Італійське відродження

Тема 5. Культура Відродження

1. Італійське відродження.

2. Творчість Леонардо да Вінчі.

3. Мистецтво Рафаеля.

4. Творчість Мікеланджело.

5. Специфіка мистецтва Північного Відродження.

Італійське відродження

Відродження (від французького "ренесанс", італійського "ринашименто") ‑ цей термін вперше був запроваджений Джорджо Вазарі, архітектором, живописцем та істориком мистецтва XV ст. для визначення історичної епохи, перехідної від середньовічної культури до культури Нового часу (в Італії XIV‑XVI ст., в інших країнах Європи кінець XV‑XVI ст.).

Виникнення Відродження пов'язане з руйнуванням феодальних і зародженням ранньокапіталістичних відносин. У цей час отримала розвиток нова буржуазна ідеологія, виник новий світогляд ‑ гуманізм.

Представники гуманізму італійського Відродження піддали критиці всю систему феодального світогляду. Вони відкинули церковні догми, виступили проти контролю церкви над діяльністю людини, заперечували церковну проповідь аскетизму, стверджували право людини на земне щастя. Саме в цей час було висунуте гасло "Я людина, і ніщо людське мені не стороннє!”.

Художники і письменники намагаються правдиво зображувати природу і людину. Саме людину, обдаровану безмежними творчими можливостями, здатну змінити оточуючий світ. Тому зовсім невипадково у цей час виникає велика зацікавленість античністю, її культурою і мистецтвом. Архітектори, скульптори, живописці намагаються у своїй творчості відродити традиції майстрів античності (звідси і термін Відродження чи Ренесанс).

Хронологічні межі італійського Відродження охоплюють період з другої половини XIII по першу половину XVI ст. Період Відродження поділяється на декілька етапів: друга половина XII‑XIV ст. ‑ Проторенесанс і треченто; XV ст. ‑ раннє Відродження (кватреченто); кінець XV ‑ перша третина XVI ст. ‑ Високий Ренесанс (чінквіченто).

У 1527 р. Рим був пограбований німецькими ландкнехтами, з 1530 р. Флоренція із буржуазного міста-держави, міста-комуни стає простим містом феодального герцогства. Розпочинається феодально-католицька реакція (контрреформація), і 1530 р. можна вважати кінцевою датою розвитку Відродження.

Картина розвитку італійської ренесансної культури дуже різнобарвна, що зумовлено різним рівнем економічного і політичного розвитку різних міст Італії, різним рівнем могутності і сили буржуазії цих міст-держав, міст-комун, їх різним рівнем зв'язку з феодальними традиціями.

Провідними художніми школами в мистецтві італійського Ренесансу були в XIV ст. сієнська і флорентійська, в XV ст. ‑ флорентійська, умбрійська, падуанська, в XVI ст. ‑ римська і венеціанська.

Яскравим митцем образотворчого мистецтва Проторенесансу був Джотто. Слава Джотто була великою ще за життя, а у XV ст. він був визнаний перетворювачем мистецтва. Його головною заслугою вважали звернення до реального життя. Цей майстер увів до живопису відчуття трьохмірного простору і почав писати фігури об’ємними, зі світлотіньовим моделюванням. Найголовніше – це те, що розуміння людини в Джотто було узгоджене з природою, з людською суттю.

Раннє Відродження. Зачинателями мистецтва Раннього Відродження вважаються троє митців: Мазаччо, Донателло, Брунеллескі та ін.

Флорентієць Мазаччо – художник мужнього енергійного стилю. Він помер дуже молодим, але встиг зажити слави основоположника живопису кватроченто своїми розписами у капелі Бранкаччі. У цьому ансамблі він досяг небувалого до нього, майже скульптурного відчуття міцних фігур.

«Вигнання з раю» Мазаччо можна вважати початком розквіту живопису епохи Відродження. Воно послужило джерелом натхнення для Рафаеля, що використав цей сюжет у Ватиканських ложах. У ньому чудово зображено голе тіло, живо передані відчуття, хвилюючі вигнаних: сором Адама і відчай ридаючої Єви.

Скульптор Донателло прожив довге життя і здійснив нововведення майже в усіх жанрах і різновидах пластики. Він створив тип круглої статуї, що стоїть самостійно і не пов’язана з архітектурою. Донателло заснував школу майстрів рельєфу, що вкривав фризи ренесансних будівель. Він був автором кінного монумента кондотьєра Гаттамелати і портретів-бюстів, що нагадували римські портрети.

Третім зачинателем мистецтво Раннього Відродження вважається архітектор і скульптор Бруннелескі. Він створив архітектуру за духом цілком світську, вишукано просту, з гармонійними пропоціями. У його спорудах ніби зовсім зникає відчуття ваги каменю, спротиву матеріалу.

І Мазаччо, і Донателло, і Брунеллескі працювали у першій половині XV ст. у Флоренції. Флорентійська школа XV ст. залишалася провідною. Вона була лабораторією художніх ідей, які підхоплювали й переробляли інші школи.

На чолі венеціанської школи стояв один з найбільших італійських художників Вечеліо, більш відомий як Тиціан (1476/1477 або 1489/1490‑1576). За колоритом Тиціан визнаний єдиним майстром свого роду, за урочистістю його композиції його можна порівняти лише з Рубенсом. Проживши довге життя, Тиціан створив незліченну кількість творів, найрізноманітніших за сюжетом і трактуванням.

За походженням він був дворянином і сином багача. Відчувши потяг до живопису, Тиціан вступив у майстерню Белліні, а потім захопився талантом свого товариша Джорджоне. Слава його починається з 1508 р., коли він написав на дверях старої шафи так зване «Крісто делла Монета» ‑ картину, відому нині під назвою «Динарій кесаря».

Слава Тиціана розійшлася далеко за межі Венеції. Його запрошували до Риму і Парижа, Карл V замовляв йому свої портрети, заявивши, що ніхто, окрім Тиціана, не повинен писати їх. Із 1545 р. Тиціан на запрошення Папи прибув до Риму, довго жив там і помер від морової язви.

Художника вважають великим майстром зображення жіночого тіла. У музеях зберігається багато Данай і Венер, що належать його пензлю. Іноді Тиціан писав у романтико-символічному стилі. Прикладом може служити «Любов небесна і земна», зображена у вигляді двох жінок біля колодязя-саркофага.

Поиск по сайту: