Загальні відомості і конструктивні рішення

Водонапірні башти – це інженерні споруди у вигляді піднятих на опорах резервуарів, призначені для регулювання витрат і необхідного тиску води в водогінній мережі, створення її запасу та безперебійної подачі води в мережу під час зупинки насосних станцій.

Водонапірні башти використовують у системах промислового, протипожежного і питного водопостачання, системах сільськогосподарських комплексів і населених міст. Основні параметри водонапірних башт: об’єм резервуару і відмітки розташування його на висоті, які впливають на загальні габарити споруди, - встановлюються на підставі технологічних розрахунків. Різновидності водонапірних башт подані на рис. 3.1.1.

Рис. 3.1.1. Різновидності водонапірних башт:

а – шатрові; б – безшатрові; в – з декількома резервуарами;

1 – резервуар; 2 – опора; 3 – шатро

У сучасній практиці будівництва водонапірних башт із залізобетону виконують або всю споруду (рис.3.1.2), або його опорну частину і фундамент, а резервуар виконують із металу (змішане рішення) (рис.3.1.3).

Для того щоб захистити резервуар від температурних дій, зовнішнього середовища, його утеплюють (рис.3.1.4, а) або над ним надбудовують шатро (рис.3.1.4, б). У цьому випадку, якщо це допустимо з технологічних міркувань, резервуар проектують відкритим. Іноді замість шатра навколо резервуару роблять галерею (рис. 3.1.4, в) заввишки 2400 мм (напівшатро), в цьому випадку верхню частину закритого резервуару утеплюють. Пристрій шатра або напівшатра пов’язаний із додатковими витратами і тому рідко застосовується.

Рис. 3.1.2. Водонапірна башта з монолітного залізобетону: 1 – дах резервуару; 2 – утеплення стінки резервуару; 3 – залізобетонний резервуар; 4 – тепла галерея; 5 – залізобетонна опора башти; 6 – фундамент		Рис. 1.3.3. Водонапірна башта зі стальним резервуаром: 1 – стальний резервуар; 2 – залізобетонна опора

Рис. 3.1.4. Огородження резервуарів водонапірних башт:

а – з утеплювачем; б – у вигляді шатра; в – з галереєю;

1 – резервуар; 2 – опора; 3 – покриття резервуару; 4 – утеплювач; 5 – стінка шатра; 6 – покриття шатра; 7 – стіна галереї

Водонапірні башти з резервуарами об’ємом до 25 м³ використовуються, в основному, в сільськогосподарськім будівництві, а об’ємом 50 м³...800 м³ - у промисловому і цивільному будівництві. Водонапірні башти обладнують такими елементами: центральним підводо-розвідним стояком діаметром 300...400мм, який використовується для наповнення і опорожнення резервуару; переливним стояком діаметром 150...200мм, який призначений для того, щоб не було переповнення резервуару; запорною арматурою (ручні або електрифіковані засувки, тип яких визначається в залежності від призначення башти і місцевих умов), встановлюється в утепленій підземній камері або в спеціальнім колодязі; датчиками рівня води в резервуарі, які передають інформацію на диспетчерський пункт; грозозахистом.

Завдання на проектування водонапірних башт повинно містити: дані про призначення башти; місткість резервуару і висоту башти; відомості про кліматичні умови району будівництва; характеристику гідрогеологічних умов. За наведеними даними розробляють проект водонапірної башти.

Водонапірні башти, будучи висотними спорудами, відіграють важливу роль у створенні архітектурного вигляду промислових підприємств або населених пунктів. При вдалому вирішенні, башта може бути архітектурним акцентом, який покращує облік усієї навколишньої забудови. В окремих випадках водонапірні башти зводять із двома або трьома резервуарами різної місткості, розміщених на різних відмітках по висоті башти (рис.3.1.1, в), наприклад, у текстильній промисловості, де наявність декількох резервуарів обумовлена технологією.

До недавнього часу башти проектували з шатрами – надбудова, всередині якої розташовували резервуар. Практика експлуатації водонапірних башт показала, що влаштування шатра необов’язкове. При наявності обміну води в резервуарі, вона не замерзає, а якщо починає замерзати, то на внутрішній поверхні резервуару утворюється шар криги, який виконує роль теплоізоляції і перешкоджає подальшому її замерзанню.

Найнебезпечніші для промерзання місця – центральний підводно-розвідний стояк і вузол його з’єднання з резервуаром. Внаслідок цього стояк проектують утепленим, а у вузлі прикріплення його до резервуару в зимовий період передбачають електропідігрів.

Теплоізоляцію стояків виконують із мінераловатних плит, питомою вагою і теплопровідністю . У залежності від температури води джерела водопостачання і розрахункової зовнішньої температури повітря дані про товщину теплоізоляції із мінераловатних плит наведено в таблиці 3.1.1.

Таблиця 3.1.1

Необхідна товщина ізоляції, мм

Поиск по сайту: