Поняття та зміст захисту авторських правовідносин, пов’язаних з рекламою

Ч. 1 ст. 41 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 54 Конституції, громадянам гарантовано свободу літературної, художньої, наукової творчості та захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Відповідно до ч. 2 цієї статті кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом [56, 44].

Захист авторських правовідносин, пов’язаних з рекламою на сьогоднішній день є дуже актуальною темою для розгляду, адже під час здійснення рекламної діяльності порушення авторських прав має місце у багатьох випадках. Це також підтверджується й численною судовою практикою.

Тому, за таких умов особа, яка вважає, що її законні права порушені повинна мати можливість їх захистити.

Суб’єктивне цивільне право на захист є мірою дозволеної поведінки потерпілої особи, яка виражається в можливості самостійними діями захистити порушене право або вимагати застосування до правопорушника заходів цивільно-правового примусу з метою відновлення авторського права чи правового стану [68, 180].

Суб’єктивне право на захист складається з трьох повноважень: 1) можливості здійснити самостійні фактичні дії для захисту права (наприклад самозахист); 2) можливість здійснювати самостійні юридичні дії з відновлення права; 3) можливість вимагати від державних органів примусового відновлення порушеного права. на підставі з перелічених правомочностей деякі автори кваліфікують право на захист в охоронному правовідношенні як самостійне цивільне право, зміст якого складають названі вище повноваження [57, 9].

Приміром, Р. Б. Шишка, хоча і наголошує на необхідності розмежування захисту права та його охорони, насправді аналізує право на захист, яке, на його думку, є самостійним суб’єктивним правом та включає в себе дві правомочності: право позитивної поведінки управомоченої особи і право вимагати відповідної поведінки від правозобов’язаної особи.

До того ж право на захист розуміється як самостійне суб’єктивне право і реальна правова можливість, що виникає лише за порушення або оскарження останнього і реалізується в межах охоронних правовідносин [123, 11].

Основна мета захисту полягає у необхідності негайно відновити порушене право, сприяти запобіганню порушень прав у майбутньому.

Відповідно, захист – примусовий (по відношенню до зобов’язаної особи) спосіб здійснення суб’єктивного права, який застосовується в установленому законом порядку компетентними органами або самою правомочною особою з метою поновлення порушеного права [5, 47].

Р. Б. Шишка з цього приводу зазначає: “Захист є доцільним тоді, коли є реальна загроза порушення авторських прав чи це порушення учиняється або уже учинено. У залежності від того обираються відповідні засоби впливу на порушника” [123, 12].

Потреба у захисті виникає тоді, коли вже буде створено той чи інший продукт авторського права. Адже, не можна здійснювати захист того, чого ще немає і що не існує. У цьому сенсі і відчувається неточність у розумінні Р. Б. Шишкою термінів “право на захист” і “захист права”.

О. П. Сергеєв під захистом авторського права розуміє сукупність заходів, спрямованих на відновлення або визнання авторського права і захист інтересів їх правоволодільців при порушенні або оспоренні. Способи захисту мають бути закріплені як матеріально-правові вимоги, міри примусового впливу, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених (оспорених) прав (інтересів) та вплив на правопорушника [102, 111].

На думку В. П. Грибанова, суб’єкти авторського права, реалізуючи своє право на захист, можуть використовувати різні способи. Традиційно називають три групи способів захисту: 1) застосування способів власного примусового впливу на порушника, захист прав власними діями фактичного характеру (самозахист цивільних прав); 2) можливість застосування “способів оперативного впливу”; 3) звернення до компетентних державних та громадських органів з клопотанням про застосування примусу щодо певної особи [23, 20].

Аналіз чинного законодавства дає підстави застосовувати до захисту авторських правовідносин, пов’язаних з рекламою такі загальні способи захисту цивільних прав: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; поновлення становища, що існувало до порушення права; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення або його припинення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цю думку розвинув П. А. Варул, який провів розмежування понять “застосування” (реалізація) та “захист”. Так, у випадках коли суб’єктом, який здійснює захист, є та особа, чиї суб’єктивні права порушені, захист одночасно визнається реалізацією (застосуванням) суб’єктивних цивільних прав цієї особи. Окрім зазначеного до поняття “захист” належить також і діяльність компетентних державних органів. Поняття “застосування” (реалізація), окрім способів захисту, охоплює також й іншу діяльність уповноважених суб’єктів цивільних правовідносин при реалізації своїх прав. Тому способи захисту застосовуються або у межах порушених цивільних правовідносин, або через виникнення нових правовідносин [14, 120].

Таким чином, при реалізації способів захисту авторських правовідносин, пов’язаних з рекламою виникають регулятивні правовідносини, а у другому випадку – охоронні. В охоронних правовідносинах реалізація способів захисту обумовлює появу нових суб’єктів прав та обов’язків, та, як наслідок, виникають нові самостійні відносини, в межах яких і здійснюється реалізація способів захисту. У регулятивних правовідносинах не з’являються нові суб’єкти, тому реалізація способів захисту відбувається в межах існуючих цивільних відносин, в яких відбулося порушення авторських прав [124]

Захист авторського права, що пов’язане з рекламою реалізується шляхом застосування конкретних способів захисту. Слід зазначити, що питання застосування способів цивільно-правового захисту у цивілістичній доктрині належить до дискусійних. Невизначеною у повному обсязі залишається сама природа спеціальних способів захисту авторського права.

Як зазначає М. К. Денисюк, для самозахисту права інтелектуальної власності як способу захисту цивільних прав характерним є те, що особа захищає свої права та інтереси своїми власними діями. Іншими словами, це – захист без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права [26, 10].

Самозахистом є лише перешкоджання будь-яким третім особам, які неправомірно посягають на цивільні права, заподіяння шкоди цивільним правам та інтересам інших осіб тощо. Самозахист авторського права може мати місце з боку як фізичної, так і юридичної особи.

Самозахист допускається за таких умов:

а) має місце порушення авторського права або небезпека його порушення;

б) існує необхідність припинення (попередження) порушення власними силами;

в) заходи самозахисту адекватні ступеню небезпеки правопорушення, тобто заподіяння шкоди порушнику чи іншій особі має бути санкціонованими законом, не виходити за межі дозволеного [4].

Зважаючи на можливість заподіяння шкоди цивільним правам інших осіб при застосуванні самозахисту (заподіяння шкоди майну, немайновим благам), він допускається при дотриманні таких умов:

а) заподіяна шкода має бути менш значною;

б) реальна небезпека, яка загрожувала авторським правам особи за таких обставин, не могла бути усунена іншими засобами. Застосування цього способу у вказаних межах звільняє від відповідальності за шкоду, заподіяну третій особі, яка порушила або порушує права та інтереси того, хто захищається.

Конституція України гарантує право на судовий захист. Так, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [56, 44].

Нормою в Конституції України право на судовий захист прав особи не обмежується. Так, відповідно до ч. 1. ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу [121].

Таким чином, можна зробити висновок, що захистити своє авторське право, що пов’язане з рекламою особа може за допомогою суду.

Із способів, передбачених для судового захисту, самозахист права інтелектуальної власності може відбуватися лише такими, як:

1) припинення дії, яка порушує право; 2) відновлення становища, яке існувало до порушення; 3) зміна правовідносин; 4) припинення правовідносин; 5) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Дії того, хто захищається, мають бути спрямовані виключно на припинення порушення його права та інтересу. Якщо мета досягнута, то подальші дії не можуть визнаватися самозахистом. Факти перевищення меж самозахисту встановлюються юрисдикційними органами [8, 198].

Зрозуміло також, що кожен спосіб захисту, який застосовується для захисту авторських правовідносин, пов’язаних з рекламою набуватиме певної специфіки з урахуванням специфіки самого інституту авторського права.

Суд може захистити авторське право, що пов’язано з рекламою іншим способом, передбаченим договором або законом. При цьому, як зазначає Н. В. Кузнєцова та О. В. Кохановська, при захисті прав інтелектуальної власності, в тому числі й авторського права, не можуть застосовуватися традиційні, наприклад, для речового права власності, способи, зокрема віндикаційний чи негаторний позови. Це пояснюється значною специфікою, яка відрізняє об’єкти права інтелектуальної власності від об’єктів права власності. Ст. 419 ЦК України безпосередньо встановлює, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного, а перехід права інтелектуальної власності не означає перехід права власності на річ, і навпаки [60, 24].

Таким чином, якщо відбулося порушення авторського права, що пов’язане з рекламою, особа має можливість захистити його. Це її гарантує вітчизняне законодавство. Вона може реалізувати цю правомочність самостійно, хоча у цій сфері, на нашу думку, самозахист є малоефективною формою захисту або звернутися за допомогою до компетентних органів. Одним з таких органів є суд. Право на судовий захист також закріплений законодавством України. В більшості випадках, саме за допомогою суду відбувається відновлення порушеного авторського права, що пов’язане з рекламою.

Поиск по сайту: