Найпростіші,їх представники та властивості які притаманні цим організмам

3 історії відкриття

Найпростіших вперше побачив 1675 р. торговець сукном А. Левенгук, зацікавившися попередником сучасних луп й мікроскопа так званим «комариним скельцем», яке збільшувало дрібні предме­ти.

А роздивлявся він усе, шо потрапляло на очі: краплі слини, вишневої наливки, крові, лошівки з діжки під ринвою, наліт на зу­бах.

У XVIII ст. наука вже змогла зорієнтуватися в розмаїтті живого світу: шведський натураліст К. Лінней спромігся «розкласти по поличках» величезну кількість описів тварин і рослин, зібраних по всьому світові, чим започаткував нову науку — систематику.

Як і прокаріоти, найпростіші пристосовуються до будь-яких умов, а тому обжили всю земну кулю. Якщо ж умови стають зовсім несприятливими, вони вкриваються товстою оболонкою й перехо­дять у стан спокою, який може тривати дуже довго. Умови поліп­шились — і найпростіші починають ділитися зі швидкістю приблизно раз на три години.

Саме найпростіші (разом із діатомовими воростями) виробляють три чверті органічної речовини нашої планети, а панцири тих, що жили за доісторичних часів, утворили лужні крейдяні поклади.

Найбільше найпростіших у грунті та прісних водоймах. Серед них є такі форми, що паразитуючи на організмах, спричиняють тяжкі захворювання людини, наприклад малярію, сонну хворобу.

Ознайомимося з окремими представниками світу цих крихітних істот, відзначаючи якісь особливо цікаві властивості, притаманні саме цим організмам.

Амебу протея можна спіймати в ставку або канаві: на вигляд це ледь помітна драглиста грудочка, яка постійно змінює свою форму. Під мікроскопом неважко роз­дивитись, як амеба пересувається: певне місце на її тілі випина­ється, й туди перетікає протоплазма — утворюється псевдоніжка.

А трапиться щось їстівне — мікроскопічна водорість, бактерія — й одразу кілька псевдоніжок схоплять здобич. Вона опиниться в цитоплазмі, й навколо неї сформується вакуоля з травним соком. Нерозчинні ж рештки можуть бути викинуті назовні в будь-якій частині тіла.

Як амеба дихає? Всією поверхнею тіла, що вбирає розчинений у воді кисень. Зайва вода, що при ньому нагромаджується, виво­диться крізь скоротливу вакуолю.

Розмножується амеба мітотичним поділом, коли поділу ядра пе­редує подвоєння генетичною матеріалу — ДНК. Спочатку ділиться ядро, дві його половинки розходяться в різні боки, а потім впопе­рек усього тіла утворюється перетинка. Скоротлива вакуоля зали­шається в одній половинці, а в інший вона формується заново.

Драглисте напівпрозоре тіло деяких амеб сховане в мушлях. У прісних водоймах живуть мушлеві амеби, а в морях — здебільшого на дні — форамініфери. Прісноводна мушлева амеба, розмножуючись, вистромляє назовні половину свого тіла, навколо нього утворюється нова мушля, після чого відбувається мітоз. Обидві амеби розходяться.

Мушлі форамініфер дуже гарні, а їхні родичі — радіолярії, шо плавають у водній товщі, нагадують найвишуканіше ювелірні прик­раси.

Характерні риси групи

• Наявність внутрішнього мінерального кістяка, основу якого складають спікули.
• Псевдоподії представлені еуаксоподіямі.
• У багатьох є центральна капсула - структура, усередині якої розташовується ядро і прилеглий до нього ділянку цитоплазми.

Радіолярії малорухливі, механізм їх харчування вивчено недостатньо. У багатьох радіолярій, що живуть в фотічній зоні води, в цитоплазмі зустрічаються автотрофні симбіонти.

Деякі рослинні джгутиконосці вбрані в паниири найхимерніших форм, численні відростки на яких дають змогу вільно ширяти в товщі води. До них напежить ночесвітка, яка спричинює — світіння морської води.

Тваринні джгутиконосці здебільшого паразитують на організмах, спричинюючи тяжкі хвороби людей і тварин. Так, трипаносома, яку Розносить муха це-це, в тропічній частині земної кулі викликає сонну хворобу, яка дуже виснажує людину й може завершитися смертю. Іншого джгутиконосця-паразита — лейшманію — розносять Москіти: він спричиняє виразки, які довго не заживають і лишають

грубезний рубець.

Та найбільше живому світові дошкуляють найпростіші, які представляють клас споровиків. їх близько 4000 видів, і всі вони — паразити. Найвідоміші з хвороб, шо їх викликають споровики, — малярія, або ж болотна пропасниця.

Напади повторюються раз на три дні (триденна малярія), раз на чотири дні (чотириденна), а за особливо тяжкої форми (тропічна малярія) — шодня.

Хіна незамінна при лікуванні хворих на малярію, однак ефек­тивнішим засобом боротьби із самою хворобою є винищення ма­лярійних комарів. Для цього осушують болота й застосовують отру­тохімікати. Екологічно найоптимальнішим вважають розведення ри­бок гамбузій, батьківщиною яких е Південна Америка. Гамбузії жив­ляться личинками малярійних комарів, не даючи їм розплоджуватися.

Інфузорії: ускладнення будови

Вони з такою швидкістю перетинають оглядове поле мікроскопа, що їх важко роздивитися. Це тому, що їхнє верете­ноподібне тіло густо вкрите виростами цитоплазми — війками, які роблять до 30 помахів за секунду. Най­краще вивчено представника цього класу — інфузорію-туфельку.

Ця істота має досить складну будову. В неї є глотка — вузька. Заглибина на тілі, котра закінчується ротовим отвором, і пороши­ця, крізь яку активно виводяться неперетравлені рештки їжі. Є та­кож густа сітка тяжів, які регулюють рух війок і змінюють форму тіла інфузорії: в разі потреби вона стане вузькою й прошилиться крізь найменшу щілину.

2. Загальні особливості багатоклітинного організму

и вже знаєте, що всі організми за будовою своїх клітин природно розпалаються на дві групи: про­каріоти й еукаріоти. Перші не мають ядра, й генетичний матеріал у них міститься просто в протоплазмі. У других ядро є, й генетичний матеріал захищений подвійною мембраною.

Які ж наступні групи ми виділимо в розмаїтті живих систем?

Згадаймо: життя на нашій планеті розвинулося на основі еле­мента вуглецю, здатного утворювати найрізноманітніші молеку­лярні ланцюги й давати величезну кількість органічних молекул за постійного притоку енергії навколишнього світу.

Жити — це постійно черпати з двох джерел: речовини, яка містить вуглець, та енергії. Енергія на Землі існує в багатьох фор­мах, однак організмам вона доступна лише в двох: або світлової, або хімічної, запасеної в органічних речовинах. Так само на нашій планеті є два доступних живим системам джерела вуглецю: неор­ганічне — у вигляді вуглекислого газу, що міститься в повітрі або розчинений у воді, й органічне — вуглець, що входить до складу молекул, з яких живі системи побудовані.

Отже, всі організми природно розпадаються на дві групи за типом живлення:

• автотрофи (від грец. авто... — сам та ...троф — живлення, їжа) — організми, які самостійно виробляють усі необхідні для їхнього життя органічні речовини з неорганічних (переважно з води, вуг­лекислого газу й сполук азоту), використовуючи або енергію со­нячного світла (фотосинтез), або енергію, що виділяється під час окиснення деяких неорганічних речовин (хемосинтез);

• гетеротрофи (від грец. гетеро — інший) — організми, які не здатні самостійно синтезувати органічні речовиии з неор­ганічних, тому живляться готовими органічними сполуками, ви­робленими іншими організмами.

Гетеротрофи цілком залежить від автотрофів. Не обходиться й без винятків: серед рослин теж є гетеротрофи (наприклад, паразит петрів хрест), а се­ред тварин — автотрофи (вже знайома вам евглена зелена).

Які ж функції багатоклітинного організму вможлив­люють його існування?

• Насамперед організм мусить постійно споживати речовини, які забезпечують його «будівельним матеріалом» та енергією! А для Цього складні органічні сполуки необхідно розкладати на прос­тіші, позбуватися всього, що не бере участі в процесах обміну речовин. Ці функції називаються живленням і виділенням.

• Організму необхідно поглинати з довкілля кисень, з участю яко­го й відбувається процес розкладання складних органічних речовин на простіші з виділенням енергії. Ця функція називається диханням.

• Продукти обміну речовин мають вільно циркулювати багато­клітинним організмом. Ця функція називається транспортом речовин.

• Пронеси, які забезпечують життєдіяльність багатоклітинного ор­ганізму, дуже складні й різноманітні, тому постає необхідність їх узгодження й кореляції з процесами довкілля. Ця функція нази­вається регуляцією.

Виконання всіх функцій зумовлює необхідність опертя для ор­ганізму, що поєднується з його переміщенням у пошуку поживи.

С.Подолинський наводить дані сільськогоспо­дарської статистики, оприлюднені на той час у Франції. Вони за­свідчують, що кожна теплова одиниця, втрачена на впрошування пшениці, обертається нагромадженням значної кількості сонячної енергії. Людство з усім своїм господарством зберігає як мінімум у десять разів більшу кількість сонячної енергії, ніж природа в її первісному стані, — такий висновок робить учений. До цього ли­шається додати: і той набуток постійно збільшується — з огляду на високопродуктивні породи тварин, високоврожайні сорти рослин та постійне вдосконалення сільськогосподарської техніки.

Однак, на думку С. Подолинського, існує й протилежне ко­рисній прані явище, пов'язане з помилками в господарюванні, які спричиняють «розкрадання енергії», і внаслідок цього «країни, які були багатими, перетворилися на пустелі.

Звідси випливає висновок про те. шо роль науки в людському суспільстві зростатиме, що стосунки з природою нам треба будувати так, щоб не порушувати її гармонії, запобігаючи негатив­ним наслідком власної діяльності.

К. Марксу належить теорія, згідно з якою джерелом додаткової вартості — прибутку — є робоча сила, яка здатна створювати про­дукт, дорожчий від того, за що її купують. Нині дедалі зрозумілішою стає виняткова роль плідних ідей у створенні й нагромадженні світового багатства. Та ось парадокс: воно подвоюється що покоління, а переважна більшість людей все одно живе в бід­ності. Це свідчить про те, що соціальне впорядкування суспільства залишається найбільшою проблемою: ідеї, які забезпечили б по­єднання справедливого розподілу матеріальних благ з ефективністю їх виробництва, ще не народилися.

Поиск по сайту: