КУЛЬТУРА МОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРІЇВ В УКРАЇНІ

Лебідь А., студентка групи С-11-1

Донецького державного університету управління

Науковий керівник: Усова О. О., к. філол .н., доцент кафедри українознавства Донецького державного університету управління

Актуальність теми: Сьогодні мало бути лише обізнаним з основними мовними нормами необхідно вміло і вправно використовувати все багатство словникового складу, граматичних засобів ; уміти точно й грамотно висловити свою думку, та не розгубити уваги аудиторії. Особливо ці завдання постають перед державними службовцями. Неправильне вживання української мови парламентаріями обумовлює актуальність нашої теми.

Мета: дослідження культури мовлення парламентаріїв, оцінка, рекомендації щодо покращення ситуації.

Слово – один із інструментів професійної діяльності парламентаріїв. Від того, наскільки багатий лексикон депутата, наскільки розвинута культура мовлення, тобто вміння правильно, точно використовувати словниковий запас, поєднуючи слововживання з тими цілями, які він ставить перед собою, багато в чому залежать результати його роботи. До того ж, як писав Іван Огієнко, "перша ознака правдивої інтелігентності людини – добре знання своєї літературної мови".[1]

Мова підтримує в людині стан психологічної впевненості, рівно­ваги, дає відчуття життєвої перспективи, духовної опори. На ос­нові мови формується національно-культурне поле з протяжністю у часі (через віки) і у просторі, бо мова є каналом духовного й інформативного зв'язку у суспільстві, вона здатна актуалізувати через лексику і фразеологію морально-етичні, звичаєві норми. Мову можна визначити як стан розуму в певний час, канал інтелекту, результат мисленнєвої діяльності, фіксатор мислення, лакмус мислення, відновник інформації, мо­дель, картину світу — і все це буде правильно, бо визначатиме кожного разу якусь з цих ознак. [2, с.5]

Сьогодні мало бути лише обізнаним з основними мовними нормами: для досягнення поставленої мети необхідно вміло і вправно використовувати все багатство словникового складу, граматичних засобів ; уміти точно, змістовно й грамотно висловити свою думку, та не розгубити уваги аудиторії. Особливо актуально ці завдання постають перед державними службовцями нової генерації, які усвідомлюють інтегративну роль української мови як державної для консолідації сучасного суспільства. [3, с. 6-7]

Культура парламентської мови передбачає передусім правильність, виразність, ясність, точність, стислість, доцільність.

Де-юре, відповідно до вимог статті 2 пункту 3 Регламенту Верховної Ради України, народні обранці звертаються до свого народу державною мовою. А де-факто?
Звичайно, можна навести чимало прикладів, зразкових у мовному оформленні, і було б великою неправдою твердити, що весь депутатський корпус демонструє погане володіння державною мовою. Скільки зусиль доклали мовознавці, аби вилучити з лексики нормативних актів словосполучення "добавлена вартість", що народилося на світ з легкої руки парламентаріїв минулих (майже перших) скликань. Варто було одному з депутатів недбало запустити в обіг "роздруківка", як слово запало в душі колег і вже пречудово почувається і на шпальтах газет, і в ефірі. Недарма ж відомий швейцарський мовознавець Фердінан де Сосюр зауважив, що поширення фактів мови підлягає тим самим законам, що й поширення будь-якої звички, наприклад моди.
Великої шкоди правильності мовлення завдає порушення усталеного літературного наголосу. Чуємо пере́січний і пересічни́й громадянин замість пересі́чний громадя́нин, а́дресна допомога замість адре́сна, істеблишме́нт замість істе́блішмент, сільськогоспо́дарський замість сільськогоспода́рський... Деякі депутати аж надто ревниво вживають літеру ґ, забуваючи, що українській мові в переважній більшості випадків притаманна глуха вимова, що позначається літерою г. Тому слід вимовляти не реґламент, а регламент, не ґарантія, а гарантія, не ґенерація, а генерація, не інтеліґенція, а інтелігенція, не леґітимний, а легітимний, не ориґінальний, а оригінальний, не проґресивний, а прогресивний тощо.
Справжньою бідою є неправильне вживання слів під впливом російської мови, змішування вимовних, лексичних, синтаксичних засобів української та російської мов. І "чужому" не навчились, як закликав класик, і свого цураємось, усупереч його настановам. Кожна мова різниться від іншої не тільки звуками, а й способом мислення.
Тому не опанувавши тип мислення мови, якою говориш, неможливо грамотно донести думку до слухача. Коли мислять російською мовою і постійно шукають дослівних відповідників в українській.
Зокрема, дуже ріже слух надуживання слова-перевертня "слідуючий", як-от: "слідуючий склад"; "проект постанови полягає в слідуючому"; "на розгляд сесії виносяться слідуючі питання"; "моє запитання слідуюче"; "вважаю необхідним висловити слідуюче"; "формула, яка закладена в слідуючій сторінці"; "на слідуючому абзаці"; "заява слідуючого змісту"; "слідуючий пленарний тиждень"; "знімаєм це питання до слідуючої сесії"; "слідуючий тиждень ми повинні працювати в сесійному режимі"; "будем працювати в слідуючий вівторок"; "а по землі арифметика слідуюча"; "послідуюче обговорення"... "Приймаючи (читай – беручи) участь в обговоренні, хотів би зауважити слідуюче (читай -таке) " – до болю знайома фраза, чи не так? А сказати ж усе можна простим реченням: "Хочу зауважити таке".
Депутати дуже добре знають, що з російської на українську "следующий" у значенні дієприкметника перекладаємо на українську "який (що) іде, який (що) проходить; у значенні прикметника – "наступний" (тому неправильно говорити "ми прийняли наступне рішення, слід -таке; "що ми маємо робити внаступному", слід – надалі, у майбутньому; "звернути увагу на наступне", правильно – на таке); (дальнейший) – дальший (якщо йдеться про подію, процес чи явище, що відбулися в ближчий час) і подальший (якщо мова про те, що відбувається згодом, через певний проміжок часу); (ближайший, второй) – другий; у значенні займенника – "такий".
Ще кілька красномовних прикладів неправильного слововживання співпадає (читай – збігається), як-от: "Що тут не співпадає?", "розрахунки співпадають", "позиція співпадає"; подавляюча (читай – переважна) більшість; стачком (читай – страйкком). Додам ще: в кінці кінців (читай – нарешті, врешті-решт); нада (читай – треба, слід, потрібно), да (читай – так) тощо. Особливо популярне слово станом, хоча в усіх випадках йдеться не про гнучкий дівочий стан, а "Російсько-український словник-довідник "Порадник ділової людини" (К., 1995) пропонує переклад: "по состоянию на 1 января – за станом на 1 січня".
У кожній з мов є свої способи висловлення, властиві тільки цій мові. Сполучення одних і тих самих, здавалось би, слів у двох мовах не завжди утворює однакові за змістом фрази. І навпаки, щоб скласти фрази цілком тотожного змісту, часто-густо доводиться утворювати смислове сполучення із слів неадекватного значення в різних мовах. Скажімо, російське строить – не завжди в українській будувати. Проілюструю думку перекладом кількох словосполучень: строить иллюзии – тішити себе ілюзіями; строить работу – планувати роботу; строить фразу – будувати фразу; строить предположения – робити припущення.
Ось далеко не повний перелік помилок, почутих від народних обранців (у дужках подано правильний варіант): в порушення (з порушенням)чинного законодавства; із-за цього (через це); я вам за (про)це сказав; ось за що іде мова (ось про що йде мова (йдеться); з огляду хоча б двох (на дві)причин (причини); бюджет, який набуває чинність (набуває, набирає чинності); "план про підготовку законопроектів (план підготовки законопроектів) ".
Те саме (за значенням) дієслово може вимагати в російській і українській мовах від додатків неоднакових відмінкових форм, а те саме за змістом дієслово в обох мовах може мати різні прийменники, як-от: рос. вступать в переговоры, але укр. починати переговори, рос. вступать в должность, але укр. ставати на посаду; рос. в заключение – укр. на закінчення; рос. приходить к заключению – укр. приходити до висновку, доходити висновку; рос. давать основания (к чему) – укр. давати підстави (для чого); рос. оспаривать (у кого – что) – укр. сперечатися (з ким; за що); рос. осведомленный (в чем) – укр. Обізнаний (з чим) тощо.
Важкими для перекладу для деяких парламентаріїв є російські конструкції з прийменником по, які в українській мові перекладаються низкою прийменникових і безприйменникових конструкцій, як-от: проти штучного розподілу по комітетам (правильно – за комітетами); невірне рішення поделегуванню (правильно – щодо делегування) повноважень по встановлению (правильно – зі встановлення) тарифів; вніс пропозицію по порядку денному (правильно – до порядку денного).
Дуже часто неправильні вирази є наслідком контамінації (змішування) – утворення нового виразу в результаті об'єднання двох синонімічних чи близьких за звучанням слів, наприклад, словосполучення "в зв'язку з цих обставин" з'явилося на світ після довільного поєднання виразів "в зв'язку з чим?" і "відповідно до чого?" (правильно: у зв'язку з цими обставинами); "згідно згаданих статей (згідно регламенту)" – плід, який народився після злиття "згідно з чим?" та "відповідно до чого?" (тому правильно: згідно зі згаданими статтями (з регламентом) або відповідно до згаданих статей (регламенту)); "врегулювати ці питання, про які ви піднімаєте" – це контамінація "врегулювати (порушити) що?" і "говорити про що?" (правильно: врегулювати питання, які ви порушуєте); "орієнтуватися про наявність ікількість депутатів у залі" – можна "орієнтуватися на що? на кого? у чому?, а можна "знати про що?". Або ось таке речення: "Ця ідея не є новою, про неї виступала тут..." Про ідею можна розповідати, але не виступати.
До причин, що зумовлюють неясність мовлення, слід віднести і перенасиченість мовлення термінами, іншомовними словами тощо. Це вимагає від слухача особливих зусиль при сприйнятті, відтак не забезпечує адекватного розуміння сказаного без деформацій.
За вживанням тих чи інших термінів у парламентській мові слухач-виборець може не тільки вивчати політичну історію країни, а й мати уявлення про ситуацію, в якій вона опинилась. Соціальний запит збагатив лексику народних обранців економічними термінами (галопова інфляція, тверда валюта, єврокредит, фінансова піраміда, маклер, іпотека, холдинг тощо). Однак чи завжди вмотивованим є додавання до цих, звичайно, необхідних, але складних для пересічного громадянина термінів ще й новоутворених абревіатур? Як-от: ЗМІ, ВВП, АПК, ПДВ, МВФ, ПМС, ФДМ, ВАТ, ЗАТ... Додайте до цього ще, крім загальнодоступної КПУ, абревіатури СПУ, ПЗУ, БЮТ, НУНС, ДемПУ, СелПУ та інших партій, блоків і перелік міністерств та відомств – НБУ, МВС, МЗС...
Було б несправедливо звинувачувати народних обранців у зловживанні "чужими" словами. Це, здається, дуже просто пояснити: якщо в російських словах усе "рідне" – і префікс, і корінь, і суфікс, і закінчення, варто лише українізувати їх (звідси часто й помилки: многочисленные перекладають багаточисельні (хоч треба численні); настоюю або настаюю замість наполягаю, подобає (треба – належить) тощо. Дуже часто чуття слова зраджує тим, хто не зважає якраз на ці складові елементи слова, які виступають виразниками найтонших відтінків значення, що відрізняють слово української мови від слова російської мови: говорять співставити, співставлення (рос. сопоставить, сопоставление) замість зіставити, зіставлення; признати (рос. – признать) замість – визнати.
Подібного неможливо дозволити з іншомовними словами: якщо й не замислишся про значення префікса а- (алогічний) чи ін- (інтеграція), то обов'язково заглянеш у словник, перш ніж запустити слово в обіг.

Як правило, іншомовні слова вживаються за призначенням. Однак є й неприємні винятки, як-от: "шукати інших альтернатив" (дослівний переклад цього слова з французької – один з двох, тобто необхідність вибору між двома можливостями); "найважливіша прерогатива" (прерогатива – це і є перевага, виключне право); "всі виступають від одною, як кажуть, егідою – "добра своємународові" (під егідою – означає "під захистом, наглядом, покровительством"); "авансова підтримка законопроекту" (авансом – це значить наперед, заздалегідь)...
Отже, напевне, не завжди можна покладатися на свої знання мови, лексику, на свої мовні звички та практику.
Звичайно, культура парламентської мови не є природженою якістю, однак, її можна виховувати в собі, аби не обрушувати на слухачів-виборців довгі фрази, дослухавши які до кінця, губиш початок думки, як-от: "По-перше, місцеве самоврядування в Україні, як і у всіх демократичних державах, будується на трьох китах: бюджет, який ми вчора з вами розглядали і затвердили бюджетну резолюцію: комунальна власність і третій, головний кит – це земля..."; "Одразу скажу, шановні колеги депутати, що наша фракція цей проект підтримувати не буде. З двох груп причин. Перша група суто формальна. По-перше, цей проект не має належного економічного обґрунтування..."; "Друге питання було внесено... прийняти закон про пенсійні реформи. Якщо цей документ готовий, якщо він надісланий, будь ласка. Якщо його немає чи він ще в умі, я думаю, його не стоїть ставити на голосування для включення до порядку денного. Ми до його, якщо він готовий, можемо завтра повернутись на ранішньому засіданні і проголосувать...".
Втім, часто й сам промовець за багатослів'ям губить початок думки, як-от: "По-друге, сьогодні, була внесена пропозиція депутатом... як про зустріч. І сьогодні воно прозвучало в цьому залі". Тому, напевне, не слід забувати ще про одну комунікативну якість мовлення, яка виявляється у доборі мовних засобів для вираження головної думки, тези, – стислість, тобто вміння говорити суттєво.[1]
Висновки: Отженевдале слововживання, що супроводжується невдалою побудовою речення, народжує курйозні фрази, а живе слово народного депутата має бути зразком і орієнтиром для тих, до кого звернуто. Принаймні, кожен виборець має повне право вимагати від цього слова чистоти і образності, справжнього демократизму і благородства.

ЛІТЕРАТУРА

Поиск по сайту: