ВИЩІ ОРГАНИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

За формою правління Великобританія — конституційна монархія. Королева (король) є главою держави. Формально їй належать досить широкі повноваження: вона призначає прем'єр-міністра і членів уряду, інших посадових осіб (суддів, офіцерів армії, дипломатів, вищих церковних осіб панівної церкви), скликає і розпускає парламент, може накласти вето на законопроект, прийнятий парламентом. Королева зазвичай відкриває сесії парламенту, виступаючи з промовою, в якій проголошуються основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики. Вона є головнокомандуючим збройними силами, представляє країну в міжнародних відносинах, укладає і денонсує договори \ іншими державами, має право оголошувати війну і укладати мир, здійснює право помилування. Проте насправді практично псі повноваження, що належать королеві, здійснюються членами уряду. Вони контрасигнують акти, що видаються королевою, і несуть за них відповідальність.

З XIII ст. у Великобританії діє Таємна рада. До її складу входить 300 осіб, що представляють різні гілки влади і англіканську церкву. Збирається вона в особливо урочистих випадках, наприклад, з приводу коронації монарха і реальної участі в управлінні державними справами нині не бере.

Уряд формується після парламентських виборів. Прем'єр-міністром призначається лідер партії, що отримала більшість місць в Палаті громад. За його поданням королева призначає решту членів уряду. На відміну від більшості інших держав у Великобританії відрізняються поняття "уряд" і "кабінет". Кабінет діє всередині уряду. До його складу входять прем'єр-міністр і окремі міністри. Склад уряду набагато ширший (якщо чисельність членів Кабінету 18—20 осіб, то в уряді їх близько 100). Уряд у повному складі ніколи не збирається на засідання, і фактично всі питання внутрішньої і зовнішньої політики країни вирішуються на засіданнях Кабінету, який насправді здійснює вищу виконавчу владу. Кабінет керує діяльністю державного апарату, розробляє найважливіші законопроекти, керує зовнішньою політикою країни. Кабінет видає різні акти відповідно до повноважень, делегованих йому парламентом, створюючи, таким чином, делеговане законодавство. Уряд відповідальний перед нижньою палатою парламенту: у разі винесення Палатою громад вотуму недовіри, він повинен піти у відставку. Законодавча влада належить двопалатному парламенту. Строк його повноважень згідно із законом про парламент 1911 р. не може перевищувати 5 років.

Палата громад (або нижня палата) обирається шляхом загальних і прямих виборів за мажоритарною системою відносної більшості. У її складі діє 659 депутатів. Мінімальний вік депутата нижньої палати — 21 рік. Керує засіданнями палати і її обслуговуючим персоналом спікер, посада якого існує з 1377 р. Він має 3 заступників, які, зокрема, керують засіданнями у тому випадку, коли палата перетворить себе в комітет всієї палати. Спікер голосує лише в тому випадку, якщо голоси членів палати розділилися порівну. Спікер наділений дуже значними повноваженнями при вирішенні процедурних питань, пов'язаних з роботою палати.

Палата лордів (або верхня палата) не обирається. До її складу входять духовні лорди, судові лорди, спадкові пери і довічні пери. З 1999 р. почалося реформування Палати лордів, розраховане на 10 років. її чисельність скоротили з 1200 до 665 осіб. На перехідний період у складі палати залишилося 192 спадкових пера, останні отримали право балотуватися в Палату громад. Після завершення реформи з 788 спадкових перів, тільки 90 і 2 посадових особи, пов'язаних з церемоніалами, зможуть брати участь в засіданнях палати (їх кандідатури визначаються голосуванням усіх спадкових перів). Керує засіданнями палати лорд-канцлер. З 2004 р. він не призначається монархом за поданням прем'єр-міністра і не входить до складу уряду. Його обирають депутати верхньої палати. У 2003 р. створено міністерство з конституційних справ, до якого перейшла значна частина повноважень лорд-канцлера. Лорд-канцлер може брати участь в дебатах і голосуванні, але не вирішує процедурних питань. Це право здійснюється палатою Самостійно при координації лідера палати, яким є керівник найбільшої фракції.

Депутати створюють різні комітети (у верхній палаті — тільки неспеціалізовані), які займаються розглядом питань, що мають велике суспільне значення. Серед найбільш важливих функцій парламенту — прийняття законів і контроль за діяльністю уряду. Правом законодавчої ініціативи користуються члени парламенту, а відповідно і члени уряду, оскільки міністри мають бути обов'язково і депутатами однієї з палат. Урядові законопроекти мають пріоритет: депутати, які не є членами уряду, можуть вносити на розгляд законопроекти тільки один день на тиждень (в п'ятницю), тоді як члени уряду мають право представляти законопроекти в будь-який день тижня. Законопроекти можуть бути внесені як до верхньої, так і до нижньої палати, але, як правило, спочатку відбувається обговорення в Палаті громад, потім в Палаті лордів. Законопроект проходить 3 читання. В ході першого читання оголошуються лише назва і мета Законопроекта, а також призначається час другого читання. У другому читанні законопроект розглядається в цілому і передається в один з комітетів для постатійного обговорення. Потім розглядається доповідь комітету, пропонуються поправки і доповнення до статей законопроекту. В ході третього читання законопроект знову обговорюється в цілому і по ньому проводиться голосування. Законопроект, прийнятий Палатою громад, направляється в Палату лордів. Фінансові законопроекти мають бути розглянуті і прийняті не пізніше ніж через 1 місяць з моменту надходження у верхню палату, інакше законопроект підписується королевою без прийняття Палатою лордів. Нефінансові законопроекти відсилаються на підпис королеві після прийняття їх верхньою палатою. Парламент здійснює контроль за діяльністю уряду в наступних формах. Депутати направляють питання членам уряду, на які міністри дають усні пояснення на засіданнях палат і готують письмові відповіді, що публікуються в парламентських звітах. На початку кожної сесії депутати проводять дебати з приводу промови королеви, в якій викладено основні напрями діяльності уряду.

Поиск по сайту: