Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Особистісна й соціально-психологічна готовність



Інтелектуальна готовність важлива, але не єдина передумова успішного навчання в школі. Підготовка дитини до школи включає формування у неї готовності до прийняття нової «соціальної позиції» (Л.І. Божович) - статусу школяра, що має коло важливих обов'язків і прав, що займає інше, у порівнянні з дошкільниками, особливе становище в суспільстві. Ця особистісна готовність виражається відносно дитини до школи, до навчальної діяльності, до вчителів, до самого себе [16, с. 82].

Школа залучає дітей головним чином своєю основною діяльністю - навчанням. «Хочу вчитися, щоб як тато», «Люблю писати», «Навчуся читати», «У мене братик є маленький, йому теж буду читати», «У школі буду задачі вирішувати». І це прагнення природно, пов'язане з новими моментами в розвитку старшого дошкільника. Йому вже недостатньо лише непрямим способом, у грі прилучатися до життя дорослих. А от бути школярем - зовсім інше. Це вже усвідомлювана сходинка нагору, до дорослості. Не проходить повз увагу шестирічної дитини й поважне ставлення дорослих до навчання як до важливої, серйозної діяльності.

Якщо дитина не готова до соціальної позиції школяра, то навіть при наявності необхідного запасу вмінь і навичок, високого рівня інтелектуального розвитку йому важко буде в школі.

Позитивне відношення до школи включає як інтелектуальні, так й емоційні компоненти. Прагнення зайняти новий соціальний стан, тобто стати школярем, зливається з розумінням важливості шкільного навчання, повагою до вчителя, до старших товаришів по школі, у ньому відбивається й любов, дбайливе відношення до книги як до джерела знань.

Однак перебування в школі ще не дає підстави думати, що самі стіни її роблять дитину справжнім школярем. Він ним ще тільки стане, а зараз він на шляху, у складному перехідному віці, і відвідувати школу він може по різних мотивах, у тому числі і в тих що не мають відношення до навчання: батьки змушують, можна побігати на перервах й ін.

Особистісна й соціально-психологічна готовність до школи включає й формування в дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися з однокласниками в школі, із учителем.

Кожній дитині необхідне вміння ввійти в дитячий колектив, діяти разом з іншими, уступати в одних обставинах і не уступати в іншіх. Ці якості забезпечують адаптацію до нових соціальних умов.

Значна частина труднощів у навчанні шестирічок пов'язана з тим, щоб довго слухати й чути педагога, приймати й утримувати завдання, зосередитися на навчальній дії. Як правило, учителі зв'язують ці особливості поведінки з нерозвиненістю довільності уваги, поведінки й пізнавальних процесів. Але тільки чи в цьому справа?

Вольова готовність.

Серйозної уваги вимагає й формування вольової готовності майбутнього першокласника. Адже його чекає напружена праця, від нього буде потрібно робити не тільки те, що йому хочеться, а й те, що від нього зажадає вчитель, шкільний режим, програма.

До шести років відбувається оформлення основних елементів вольової дії: дитина здатна поставити мета, прийняти рішення, намітити план дії, виконати його, виявити певне зусилля у випадку подолання перешкоди, оцінити результат своєї дії. Але всі ці компоненти вольової дії ще недостатньо розвинені. Так виділені цілі не завжди досить усвідомлені й стійкі; утримання мети в значній мірі визначається труднощами завдання, тривалістю його виконання.

До шести років дитина «помалу емансипується у своїх діях від безпосередніх впливів матеріального середовища; в основу дій кладуть уже не одні почуттєві спонукання, але думка й моральне почуття; сама дія одержує через це певний зміст і стає вчинком» [16, с. 86].

Всі дослідники розвитку волі у дітей відзначають, що в дошкільному віці ціль досягається краще при ігровій мотивації й при оцінці поведінки з боку однолітків (у випадку командної гри).

Значно змінюється до 6 років ступінь довільності рухів дитини. Так, якщо в 3 роки дитина усвідомлює результат і спосіб дій із предметом, але не здатна ще усвідомити окремі операції й рухи, то в 6 років самі рухи стають об'єктом свідомої вольової діяльності.

Довільність поведінки шестирічної дитини проявляється не тільки в цьому. Вона й у навмисному завчанні вірша, у здатності побороти безпосереднє бажання, відмовитися від привабливого заняття, гри заради виконання доручення дорослого, суспільного доручення (чергування по їдальні й т.п.), надання допомоги мамі, вона й в умінні побороти острах (увійти в темну кімнату, у кабінет зубного лікаря), перебороти біль, не заплакати при забитому місці. Ефективність пізнавальної діяльності ще мала. Тому вчителеві слід дотримуватися поступовості в підвищенні вимог до пізнавальної діяльності дітей, з огляду на їхньої можливості, інтереси й потреби.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.