ЗЛИЙ ГЕНІЙ РОСІЙСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЇ

Соціальну революцію в Росії, яку прогнозував К. Маркс ще в 1870 році, Ленін бажав об’єднати у просторі і часі з ко муністичною революцією. Власні уявлення про комунізм він наклав на російську дійсність і був переконаний, що зможе втілити їх у життя. Запорукою успіху було те, що Росія відстала від країн Заходу зі своєю революцією. Гострота соціально-класових суперечностей в країні просто зашкалювала. Заклик «Маніфесту Комуністичної партії» про експропріацію експропріаторів мав шанс здійснитися саме в Росії.

Досвід революції 1905—1907 рр. засвідчував, що зростаюча соціальна напруженість здатна трансформуватися в революційні дії мас під впливом зовнішньої війни. Тому Ленін iз нетерпінням чекав, коли Росія втягнеться у війну з сусідами. У листі до Максима Горького, написаному після 25 січня 1913 року, він наголошував: «Війна Австрії з Росією була б дуже корисною для революції (в усій східній Європі) річчю, але мало ймовірно, щоб Франц Йозеф і Миколаша зробили нам цю приємність». Від серпня 1914 року більшовики почали агітувати за перетворення війни імперіалістичної у війну громадянську.

В сучасній історіографії Російська революція й досі поділена на буржуазно-демократичну Лютневу і соціалістичну Жовтневу. Пониження Жовтневої революції до статусу більшовицького перевороту не супроводжується переосмисленням картини подій, яка була у свій час намальована переможцями. А насправді, навіть якщо поділити революцію на дві різні, в кожній з них перемагав один революційний потік — радянський.

В революції 1905—1907 рр. головну роль відігравали робітничі ради. Селянські «низи» були надто розпорошені умовами виробництва, щоб загрожувати імперії. У 1917 році розстановка сил радикально змінилася. Соціально-класове протистояння поглибилося через згубний вплив світової війни. Голос найбільш упослідженого класу раптом виявився надзвичайно вагомим: уперше в історії світова війна організувала багатомільйонні, але розпорошені селянські маси у військові підрозділи й дала їм в руки зброю.

Після повалення самодержавства спостерігалася небачена згуртованість політичних сил. Страх перед деструктивним радянським потоком в революції об’єднав колишніх затятих противників — партії ліберальної і соціалістичної демократії. Меншовики та есери користувалися вирішальним впливом у радах, але бачили в них не органи влади, а громадські організації, покликані приборкувати активність контрреволюційних сил. Органом, який конструював владу, вони вважали Установчі збори. Ліберальна демократія, яка утворила з конституційних демократів та інших думських партій Тимчасовий уряд, була згодна з ними.

Партії революційної демократії утрималися від участі у формуванні Тимчасового уряду, який був зобов’язаний організувати вибори до Установчих зборів. Членом уряду з їхньої згоди став тільки заступник голови виконкому Петроради трудовик Олександр Керенський. Під час травневої політичної кризи виконком Петроради дозволив шістьом соціалістам увійти в уряд, а після другої кризи в липні надав Тимчасовому уряду надзвичайні повноваження. В другому коаліційному уряді на чолі з Керенським «міністри-соціалісти» уже переважали числом «міністрів-капіталістів».

Більшовики відмовилися увійти в табір революційної демократії. Вони були націлені на захоплення влади і не бажали ділити її ні з ким. Ленін не покладався на мирне взяття влади. У Петрограді, Москві, Одесі, Харкові та інших містах почали формуватися загони бойовиків-червоногвардійців.

Одразу після повернення в Петроград Ленін виступив на зборах більшовиків і перед делегатами Всеросійської наради рад робітничих і солдатських депутатів. 20 квітня газета «Правда» надрукувала тези, які обґрунтовувалися у цих доповідях. Документ увійшов в історію як «Квітневі тези».

У питанні про війну висувалося гасло «Ні найменшої поступки «революційному оборонству«». Поточний момент в наступній тезі характеризувався як перехід від першого етапу революції, який дав владу буржуазії, до другого етапу, який дасть владу пролетаріату. Диктатура пролетаріату на ділі означала диктатуру більшовиків, яких він називав авангардом пролетаріату. Суть третьої тези виявлялася в гаслі «Ніякої підтримки Тимчасовому уряду». Проте про негайне повалення уряду мови не було. У четвертій тезі висувалося гасло «Вся влада — Радам»! Хоч ради перебували під контролем меншовиків та есерів, Ленін знав, що рано чи пізно більшовики завоюють їх зсередини, тому що теж прагнуть знищити великих власників. Залишати в радах представників інших партій більшовики не збиралися. Влада радянських органів мусила бути органічним елементом диктатури їхньої партії. Тому п’ятою тезою Ленін визначив політичний устрій Росії як республіки рад. Заперечуючи створення парламентської республіки, більшовики відкидали суверенне право народу на формування органів влади. Це право мали узурпувати ради — класові організації, які утворювалися волевиявленням незначної частини громадян.

В останніх тезах Ленін давав зрозуміти, навіщо йому потрібна диктатура: для побудови комунізму. Більшовики повинні були перейменувати свою партію в комуністичну, прийняти нову, комуністичну за змістом програму, побудувати державу-комуну, створити новий, Комуністичний інтернаціонал.

Англійський історик Едвард Карр не без підстав назвав Російську революцію більшовицькою. У кінцевому підсумку якраз більшовики забарвили її в свої кольори. Але один з лідерів Української революції Володимир Винниченко з не меншими підставами назвав більшовицький переворот робітничо-селянською революцією. 7 листопада 1917 року перемогла радянська революція. Більшовицький переворот виявився успішним через те, що відбувся під радянськими гаслами.

На II Всеросійському з’їзді рад більшовики грали роль законослухняних політиків. Усі декрети, які прийняв з’їзд, вважалися тимчасовими і підлягали затвердженню, виправленню або скасуванню Установчими зборами. Утворений 9 листопада Раднарком на чолі з Леніним підтвердив, що вибори в Установчі збори відбудуться у затверджені Тимчасовим урядом строки — 25 листопада.

Вибори показали, що за більшовиків проголосували менше 25% виборців, в Україні — 10%. Очолений Леніним Раднарком зробив все можливе, щоб загальмувати скликання Зборів. Більшовикам потрібний був час, щоб прибрати до рук важелі влади. 20 грудня була створена Всеросійська надзвичайна комісія — ВЧК. Під жахливим пресингом чекістів від рад залишилась одна оболонка. Робітничі і солдатські колективи повинні були тепер дисципліновано і відкрито голосувати за кандидатів, яких їм рекомендували комітети ленінської партії. Більшовики «приватизували» революцію: всі політичні сили, які не влаштовували їх, були оголошені контрреволюційними.

Установчі збори відкрилися в Таврійському палаці Петрограда опівдні 18 січня 1918 року. О 5-ій годині ранку наступного дня начальник охорони сказав, що караул стомився, і всі присутні повинні покинути приміщення. На цій побутовій ноті Російська революція згасла.

Поиск по сайту: