Відповідальність за порушення авторських прав у рекламній діяльності

Відповідно до ст. 51 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, захист особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством [32].

Із аналізу цієї норми можна зробити висновок, що за порушення авторських прав особа може нести цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Зважаючи на специфіку досліджуваних правовідносин ми дослідимо види відповідальності, які можуть застосовуватись до порушника авторських прав в рекламній діяльності. Значну увагу приділимо характеристиці цивільно-правової відповідальності у цій сфері, адже вона є найпоширенішою.

Отже, загальноприйнятою є така позиція, згідно якої відповідно цивільно-правова відповідальність – це самостійний вид юридичної відповідальності, який полягає у застосуванні державного примусу до правопорушника шляхом позбавлення особи певних благ чи покладення обов’язків майнового характеру.

Тому, до правопорушника застосовуються санкції майнового характеру, які спрямовані на відновлення порушених прав та полягають у відшкодуванні збитків, стягненні неустойки чи пені [10, 34].

Як зазначає Є. О. Харитонов та В. О. Старцев, відповідальність у цивільному праві визначається як правовідношення, що виникає у зв’язку з порушенням встановленого договором або законом обов’язку, що має змістом покладання на особу, винну у вчиненні цивільного правопорушення, негативних майнових наслідків [120, 446].

Таким чином, підставою цивільно-правової відповідальності за порушення авторських прав у рекламній діяльності є вчинення правопорушення.

Загалом під правопорушенням у теорії права розуміють суспільно небезпечне або шкідливе діяння, яке порушує норму права. Його характерною особливістю є протиправність дії або бездіяльності суб’єкта суспільних відносин [78, 123].

Головною ознакою правопорушення авторського права у рекламній діяльності є те, що внаслідок суспільно шкідливого, протиправного діяння спричиняється шкода майновим і особистим немайновим відносинам суб’єктам авторського права. Основна мета такої відповідальності – не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди. Особливостями такої відповідальності є: майновий характер; компенсаційний характер; відшкодування моральної шкоди [99, 248].

За загальним правилом використання об’єктів авторського права іншими особами (крім власника) можливе лише на підставі ліцензійних та інших договорів. Крім ліцензійних у сфері інтелектуальної власності укладається багато інших договорів, порушення умов їх виконання тягне за собою цивільно-правову відповідальність [80, 16].

У сфері чинності права автора досить часто мають місце позадоговірні правопорушення, які у сфері інтелектуальної власності, також тягнуть за собою як майнову, так моральну (немайнову) відповідальність [85, 28].

Про майнову відповідальність за порушення права інтелектуальної власності мова йде лише в п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України. Цей пункт проголошує норму про відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Майнова шкода або збитки складаються із двох компонентів: реальних збитків – і упущеної вигоди, про що йшлося вище. Під реальними збитками прийнято розуміти ті, які особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права .

Між тим постає питання: як слід тлумачити поняття реальні збитки відносно об’єктів авторського права, що пов’язані з рекламою? Важко визначити поняття реальних збитків у цій сфері. Адже, зазвичай, поняття реальних збитків стосовно об’єктів, наприклад, власності можна розуміти і в прямому значенні – знищенні або пошкодженні самого об’єкта. Рукопис твору, скульптуру, картину тощо можна просто знищити чи пошкодити. Проте, в рекламній діяльності об’єкти авторського права не можуть бути знищені, вони просто можуть бути незаконно використані.

Отже, у сфері авторського права поняття реальних збитків слід тлумачити значно ширше від знищення чи пошкодження майна. Нарешті, заподіяння реальних збитків може бути здійснено невиконанням або неналежним виконанням авторського договору.

Збитки включають в себе й упущену вигоду, якою визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Упущену вигоду суб’єкт авторського права може понести також через численні порушення зазначених прав.

Проте, майнові збитки складаються не тільки із реальних збитків і упущеної вигоди. Закон України “Про авторське право і суміжні права” допускає можливість включення в розмір збитків судових витрат, а також витрат, пов’язаних з оплатою адвоката. Звертає на себе увагу редакція цієї норми: “У розмір збитків, завданих особі, права якої порушені, додатково можуть бути включені судові витрати... а також витрати... пов’язані з оплатою адвоката” .

Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” суд може постановити рішення про накладення на порушника штрафу у розмірі 10 відсотків суми, присудженої на користь позивача. Сума штрафу передається в установленому порядку до Державного бюджету України [32].

Зазначена санкція, що має адміністративно-правову природу, є додатковим каральним засобом впливу на правопорушників, дії яких порушили майнові інтереси володільців авторських прав. Її застосовують не саму по собі, а лише разом зі стягненням збитків в одній із допустимих законом форм, і вона прямо залежить від розміру присудженої на користь позивача суми відшкодування [90, 92].

ЦК України передбачає можливість стягнення завданої моральної шкоди за порушення авторських прав. Щодо таких суб’єктів, як фізичні особи, то тут не виникає сумнівів, що їм може бути завдана моральна шкода. Складніше щодо юридичних осіб. Проблемність полягає у тому, що фізичні страждання, біль або душевні переживання є несумісними з правовою природою юридичної особи, оскільки остання не наділена психікою і не здатна страждати та переживати. А раз сама шкода відсутня, то і компенсувати нічого.

Заслуговує на підтримку позиція, прибічники якої розкривають моральну шкоду як втрати немайнового характеру, нематеріальні втрати, яких зазнає особа від неправомірних дій [99, 250]. Це поняття найбільш загальне та універсальне, що дає можливість застосовувати його і до юридичних осіб і до фізичних. Таку позицію зайняв ЦК України. В ст. 23 ЦК України вказано, що моральна шкода може полягати не тільки у фізичному болю та стражданнях, душевних стражданнях, а й у приниженні ділової репутації.

На думку О. В. Ришкової такий підхід є виправданим. Він дає можливість, при посяганні на немайнові блага, вимагати компенсації моральної шкоди й організаціям.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування. Відшкодовується моральна шкода одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Безперечно, в залежності від характеру порушення, глибини фізичного та душевного страждання та інших факторів, що впливають на розмір грошового відшкодування за вчинення моральної шкоди, розмір морального відшкодування може бути значним. Моральна шкода відшкодовується завжди на користь позивача, тобто особи, авторське право якої порушено [90, 95].

Крім обов’язку відшкодування моральної (немайнової) і майнової шкоди, порушник може понести й інші майнові обтяження [14, 121].

Як зазначає О. В. Ришкова, необхідно посилити цивільно-правову відповідальність за порушення авторських прав у сфері рекламної діяльності. Посилення цивільно-правової відповідальності в Україні, на її думку, можна було б здійснити шляхом заміни компенсаційного принципу так званим кратним принципом. Кратний принцип полягає в тому, що майнова відповідальність збільшується у два і більше разів від розміру завданих збитків. Якщо майнові збитки завдані у розмірі 1000 грн., то розмір майнової відповідальності буде 2000 грн. і більше в залежності, яку кратність відповідальності встановить суд.

Кратність розміру відповідальності повинна бути встановлена законом. Проте, кратність повинна визначатися від розміру завданих порушенням авторського права збитків. Зазначена кратність повинна залежати від, принаймні, кількох факторів. Передусім, має братися до уваги розмір завданих збитків. При цьому із збільшенням розміру завданих збитків має збільшуватися кратність [90, 94].

Ще одним видом відповідальності за порушенні авторських прав у сфері рекламної діяльності є адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність – різновид юридичної відповідальності, що має специфічну форму реагування держави на адміністративне правопорушення. Вона полягає в застосуванні уповноваженими органами державної влади або їхніми посадовими особами адміністративного стягнення, передбаченого Кодексом України про адміністративні правопорушення і законами України [90, 96].

Існування адміністративної відповідальності за порушення авторських прав та адміністративно-правового механізму захисту цих прав має позитивні моменти, до яких відносять: оперативність розгляду справ, що створює об’єктивні можливості для швидкого поновлення порушених прав; зазначений порядок застосовується для вирішення категорій спорів, які виникають в основному на стадії оформлення прав на об’єкти авторського права [99, 250].

Отже, адміністративну відповідальність за порушення авторських прав врегульовано нормами адміністративного права, які містять вичерпні переліки адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважених їх застосовувати, детально регулюють цей вид провадження. Основні переваги адміністративно-правового механізму захисту авторських та суміжних прав полягають у простоті й оперативності розгляду справ, що створює об’єктивні можливості для швидкого поновлення порушених прав.

Відповідно до ст. 51² Кодексу України про адміністративні правопорушення, незаконне використання права інтелектуальної власності, зокрема авторських і суміжних прав (на літературний чи художній твір, його виконання, фонограму, передачу організації мовлення, комп’ютерну програму, базу даних), привласнення авторства на один із перелічених об’єктів або інше умисне порушення прав на об’єкт, який охороняє закон, тягне за собою накладення штрафу в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян із конфіскацією незаконно виготовленої продукції, обладнання та матеріалів, які призначені для її виготовлення [50].

Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності від 15 квітня 1994 року зобов’язує держави, у своїх національних законодавствах передбачити кримінальну відповідальність за порушення авторського права (ст. 61). Обов’язок передбачити відповідальність за незаконне виготовлення та продаж об’єктів охорони авторського права або суміжних прав покладається на держави-учасниці Конвенцією “Про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм” від 29 жовтня 1971 р. (ст. 2) та Бернською конвенцією “Про охорону літературних і художніх творів” від 9 вересня 1886 р. (ст. 16) [114]. Виходячи з цього, за порушення авторських прав у законодавстві України передбачена і кримінальна відповідальність.

Так, у ст. 176 Кримінального кодексу України (далі – КК України) мова йде про незаконне відтворення, розповсюдження об’єктів авторського права, якщо це заподіяло матеріальний збиток у значному, великому чи особливо великому розмірі. За цей злочин передбачено покарання у виді штрафу, виправних робіт або позбавлення волі з конфіскацією і знищенням всіх екземплярів творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних [59].

У ч. 1 ст. 176 КК України закріплено чотири форми вчинення даного злочину: 1) незаконне відтворення творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення; 2) незаконне розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення; 3) незаконне тиражування та розповсюдження виконань, фонограм, відеограм і програм мовлення на аудіо- та відеокасетах, дискетах, інших носіях інформації; 4) інше умисне порушення авторського права і суміжних прав. Санкції за ст. 176 КК України передбачають альтернативні покарання (штраф, виправні роботи, арешт, обмеження волі, позбавлення волі), що є загальною позитивною тенденцією КК України. Науковці наголошують на тому, що вагомою причиною, яка призводить до неефективного застосування вказаної норми, є недостатнє наукове вивчення механізму кримінально-правової охорони авторського права і суміжних прав [99, 251].

На думку Т. В. Рудника, порушення авторського права вчиняється тільки умисно, будь-яка помилка у використанні об’єктів авторського права складу злочину не утворює [99, 251]. Суб’єктивна сторона “порушення авторського права” характеризується умислом. Це означає, що винна особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання. Вчинення зазначених у ст. 176 КК України дій із необережності не утворює складу злочину і не тягне за собою кримінальної відповідальності.

Варто зазначити, що у правозастосовній практиці, у зв’язку із тим, що у диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України кримінально-караним порушенням авторського права визнається виключно умисне порушення даних прав, виникають певні складнощі. Деякими науковцями висловлюються пропозиції щодо доцільності виключення із диспозиції ч. 1 ст. 176 КК України слова ”умисне” і криміналізувати як умисне, так і необережне порушення авторського права і суміжних прав [48, 6].

Таким чином, за порушення авторських прав у сфері рекламної діяльності правопорушник може нести цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Цивільно-правова відповідальність передбачає обов’язок відшкодувати матеріальних збитків та моральної шкоди. Адміністративна відповідальність є формою реагування держави на адміністративне правопорушення. Таким правопорушення, є, наприклад, незаконне використання права інтелектуальної власності, зокрема авторських і суміжних прав (на літературний чи художній твір, його виконання, фонограму, передачу організації мовлення, комп’ютерну програму, базу даних), привласнення авторства на один із перелічених об’єктів або інше умисне порушення прав на об’єкт.

Крім цих видів юридичної відповідальності, на нашу думку, порушник авторських прав у сфері рекламної діяльності може нести й кримінальну відповідальність, що передбачена статтею 176 КК України.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ

Дуже часто під час здійснення рекламної діяльності відбувається порушення авторських прав. Це підтверджується великою кількістю судових рішень. Під час настання такої ситуації особа повинна зуміти захистити своє майнове або немайнове право на об’єкти авторського права.

Основна мета захисту полягає у необхідності негайно відновити порушене право, сприяти запобіганню порушень прав у майбутньому. Під захистом авторського права необхідно розуміти сукупність заходів, спрямованих на відновлення або визнання авторського права і захист інтересів їх правоволодільців при їх порушенні або оспоренні, що відбувається у сфері рекламної діяльності.

На основі аналізу наукових джерел, можна зробити висновок, що захист авторських прав у сфері рекламної діяльності можна виділити дві умовні форми: юрисдикційну (за допомогою різних державних органів, зокрема суду) та неюрисдикційна (самозахист). В більшості випадків, коли відбулося порушення авторських прав, особа звертається за захистом до суду, адже самостійно вплинути на порушника не має можливості. Це пов’язано із специфікою галузі права інтелектуальної власності, до якого належить авторське право.

На нашу думку, порушник авторського права у сфері рекламної діяльності може нести цивільно-правову (відшкодування майнових збитків та моральної шкоди), адміністративну або кримінальну відповідальність. Кожен із цих видів відповідальності регулюється окремими нормативно-правовими актами.

Ми підтримуємо думку деяких науковців про те, що необхідно посилювати цивільно-правову відповідальність у сфері порушення авторських прав, що пов’язані з рекламою. Це обумовлено тим, що така відповідальність найчастіше застосовується до правопорушників. І, можливо, коли буде реалізований такий захід, порушень авторських прав під час здійснення рекламної діяльності буде менше.

РОЗДІЛ 4

Поиск по сайту: