Італія — унітарна держава. У адміністративному відношенні країна поділена на 20 областей, які, у свою чергу, поділяються на провінції і комуни. П'ять областей — Третіно, Альто, Адідже, Валле д'Аоста, Фриулі-Венеція Джулія, в яких живуть національні меншини і 2 острови — Сіцілія і Сардінія — наділені спеціальним статусом (найширшою автономією). Повноваження областей включають створення своїх органів, відомств, встановлення меж комун, регулювання питань суспільної благодійності, санітарної і лікарської допомоги, містобудування, туризму, готельної справи тощо. На національному рівні області беруть участь у виборах Президента, наділені правом законодавчої ініціативи, ініціативи проведення конституційних референдумів тощо. Спори між областями і державою правомочний вирішувати Конституційний суд. У областях діють виборні органи влади — ради, які здійснюють законодавчі, розпорядчі і інші функції. Вони працюють в сесійному порядку. Черговість сесій і їх тривалість визначає сама рада. Органами обласної ради є голова, партійні фракції, постійні і інші комісії. Рада зі своїм головою є законодавчим органом, він контролює діяльність виконавчої влади. Джунта — виконавчий орган, що утворюється радою. Чисельний склад асесорів (членів джунти) залежить від кількості населення області. Голова джунти представляє область, промульгує обласні закони, що приймаються радою.
Адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8000). Органами місцевого самоврядування в провінціях є ради і джунти, а в комунах — муніципальні джунти і мер, що виконує також функції представника держави. До їх компетенції віднесено питання, що стосуються соціальних і шкільних служб. Діяльність рад координується комісарами, які призначаються центральним урядом.
ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ІСПАНІЇ
КОНСТИТУЦІЯ ІСПАНІЇ
Конституція Іспанії 1978 р. — одинадцята за рахунком після Першої іспанської революції 1808 р. Вона була розроблена Генеральними кортесами і прийнята 6 грудня 1978 р. Переважною більшістю виборців на загальнонаціональному референдумі.
Конституція складається з преамбули і 11 розділів, що містять 169 статей. За структурою і змістом їй властиві всі традиційні елементи конституцій: преамбула, вступні положення, розділи про права і обов'язки громадян, про основні принципи соціальної і економічної політики, про органи державної влади, територіальний устрій держави, Конституційний суд, про порядок зміни Конституції. Особливістю структури є включення до тексту 4 додаткових, 9 перехідних, а також скасовуючих і прикінцевих положень з власною нумерацією і на відміну від основного тексту, не розділених на статті.
Конституція 1978 р. сприйняла іспанські конституційні традиції і врахувала досвід інших країн. Преамбула закріплює цілі Конституції і шляхи їх досягнення. Вступний розділ містить основоположні характеристики держави і суспільства. Основоположними принципами Конституція проголосила права людини, демократичний, соціальний і правовий характер держави.
Детальна регламентація правового статусу людини і громадянина — традиційний елемент іспанського конституціоналізму — отримала подальший розвиток за рахунок нових длязахідноєвропейської конституційної практики явищ, пов'язаних з використанням комп'ютерних технологій, права на сприятливе навколишнє середовище тощо. Інституційною гарантією прав і свобод іспанських громадян є Захисник народу (аналог омбудсмана), що призначається Генеральними кортесами і підзвітний парламенту.
Національний суверенітет реалізується через форми безпосереднього волевиявлення виборців та враховується при здійсненні державних повноважень. Принцип правової держави оснований на конституційній нормі, відповідно до якої громадяни і державна влада підпорядковані нормам конституційного і іншого законодавства. Цей принцип забезпечується Конституційним судом.
Основний закон Іспанії закріпив принцип верховенства Конституції і ієрархію решти законів держави.
Окремі розділи детально регламентують конституційно-правовий статус вищих органів державної влади: короля, Генеральних кортесів, уряду, судових органів.
Особлива увага в Конституції приділяється питанням, пов'язаним з вирішенням національної проблеми, зокрема з регулюванням статусу автономних співтовариств. Окремий розділ присвячений місцевому самоврядуванню. Закріплений офіційний характер 2 мов — іспанської мови і мови співтовариств. Крім того, Конституція детально регламентує питання співвідношення міжнародних і внутрішньодержавних правових норм.
За способом внесення змін Конституція Іспанії належить до категорії "жорстких". У всіх випадках ініціатива зміни Конституції належить уряду, парламентським палатам і 2/3 членів асамблеї автономного співтовариства.