Стаття присвячена формуванню теоретико-методологічних та прикладних аспектів економічного управління інноваційною діяльністю підприємств. Результати досліджень можуть бути рекомендовані підприємствам як важелі підвищення конкурентоспроможності.
Інноваційна діяльність (діяльність із питань нововведень підприємства) дійсно задає динаміку і темпи розвитку підприємству, сприяє його активній позиції на ринку попиту і пропозицій, ставить завдання проблемного характеру.
Тенденції розвитку світової економіки свідчать, що все сходиться в кінцевому підсумку до необхідності інтенсивного вдосконалення управління створенням і впровадженням науково-технічних інновацій з урахуванням екологічних пріоритетів, розвитку інноваційного менеджменту. Орієнтир на наукоємні виробництва демонструють усі розвинені країни. Тому функціям інноваційного менеджменту надається пріоритетне значення в конкретних технологічних, виробничих і організаційних системах підприємств, фірм, корпорацій.
Аннотация
Статья посвящена формированию теоретико-методологических и прикладных аспектов экономического управления инновационной деятельностью предприятий. Результаты исследований могут быть рекомендованы предприятиям как рычаги повышения конкурентоспособности.
Инновационная деятельность (деятельность по вопросам нововведений предприятия) действительно задает динамику и темпы развития предприятию, способствует его активной позиции на рынке спроса и предложений, ставит задачу проблемного характера.
Тенденции развития мировой экономики свидетельствуют, что все сходится в конечном итоге к необходимости интенсивного совершенствования управления созданием и внедрением научно-технических инноваций с учетом экологических приоритетов, развития инновационного менеджмента. Ориентир на наукоемкие производства демонстрируют все развитые страны. Поэтому функциям инновационного менеджмента придается приоритетное значение в конкретных технологических, производственных и организационных системах предприятий, фирм, корпораций.
Annotation
The article is devoted to the formation of theoretical and methodological and applied aspects of economic innovation management companies. The research results can be recommended as enterprises leverage competitiveness.
Innovative activities (with the innovations of the company) really sets the pace and dynamics of the company, contributing to its active position in the market supply and demand, makes the task problematic.
Trends in the global economy suggest that all converge eventually need to improve management of intensive creation and implementation of scientific and technological innovations based on environmental priorities for innovation management. Reference to manufacture high-tech show all developed countries. Therefore, the functions of innovation management priority accorded to specific technological, operational and organizational systems companies, firms, corporations.
Актуальність.
В умовах ринкових відносин метою управління інноваційною діяльністю підприємства є досягнення його ефективного функціонування. Оцінка існуючого рівня потенціалу, як цілого, так і окремих складових стає основою для обґрунтування і прийняття управлінських рішень. Визначення складових управління інноваційної діяльності має важливе наукове значення, оскільки уявлення про зміст складових визначає підхід до їхньої оцінки, вимірювання й підвищення ефективності підприємства.
Метою статті є виокремлення економічного управління інноваційною діяльністю підприємства із загальних понять інноваційного менеджменту, визначення його особливостей та забезпечення можливостей для прискореного економічного розвитку підприємства.
Об’єкти та методи дослідження
В процесі дослідження інноваційної діяльності, було обрано діюче підприємство роздрібної торгівлі. Методами дослідження виступає аналіз складових елементів інноваційної діяльності та процес удосконалення використання інноваційної діяльності та шляхи їх нарощування.
Постановка завдання
Оцінка складових інноваційної діяльності підприємства зумовлює постановку наступних цілей: визначення складових формування інноваційної діяльності за функціональною ознакою та формування показників для оцінки ефективності його використання.
Результати досліджень
Визначенню складових формування інноваційної діяльності підприємств вчені та економісти приділяють велику увагу. Втім, можна провести певний поділ наявних підходів. До першої групи слід віднести розробки .В. Арєф’євої, Т.А. Адимбаєв, Т.В. Бова, які виділяють складові потенціалу через види діяльності – операційну, фінансову, інвестиційну [1; 2]. Другу групу становлять вчені, які зосереджують увагу на дослідженні інтересів власників, замовників, персоналу підприємства, галузі, держави в цілому [3; 4]. Такий підхід має сенс, але намагання врахувати і задовольнити інтереси всіх суб’єктів процесу може загальмувати розвиток підприємства через конфлікт інтересів.
Інноваційна діяльність — вид діяльності, пов'язаний із трансформацією наукових досліджень і розробок, інших науково-технологічних досягнень у новий чи покращений продукт, введений на ринок, в новий чи покращений технологічний процес, що використовується у практичній діяльності, чи новий підхід до соціальних послуг.
Інноваційна діяльність (від англ. innovation — нововведення) — діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.
Інноваційна діяльність — діяльність, спрямована на комерціалізацію накопичених знань, технологій і обладнання. Результатом інноваційної діяльності є новий або додатковий продукт або продукт з новими якостями.
Відповідно до Закону «Про інвестиційну діяльність» Інноваційна діяльність − одна з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу
Об'єктами інноваційної діяльності є:
· інноваційні програми і проекти;
· нові знання та інтелектуальні продукти;
· виробниче обладнання та процеси;
· інфраструктура виробництва і підприємництва;
· організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру і якість виробництва і (або) соціальної сфери;
· сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;
· товарна продукція;
· механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.
Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути фізичні або юридичні особи, які провадять інноваційну діяльність або залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію інноваційних проектів.
Інноваційний науково-технічний розвиток передбачає безперервне оновлення асортименту продукції і технології її виробництва, удосконалення системи управління виробництвом і збутом [5,78]. Цей шлях передбачає всебічне охоплення діяльності підприємства процесом впровадження інновацій, тоді як попередній шлях обирає тільки інновацію факторів виробництва.
Кожен із можливих шляхів розвитку передбачає той чи інший вид інвестування. В сучасних умовах для вітчизняних підприємств при виборі напрямку та шляху розвитку особливо актуальним є стан інвестиційного клімату країни та створення своєї (для підприємства) інвестиційної привабливості. Виникає потреба проведення ще одного процесу, який передбачає створення та підтримання інвестиційної привабливості підприємства задля досягнення цілей підприємства у напрямку його розвитку. Можна говорити про інноваційно-інвестиційний розвиток підприємства, який забезпечить постійні якісні та кількісні зміни в діяльності підприємства за рахунок безперервного переходу досягнень інвестиційної діяльності та привабливості в інновації, що посилить конкурентоспроможність та сприятиме розвитку, надасть можливість на новому рівні вести інноваційну діяльність.
Таким чином, інноваційно-інвестиційний розвиток передбачає неперервні впровадження інновацій у діяльність підприємства (техніка, технології, продукція, управління, збут та ін.) за рахунок створення та підтримки інвестиційної привабливості, інтенсифікації інвестиційної діяльності та використання інвестиційного потенціалу підприємства.
Для досягнення вибраних підприємством цілей розробляються інноваційні проекти можливих варіантів вкладення грошових засобів в операції з реальними активами. Затверджений та такий, що підлягає реалізації інноваційний проект, повинен забезпечити: повернення вкладених засобів за рахунок доходу від реалізації, робіт чи послуг; отримання прибутку, який забезпечить рентабельність інвестицій, не нижче рівня прийнятого на підприємстві; окупність інвестицій, в рамках терміну, що визначений підприємством.
Інноваційний проект – це об’єкт реального інвестування, намічений для реалізації з метою введення досягнень науково-технічного прогресу в виробництво чи соціальну сферу на основі оцінки техніко-економічної та фінансової інформації.
Управління проектом є цілеспрямований процес досягнення цілей проекту при обмеженнях на фінансові, матеріальні. людські, часові та інші ресурси.
Управління інноваційним проектом – це процес ухвалення і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем за ходом їх виконання, направлених на реалізацію інноваційної ідеї.
Проблема управління проектами, з якою стикаються всі підприємства, дуже серйозна. Це обумовлено тим, що в Україні рівню управління приділяється зовсім недостатня увага. У той же час, залучення методології управління проектами як інструменту планування, контролю та координації здійснення проектів дозволяє економити значні кошти, реалізовувати цілі проекту в менші строки і. найголовніше, реалізовувати успішне управління.
Виділяють дві групи чинників, які впливають на успіх проекту. Зовнішні: наявність фінансування на доведення розробки, податки. законодавство, обсяг ринку. Внутрішні: спосіб подання, ступінь доведення проекту, організація робіт. Освоєння методів управління проектами дає можливість менеджеру до будь-якого проекту підходити з єдиних позицій.
Розглядаючи управління проектами, виділяють основні етапи проекту:
1. Ініціація проекту.
2. Планування цілей, ресурсів, вартості, якості організації, ризиків, персоналу та інше.
3. Виконання плану проекту.
4. Аналіз та оцінка виконання плану проекту.
5. Управління змінами, якістю, контрактами, ризиками.
6. Завершення.
Що стосується інноваційного розвитку безпосередньо торговельного підприємства, то його нормальне функціонування неможливо без організації чіткої, продуманої, всебічно обґрунтованої роботи з досягнення намічених цілей і завдань діяльності. Це знаходить відображення у підготовці та прийнятті управлінських рішень і налагодженні комунікацій, спрямованих на постановку цілей і завдань, які переслідує торгове підприємство. За своїм змістом найбільшу увагу в управлінні розвитком займає планування соціально-економічних процесів діяльності торгового підприємства.
Для полегшення управління інноваційними проектами торговельних підприємств керівникам, на наш погляд, слід дотримуватися таких принципів управління:
1. Принцип селективного (вибіркового) управління. Суть у виборі пріоритетних напрямків.
2. Принцип цільової орієнтації проектів на забезпечення кінцевих цілей. Передбачає встановлення взаємозв'язків між потребами у створенні інновації та можливостями їх реалізації.
3. Принцип повноти циклу управління інноваційного проекту.
4. Принцип етапності інноваційних процесів і процесів управління проектами.
5. Принцип ієрархічності організації інноваційних процесів.
6. Принцип багатоваріантності при виборі управлінських рішень.
7. Принцип системності. Розробляється сукупність заходів, необхідних для організації проекту (організаційних, адміністративних та ін.).
8. Принцип забезпеченості або збалансованості. Усі заходи мають бути належним чином забезпечені необхідними ресурсами.
Окрім принципів ефективного управління проектами, належну увагу слід приділити відбору інноваційних технологій і етапам формування узагальнюючих пропозицій щодо пріоритетних напрямків інноваційного розвитку підприємств:
1. Фіксується перелік найбільш істотних критеріїв досягнення мети.
2. Для кожного проекту, що реалізує пріоритетний напрямок, робиться оцінка рівня покращення кожного показника в порівнянні з існуючим положенням за шкалою «низький», «нижче середнього», «вище середнього», «високий».
3. Технології, які не мають оцінок «вище середнього» або «високий», з подальшого розгляду виключаються. Решта включаються в попередні пропозиції щодо пріоритетних напрямів і критично важливим технологіями.
4. Технології, які мають не нижче однієї оцінки «високий» або не менше двох «вище середнього», попередньо вважаються кандидатами до групи пріоритетних; якщо більше двох «високий» або трьох «вище середнього» – кандидатами до групи особливо пріоритетних.
Прийнявши рішення про функціональний характер свого розвитку, торговельне підприємство пов'язує свою долю з життєвим циклом конкретних продуктів, і стає у пряму залежність від потенціалу попиту на дані товари, їх конкурентоспроможність і інші ключові фактори успіху. Знаючи тенденції розвитку продукту з точки зору становлення його технологічного і конкурентоспроможного потенціалу, торговельне підприємство зможе спрогнозувати для себе динаміку своїх майбутніх результатів, пов'язавши воєдино зростання обсягу продажів з зростанням прибутку підприємства і рівнем його майбутнього ризику.
Горизонт планування для торговельного підприємства в рамках інноваційного проекту – це багатоваріантність планування, його диверсифікація на різні часові інтервали. Його відмінними рисами стає те, що воно дозволяє виділити стратегічні, тактичні й операційні питання розвитку, а також надати більшу достовірність і ефективність управлінню розвитком за рахунок точного визначення об'єктів прийняття планових рішень.
Інноваційний розвиток торговельного підприємства націлюється на визначення перспектив його функціонального розвитку з точки зору визначення технологій його діяльності та методик організаційно-структурної поведінки.
Об'єкти прийняття планових рішень про розвиток торговельного підприємства можна об'єднати під чотирма назвами: цілі, стратегії, структури і функціональні операції. Планування розвитку дозволяє інтегровано розглядати міжфірмові відносини, формально об'єднуючи їх в плани – проекти, а змістовно диференціюючи по комплексах господарських взаємодій [6 – 7].
Чим більше економічних інтересів у торговельного підприємства (наприклад, широкий асортимент товарів для декількох купівельних сегментів), тим вище зовнішній конкурентний потенціал розвитку. Формування стратегій в аспекті правильного розуміння терміна «планування розвитку» вимагає адекватної побудови товарно-грошових взаємодій торговельного підприємства. Це можливо тільки у випадку певної фінансової та іншої ресурсної (товарної і інформаційної) централізації з тим, щоб забезпечити достатню мотивацію до реалізації економічних інтересів в умовах нестабільності ринку і високої конкуренціі.