Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Підходи до інтерпретації поняття «розуміння»



Лекція № 4

Тема: Проблема розуміння в теорії пізнання

План:

1. Зміст і сутність поняття «розуміння»

2. Підходи до інтерпретації поняття «розуміння».

3. Розуміння як умова наукового пізнання.

Зміст і сутність поняття «розуміння»

Часто у побутовому спілкуванні ми чуємо: «Ми з тобою розмовляємо різними мовами» або «Я тебе не розумію». У чому тут проблема? Мабуть проблема якраз і полягає у розумінні.

Ця проблема має давню історію. У процесі формування людської спільноти природно виникає потреба повідомлення, обміну інформацією, передачі знань тощо. На ранньому етапі становлення роду homo sapience ніхто не приховував того, що є на думці, люди легко розуміли одне одного й були значно ближче одне до одного. Не виникало потреби в застосовуванні опосередкованих за своїм змістом знакових систем, бо автентичними знаками були емоції-думки, які безпосередньо виражали і передавали різноманітні психічні стани.

Пізніше, з розвитком суспільства, ускладненням форм пізнання, ускладнюється й розуміння.Ще Арістотелем було підмічено, що усі люди від природи прагнуть до знань. Це прагнення формується в акті пізнання − від відомого до невідомого, проміжною ланкою у цьому процесі є розуміння як обов’язковий етап здобуття та реалізації знань.

Відомий романіст, мовознавець ХІХ ст. Анатоль Франс висловив думку: «Нерозуміння тривожить». У цих його словах криється факт гострого інтересу до проблеми розуміння.

Розуміння — це процес, пов'язаний з безліччю різних зовнішніх факторів, і особистісних якостей суб'єкта. Він складно фіксується і щоразу зазнає змін.

Отже, з одного боку, неможливість безпосереднього охоплення, нечіткість рамок явища, і з іншого, — розмаїття проявів у різних ситуаціях, значно ускладнює дослідження феномену розуміння, породжує стосовно нього безліч концепцій і гіпотез, дослідницьких напрямів.

Розуміння досліджується філософією, психологією, теорією пізнання і цілою низкою інших наукових дисциплін: історією науки, фізикою, математикою. Кожна наука, а точніше дослідник, працюючи у своїй наукової сфері, використовує своє значення розумінняі контекст, в якому воно досліджується. Виокремлюючи різні аспекти і контексти вживання терміну «розуміння», автори цим звертають увагу на певні проблеми, пов’язані з цим терміном. Розглянемо деякі точки зору на проблему розуміння.

Таким чином, розуміння є важливим засобом осягнення дійсності.

Для герменевтики — впливового напрямку сучасної західної філософії — проблема розуміння і його співвідношення з пізнанням є ключовою. Герменевтика стверджує, що пізнання істини можливе лише в процесі діалогу по-різному мислячих людей. Але будь-який діалог вимогає розуміння і взаєморозуміння. Саме розуміння характеризується як процес пошуку смислу (предметного змісту), укладеного автором в той або інший текст. Розуміння є “реальний рух в смислах” (Г.Гадамер), бо зрозуміти можна тільки те, що має смисл. Його необхідною умовою є діалог особистостей, текстів, культур, а способом здійснення — мова.

 

Підходи до інтерпретації поняття «розуміння».

 

Найбільш раннім визначенням розуміння є визначення, здобуте герменевтикою (герменевтика – науковий напрямок, пов'язаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням текстів). Фахівці з герменевтики розглядали процедуру розуміння у контексті тлумачення релігійних, та будь-яких античних текстів, і вважали основою розуміння інтерпретацію (роз’ясненням). Але й у самій герменевтичній традиції розуміння визначалося авторами по-різному. Так, Дильтей сприймав розуміння як ключ до пізнання історії і соціального буття. Він вважає, що таке пізнання можна тільки через співпереживання.

Ф. Шлейермахер вважав, що розуміння залежить від проникнення в умонастрій автора, а можливість і необхідність розуміння забезпечується подібністю і відмінностями людських індивідуальностей. Саме він поклав початок переходу від герменевтики як мистецтва тлумачення біблійних текстів до проблеми мови взагалі.

Сьогодні інтерпретація розуміння набула дещо іншого значення. Вважається, що результатом розуміння явищ, їх інтерпретації в рамках термінології і системи правил, властивій тій чи іншій загальнонаукової дисципліни, стає формулювання адекватної концепції, яка описує досліджуване явище.

Термін «розуміння» тісно пов'язаний з такими поняттями, як смисл, значення. А, вони, в свою чергу, виражають певне ставлення до особи, суб'єкту діяльності. Тому розуміння таке багатоманітне у проявах і завжди пов'язане з цілями і завданнями діючого суб'єкту.

Отже, розуміння явища полягає у створенні теорії, пояснювального принципу, який дозволив би дослідникам спільно рухатися у напрямку розробки проекту чи проблеми. Наприклад, розуміння смислу комунікативної ситуації, розуміння відносин дає уявлення про цілі партнерів у спілкуванні, правила їх поведінки у різних ситуаціях.

Результатом розуміння мови виявляється здатність реагувати відповідним чином, як у плані дії, так і у вербальному плані. Так можуть бути представлені різні прояви розуміння з погляду результатів цього процесу.

Якщо ж говорити про структуру самого процесу, то дослідження цього питання пов'язані з суб'єктом розуміння. Вивчаються співвідношення знань суб'єкта та його структурна організація, необхідна для розуміння тексту і дискурсу. Будуються уявлення, що відбувається у свідомості внаслідок процесу розуміння.

Також в науковій літературі можна назвати й інші підходи до проблеми розуміння. Так, Арон Брудний, доктор філософських наук, (1991) розглядає розуміння з погляду функцій, які воно може виконувати. Цей автор виділяє три функції розуміння: когнітивну, регуляторну і ідеологічну.

1) Когнітивна (пізнавальна) функція залежить від організації розрізнених знань у систему.

2) Регуляторна — в прогнозуванні наслідків власних дій, з урахуванням досвіду спілкування з людьми, знання правил поведінки.

3) Ідеологічна (або світоглядна) полягає у породженні переконань, що збігаються або протистоять політичному життю суспільства.

Він (А. Брудний) вирізняє три поля розуміння, в межах котрих реалізується три способи розуміти:

У першому полі постає такий постулат «що є, те й доведено». На його думку перше поле розуміння складається із світу фактів, які є елементом дійсності і про які говориться – «факти – вперта річ». У той же час оскільки реальність дається людині фрагментарно, і вона мінлива, то розуміння потребує постійної добудови у свідомості «видимого світу».

Таким чином, перше поле розуміння часто починає перетинатися з другим полем, яке звучить так «що доведено, те й є». Отже, друге поле – це світ доведених суджень, геометричних теорем і логічних задач.

Третє поле – це поле складних переплетень – текстів. В перекладі з латини текс (textus) означає зв'язок. Отже, текст – це зв’язана, компактна послідовність знаків або образів, яка виражає певний зміст і має певний смисл, доступний для розуміння.

А.А. Харитонов (1988) виділяє ситуаційний підхід до розгляду цієї проблеми. З його точки зору, необхідність розуміння виникає у ситуації, коли потрібно подолати «розрив голосів»: при інтерпретації, перекладі чи діалозі. Тобто вибудувати взаємоприйнятне адекватне уявлення про обговорюваний об'єкт.

Окрім перелічених вище підходів можна назвати іще один, пов'язаний з часовим аспектом. Виокремлюючи три іпостасі часу: минуле, нинішнє і майбутнє, можна співвіднести з ними різні прояви розуміння.

З минулим буде пов'язано «розуміння — впізнавання» і «розуміння — відтворення», які стосуються досвіду минулих подій.

З теперішнім (яке, тим не менш, тісно пов'язане з минулим у тій чи іншій мірі) — «розуміння — переосмислення», яке розхитує звичні уявлення, вириває явища зі звичного контексту, вибудовує їх новий значеннєвий ряд.

З майбутнім пов'язано «розуміння — прогнозування», здатність передбачати розвиток вже наступивших подій, відстежувати можливі «наслідки справжнього».

Віктор Знаків (1994) виділяє сім контекстів, використовуваних загальнонауковими дисциплінами в дослідженні розуміння:

- методологічний,

- лінгвістичний,

- семантичний,

- логічний,

- комунікативний,

- когнітивний,

- психологічний.

Таким чином, розумінняце психічний стан суб’єкту, в якому виражається правильне сприйняття або інтерпретація якої-небудь події, явища або факту, визнане у певних колах.

В психолінгвістиці розуміння трактується як результат смислового сприйняття мовного повідомлення.

 

Об’єкти розуміння.

Об’єктами розуміння є інформація, повідомлення, знання про оточуючий світ або внутрішній світ суб’єкта, а також смисл інформації, що передається.

Підведемо підсумок:

Розуміння не є самостійним психічним процесом, принципово відмінним від мислення. Розуміння – це компонент мислення, один з його утворюючих процесів. Розуміння забезпечує встановлення зв’язків між новими властивостями об’єкту пізнання з уже відомими, та визначення їх місця і ролі в структурі мислиневої діяльності.

Для розуміння нового матеріалу (невідомих фактів, подій і т.п.) людина завжди повинна вирішити певну розумову задачу, оскільки формування розуміння нового відбувається в процесі мислиневої діяльності і є її результатом. Коли ж суб’єкту потрібно зрозуміти вже відомі події або явища, то розуміння відбувається без участі мислення – це розуміння-згадування. Будь-яка форма даного психічного феномену при повторному зверненні перетворюється в розуміння-згадування.

Одні і ті ж форми розуміння проявляються і в таких видах мислиневої діяльності, в яких розуміння складає основний психологічний зміст; і в таких, де воно відіграє допоміжну роль. І в тому, і в іншому випадку для виникнення феномену розуміння, людина повинна вирішити певну розумову задачу. Отже, яка форма розуміння виникає у суб’єкта, обумовлено перш за все характером його мислиневої діяльності.

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.