Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ. МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ І УПРАВЛІННЯ



Італія — унітарна держава. У адміністративному відношенні країна поділена на 20 областей, які, у свою чергу, поділяються на провінції і комуни. П'ять областей — Третіно, Альто, Адідже, Валле д'Аоста, Фриулі-Венеція Джулія, в яких живуть національні меншини і 2 острови — Сіцілія і Сардінія — наділені спеціальним статусом (найширшою автономією). Повноваження областей включають створення своїх органів, відомств, встановлення меж комун, регулювання питань суспільної благодійності, санітарної і лікарської допомоги, містобудування, туризму, готельної справи тощо. На національному рівні області беруть участь у виборах Президента, наділені правом законодавчої ініціативи, ініціативи проведення конституційних референдумів тощо. Спори між областями і державою правомочний вирішувати Конституційний суд. У областях діють виборні органи влади — ради, які здійснюють законодавчі, розпорядчі і інші функції. Вони працюють в сесійному порядку. Черговість сесій і їх тривалість визначає сама рада. Органами обласної ради є голова, партійні фракції, постійні і інші комісії. Рада зі своїм головою є законодавчим органом, він контролює діяльність виконавчої влади. Джунта — виконавчий орган, що утворюється радою. Чисельний склад асесорів (членів джунти) залежить від кількості населення області. Голова джунти представляє область, промульгує обласні закони, що приймаються радою.

Адміністративними одиницями є провінції (їх близько 100) і комуни (близько 8000). Органами місцевого самоврядування в провінціях є ради і джунти, а в комунах — муніципальні джунти і мер, що виконує також функції представника держави. До їх компетенції віднесено питання, що стосуються соціальних і шкільних служб. Діяльність рад координується комісарами, які призначаються центральним урядом.

ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ІСПАНІЇ

КОНСТИТУЦІЯ ІСПАНІЇ

Конституція Іспанії 1978 р. — одинадцята за рахунком після Першої іспанської революції 1808 р. Вона була розроблена Генеральними кортесами і прийнята 6 грудня 1978 р. Переважною більшістю виборців на загальнонаціональному референдумі.

Конституція складається з преамбули і 11 розділів, що містять 169 статей. За структурою і змістом їй властиві всі традиційні елементи конституцій: преамбула, вступні положення, розділи про права і обов'язки громадян, про основні принципи соціальної і економічної політики, про органи державної влади, територіальний устрій держави, Конституційний суд, про порядок зміни Конституції. Особливістю структури є включення до тексту 4 додаткових, 9 перехідних, а також скасовуючих і прикінцевих положень з власною нумерацією і на відміну від основного тексту, не розділених на статті.

Конституція 1978 р. сприйняла іспанські конституційні традиції і врахувала досвід інших країн. Преамбула закріплює цілі Конституції і шляхи їх досягнення. Вступний розділ містить основоположні характеристики держави і суспільства. Основоположними принципами Конституція проголосила права людини, демократичний, соціальний і правовий характер держави.

Детальна регламентація правового статусу людини і громадянина — традиційний елемент іспанського конституціоналізму — отримала подальший розвиток за рахунок нових длязахідноєвропейської конституційної практики явищ, пов'язаних з використанням комп'ютерних технологій, права на сприятливе навколишнє середовище тощо. Інституційною гарантією прав і свобод іспанських громадян є Захисник народу (аналог омбудсмана), що призначається Генеральними кортесами і підзвітний парламенту.

Національний суверенітет реалізується через форми безпосереднього волевиявлення виборців та враховується при здійсненні державних повноважень. Принцип правової держави оснований на конституційній нормі, відповідно до якої громадяни і державна влада підпорядковані нормам конституційного і іншого законодавства. Цей принцип забезпечується Конституційним судом.

Основний закон Іспанії закріпив принцип верховенства Конституції і ієрархію решти законів держави.

Окремі розділи детально регламентують конституційно-правовий статус вищих органів державної влади: короля, Генеральних кортесів, уряду, судових органів.

Особлива увага в Конституції приділяється питанням, пов'язаним з вирішенням національної проблеми, зокрема з регулюванням статусу автономних співтовариств. Окремий розділ присвячений місцевому самоврядуванню. Закріплений офіційний характер 2 мов — іспанської мови і мови співтовариств. Крім того, Конституція детально регламентує питання співвідношення міжнародних і внутрішньодержавних правових норм.

За способом внесення змін Конституція Іспанії належить до категорії "жорстких". У всіх випадках ініціатива зміни Конституції належить уряду, парламентським палатам і 2/3 членів асамблеї автономного співтовариства.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.