Складові компоненти гелю

Дипломна робота

Національні зачіски-невичерпне джерело для сучасного моделювання

(тема роботи)

учениці групи № 9

Дейнеко Вікторія

за професією : « Перукар

(перукар- модельєр)»

Керівник :

Вівдич М. В.

м. Полтава 2013

Розглянуто Затверджено

на засіданні методичної комісії заст. директора з НВР

Протокол №2 від 19 .08. 2013р. С.А. Зуєва

Завдання

на дипломну роботу учениці групи №9

Дейнеко Вікторія Володимирівна

(прізвище, ім'я, по батькові)

За фахом : «Перукар (перукар – модельєр)»

Дата видачі завдання: Термін здачі роботи:

« 03» вересня «20» грудня

Тема завдання:

Рекомендована література:

1. А. Винокурова « Основи охорони праці», Київ «Вікторія» 2001 р.

2. Н. Горбатюк «Основи перукарської справи», Київ «Грамота» 2008 р.

3. А. Гузиря «Перукарське мистецтво», Харків «Фоліо» 2004 р.

4. А. Кац « Санитария и гигиена парикмахерського дела», Москва «Легкая пищевая промышленность» 1984 г.

5. А. Константинов « Технологии парикмахерских работ», Москва « Легкая индустрия» 1978 г.

6. А. Константинов «Основы пастижерного дела», Москва «Легкая индустрия» 1984г.

7. В. Корнеев «Современная энциклопедия», м. Аванде 2000 г.

8. І. Медвєдєва «Косметологія», «Грамота» 2008 р.

9. «Мода и стиль. Современная энциклопедия», м. Аванде 2000 р.

10. І. Оболонська «Історія перукарської справи», Київ «Грамота» 2008 р.

11. О. Панченко «Стрижка, прическа, моделирование»

12. Професійні журнали: «Долорес», «Зеркало», «Естетика», «Heirs»

13. Інтернет

Керівник роботи : Вівдич М.В.

Рецензія

Зміст:
Вступ
1. Основна частина
1.1. Історичні відомості про появу зачісок різних країн
1.2. Зачіска фольклорного стилю України
1.3. Особливості зачісок Індії
1.4. Характеристика зачісок Японії
1.5. Зачіски Стародавнього Риму
1.6. Модні тенденції зачісок різних країн світу
2. Технологічна частина
2.1. Технологія виконання української зачіски
2.2.Технологічна послідовність виконання зачіски в японському стилі
3. Матеріознавство
4. Санітарія і гігієна
5. Охорона праці
Висновки
Список використаних джерел
Додатки

Вступ

Моя тема актуальна в наш час, оскільки у кожного народу є свій індивідуальний стиль. Індустрія краси взяла на озброєння безліч прийомів і від тенденцій зачісок різних епох. Як протягом століть змінювалося уявлення про красу і укладанні волосся?
Стародавні єгиптяни дали світу перуку. Свої волосся вони воліли збривати, перуки ж з натуральних волосся, вовни, мотузок фарбували і завивали на дерев'яні палички. Колір перук був чорним або темно-коричневим, але зустрічалися і кольорові.
У Стародавній Греції цінувалися хвилясте волосся сонячних відтінків, тому темне волосся осветляли, частина їх піднімали до потилиці, скручуючи у вузол, скріплюючи стрічками або шпильками. Прості жительки носили звичайну грецьку косу навколо голови, або розпущене і сколені з боків волосся.

В Стародавньому Римі у патриціанок були високі хитромудрі зачіски на каркасах, які підтримували споруди з великих локонів і дрібних кісок. Волосся фарбували настоями з трав, хною або попелом для надання їм різних відтінків.
Мода Сходу завжди приваблювала своєю самобутністю. Індійське, китайське, японське мистецтво надихало європейських модельєрів на створення незвичайних моделей. Маючи глибокі знання щодо течій східної моди, перукар може легко поєднувати їх з напрямами сучасної моди, одержуючи в результаті нові зачіски.

Характерною рисою японських чоловічих зачісок були «хвости», петлі з волосся, зібрані переважно на маківці, а так голена повністю або частково скронево-тім'яна зона.

Зачіска – це цілий технологічний процес, у результаті якого навколо голови народжується справжній твір – художній малюнок. Головна цінність зачіски – практичність. І тоді легко можна перетворитись в елегантну даму з вишуканою укладкою.

Зачіска - це форма з волосся, яка створюється за допомогою стрижки, укладки, завивки. У зачісці найяскравіше проявляється подих епохи, вона відтворює національні та расові риси, класову приналежність, соціальний стан у суспільстві, а також ознаки статі та віку. Завдяки зачісці можна підкреслити привабливість обличчя і завуалювати деякі недоліки. Певний відбиток накладають на зачіску особисті смаки та індивідуальні погляди її власника. Сукупність цих понять визначає стиль людини.

Волосся - це дар природи, унікальний інструмент самовиявлення людини. У пошуках індивідуального стилю людини, протягом життя експериментує зі своєю зовнішністю. За виглядом волосся визначають рівень культури, естетичного розвитку і смаку людини, її соціальний статус.

В умовах сучасного суспільства мода виконує важливу соціальну роль і торкається усіх сфер діяльності людини. Дуже яскраво її вплив відображається в зачісці та одязі.

Мода - це тимчасове панування в певному середовищі смаків, що виявляються в зовнішніх ознаках побуту і потребують періодичних змін. Такі зміни відбуваються в різноманітних сферах життя й діяльності людини: мистецтві, спілкуванні, манерах. Мода як правило, не є тривалою, що пов'язано із невблаганною жадобою новизни,прагнення людини до різноманітності. Якщо стиль виражає прагнення до вічного, то мода до прекрасної миттєвості. Поняття моди існує в межах панівного стилю і може змінюватись, але кожен раз несе на собі знаки певного стилю. Таким чином, змінюється мода на одяг, взуття, зачіску.

Історія моди, як і історія мистецтва взагалі найправдивіше дзеркало, яке відбиває через витвори мистецтва костюм, зачіску, макіяж.

Кожна епоха вносила свої особливості у розвиток світового мистецтва і залишала в історії перукарства відбиток, свої творчі знахідки, знання яких допоможуть учням у майбутньому знайти власний стиль, створити собі ім'я, свій бренд у світі перукарського бізнесу. Для усього знати найпрогресивніші етапи в історії суспільного життя, культури і мистецтва, уявлення людей про красу, художньо-естетичні цінності, вироблені у кожній національній культурі.

1.Основна частина

1.1.Історичні відомості про появу зачісок різних країн

У XX ст. Японія стала високорозвиненою індустріальною державою із власним неповторним обличчям, визначеним поєднанням західних впливів із національними особливостями.

Ця держава розташована на островах Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку та інших (усього близько 4000), оточених Тихим, океаном, Японським,Охотським і Східно Китайським морями. Панівна віра — буддизм і синтоїзм. Держава утворилася у VII—VIII ст. До 1868 р. Японія була закритою від усього світу країною, куди не допускали іноземців. Чимало запозичивши у Китаю, японська культура відрізнялася своєрідністю, вірністю історичним традиціям; японське мистецтво вражало європейців благородним лаконізмом і вишуканістю художніх засобів.

Останнім часом африканські народні традиції в зачісках значно впливають не тільки на європейську, а й світову моду. Ще на початку 80-х років XX ст. у зачісках з'явилось «віяння» Африки. Надзвичайно популярною стала хімічна завивка «афро». Дрібні кучері укладали в формі кола. Деякі стилісти називали цю зачіску «Анжела Девіс». Подібна зачіска мала багато модифікацій, тому тривалий час булла у моді. Наприкінці 90-х років XX ст. виникла мода на африканські дреди, кіски, збите волосся Африканське сучасне плетіння волосся стало дуже складним, фантазійно-вигадливим і одночасно привабливо-гарним.

Історія Стародавнього Єгипту становить майже три тисячоліття. У її періодизації вчені виділяють три етапи: Стародавнє царство (III тис. до н. е.), Середнє царство (ХХІ-ХVІІІ ст. до н. е.), Нове царство (ХVІ-ХІ ст. до н. е.). У 30-ті роки до н. е. Єгипет опинився у складі Римської імперії. З її розпадом території Єгипту відійшли до Візантії. У VII ст. Єгипет завоювали араби.

Про моду, ідеали краси Стародавнього Єгипту III тис. до н. е. свідчать пам'ятки культури, що збереглися до нашого часу. Фараонів і членів царської родини зображували сильними, кремезними, мускулистими. Жінки, як правило, виглядають високими, стрункими, з вузькими стегнами.

Вже у IV тис. до н. е. на території Єгипту були відомі складні технології догляду за волоссям. Вивчаючи мумії, записи на папірусах, на камінні, стінах пірамід, можна зробити висновок про високу професійну майстерність виконання зачісок. На малюнках, які дійшли до нашого часу, видно, що кожну операцію з догляду за волоссям виконував окремий раб.

При моделюванні зачіски потрібно враховувати:

1. якість волосся, його початковий колір, як піддається укладці, природність хвилі;

2. вік людини;

· індивідуальні особливості;

· професія, характер, стиль особи;

· тип обличчя: форма обличчя та його індивідуальні особливості;

· співвідношення тіла з головою та зачіскою;

· зріст людини відповідно до зачіски.

Обрана модель відповідає всім вищезазначеним нормам. Це молода дівчина, тому що і вік підходить, бо така фантазійна, неординарна зачіска тільки для молодого віку. Волосся природнє, що полегшує виконання колоровуння, піддається потрібній укладці, тобто легко вкладається. Риси обличчя, правильні і при виконанні цієї зачіски з корекцією проблем не виникне. Зачіска ідеально підходить до цього типу обличчя, підкреслює його позитивні риси. У поєднанні зачіска з будовою тіла та зростом є відповідна пропорційність, масштабність, для створення потрібного образу.

Щоб виконати макіяж немає чітких правил, вимог. Кожен інший макіяж акцентується на потрібній ділянці обличчя.

Робота в макіяжі потребує великої уваги та професійності, уникаючи помилок, адже їх виправити дуже важко, порушується загальна тональність, макіяж набуває брудного вигляду. Тому в роботі сучасних візажистів повинно бути задіяно: професійні навики, відмінні відчуття, знання кольору, тенденції для створення яскравих образів, використання незвичайних текстур флюрисцентні рішення, незвичайні стилістичні рішення. Постійно досконале оновлення своєї майстерності , збільшення досвіду, вивчення нових технологій допоможе створити нові оригінальні образи, схеми макіяжу. Тому необхідно час від часу брати участь у конкурсах для власного розвитку та самовдосконалення.

Завдяки косметиці навіть в малій кількості можна створити надзвичайні образи, справжню красу.

Розробляючи модель макіяжу потрібно пам'ятати, що це фантазійний і образний макіяж, який доповнює зачіску. А так як зачіска історична і має певний образ, то й макіяж має бути співвідносним, доповнюючи цей образ.

Перш ніж придумати образ макіяжу визначають тип обличчя: форму обличчя, колір шкіри, колір очей, форму вій та інших частин обличчя. Також необхідно визначити тип шкіри, сприймання нею косметики. Продумаємо поєднання макіяжу і зачіски. В загальному це образ чогось природного.

Потрібно створити стиль макіяжу, для цього необхідно вивчити клієнта – модель, а точніше внутрішній світ цієї людини, тому візажистові в деякій мірі необхідно бути психологом. Спілкуючись повинен визначити характер, настрій, стан душі, соціальне положення цієї людини. Визначивши ці всі аспекти я прийшла до висновку, що саме такий, саме цей макіяж підходить для створення потрібного образу.

Щоб відчути і відобразити ідею образу, візажист повинен бути креативщиком, а також бути майстром своєї справи, працювати швидко, точно, виразно, та вміло підбирати косметику, яка потрібна для створення потрібного образу.

Також створити потрібний образ ідеальний можна при наявності великого асортименту декоративної косметики, її різноманітності, великої гами кольорів, рівня якості.

Найголовнішим напрямком сучасної моди є натуральна краса людини, тому створюючи новий образ потрібно максимально відпрацювати підкресливши цю красу, а не заховавши її за "шторою" косметики. Макіяж повинен бути натуральним і надавати обличчю свіжості. Макіяж очей повинен бути виразним, у даному випадку яскравим. Таким чином відкривши всю сутність очей.

Але все ж таки основою макіяжу є шкіра, загальний тон. В даному випадку колір шкіри – частина образу. Він має не надто смуглий, але й не світлий, оживити обличчя допоможуть румяна. Декоративний малюнок на щоці підкреслить образ, а макіяж губ його доповнить.

Кольорова гама макіяжу продумана і гармонійно поєднана.

Продумавши всі деталі макіяжу, його модель схематично втілюють на малюнок. Створений ескіз допоможе остаточно визначити та виправити можливі помилки і навіть якщо щось не подобається - можна змінити, удосконалити. Точніше сказати, на малюнку проводиться конструкція і реконструкція моделі, без чого загальний процес не обійшовся.

Модель макіяжу повинна бути оригінальна, яскрава, гармонійна, відповідати індивідуальності і загальному задуму. Також відповідати сучасним напрямкам моди.

Як уже вище сказано, у макіяжі використовуються яскрава гама свіжих відтінків: яскраво-жовтий, абрикосово-оранжевий, відтінки зелених та розових.

На лівій щоці виконуємо малюнок у вигляді видовжених листочків, також можна використати накладні вії, незвичайних відтінків, чи наклеїти прикраси, блистинки, камінчики...

Робота повинна бути виконана в найкращих традиціях стилю та високої техніки макіяжу, повинні бути використані найновіші концепції сучасної моди. Робота має бути акуратною, без помилок, щоб не пошкодити загальний образ.

В кінцевому результаті завершена робота має відобразити індивідуальний задум, цілісність побудови образу. Відповідність макіяжу моді і поєднання її з зачіскою, техніці виконання, одним словом це має бути ідеальна модель.

1.2 Зачіски фольклорного стилю України.

Уривчастість відомостей і обмежений іконографічний матеріал, що дійшов до нас від періоду Київської Русі, не дозволяє дати детальний аналіз зачісок, які побутували на території першої держави стародавніх східних слов'ян. Немає сумніву, що на формування народних зачісок мали вплив родові традиції, язичницькі вірування, християнська релігія, тісні зв'язки Київської Русі із Візантією та Західною Європою.

Київська Русь — стародавня слов'янська держава IX — початку XII ст. Утворилася внаслідок об'єднання земель полян, деревлян, дреговичів, радимичів та інших племен під владою київського князя. Міжусобні чвари, напади кочовиків призвели до послаблення давньоруської держави та її подальшого розпаду.

Про характер зачісок вищої знаті й княжої челяді, а також скоморохів дають уявлення фрески XI ст. на стінах Софії Київської та мініатюри у тогочасних книжках. Найціннішим серед них є «Ізборник Святослава» 1073 р. (копія з оригіналу X ст.), у якому бачимо мініатюру — зображення сім'ї київського князя Святослава. Князь і його сім'я виписані з певною урочистістю; Святослав з вусами і невеличкою борідкою, у круглій, обрамленій хутром шапці.

Візантійський історик Лев Диякон так описав зовнішність київського князя Святослава Ігоровича: «середнього зросту — ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з блакитними очима, плескатим носом, голеною бородою і з густим довгим на верхній губі волоссям. Голова в нього була зовсім гола, лише на одному боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду ».

Така зачіска надалі не була типовою. Протягом ХІ-ХУТ ст. сформувався новий чоловічий образ із невеличкою бородою від скроні до скроні, напівкруглими, опущеними донизу вусами і довгим або середньої довжини волоссям, часто підстриженим рівним півколом «під горщик».

Зачіски та головні убори юнаків-городян часів
Київської Русі

Зачіска, прикраси та головний убір молодої жінки

Під впливом християнської релігії вже у домонгольський період сформувалися жіночі й дівочі зачіски, не схожі одна на одну. Заміжні жінки мали ховати волосся під головним убором. Простоволосими вони могли з'являтися лише перед своїми чоловіками.

Дівчата в Україні, як правило, ходили з косами або розплетеним волоссям.Волосся відрощували довгим — це було ознакою дівочої краси. Маленьким дівчаткам коси не заплітали, їх починали заплітати приблизно з шести років. Цікавий звичай існував па Гуцульщині. Коли дівчині вперше заплітали косу, для цієї церемонії запрошували жінку, яка належала до близької рідні. Вона заплітала волосся на голові дівчинки хрестиком. Для цього брали пасма волосся спереду, з потилиці, зі скронь. Усі чотири пасма зав'язували на маківці. Такий же звичай побутував і на Уманщині, тільки тут подібні коси плели вже молодим дівчатам.

Зачіска та прикраси дівчини часів Київської Русі

Дівчата-підлітки носили такі ж зачіски, як і дорослі. Вони заплітали волосся в одну або дві коси, вплітаючи до них кісник. Стрічкою косу не прикрашали, це дозволялося робити лише дівчатам на виданні.

Регіональні особливості яскраво проявлялися у святкових зачісках. Практичність зачісок поступалася місцем естетичній функції. Святкові зачіски дівчата намагалися робити складними, гарними, ошатними, але при цьому суворо дотримувалися традицій свого регіону.

Особливо це помітно в оформленні весільних обрядів. Найкращою прикрасою дівчини був вінок. Плели вінки з маків, волошок, ромашок, чорнобривців та інших квітів. У народі вірили — дівчина, яка надягла вінок, надягла оберіг, що міг захистити її від біди. Щоб зміцнити силу вінка, дівчата додавали до квітів любисток, полин, чебрець, часник — зілля, яке саме по собі мало захисну силу.

Характерним доповненням до дівочих і весільних вінків було пташине пір'я. На Бойківщині зустрічалися вінки з пір'ям пави. На Харківщині пір'я пави встромляли навколо обличчя під хустку. На Волині дівчата фарбували дрібне куряче пір'я в зелений колір та прикрашали ним зачіску. На Галичині прикрашали волосся кучериками з хвоста селезня, попередньо пофарбувавши його у зелений колір з воском.

На українському весіллі вінок виконував ту саму роль, що й фата в інших народів. У весільний вінок обов'язково вплітали барвінок як символ довгого кохання. Урочистим моментом весілля на Київщині було розплітання дівочої коси. Розплітав косу наречений до тієї миті, поки не забирав стрічку, далі косу розплітали дружки. Весільний обряд на Київщині мав назву «тріпати коси». Дружка укладала волосся молодої на лаву, а староста з ножем та палицею нахилявся до неї через стіл і тричі наколював ножем. Це означало, що молода вже не дівчина.

На Гуцульщині коси нареченої рубали сокирою. Весільною прикрасою були чільця (рясна), які являли собою вузькі металеві пластини, що нагадували пелюстки квітів. Подібна прикраса прийшла в Україну ще з Візантії. Такі ж прикраси було знайдено на Полтавщині та Харківщині.

На Волині косу нареченої відрізали ножем. Коротке волосся жінка мала сховати під очіпок і вже більше не носити косу.

Весілля було великою подією, яка змінювала весь життєвий уклад. Заміжні жінки вже не прикрашали голову стрічками та квітами. Ці прикраси, як правило, знімали з молодої ще на весіллі й надягали на голову дівчатам,майбутнім нареченим.

Дівоча зачіска центральних районів України

Як уже зазначалося, для заміжньої жінки ходити простоволосою вважалося непристойним. На Київщині, Полтавщині, Поділлі заміжні жінки поділяли волосся на дві частини, а потім кожну окремо закручували в джгут, намотували на дерев'яне кільце (кибалка), зверху надівали очіпок. На Херсонщині та на півдні України закручували волосся «корзою» — високим кільцем або об'ємом на маківці. Заколювали об'єм шпилькою і закривали хусткою. На Волині після весілля жінка протягом двох тижнів ходила з непокритим розплетеним волоссям. Потім його підрізала й накривала наміткою, і вже ніхто з сторонніх не міг бачити волосся. Його ховали під очіпок, залишаючи на скронях два довгих пасма — «долі». Жінки на Галичині підрізали волосся по вуха, зверху надівали очіпок або хустку.

Традиція заплітати косу була характерна для всієї України, але існувала різниця між тим, як це виконували на Лівобережжі та Правобережжі. На Лівобережжі по буднях дівчата робили прямий проділ, розчісували волосся на два боки і заплітали дві коси. Заплетеними косами обкручували голову у вигляді вінка. В неділю або свята заплітали одну косу, вплітаючи в неї декілька кольорових стрічок. На Правобережжі по буднях дівчата також обвивали голову косами, а у неділю та свята заплітали на потилиці дві коси і спускали їх без стрічок уздовж спини.

На Київщині й частково на Чернігівщині у свята робили зачіски двох видів: в зав'язки та колокілки. Щоб зробити ці зачіски, потрібна була стороння допомога. Дівчата збиралися в суботній вечір або напередодні великих свят, мили волосся і плели одна одній зав'язки й колокілки. Зав'язки виконували таким чином: волосся поділяли прямим проділом, потім над чолом брали частину волосся поперек проділу та залишали два пасма для начосу. На потилиці волосся зачісували догори і на маківці зав'язували кісником. Для цього волосся на маківці поділяли на дві частини й заплітали їх у коси. У кінчики кіс вплітали довгі кісники. Потім передні пасма розчісували, згинали на скронях, зачісували за вуха і підкладали під коси. Подібну зачіску робили на Херсонщині, сході Поділля, на Поліссі, але там вона називалася по-іншому — начіски.

Зачіски дівчат Закарпаття:

а — з тонкою косою; б — з косою із складних плетінь

Колокілки виконували таким чином: пасма волосся, що призначалося для коси, поділяли на три частини: дві однакові, одна дуже тонка. Тонким пасмом почергово обкручували два перші пасма, отже, коса мала всередині заглиблення. У кінець коси вплітали стрічку. Над чолом за допомогою гребінця робили проділ типу «зиґзаґ».

Цікавою була зачіска «дрібниці» («дрібушки»). Волосся заплітали в тонкі кіски. Плетіння кісок починали біля самої голови у три пасма, поступово додаючи кількість пасом (від шести до двадцяти чотирьох).

На Закарпатті дівчата заплітали волосся в одну косу, а спереду напускали пасма, начоси на кути чола. Нижні кінці начосів заплітали у «дрібниці» наче орнаментом, і ними доповнювали зачіску

На Гуцульщині та Бойківщині дівчата використовували уплітки — сплетені у вигляді кіс, скручені вовняні нитки червоного кольору, їх вплітали у коси і в кінці об'єднували в одну велику китицю, що звивалася майже до землі. Гуцулки прикрашали свої уплітки мідними бляшками або декоративними ґудзиками. Найчастіше уплітки укладали навколо голови декілька разів у вигляді вінка. Деякі дівчата на Бойківщині збирали волосся на потилиці у вузол («куца курка»), деякі стригли його з боків над вухами.

На Полтавщині та Чернігівщині зустрічалися зачіски з «дрібниць»: двох кіс на скронях і однієї на потилиці, які потім переплітали хрестом. На Черкащині робили зачіски з шести кіс: по три коси з кожного боку від проділу. Над чолом зав'язували стрічку й вколювали у волосся синій або зелений гребінець. Можна було побачити і грубу косу, в яку вплітали червоні шнурки — кісники. Косу укладали навколо голови. Подібну зачіску носили й на Полтавщині.

Гуцулкам подобалося подовжувати свої коси. Вони вкладали їх у вигляді вінка на потилиці, до них кріпили пасма червоних ниток, а зверху на коси — кульки з ниток та квіти — чічки. Стрічки прикрашали дрібним бісером («ґерданами»).

На Буковині дівчата заплітали на тім'ї маленьку кіску, поєднували її з великою косою на потилиці. В кінець вплітали стрічку. Прикрашали зачіски «кодами» — стрічками, які кріпили до сорочки ззаду.

Слід підкреслити, що в Україні жінки заплітали коси по-різному дівочі коси оздоблювали національними прикрасами.

Характерна особливість дівочих уборів полягала у тому, що верх голови (маківка) завжди залишався відкритим. Тому вбрання мало вікоподібну форму.

Буковинські гуцули носили вінки із стеклярусу і стрічок, штучних квітів та павичевого пір'я («карабули»). На весіллі одягали убір, зроблений з гальонів, ґерданів і стяжок, його накриття внизу над чолом було оздоблене круглими металевими бляшками, збоку — квітами, а зверху прикріплювали китицю з трави («ковилю»). Святковим дівочим убором була «капелюшиня», головку якої шили із житньої соломи.

Були поширені також плетені з червоної волічки уплітки, ґердани, їх сплітали в своєрідний шоломок. У центральних областях України дівчата носили «нагрівник» із шовкової тканини, кінці якого зав'язували над чолом. Волосся на тім'ї залишалося відкритим.

У свята дівчата прикрашали коси квітами і дрібним пір'ям, яке вмочували в розтоплений віск і наклеювали позліткою («шумихою»). Поверх них накладали різнокольорові шовкові стяжки, опускаючи кінці на плечі.

Заплетені коси

На Східному Поділлі побутував обід (кибалка), вирізаний із товстого паперу. Над самим чолом на кибалку накладали вузеньку стрічку із золотої парчі, а потім клали стрічки одна вище іншої так, щоб було видно пружок. Кибалку і косу прикрашали квітами із різнокольорових вузеньких стрічок.

Невід'ємною частиною головного убору заміжніх жінок були очіпки. Підкладки під очіпками мали різні назви: кибалка, гибалка, кичка та інші. Цей цікавий у генетичному плані головний убір заміжніх жінок походить, певно, від перев'язки, якою підбирали волосся навкруг голови. Кибалку виготовляли із конопляного шнурка або скрученого шматка полотна чи іншого матеріалу, її накладали на голову і закручували волосся, а потім це робили з очіпком, який пов'язували хусткою. Очіпки виготовляли з білої або кольорової ажурно в'язаної сітки, а збоку обшивали білим полотном (Західне Поділля) чи червоним сукном (Прикарпаття). На потилиці очіпок стягували шнурком. На Прикарпатті також побутували очіпки у вигляді ажурно плетеної шапочки. Такий очіпок жінка одягала на весіллі й носила, доки не ставала матір'ю. Поверх очіпка пов'язували хустку. Очіпок, який одягала молода на весіллі, мав бути символом щастя в новій сім'ї. На півдні України носили очіпки-каптури з круглим дном, що виготовлялися в Одесі. Поширеними головними уборами були «кораблики» — різновид очіпка з парчі або оксамиту з хутряним околом.

Чоловічі зачіски в Україні розрізнялись оформленням та довжиною волосся. Найкоротше волосся чоловіки носили у степових районах України: на Херсонщині, Таврії, у Причорномор'ї; трохи довшим воно було на Поділлі, Київщині. Подовжене волосся зустрічалося переважно в Західній Україні, найдовше — на Бойківщині.

У старі часи популярними були стрижки «під ворота», «під скобу», «під макітру».

Зачіска «під макітру» являла собою волосся, підстрижене за формою надітої на голову макітри. Розчісували волосся за напрямом його росту від маківки. «Під ворота» — чоловіча зачіска, в якій волосся підстригали навколо голови рівненько, над чолом залишали рівно підстрижений чубок.

Чоловіки літнього віку віддавали перевагу стрижці «під скобку». Чубок стригли півколом, подовжуючи волосся на скронях. Далі стригли волосся горизонтально, залишаючи пряму лінію на потилиці.

Історія Запорозької Січі — особлива сторінка в житті й побуті України. Запорозькі козаки носили «оселедець» або чуб.

Молоді козаки, які ще не пройшли бойове хрещення, мали право носити лише чуб. Для цієї зачіски голову голили або стригли наголо, над чолом залишали кругле пасмо завширшки у три пальці. Це волосся поступово відростало в довге пасмо. Козак, який пройшов бойове хрещення, діставав право носити «оселедець». Це була справді запорозька зачіска. Над чолом, на скронях і на потилиці волосся стригли або голили, залишаючи на маківці широке довге пасмо, яке зачісували набік і закладали за вухо.

Бороди голили, залишаючи тільки вуса. Деякі запорожці, що мали дуже довгі вуса, закручували їх за вуха

В Україні чоловіки віддавали перевагу вусам двох видів: спущеним донизу й таким, які стирчали в боки. У Західній Україні були популярними підстрижені надгубні вуса, трохи спущені до кутів рота або підняті в боки. У цьому регіоні чоловіки носили подовжені зачіски, часто з боків заплітали кіски, робили прямий чубок або зачісували волосся від чола назад.

Найдавнішим видом головного убору чоловіків, як за формою, так і за матеріалом, була шапка. Цей головний убір зберігся і донині. На території всієї України відомі були також високі циліндричні, півсферичні або конусоподібні шапки з овчини або іншого хутра — «кучма», «капуз». Гуцули носили чорні фетрові капелюхи, дно яких обводили золотистим галуном, узорною бляхою («басман») або різнокольоровими шнурками («байорками»).

На Закарпатті побутували «ковпаки», виготовлені із шкури ягняти та домотканого сукна. Влітку одягали «клебаню» й солом'яні капелюхи. Головні убори прикрашали пір'ям птахів (тетерева, сойки, гірського орла), щетиною дикого кабана. Одружений уже не носив пера в капелюсі. Перо, за народним звичаєм, означало силу, відвагу і молодечу честь.

Зачіска «чуб» доповнена вусами

Нині в Україні відроджуються найкращі національні традиції. На основі національної української зачіски можна створити неповторні сучасні силуети повсякденних, вечірніх, фантазійних, весільних зачісок. Важливим етапом у розвитку національної моди стає творча співпраця художників-модельєрів, стилістів, технологів. До цих майстрів мають приєднатися й перукарі — практичні пропагандисти моди.

1.3 Особливості зачісок Індії

Індія— країна з древньою історією. Назва її походить від річки Інд. Висока цивілізація існувала тут уже в III тис. до н. е. Більшість багатонаціонального населення сповідує індуїзм. Специфікою індійського суспільства була кастова структура. У ХVІІІ-ХІХ ст. Індія була підкорена європейськими колонізаторами. З 1947 р. — незалежна держава.

Зі стародавніх індійських творів мистецтва, що дійшли до нашого часу, можна робити висновки про тогочасний чоловічий та жіночий ідеали краси. Це смагляві люди з густим чорним волоссям, великими мигдалеподібними очима. Чоловіки, як правило, зображуються міцними, сильними, а жінки — витонченими з яскраво вираженими рисами жіночності: тонкою талією, круглими стегнами і пишними грудьми. Ці риси жіночої зовнішності вдало підкреслював національний одяг — сарі з великою кількістю прикрас. Діаманти, рубіни, срібло й золото в Індії носять навіть із щоденним одягом.

Перукарське мистецтво Індії має свої особливі традиції. Дуже цікавими в Індії були чоловічі зачіски. Довге волосся укладали в об'ємні форми, створені з валиків, пучків, джгутів, кіс. Характерна особливість більшості зачісок — зачісування волосся за вуха без проділу. Об'єм розміщували на маківці або зверху на потилиці, а сама потилиця залишалася відкритою.Іноді зустрічалося протилежне вирішення зачіски: пасма звисали донизу, їх завивали в локони або зв'язували у «хвіст» на рівні шиї.

В індо-мусульманський період чоловіки коротко стригли волосся або розпускали його, доповнюючи зачіску тюрбаном. Пір'я, квіти, намисто, коштовне та напівкоштовне каміння, шпильки, що за формою нагадували лезо ножа, вдало доповнювали головні убори та зачіски.

Індійська чоловіча зачіска

Індійська жіноча зачіска

У касті кшатріїв (військові аристократи) голови голили, залишаючи на тім'ї пасмо волосся, — «шикханду» (чуб). У воїнів залишали з правого боку одиноке пасмо, завите в локон. Полонених стригли безсистемно, здавалося, що волосся вирване жмутами. Така зачіска вважалася ганьбою.

Форми борід і вуса були різними. Вуса іноді стирчали в різні боки. Дуже довгі вуса закручували в джгути у вигляді «равлика». Вуса іноді з'єднувалися з бакенбардами. Бороди розчісували, надаючи їм форми конуса або овалу, поділяли на трикутники або півкола, які стирчали в різні боки. Довжина борід була середньою, але зустрічалися і довгі бороди. Чоловіки не тільки дбали про форму борід та вусів, а й старанно доглядали за ними. Відомо, що бороди змазували ароматичними речовинами і навіть фарбували в синій, зелений, білий, червоний кольори. Зачіски та бороди дбайливо доглядали добре навчені раби.

Між бровами чи в центрі чола малювали фарбою кастові й культові знаки або робили татуювання. Відкрите волосся прикрашали аграфами, обручами, стрічками, діадемами. У вухах чоловіки носили круглі чи видовжені сережки.

Жінки кріпили до волосся низки перлів і золоті ланцюжки. Уніс вставляли кільце — «натх», яке іноді прикрашали перлинами. Носили нашийні прикраси, сережки, браслети. Для нареченої робили гірлянди з білих або червоних троянд.

У середині II ст. до н. е. індійські жінки заплітали одну або дві коси, які прикрашали квітами, перлами, коштовним камінням. Проділ прикрашали кольоровою рискою, низкою перлів чи стрічкою з коштовним камінням, що закінчувалася витонченою прикрасою круглої форми, яка мала назву «тіка».

У середині і тисячоліття нової ери з'явилися жіночі зачіски з валиків, укладених один на один у вигляді піраміди. Зустрічалися зачіски з пучками на потилиці, волосся закручували в джгути по колу. Іноді ці форми нагадували скручених у клубок змій.

Навколо обличчя випускали вільні пасма, укладаючи їх також змієподібне.

Змії в Індії — священні істоти, тому зачіски з подібною символікою були популярними, й носити їх вважалося почесним. Зачіски доповнювали квітами, пір'ям птахів, золотими бляшками і брошками. У багатих сім'ях наймали спеціалістів-перукарів, які виконували складні зачіски.

Індійська жіноча зачіска

Молоді дівчата носили зачіску з короткими чілками. Якщо дівчата робили зачіски з проділом, заплітаючи коси різними способами, то вони, на відміну від заміжніх жінок, не проводили кольорової смуги вздовж проділу. В Індії дуже цінувалося довге волосся. Для його подовження у нього вплітали нитки з шовку, вовни, шнури, штучне волосся. Часто на потилиці прикріплювали прикрасу у вигляді скрученої змії, яка означає зв'язок земного життя з космосом.

З розпущеним і завитим у локони волоссям танцювали баядерки — храмові танцівниці. Короткого волосся індійські жінки практично не носили. Стрижка в індусів — це ознака вдівства.

індійські зачіски

Сучасні індіанки змінюють зачіски по кілька разів на рік , залишаючись при цьому вірними традиціям і слідуючи моді. Уміють же ! А взагалі у всі часи зачіски індійок були прості і немудрі. Жінки гладко зачісували волосся з лоба назад і вкладали їх на потилиці або низько на шиї в пучок типу равлика або об'ємного півкулі. І все ж зачіски були і залишаються дуже різноманітними: у вигляді пірамід , прикрашених перлами квітами , джгути , коси самих різних видів: з нитками , шпильками , гребенями , обручами , кільцями , стрічками , квітами , намистом. Якими б не були індійські зачіски , індіанки приділяють багато уваги красі волосся : чорні буйні коси - гордість індійок , така ж , як біляві локони у європейок .

Можна експериментувати з нарощеними волоссям і шиньйонами , з хною і прикрасами . Оптимальний варіант , довга коса , яскравий проділ і багато прикрас або штучних квітів. Простота і розкіш одночасно - основа індійської зачіски. Ще одна тонкість індійської стрижки , яку варто врахувати - виняткова барвистість.

Зачіски в Стародавній Індії

Діти та юнаки волосина не стригли - носили їх розпущеним по плечах .

Жіночі зачіски , так само як і чоловічі , були дуже прості незалежно від станової приналежності . Жінки гладко зачісували волосся з лоба назад і вкладали їх на потилиці або низько на шиї в пучок типу равлика або об'ємного півкулі. Всередину пучка підкладали подушечку або шерсть тварин - це надавало пучку стійкість .

У жіночих зачісках на скульптурах , рельєфах , а також у всіх описах , які зустрічаються в літературних творах , довжина волосся досягає талії , стегон. Найбільш поширені були змієподібні пучки - їх носили заміжні жінки.

Зачіски обкурюють димком ароматичної рослини , найчастіше сандалу. Видів зачісок було безліч. Укладені горизонтально коси нагадували піраміду , прикрашену нитками перлів , квітами ; перевиті джгутом пасма ; джгути . Існувало повір'я , що в жіночих зачісках живуть боги . Тому часто жінки робили високі зачіски , що нагадували храми. У скульптурних зображеннях волосся у жінок завжди ретельно прибрані. Робили зачіски з однієї або декількох кіс. Коси були різноманітні , складного плетіння . Їх зав'язували , укладали або переплітали між собою на голові , біля основи для міцності перетягували тонкою чорною ниткою. Використовували заколки , гребені , обручі , кільця , стрічки , квіти , нитки бус з дорогоцінних і напівкоштовних каменів , перлів.

Зачіски із завитого волосся робили тільки храмові танцівниці - баядерки . Спіральні , круто завиті локони густою масою розташовувалися на спині. Доповненням зачісок були завитки на щоках. Дівчата носили скроневі коси , іноді зачісували волосся на одну сторону, пропускаючи їх у невелику трубочку, заплітали джгутом . Челок і коротких стрижок не носили. Зачіска густо просочувалася оліями , які не тільки надавали волоссю блиск, а й охороняли шкіру голови від сонячних променів. Іноді волосся підфарбовували рослинними барвниками, надаючи їм мідний відтінок. Барвники мали лікувальні властивості, сприяли зростанню волосся.

1.4. Характеристика зачісок Японії

У XX ст. Японія стала високорозвиненою індустріальною державою із власним неповторним обличчям, визначеним поєднанням західних впливів із національними особливостями.

Характерною рисою японських чоловічих зачісок були Р13 «хвости», петлі з волосся, зібрані переважно на маківці, а так голена повністю або частково скронево-тім'яна зона.

Зустрічалися зачіски, в яких залишали невеликий пучок волосся на маківці, укладали його у вигляді петлі й зав'язували стрічкою. Кінець пучка був спрямований до потилиці. Навколо пучка волосся голили, а від середини потилиці залишали пряме волосся, яке рівненько підрізали на рівні шиї. Доповнювали подібні зачіски пишні від скронь до підборіддя бакенбарди.

Серед знаті популярними були зачіски з джгутоподібно скрученого волосся, яке кріпили шпилькою. Пасма зачісували догори маківки. Іноді таку зачіску прикривали шовковим або оксамитовим чохлом.

Серед чоловіків літнього віку можна було побачити зачіску з прямим проділом і двома невеликими «хвостами» на скронях. Таку ж зачіску носили хлопчики до повноліття.

Високі складні зачіски носили жінки з вищої знаті, які у святкових випадках покривали волосся фіолетовим напиленням. Щоб отримати справжні витвори мистецтва, перукарі годинами чаклували, споруджуючи вигадливі башти з волосся. Такі зачіски створювали на декілька днів і навіть тижнів.

У жінок із народу були спрощені зачіски, але при цьому національний колорит зберігався.

Імператриця у святкових випадках носила розплетене волосся або робила «хвіст» на потилиці, доповнюючи його штучним волоссям, щоб зробити довшим.

Зачіски чарівних гейш прикрашали маленькими віялами, які кріпили до шпильок боа і встромляли у вільний простір валиків. Шия завжди залишалася відкритою.

Усі валикоподібні зачіски складалися з чотирьох головних пасом: двох на скронях, тім'яного і потиличного. Саме з них робилися валики й петлі, які розміщували на маківці.

Своєрідними були зачіски самураїв: подовжене волосся на скронях і потилиці збирали на маківці, протягали через бамбукову або картону трубочку (іноді замість трубочки використовували тканину) й укладали створений «хвіст» на голену тім'яну зону. Носили також зачіски, зібрані знизу на потилиці у «хвіст», перев'язаний у кількох місцях стрічкою і спрямований до Маківки, де він закінчувався петлею.

Серед чоловіків — представників знатної верхівки — особливо популярними були щіткоподібні зачіски різних варіантів. Деякі чоловіки обмежувалися і зачіски різних варіантів. Деякі чоловіки обмежувалися оформленням щітки тільки в тім'яній зоні, а зі скронь і потилиці збирали подовжене волосся на маківці у вигляді петлі, підв'язуючи стрічкою.

Японська культура значно впливає на європейський стиль більше створюється зачісок на основі східного фольклору.

Культура Японії різноманітна і цікава, вона має великий вплив і на світову моду. У відповідності з культурними традиціями та філософією, японські зачіски підкреслюють жіночу індивідуальність, а не сексуальність.

Традиційна японська зачіска

Для традиційної японської зачіски гейш використовують канзаші - довгі палички (шпильки). Японські зачіски з паличками, або зачіски японських гейш виникли приблизно в 17 столітті, і до наших днів збереглися практично без змін. Стилів і прикрас такої зачіски безліч, оскільки кожна сходинка кар'єри гейші супроводжувалася не тільки правом носити більш складний і дорогий наряд, але і більш складну зачіску. Японські зачіски, що мають багатовікову історію, зараз можна побачити хіба що на урочистостях імператорської родини або на весільних церемоніях. Процес їх створення досить довгий і трудомісткий, і лише деякі стилісти-перукарі здатні спорудити на голові клієнтки справжню традиційну японську зачіску. До того ж, подібна укладання волосся вимагає відповідного наряду. З джинсами або сарафаном вона, принаймні, буде виглядати безглуздо.

Сучасний японський стиль

Сучасні стильні японські зачіски - це наявність чубчика, рудий колір волосся або різнокольорові пасма, асиметрія. Велика чубчик, що закриває частину обличчя - основні риси, що характеризують японські сучасні зачіски.
І все-таки, зачіски в японському стилі асоціюються саме з зачісками гейш. Немає нічого простіше, як зробити традиційну японську зачіску за допомогою паличок-канзаші. Варто лише зібрати волосся в пучок, закрутити у вузол і з двох сторін закріпити паличками - виходить цікава японська зачіска для довгого волосся.
Зачіски в японському стилі на довге волосся можна зробити, наприклад, зібравши волосся на маківці і перетягнувши отриманий хвіст гумками в кількох місцях, або зібрані в пучок волосся загорнути у формі петлі і закріпити шпильками і лаком. Таку «петлю» можна зробити на потилиці або на маківці, а можна укласти набік.

Багато японські сучасні зачіски - це втілення образів головних героїв популярних аніме в реальному житті. Японські зачіски аніме для дівчат на середні по довжині волосся укладають шарами, кінці підкручують назовні або всередину, чубчик закриває частину обличчя.

Волосся, рівномірно укладені шарами, підфарбовані, чубчик також частково закриває обличчя - японська зачіска аніме на короткі волосся.
Модні японські зачіски дозволять дівчини з волоссям будь-якої довжини підкреслити свій стиль і індивідуальність.

Гейша (яп. 芸者 гэйся?) - дівчина (жінка), розважає своїх клієнтів (гостей) японським танцем, співом, веденням чайної церемонії, бесідою на будь-яку тему, зазвичай одягнена в кімоно і носить традиційні макіяж і зачіску. Назва професії складається з двох ієрогліфів: «мистецтво» і «людина», таким чином означаючи «людина мистецтва». Разом з тим, для позначення подібних артисток і їх професії, як в японському, так і в інших світових мовах, включаючи російську, зустрічаються й інші найменування. Так, в області Кансай (де розташований Кіото - один з найбільших центрів культури гейш), починаючи з реставрації Мейдзі використовуються поняття «гэйко», а для учениці - поняття «майко». Учениці токійських гейш називаються хангеку - «напівдорогоцінне каміння» (їх час вполовину дешевше, ніж час гейші); також є загальне найменування про-сяку - «розливу саке».

Основна робота гейш - проведення банкетів в чайних будинках, готелях японського типу і традиційних японських ресторанах, де гейша виступає господинею вечірки, розважаючи гостей (чоловіків і жінок). Банкет в традиційному стилі носить назву-дзасики ( дослівно «кімната з татамі»). Гейша повинна спрямовувати бесіду і сприяти веселого проведення часу своїх гостей, найчастіше фліртуючи з ними, але зберігаючи при цьому свою гідність.
Традиційно в японському суспільстві поділяють кола спілкування, з-за чого дружини японців не могли бути присутніми на банкетах з колегами, це розшарування породило гейш - жінок, які не входили у внутрішній, сімейний коло спілкування. Уклад життя гейш і куртизанок був чітко розписаний: більшу частину свого часу вони, особливо до Другої світової війни, проводили в міських районах, званих ханаматі «місто квітів». Найбільш відомими подібними районами є Gion Кобу, Камиситикэн і Понто-ті, що розташовані в Кіото, і в яких традиційний спосіб життя гейш зберігся більш явно.

Гейш в сучасній Японії, навіть у Кіото, залишилося зовсім небагато: так, якщо в 1920-ті роки по всій країні було понад 80 тисяч гейш, то в даний час їх кількість не перевищує й тисячі, з них в Токіо та Кіото приблизно по трьом сотням. Навіть відвідувачі Реґіону в Кіото швидше зустрінуть переодягнених у гейш статистів, які позують для фотографій, або ж переодягнених туристів, ніж справжніх гейш.

Основными центрами культуры гейш являются Киото, Осака и Токио, где они впервые появились в XVII столетии. И если изначально в роли гейш выступали мужчины — актёры и музыканты театраКабуки, то позднее представителями этой профессии становились только женщины. Между гейшами и актёрами Кабуки до сих пор существует связь: гейши посещают представления, а актёры ходят на банкеты. Кроме того, существует декабрьская традиция актёрам расписываться на кандзаси учениц гейш.

Первыми гейшами были мужчины, работавшие шутами на банкетах в юкаку. Они распаляли клиентов проституток непристойными шутками и народными песнями. Первой гейшей женского пола была Касэн из домика Огия в Ёсиваре. Касэн работала проституткой, но сумела выплатить долги и стала свободной, перейдя в гейши в 1761 году. Изначально гейши делились на несколько разновидностей: сиро-гэйся («белая гейша») занималась только развлечением гостей, а короби-гэйся, «опрокидывающаяся гейша») могла торговать телом. В 1779 году профессия гейш стала существовать официально, появился офис «кэмбан», установивший правила для них. Гейшам в юкаку было запрещено спать и даже сидеть рядом с клиентами юдзё, носить яркие кимоно, гребни и кандзаси в причёске. Гейши района Миягава-тё ещё в 1960-х имели сомнительную репутацию из-за того, что в прошлом практиковали «двойную регистрацию» как гейши и как проститутки. Однако, несмотря на то, что гейш часто уличали в нарушении закона о проституции, в 1957 году, когда проституция была запрещена, закон не коснулся гейш.

1.5. Зачіски Стародавнього Риму

У древніх Греків красу жінки визначала пропорціональність її тіла і правильність рис обличчя.

Саме греческі скульптори виділили деякі фізичні параметри, які називаються классичними. Зріст мраморної Афродіти - 164 см., бюст 86 см., талія - 69 см., стегна - 93 см. У жінки привабливим вважався короткий ніс, великі очі, рот більше в півтора рази ока, невеликі дугообразні брови. Вся косметика була натуральною.

Римлянки повинні були мати світлу кожу і світлі волоси. Від красунь Древнього Рима нам залишилося в нащадок тайна обезцвічування, ми стаємо блондинками по бажанню.

Для Римської Імперії характерні високі зачіски, які представляли собою систему різної формм локонів, вкладених рівнями, а частіше іще і начесаних. Наприклад "тутулус" - одна із найкоханіших зачісок римських патріцианок. Завиті волоси піднімали на високий каркас, напоминаючий російський кокошник, і закріплялись на потилиці. Одною із найбільш красивих зачісок римської імперії була зачіска нареченої. Її складали шість обвитих навколо голови кіс, вкрашених червоною лєнтою або вінком квітів, зібраних самою нареченою.

Добре, що наші сучасні жінки знають, що стандартів краси дуже багато, щоб їм успадковувать.

Мода - это не тільки модні речі. Це колір, форма і розмір об'єкта, який подобається всім навколишнім. Цими об'єктами можуть бути і духи, і меблі, і одяг, і предмети буту, і архітектурні цінності, і художні видання. Так і в старовину, люди слідили за модою, притримуючись її і вигадували нове. По тим речам, котрі залишились після древніх римлян, ми можемо сказати, що було модно в той час, що вони носили, які предмети биту були у них і ми навіть можемо сказати якою косметикою вони користувалися. Дуже багато нам може сказати мода про цивилізацію, і навіть конкретно про людину.

Римскі розписи, статуї і письмові джерела повідомляють нам про те, як одягались древні римляни. Більшість римлян носили одяг із шерстяних або льонових тканей. В епоху імперії тонкі хлопчаті тканини імпортувались із Індії і були дуже дорогими. Шовк, який доставляли із Китая, коштував по масі в три раза дорожче золота. Більшість одягу робилось із цілих лоскутів тканини, які обертались навколо тіла.

Що стосувалося зачісок, то в епоху ранньої Римської республіки більшість мужчин носили бороди. І при правлінні імператора Андріана ввійшло в моду брити бороди. Більшість римлян коротко стригли волосся, але в епоху імперії деякі модники відпускали довге волосся, яке вони завивали і змазували маслом. Перукарня була місцем зустрічі друзів.

Багаті жінки (римлянки) витрачали дуже багато часу і грошей на зачіску, їх волосся обслуговували особливі раби. В республіканську епоху більшість римлянок просто збирали волоси в пучок. В епоху імперії зачіски стали більш кращими; жінки стали завивати і заплітати волосся. Римлянки іноді обрізали красиві локони у світловолосих або рижоволосих рабів і робили із них собі парики, а для завивки волосся застосовувались горячі щипчики, а для створення пишних зачісок використовувались шпильки і заколки.

Жінки в Римі користувалися самими різнообразними косметичними засобами. Вони зберігали їх в маленьких горшочках і бутилочках. Особливо в той час модна була сильна блідність. Жінки білили собі лиця і руки крейдою. Дівчата підкрашували губи і рум'яна щоки червоним вином або рослинною краскою, яка називалася фокус, а також римлянки підводили собі очі і брови сажою або особливою краскою - сурьмою.

В середині XVI віку красивою рахувалася зачіска збільшеної форми. Для цього волоси взбивали тупеєм. При необхідності добавляли фальшиві волоси. Для створення зачіски використовувалися різні приспособи: проволочний каркас, лєнти, обручі. В подальшому натуральні волоси витіснив парик, який звисав на плечі і спину густими прядями. Такий парик проіснував довгий час. В Росії жінки і дівчата носили коси або розпущені волоси. В старину на Русі існувало правило: дівчата носили одну косу, заплетену низько на затилку і вкрашену лєнтою. Виходячи заміж, жінка переплітала в день заміжжя дівочу косу на дві і укладувала їх навколо голови короною. З тої пори вона все життя зобов'язана була носити платок, щоб чоловіки - і інші, і члени сім'ї - не могли бачити її волосся. Пізніше довгі коси запліталися на тімені і вкрашались внизу лєнтами, шовковою, золотою, жемчужною кистю, трикутними підвісками і іншими прикрасами. Окремі пряді перев'язувались кольоровими шнурками. На лобі носили лєнти, в тому числі зубчаті, широкі, на твердій основі, в яких іноді підвішувались разні прикраси - пряді жемчуга, кільця. Із приходом в моду стиля модерн (початок XX віку) натуральний колір волосся міняється. Модною являється зачіска висока, конусна, завита широкими хвилями.

В сучасні часи, як було уже сказано, для нарощування волосся використовують різноманітні технології. Так унікальна професіональна італ'янська технологія EURO SO.CAP. для нарощування волосся дозволяє збільшити довжину волосся до 70 см, збільшити об'єм волосся в 3 раза, зробити колорування і меліорування без покраски і освітлення. Можна зробити зональне наращування волосся: подовжити чолку, височну або затилочну зону. Прикрасити зачіску стразами, косичками, дредами, а також прядю з пером.

Для створення классичних довгого волосся вихідна довжина волоса клієнта повинна бути не менше 20 см. Якщо ваші волоси коротші, то можна зробити довшу ступінчату зачіску з хорошим об'ємом і довжиною 40-50 см. Якщо короткий волос 5-10 см, то можна запропонувати зачіску середньої довжини з ефектом креативної рваної зачіски із подовженням.

Нарощування волосся по італ'янській технології – це метод горячого нарощування волосся. Для нарощування використовується апарат – двохсторонні щіпці із температурою нагріву 150-180 градусів. Для порівняння, в плойкі і утюзі для волосся середня температура 200-220 градусів. Використовуються волоси кращої якості із кератиновою капсулою. В прикореневій зоні до тонкої пряді клієнта прикладується прядь із капсулой. Щипцями на протязі 1-2 сек. Кератин розгрівається і незамічено з'єднує власні і додаткові волоси. Потім щипчиками спеціальної форми фіксується місце з'єднання. Потім капсули приймають форму плоских пластінок. З ними волос легко розчісуються, капсули прозорі і, приймаючи колір волосся, становляться практично не помітними. Для нарощування волосся в середньому необхідно 125 прядів. Підбір прядів здійснюється індивідуально. Так як у кожної людини свій тип волос, то і матеріал подбирається з врахуванням структури волосся (пряме, із невеликою хвилею чи в'ющі). Палітра кольорів дуже різноманітна. Базова палітра включає в себе 27 відтінків, які при бажанні тонуються для створенняя нюансів. Плюс 15 відтінків ультра ярких прядів і пряді біколор (подвійна покраска).

Для новаї лінії волос вищої якості EXCLUSIVE LINE при нарощуванні волосся використовуються тільки відбірні непокрашені слов'янські волоси. По якості волосся "ексклюзивна лінія" неззаперечно вище. Волоси більш м'ягкі, ніжніші і шолковисті. Їх можна красить, освітлявать і робити перманент. Палітра складає 10 відтінків.

У сьогоденному моделюванні велика увага приділяється зачіскам. Мистецтво виконання зачісок широко розвивається, і зачіски, що нагадують силует стародавніх зачісок видозмінились зі зміною сучасних напрямків моди. Якщо по формі зачіска висока і на вигляд важка і громіздка, то насправді вона легша за вагою. Проте дані зачіски не є побутовими і навіть вечірніми, це образні зачіски, які виконуються на конкурсах у фантазійному вирішенні. Щоб надати зачісці сучасності в ній використовують сучасні елементи сучасні декоративні прикраси, сучасні вирішення колерування. Вони не потребують великої кількості шпильок і не припудрюються бо існують засоби різної фіксації і фарбуючи матеріали.

Перукарське мистецтво в древніх римлян, так само як у древніх греків, користувалося особливою увагою. Зачіски їх були прості, але згодом римляни перейняли основні силуети в греків, трохи видозмінивши їх. Форма і прикраса зачіски часто залежали від достатку, положення в суспільстві. У цілому ж форми зачісок були однакові для всіх шарів населення.

Чоловічі зачіски представляли усілякі фасони стрижок. Але самою характерною була зачіска з густим чубчиком, що закривав усе чоло до брів або до середини чола. Уся маса волосся підстригалася до мочки вуха і легко підвивалася. На скульптурних портретах періоду Республіки ми не бачимо вигадливих або складних зачісок. Чоловіки добре підстрижені, багато хто — досить коротко. Молоді римляни чисто виголювали лице, особи у зрілому віці починали носити бороди, але вони були значно менших розмірів, чим у греків, ассирійців.

В часи Римської імперії чоловічі зачіски стали більш різноманітними. Вони загубили відбиток аскетизму і суворості, отримавши деякі риси вичурності і зніженості.

Римські громадяни носили зачіски з чубчиками, із завитими пасмами. Багаті патриції наслідували зачіски своїх імператорів. Таким прикладом був Октавіан Август (63 р. до н.е.— 14 р. н.е.), римський полководець, римський імператор. В античному світі він вважався ідеальною особистістю. Скульптори зуміли передати в його портретах палкий темперамент, розум, духовну і фізичну красу, а також нещадність, марнославство. Римляни наслідували йому в зачісці: прямі пасма замість сильно завитого волосся — повернення до староіталійських форм, зачіскам етрусків. Грецькі ідеали були витиснуті. "Римськими" зачісками вважалися зачіски, що носили в Італії в III столітті до нашої ери. Зачіски стали більш строгими. Імператори Тиберій (Тиберій Клавдій Нерон 42 р. до н.е.) і Траян (Марко Траян, 53—117 р. н.е.) носили короткі зачіски, що були різновидами зачіски Августа. Імператор Тит Флавій Віспасіан (39—81 р. н.е.) носив зачіску з напівдовгого волосся, злегка завитих, зберігаючи вірність римським традиціям. Римський поет Вергілій у зачісці наслідував етрусків. Великі пасма зачесаних на чоло злегка кучерявого волосся нагадували силует латинської букви S. В часи "солдатських імператорів" часто мінялися чоловічі зачіски і були вони з короткого волосся, зустрічалися навіть дуже короткі, типу "їжачок". Плішивість маскували за допомогою накладного волосся, уживали перуки. Зачіски на перуках залежали від різних обставин — пори дня, погоди. В часи Імперії всі зачіски робилися з завитого волосся. Прикладом може служити зачіска імператора Марка Аврелія Антонія, прозваного Каракалой.

Після довгого років наслідування в зовнішньому вигляді древнім грекам римляни зуміли створити свій стиль; так само як і в древніх греків, причісування стало важливою церемонією. За виконанням зачіски, її збереженням спостерігали спеціальні раби тонсорес і кипасіс. Патриції багато годин проводили за туалетом. Раби виконували зачіски гарячою завивкою, робили і "мокру" холодну укладання. Стригли особливими серповидними бритвами. Кожний виконував свою операцію. Жіночі зачіски в період Римської республіки робилися з довгого волосся. Волосся, розділене прямим проділом, укладалися позаду в тугі об'ємні пучки.

Римські матрони мали від природи темне волосся і по римських законах не повинні були їхній колір змінювати. Зачіски з пучками носили жінки, що належать до різних станів. З розширенням зв'язків з іншими країнами з'явилися нові силуети і форми зачісок — тину єгипетських ("геометричних"), грецьких вузлів. Зачіски типу грецького вузла придбали деяку ваговитість, вони стали більш щільними, менш ошатними. Зачіски можна розділити на два основних види — з різноманітними плетивами з кіс і завивкою хвилями. Інші зачіски були варіантами цих двох видів; У часи Імперії законодавцями мод в області зачісок стали імператриці. Тому зачіски умовно стали називати по їх іменах, наприклад типу Домни, типу Беретики, типу Агрипини. Зачіски часів Імперії були настільки вишукані і різноманітні, що знаменитий поет, знавець мод Овідій Назон писав, що легше перерахувати Жолуді гіллястого дуба, чим зачіски римлянок. Зачіски змінювали кілька разів у день; ця пристрасть була так велика, що навіть на мармурових погруддях і скульптурах робили знімні деталі для зміни зачісок. Зачіски поступово збільшувалися у висоту, тому стали використовувати дротові каркаси, підкладні валики, спеціальні прикраси з мідного дроту у виді витончених діадем для підтримки і зміцнення пасом волосся. Складні, багатоярусні зачіски вимагали великої кількості волосся, тому стали користуватися накладними волосся — перуками.

Римські жінки носили зачіску, що складалася з завивки хвилями і кіс, покладених поверх неї з потилиці до чола. Робили високі, складні зачіски, у яких сполучилися різного виду локони, розташовані ярусами. При цьому на потилиці або низько на шиї з тонких кісок робили плоский пучок, укладали його у виді кошика або черепашки, завитка. У період імперії популярна була зачіска тутулус, її носили знатні патриціанки. Волосся завивалися, піднімалися треба чолом, кріпилися на раму. Доповненням цієї зачіски були конусоподібні шапочки. Для наречених була особлива зачіска: шість покладених навколо голови кіс, що перевивалися червоною стрічкою. Поверх зачіски прикріплювали фатові жовтого кольору. Але фата не була єдиним головним убором. Наречена могла надягти хустку вогненного кольору чотирикутної форми. З боків і позаду хустка спадала м'якими складками, залишаючи особу відкритим. На торжествах зачіски прикрашали перлами — він цінувався дорожче всіх каменів. Тому що римським матронам здавалося, що чорний колір волосся грубить, те стали застосовувати висвітлювачі.

Поширився звичай носити світлі перуки. А найбільш екстравагантні аристократки насмілювалися носити кольорові перуки.

Перуки рудого кольору носили в основному куртизанки, танцівниці. Фарбування волосся вимагало особливих лужних складів і спеціальних знань, тому рабині-"ортотрикс" виконували цю роботу в кілька етапів. Спеціальна каламистра мила, просушувала волосся, навивала на щипці. Інша, псекас, змазувала волосся помадою, а третя, кинасіс, укладала їх у визначену форму.

"Плита надгробна" — скульптурне зображення чотирьох чоловік: двох жінок і двох чоловіків. У жінок зачіски з нодусами. Чоловічі зачіски довгі пасма майже прямого волосся, що спускаються низько на чоло.

Великий вплив на формування моди в період Імперії робили скульптурні мармурові портрети імператорів і імператриць.

"Імператриця Агрипина" — скульптурне зображення матері імператора Нерона, другої дружини Клавдія. Зачіска витончена, складається з різного виду локонів. Ряд локонів треба чолом, від нього волосся розходяться великими хвилями. На скронях рівнобіжні ряди круто завитих локонів, покладених чітко об'ємними півкулями. На чолі легкий чубчик, що складається з дрібних кілець. За вухами закріплені змієподібні спускні локони, що розподілені по обох сторонах шиї.

"Домиция": голова імператриці прикрашена високою зачіскою. Рамка каркаса дозволяє розташувати волосся у виді равликів густою масою. Чоло з двох сторін закритий витонченими локонами, що додає особі трикутну форму.

"Скульптурний портрет часів імператора Траяна". Зачіска молодої жінки уражає красою, оригінальністю, незвичайністю форми. Над головою у виді німба піднімаються локони, прикріплені на невидимий дротовий каркас, що дає міцність і стійкість зачісці. Великі завиті локони покладені по колу, створюючи видимість волосяног

Поиск по сайту: