Самостійна робота на занятті. Виконати лабораторні роботи, оформити і захистити протокол.

Виконати лабораторні роботи, оформити і захистити протокол.

Визначення кислотності шлункового соку натурального.

Принцип методу. Сік шлунковий натуральний отримують від здорових собак через фістулу шлунка. Він містить всі ферменти шлункового соку, соляну кислоту та інші кислореагуючі речовини. Метод грунтується на визначенні кислих речовин шлункового соку шляхом титрування 0,1 н розчином гідроксиду натрію з використанням двох різних індикаторів: n-диметиламіноазобензолу (зона переходу забарвлення (рН 2,3-4,2) і фенолфталеїну (рН 8,2-10,0).

Хід роботи. 5 мл натурального шлункового соку відмірюють в колбочку, додають 1-2 краплі 0,5 % розчину n-диметиламіноазобензолу і титрують 0,1 н розчином гідроксиду натрію до переходу червоного забарвлення в оранжево-червоне, відмічають кількість лугу. Потім у цю ж колбочку додаємо 1-2 краплі розчину фенолфталеїну і продовжують титрувати до появи рожевого забарвлення, результат записують За кількістю мл розчину гідроксиду натрію, витраченого на перше титрування, розраховують вільну соляну кислоту, а за кількістю гідроксиду натрію, що піде на обидва титрування, розраховують загальну кислотність шлункового соку.

Розрахунок: 1мл 0,1 н розчину гідроксиду натрію еквівалентний 1 мл 0,1 н розчину соляної кислоти або 0,00365 г НСІ. Перемножують 0,00365 на кількість мілілітрів 0,1 н розчину гідроксиду натрію, витраченого на титрування 100 мл шлункового соку. Вільної соляної кислоти в препараті повинно бути 0,07-0,25%, загальна кислотність препарата повинна складати 0,1-0,3 % у перерахунку на соляну кислоту.

Клініко-діагностичне значення.Визначення кислотності шлункового соку важливе для діагностики і правильного вибору методу лікування ряду захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки. У хворих з дуоденальною виразкою, а також при гіперацидному гастриті відбувається збільшення вмісту вільної соляної кислоти (гіперхлоргідрія) і загальної кислотності (гіперацидітас). Зменшення кількості вільної соляної кислоти (гіпохлоргідрія) і загальної кислотності (гіпоацидітас) характерне для хронічного атрофічного гастриту. Гіпохлоргідрія, ахлоргідрія (повна відсутність соляної кислоти і пепсину) спостерігається у хворих раком шлунку.

Література:

1. Конспект лекцій.

2. Губський Ю. І. Біологічна хімія.- К.-Тернопіль: Укрмедкнига, 2000.- 509с.

3. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. Біохімія людини. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001.- 736с.

4. Гонський Я.І., Максимчук Т.П. – Біохімія людини, 2004.

Обговорено і затверджено на засіданні кафедри

Зав. кафедрою проф. Ерстенюк А.М.

ЗАНЯТТЯ № 12

Тема: Загальні шляхи обміну амінокислот: дезамінування, трансамінування, декарбоксилювання. Значення трансамілаз (АлАТ і АсАТ) та біологічно активних амінів в практичній медицині і фармації. Антигістамінні препарати.

Актуальнiсть теми: Обмін білків і амінокислот займає центральне місце серед біохімічних процесів, що лежать в основі життя. Процеси дезамінування і трансамінування та їх поєднання забезпечують розпад і синтез амінокислот. Порушення цих процесів можуть виникати внаслідок гіповітамінозів В₆, В₂, РР під час голодування, тяжких уражень печінки.

Навчальні цілі:

Знати:процеси внутрішньомолекулярного перетворення амінокислот, порушень їх при окремих патологічних процесах.

Вміти:визначати активність АЛТ і АСТ у сироватці крові і давати клініко-діагностичну оцінку отриманим результатам.

Самостійна позааудиторна робота:

1. Скласти схему шляхів утворення і використання амінокислот.

2. Написати рівняння глутаматдегідрогеназної реакції, пояснити її значення в обміні амінокислот.

3. Написати рівняння реакції трансамінування між аланіном і α-кетоглутаратом, аспартатом і α-кетоглутаратом, назвати ферменти, кофермент.

4. Підготувати вихідні дані для оформлення протоколу лабораторної роботи.

Контрольні питання:

1. Шляхи перетворень амінокислот після всмоктування.

2. Дезамінування амінокислот.

3. Трансамінування амінокислот, характеристика ферментів і коферментів.

4. Синтез замінимих амінокислот.

5. Декарбоксилювання амінокислот, біогенні аміни, та їх інактивація.

6. Визначення активності АЛТ і АСТ (принцип методу, хід роботи і клініко-діагностичне значення).

7. Фармпрепарати – амінокислоти, біогенні аміни, антигістамінні і антисеротонінові, інгібітори амінооксидаз.

Самостійна робота на занятті:

Виконати лабораторну роботу, оформити та захистити протокол.

1. Визначення активності АлАТ і АсАТ.

Трансамінази або амінотрансферази - ферменти, які каталізують зворотнє перенесення аміногруп між аміно- і кетокислотами. В ролі коферменту в амінотрансферазах виступає піридоксальфосфат (похідне вітаміну В6).

Принцип методу. В результаті переамінування під дією аспартатамінотрансферази (АсАТ) аспарагінова кислота перетворюється в щавелевооцтову (ЩОК), а аланін під дією аланінамінотрансферази (АлАТ) - в піровиноградну кислоту (ПВК). ЩОК здатна в процесі ферментативної реакції перетворюватися в ПВК. При додаванні кислого 2,4-динітрофенілгідразину (2,4-ДФГ) ферментативний процес зупиняється і утворюється динітрофенілгідразин піровиноградної кислоти, який в лужному середовищі дає коричнево-червоне забарвлення, інтенсивність якого пропорційна кількості утвореної ПВК. Таким чином, по кількості утвореної ПВК можна судити про активність ферменту. Активність амінотрансфераз виражають в мікромолях ПВК, утвореної 1 мл сироватки крові за 1 годину інкубації при температурі 37^оС. В нормі активність АсАТ сироватки крові становить 0,1-0,45 мкмоль/год х мл, а АлАТ - 0,1-0,68 мкмоль/год х мл.

Поиск по сайту: