ПРОБЛЕМА ГОТОВНОСТІ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

Діагностика адаптації першокласника до шкільного навчання

(ІНДЗ)

Олексій Анатолійович

Новіков ,

студент групи ІСБ 1-10- 4.0д

Київ

ПЛАН

ВСТУП………….. 3 стр.

1. ПРОБЛЕМА ГОТОВНОСТІ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ……….. 6 стр.

2. ОСОБЛИВОСТІ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ…………. 14 стр.

3. ГОТОВНІСТЬ ПЕРШОКЛАСНИКА ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ…...... 20 стр.

ВИСНОВОК………… 31 стр.

СПИСОК ВИКОРОСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…….. 32 стр.

ВСТУП

Протягом останнього років у вітчизняній педагогіці й психології спостерігається підвищений інтерес до проблеми переходу дитини-дошкільника з дитячого саду в школу (або просто вступ в школу за умови виховання в сім'ї) і тісно пов'язаному із цим поняттю готовності до шкільного навчання. Значення ступеня підготовленості, або так званої "шкільної зрілості" важко переоцінити на даному етапі розвитку суспільства, коли все більшу актуальність здобувають тези про систему безперервної освіти й виховання людини, коли саме підготовка дітей, її ефективність визначає успішність подальшого розвитку особистості, підвищення рівня навчання й сприятливе професійне становлення. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з семи, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна [7, с.39].

За визначенням психологів, шість років - початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані «польоту». Книги, ігри, танці, спритні рухи - усе насичене гармонією, яку ця маленька особистість намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє особистісному розвитку, допомагає пізнавати навколишній світ і себе як частину світу, що сприяє розвитку дитини. Результати психолого-педагогічних досліджень показують, що підготовка дитини до школи постійно вдосконалюється.

Однак все частіше педагоги-практики вказують на труднощі пережиті дитиною на етапі шкільного навчання. Дітям складно дотримуватися нових для них правил шкільного життя, орієнтуватися в різноманітті соціальних відносин і зв'язків, справлятися з новою роллю учня [16, с.109].

На тлі достатнього інтелектуального розвитку нерідко проявляється недостатня соціальна підготовленість, невміння встановлювати доброзичливі стосунки з навколишніми.

Внаслідок цього діти зазнають значних труднощів адаптації до нових умов школи, негативні емоційні переживання, затрудняються у встановленні повноцінних контактів з дорослими й однолітками, що в підсумку приводить до зниження успішності молодших школярів. Цим пояснюється чітке, прагнення, до більш глибокого вивчення соціально-особистісної готовності дитини до школи.

Наукові дані й практика виховання дошкільників свідчить про те, що однієї із причин недостатньої соціально-особистісної готовності дитини до школи є відсутність у дітей навичок культури поведінки, неповне володіння дітьми знаннями про норми й правила спілкування, а отже - відсутність свідомого керівництва цими правилами в повсякденному житті. Готовність дошкільника в особистісному плані до прийняття якісно нової позиції в системі відносин з оточуючими сприяє створенню емоційно позитивного клімату в класі, відношення до вчителя, як до носія соціально вироблених способів дій і норм поведінки.

Важлива роль у цьому процесі належить вихователеві. Володіння педагогом культурою спілкування, розуміння й здійснення цілеспрямованої роботи з даного питання зумовлює успішність оволодівання дитиною соціальними відносинами.

Виходячи із цього, ми припускаємо, що важливим резервом удосконалювання підготовки дитини до школи, зокрема її соціально-особистісного аспекту, є система роботи з формування культури спілкування старшого дошкільника.

Засобами успішного оволодіння дитиною шкільними знаннями насамперед, є високий рівень розвитку вербального інтелекту й мотиваційна готовність до навчання в школі, прийняття позиції учня й високий рівень довільності психічних процесів. У шестирічок механізм уяви домінує над усіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в казковому світі. Тому завдання дорослих, особливо вчителів і батьків, які намагаються не приборкати цей механізм творчості, розвивати та вивчати його. Отже, заздалегідь, до вересня, починається підготовча робота із прийому дітей до першого класу. Зміст цієї роботи відображений у відповідних наказах і постановах Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки України, якими педагогічні колективи керуються в організації цієї роботи.

ПРОБЛЕМА ГОТОВНОСТІ ДО ШКІЛЬНОГО НАВЧАННЯ У ВІТЧИЗНЯНІЙ І ЗАРУБІЖНІЙ ПСИХОЛОГІЇ

На сучасному етапі розвитку психології психологічна готовність до навчання в школі розглядається як комплексна характеристика дитини, яка розкриває рівні розвитку психологічних якостей, що є найбільш важливими передумовами для нормального включення в нове соціальне середовище й для формування навчальної діяльності.

У психологічному словнику поняття «готовність до шкільного навчання» розглядається як сукупність морфо - фізіологічних особливостей дитини старшого дошкільного віку, що забезпечує успішний перехід до систематичного, організованого шкільного навчання.

В.С.Мухіна стверджує, що готовність до шкільного навчання - це бажання й усвідомлення необхідності вчитися , що виникає в результаті соціального дозрівання дитини, появи у неї внутрішніх протиріч, що задають мотивацію до навчальної діяльності [24, с. 72].

Д.Б.Эльконін вважає, що готовність дитини до шкільного навчання припускає «врощення» соціального правила, тобто системи соціальних відносин між дитиною і дорослим [24, с.73].

Найбільш повне поняття «готовність до школи» дається у визначенні Л.А.Венгера, під яким він розумів певний набір знань й умінь, у якому повинні бути присутні всі інші елементи, хоча рівень їхнього розвитку може бути різний. Складового цього набору насамперед є мотивація, особистісна готовність, у яку входять «внутрішня позиція школяра», вольова й інтелектуальна готовність [8, с.119].

Нове ставлення дитини до навколишнього середовища, що виникає при надходженні в школу, Л.І.Божович назвала «внутрішньою позицією школяра», вважаючи цей новотвір критерієм готовності до навчання в школі.

У своїх дослідженнях Т.А.Нєжнова вказує, що нова соціальна позиція й відповідна їй діяльність розвиваються остільки, оскільки вони приймаються суб'єктом, тобто стають предметом його власних потреб і прагнень, змістом його «внутрішньої позиції» [8, с. 120].

А.Н.Леонтьев вважає безпосередньо рушійною силою розвитку дитини його реальну діяльність зі змінами в «внутрішній позиції».

В останні роки все більша увага проблемі готовності до шкільного навчання приділяється за кордоном. При рішенні цього питання ,як відзначає Я.Йірасек, сполучаються теоретичні побудови, з одного боку, практичний досвід, з іншої. Особливість досліджень полягає в тому, що в центрі цієї проблеми знаходяться інтелектуальні можливості дітей. Це знаходить висвітлення в тестах, що показують розвиток дитини в області мислення, пам'яті, сприйняття й інших психічних процесів.

На думку С.Штребела, А.Керна, Й.Eрасека, дитина що надходить у школу повинна мати певні ознаки школяра: бути зрілою у розумовому, емоційному та соціальному відношеннях.

До розумової області автори відносять здатність дитини до диференційованого сприйняття, довільній увазі, аналітичному мисленню й так далі.

Під емоційною зрілістю вони розуміють емоційну стійкість і майже повна відсутність імпульсивних реакцій дитини.

Соціальна зрілість зв'язується ними з потребою дитини в спілкуванні з дітьми, зі здатністю підкорятися інтересам і прийнятим умовностям дитячих груп, а так само зі здатністю взяти на себе соціальну роль школяра в суспільній ситуації шкільного навчання.

Ф.Л.Ілг, Л.Б.Еймс провели дослідження, присвячене виявленню параметрів готовності до шкільного навчання. У результаті виникла спеціальна система завдань, що дозволяла обстежити дітей від 5 до 10 років. Розроблені в дослідженні тести мають практичне значення й мають прогнозуючу здатність. Крім тестових завдань автори пропонують у випадку непідготовленості дитини до школи забирати його відтіль і шляхом численних тренувань доводити до потрібного рівня готовності. Однак ця точка зору не єдина. Так Д.П.Озубел пропонує, у випадку непідготовленості дитини, змінити програму навчання в школі й тим самим поступово вирівнювати розвиток всіх дітей [2, с. 61].

Треба відзначити, що, незважаючи на розмаїтість позицій, у всіх перерахованих авторів є чимало спільного. Багато хто з них при вивченні готовності до шкільного навчання користується поняттям «шкільна зрілість», виходячи з помилкової концепції , відповідно до якої виникнення цієї зрілості зумовлено в основному індивідуальними особливостями процесу спонтанного дозрівання вроджених задатків дитини та істотно не залежних від соціальних умов життя й виховання. У дусі цієї концепції основна увага приділяється розробці тестів, що служать діагностиці рівня шкільної зрілості дітей. Лише невелике число закордонних авторів - Вронфенвреннер, Врунер - критикують положення концепції «шкільної зрілості» і підкреслюють роль соціальних факторів, а так само особливостей суспільного й сімейного виховання в її виникненні [2, с. 61].

Роблячи порівняльний аналіз закордонних і вітчизняних досліджень, можна зробити висновок , що основна увага закордонних психологів спрямовано на створення тестів і набагато в меншому ступені орієнтовано на теорію питання.

У роботах вітчизняних психологів утримується глибоке теоретичне дослідження проблеми готовності до школи.

Важливим аспектом у питанні вивчення шкільної зрілості є вивчення проблеми психологічної готовності до навчання в школі. (Л.А. Венгер, С.Д. Цукерман, Р.І. Айзман, Г.Н. Жарова, Л.К. Айзман, А.І. Савинков, С.Д. Забрамна) [12, с. 29].

Складеними компонентами психологічної готовності дитини до школи є: мотиваційна (особистісна), інтелектуальна, емоційно - вольова.

Мотиваційна готовність - наявність у дитини бажання вчитися . У дослідженнях А.К. Маркової, Т.А. Матіс, А.Б. Орлова показане, що виникнення усвідомленого відношення дитини до школи визначається способом подачі інформації про неї. Важливо щоб повідомлювані дітям відомості про школу були не тільки зрозумілі, але й відчуті ними. Емоційний досвід забезпечується включенням дітей у діяльність, що активізує як мислення, так і почуття.

У мотиваційному плані були виділені дві групи мотивів навчання:

1. Широкі соціальні мотиви навчання або мотиви, пов'язані з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхній оцінці й схваленні, з бажанням учня зайняти певне місце в системі доступних йому суспільних відносин.

2. Мотиви, зв'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, або пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими вміннями, навичками й знаннями.

Особистісна готовність до школи виражається дитиною відносно до школи, вчителів і навчальної діяльності , включає так само формування в дітей таких якостей, які допомогли б їм спілкуватися із учителями й однокласниками.

Інтелектуальна готовність припускає наявність у дитини кругозору, запасу конкретних знань. Дитина повинна володіти планомірним і розчленованим сприйняттям, елементами теоретичного відношення до досліджуваного матеріалу, узагальненими формами мислення й основних логічних операцій, значеннєвим запам'ятовуванням. Інтелектуальна готовність також припускає формування у дитини початкових умінь в області навчальної діяльності, зокрема, уміння виділити навчальне завдання й перетворити його в самостійну мету діяльності.

В.В.Давидов вважає, що дитина повинна володіти розумовими операціями, уміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища навколишнього світу, уміти планувати свою діяльність і здійснювати самоконтроль. При цьому важливе позитивне відношення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки й прояв вольових зусиль для виконання поставлених завдань.

У вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних дитиною знань, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. Тобто дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, уміти порівнювати їх , бачити подібне й відмінне; вона повинна навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки.

Обговорюючи проблему готовності до школи, Д.Б.Эльконін на перше місце ставив сформованість необхідних передумов навчальної діяльності. Аналізуючи ці передумови, він і його співробітники виділили наступні параметри:

- уміння дітей свідомо підкоряти свої дії правилам, що узагальнено визначають спосіб дії,

- уміння орієнтуватися на задану систему вимог,

- уміння уважно слухати мовця й точно виконувати завдання, запропоновані в усній формі,

- уміння самостійно виконувати необхідне завдання по зоровому зразку.

Ці параметри розвитку довільності є частиною психологічної готовності до школи, на них опирається навчання в першому класі.

Д.Б.Эльконін вважав, що довільна поведінка народжується в грі в колективі дітей, що дозволяє дитині здійнятися на більш високий щабель

Дослідження О.Є.Кравцової показали, що для розвитку довільності у дитини при роботі варто виконувати ряд умов:

- необхідно поєднувати індивідуальні й колективні форми діяльності,

- ураховувати вікові особливості дитини,

- використовувати ігри із правилами.

Дослідження Н.Г.Салминої показали, що для школярів першого класу з низьким рівнем довільності характерний низький рівень ігрової діяльності, а,отже, характерні труднощі в навчанні [12, с. 38].

Крім зазначених складових психологічної готовності до школи, дослідники виділяють рівень розвитку мовлення.

Р.С. Немов стверджує, що мовна готовність дітей до навчання й научінню насамперед проявляється в їхньому вмінні користуватися для довільного керування поведінкою і пізнавальними процесами. Не менш важливим є розвиток мовлення як засіб спілкування й передумови засвоєнню письма. Про цю функцію мовлення варто проявляти особливу турботу протягом середнього й старшого дошкільного дитинства, тому що розвиток письмової мови істотно визначає прогрес інтелектуального розвитку дитини [12, с. 38].

До 6 років з'являється й розвивається більш складна самостійна форма мовлення - розгорнуте монологічне висловлення. До цього часу лексикон дитини складається приблизно з 14 тисяч слів. Він уже володіє слововиміром, утворенням часів, правилами складання речення.

Мовлення у дітей дошкільного і молодшого шкільного віків розвивається паралельно з удосконалюванням мислення, особливо словесно - логічного, тому, коли проводиться психодіагностика розвитку мислення, вона частково торкається мовлення, і навпаки: коли вивчається мовлення дитини, то в отриманих показниках не може не відбитися рівень розвитку мислення.

Повністю розділити лінгвістичний і психологічний види аналізу мовлення не можливо, як і окремо провести психодіагностику мислення й мовлення. Справа в тому, що мовлення людини в її практичному виді містить у собі як язикові (лінгвістичні), так і людські ( особистісні психологічні) витоки.

Підводячи підсумок до вище сказаного ми бачимо, що в пізнавальному плані дитина до надходження в школу вже досягає достатньо високого рівня розвитку, що забезпечує вільне засвоєння шкільної навчальної програми.

Крім розвитку пізнавальних процесів: сприйняття, уваги, уяви, пам'яті, мислення й мовлення, у психологічну готовність до школи входять сформовані особистісні особливості. До надходження в школу у дитини повинні бути розвинені самоконтроль, трудові вміння й навички, уміння спілкуватися з людьми, рольова поведінка. Для того, щоб дитина була готова до навчання і засвоєння знань, необхідно, щоб кожна з названих характеристик була у неї досить розвинена, у тому числі й рівень розвитку мовлення.

У дошкільному віці в основному завершується процес оволодіння мовленням:

- до 6 років мова стає засобом спілкування й мислення дитини, також предметом свідомого вивчення, оскільки при підготовці до школи починається навчання читанню й письму;

- розвивається звукова сторона мовлення. Молодші дошкільники починають усвідомлювати особливості своєї вимови, завершується процес фонематичного розвитку;

- розвивається граматичний лад мовлення. Дітьми засвоюються закономірності морфологічного й синтаксичного порядку. Засвоєння граматичних форм мови й надбання більш активного словника дозволяють їм наприкінці дошкільного віку перейти до конкретності мовлення.

Таким чином, високі вимоги життя до організації виховання й навчання інтенсифікують пошуки нових, більш ефективних психолого - педагогічних підходів, націлених на приведення методів навчання у відповідність із психологічними особливостями дитини. Проблема психологічної готовності дітей до навчання в школі одержує особливе значення, тому що від її вирішення залежить успішність наступного навчання дітей у школі.

Поиск по сайту: