ДОКУМЕНТИ АПОСТОЛЬСЬКОЇ СТОЛИЦІ ПРО ДЕМОНОЛОГІЮ

Не треба вважати, що я єдина людина, яка звертає увагу на нісенітниці, висловлені деякими теологами. Здається, що багато з них прийняли собі за "Нового Отця" Церкви Рудольфа Бультмана, який написав між іншим: "Не можна користуватися електрикою і радіо, чи у випадку захворювання звертатися до сучасних медичних винаходів і лікарських засобів, та одночасно вірити в існування світу духів і в чуда, які нам пропонує Новий Завіт ("Новий Завіт і міфологія" ("Nuovo Testamento e Mitologia", Quereniana, 1969, С. 110).

Сприйняття технічного поступу, як незаперечного доказу того, що Боже слово є неправдивим, - це звичайне марення. Але багато теологів і біблістів думають, що не будуть "сучасними", якщо не будуть прихильниками таких думок. Цікава статистика щодо католицьких теологів, у згадуваній вже мною книжці Лемана: дві третини з них теоретично приймають традиційну теорію про злих духів, але відкидають її застосування у душпастирській практиці. Не хочуть, отже, відкрито виступати проти Церкви, але у щоденній практиці не приймають її навчання про злих духів (с. 115). Цікавим є також інше статистичне спостереження: католицькі теологи мають дуже поверхневе знання про опанування духом і про екзорцизми (с. 27). Те саме, про що я і говорив.

Беручи це до уваги, Конгрегація Навчання Віри запропонувала одному дослідникові вивчити це питання і видала документ, який був надрукований в "L'Osservatore Romano" від 26 червня 1975 року під назвою "Християнська віра і демонологія" ("Fede cristiana е demonologia"). Ця праця згодом була поміщена між офіційними документами Апостольської Столиці "Enchiridion Vaticanum", vol. V, n. 38). Наводжу кілька фрагментів. Головна її мета - повчання вірних, а ще більше тих дивних теологів, які відкидають існування сатани у своїх працях і дослідженнях, у той час як Христос "з'явився для того, щоб знищити діла диявола" (І Ів. 3,8). Від-кидаючи існування злого духа, заперечуємо Відкуплення; хто не вірить в злого духа, не вірить у Євангеліє.

"Протягом віків Церква завжди заперечувала різні форми забобонів, надмірне зацікавлення сатаною і злими духами, різні культи і хворобливу прив'язаність до них. Тому було б недоречно стверджувати, що християнство, наче забуваючи про вселенське царювання Христа, зробило з сатани улюблену тему свого проповідування, замінюючи Добру Новину про Воскреслого Господа на звістування страху... Але в дійсності згубною помилкою було б - вважаючи історію вже завершеною, -поводитись так, наче Відкуплення досягнуло усіх своїх результатів і так наче не потрібна вже боротьба, про яку, говорить Новий Заповіт і вчителі духовного життя...

Однак все частіше існування сатани відкрито піддається сумніву. Деякі критики вважають, що вони можуть окреслити особисту позицію Ісуса Христа у цій справі, стверджують, що жодне Його слово не підтверджує існування світу злих духів, натомість, деякі твердження про нього взяті з єврейських писань, чи з новозавітньої традиції, але не з навчання Христа. Оскільки таке твердження не є частиною основної Євангелької науки, тому не належить воно вже сьогодні до нашої віри і можемо від нього вільно відступити. Інші ж, об'єктивніші і радикальніші, приймають твердження Святого Письма про злих духів у дослівному значенні, але відразу додають, що вони сьогодні неможливі до сприйняття, навіть у християн. Тому і вони їх відкидають. Для деяких, врешті ж, ідея сатани будь-якого походження не має вже значення і, затримуючись над її підтвердженням, наше повчання може втратити довіру і кинути тінь на проповідь Бога, який лише єдиний заслуговує нашої уваги.

Для одних і других, врешті-решт, назви сатана і диявол є нічим іншим, як міфічними і функційними персоніфікаціями, значення яких обмежувалось би тільки до драматичного підкреслення впливу зла і гріха на людство. Це лише специфічна мова, яку наша епоха повинна розшифрувати, щоб знайти новий спосіб пояснення християнам обов'язку боротьби з усіма проявами зла у світі.

Такі погляди, які повторюють з багатомовною ерудицією і розповсюджують у різних часописах і деяких теологічних словниках, не можуть не тривожити душі. Вірним, які звикли сприймати з повагою перестороги Христа та апостольських писань, здається, що такі твердження у цій галузі є спрямовані на здійснення перелому в загальній думці, й ті, хто має біблійну і релігійну освіту, ставлять собі питання, куди заведе цей процес деміфізації, розпочатий в ім'я герменевтики...

Також головні оздоровлення опанованих були здійснені Христом у моменти, які були вирішальними у Його діяльності. Його екзорцизми вказували переконливо на питання Його післанництва і особи, як про це свідчать переконливо реакції, які вони викликали. Не ставлячи ніколи сатану в центрі своєї Євангелії, Ісус говорив про нього лише у важливих моментах, роблячи при цьому важливі заяви.

Передусім розпочав свою публічну діяльність згодою на те, аби диявол спокушував Його в пустині. Опис цього випадку, що міститься в Євангелії від св. Марка, хоча і дуже лаконічний, також важливий, як і оповіді в Євангеліях від св. Матея і св. Луки. Ісус застерігає перед цим супротивником у Нагірній проповіді й у молитві "Отче наш", якої навчав Своїх учнів, як вважають сьогодні багато екзегетів згідно зі свідченнями різних Літургій. Передусім Книга Одкровення - велика і прекрасна фреска, у якій ясніє могутність Христа Воскреслого у свідках Його Євангелії. Вона голосить перемогу жертовного Агнця. Ми не правильно зрозуміли б природу цієї перемоги, коли б не добачили в ній періоду довгої боротьби, у якій за посередництвом людських сил, що протистоять Господеві, беруть участь сатана і його ангели разом з їхніми історичними представниками - це, власне, Книга Одкровення, наголошуючи на таємниці різних імен та символів сатани у Святому Письмі, відкриває остаточно його тотожність. Він провадить свою діяльність протягом усіх віків людської історії, але під контролем Бога. Очевидно, більшість Отців Церкви, відкидаючи разом з Орігеном думку про тілесність гріха злих ангелів, добачають в їхній гордості, тобто в їхньому прагненні возвеличитися понад свій стан, підкреслюючи свою незалежність, вважаючи себе Богом, причину їхнього падіння. Але поряд з цією гордістю, багато отців підкреслює і їхню злість щодо людини. Згідно з думкою св. Іренея, відступлення диявола мало місце тоді, коли він відчув заздрість з приводу створення людини, тому і намагався схилити її до бунту проти свого Творця. За Тертуліаном, сатана, щоб перешкодити задумам Ісуса Христа, у поганських культових обрядах наслідує Святі Тайни, які встановив Христос. Навчання Отців Церкви було, отже, у своїй істоті вірним відбиттям навчання про сатану і його ангелів, що міститься у Новому Завіті.

Поиск по сайту: