злодіїв з більш широким соціумом залишилися тільки ті, які найбільш прості й зручні для самих злодіїв (не працювати, не служити в армії тощо).

Соціальне середовище професійної злочинності значно розширилося. Сьогодні воно представлено не тільки поборниками «злодійської ідеї», але й представниками інших кримінальних утворень, що виникли на основі підлітково-молодіжних угруповань, що активно заявили про себе в другій половині 80-х років минулого століття, злочинних груп вимагачів, співтовариств корисливих злочинців, етнічних і національних земляцтв тощо.

Ці формування енергійно очищали собі дорогу в соціально-економічному просторі, витісняючи з нього представників злодійського руху, у тому числі шляхом їхнього фізичної ліквідації. Таке розмаїття кримінального професіоналізму, безумовно, ускладнює боротьбу з ним, тому що дає можливість злочинцеві переміщатися з одного кримінального середовища в інше, змінювати види злочинної діяльності.

Також слід звернути увагу на розкол злодійського середовища за національною ознакою. Ця тенденція багато в чому пов’язана з розпадом СРСР на самостійні держави і прагненням злодіїв усунути від контролю за своєю територією вихідців з Кавказу. Очевидно, ці національні протиріччя в середовищі криміналітету обумовлені тим, що з першими кроками радянського влади на шляху до ринкової економіки в другій половині 80-х років XX століття вихідці з кавказьких республік колишнього СРСР швидше стали пристосовуватися до соціально-економічних умов, що змінюються, відійшовши від найбільш обтяжливих традицій злодійського середовища. Саме ці злодії без наявності необхідного стажу перебування в місцях позбавлення волі стали купувати титул «злодія в законі» шляхом внесення грошей в «общак», за що одержали від інших злодіїв прізвисько «лаврушники». Крім того вони почали втручатися в політику, господарську діяльність, легалізували (хоча б частково) гроші «общака», уклали взаємовигідні контакти із правоохоронними органами. Безумовно, що інші злодії хотіли бути повноправними господарями на своїй території, і насамперед в економічній сфері.

Простежується тенденція різкого розшарування кримінального світу за майновою ознакою. Незважаючи на те, що в цілому всі професійні злочинці є соціальними паразитами, що живуть за рахунок відібрання частини прибавочного продукту, створюваного законослухняними членами суспільства, серед них є заможні, що вдало освоїли нові економічні відносини, і бідні, зокрема, ті, які дотепер дотримуються чистоти «злодійської ідеї», яка не дозволяє злодієві займатися накопиченням. Останні зберегли істотний вплив тільки в місцях позбавлення волі, на волі вплив мають злодії нової формації.

Поиск по сайту: