Вчені АПН України визначили сім наскрізних для всіх рівнів шкільної освіти ключових компетентностей:
· навчальна;
· культурна;
· здоров’язберігаюча;
· інформаційно-комунікативна;
· соціальна;
· громадянська;
· підприємницька.
У контексті суспільствознавчої галузі зупинимося на таких ключових компетентностях: громадянській та соціальній, умінні вчитися, загальнокультурній.
Соціальна компетентність – це здатність особистості орієнтуватися в нормах й етиці відносин, взаємодіяти з різними соціальними групами та соціальними інститутами суспільства, вибудовувати ефективні комунікації.
Соціальна компетентність передбачає такі здатності:
· аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначаючи в них власне місце, та проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідуумів, відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільств, та інших чинників;
· продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;
· застосовувати технології трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;
· спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних і колективних дій;
· визначати мету комунікації, використовувати ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими.
Громадянська компетентність – здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства.
Виокремлення громадянської компетентності, як результату освіти, є актуальним саме для української освітньої системи, оскільки цей елемент нашого суспільного життя є надто незрілим, потребує цілеспрямованого розвитку.Вона передбачає такі здатності:
· орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, знати процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави, органів місцевого самоврядування;
· застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод своїх та інших громадян, виконання громадянських обов’язків у межах місцевої громади та державні загалом;
· застосовувати способи та стратегії взаємодії з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству;
· використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини і громадянина;
· робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття індивідуальних і колективних рішень, враховуючи інтереси й потреби громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави.
Труднощі у формуванні громадянської та соціальної компетентностей пов’язані з проблемами в соціальній, політичній, економічній сферах України (непедагогічні чинники). Складно вітчизняним учителям пояснювати учням право кожного громадянина на адекватну і вчасну винагороду за виконану працю чи державну службу. Досить проблемно плекати громадянські почуття у дітей, сім’ї яких перебувають за межею бідності і не мають жодної надії на бодай якусь соціальну та матеріальну підтримку. Довготривала і системна криза нашого суспільства спричинила і далі поглиблює масову пролетаризацію та зубожіння народу (Дж. Тойнбі: пролетарі – це категорія населення, яка лише фізично присутня у суспільстві, але духовно йому не належить)
Уміння вчитися (навчальна) – це здатність особистості до інтелектуального розвитку і навчання протягом життя як основи безперервного навчання в контексті як особистого професійного, так і соціального життя, до самостійної пізнавальної діяльності, що заснована на засвоєнні способів здобуття знань із різних джерел інформації (в тому числі позашкільних), до організації власного навчального процесу, вибору і застосування ефективних стратегій навчання.
Під навчальною компетентністю слід розуміти цілісне індивідуальне психологічне утворення, яке має кілька складників та інтегрує психолого-особистісні характеристики учня зі змістовою й процесуальною основою учіння і характеризується розвиненою навчальною діяльністю. Наявність цього вміння:
– програмує індивідуальний досвід успішної праці учня,
– запобігає перевантаженню,
– сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу й навчальних засобів.
Це дає змогу учневі, який звик самостійно вчитися, не губитися в новій навчальній і життєвій ситуаціях, не зупинятися, якщо немає готових рішень, не чекати підказки, а самому шукати джерело інформації, шляхи розв’язання. Адже вміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.
Компоненти компетентності уміння вчитися:
· мотиваційний (ставлення до навчання);
· змістовий (відомі й нові знання, вміння, навички);
· процесуальний (способи виконання діяльності на різному рівні складності).
Ця структура вміння вчитися передбачає, що учень:
· сам визначає мету діяльності або приймає вчителеву;
· організовує свою працю для досягнення результату;відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі;
· виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;
· усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалювати;
· має уміння і навички самоконтролю і самооцінки.
Загальнокультурна компетентність – це здатність людини обирати шляхи і способи використання вільного часу, що культурно й духовно збагачують особистість, жити та взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства, керуючись національними й загальнолюдськими духовними цінностями.
Загальнокультурна компетентність передбачає певне коло питань, у яких суб’єкт навчання повинен бути добре обізнаним, володіти пізнавальним процесом та досвідом діяльності; до цих питань слід віднести особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини і людства, окремих народів, культурологічні основи родинних, соціальних, суспільних уявлень та традицій, роль науки і релігії у житті людини, їх вплив на світ, компетенції у побутовій галузі та у галузі культури і дозвілля, наприклад, володіння ефективними засобами організації вільного часу. Вона стосується сфери розвитку культури особистості та суспільства у всіх її аспектах, що передбачає формування культури міжособистісних відносин, оволодіння вітчизняною та світовою культурною спадщиною, принципи толерантності, плюралізму і дозволяє особистості:
· аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної, європейської та світової науки і культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства;
· застосовувати засоби і технології інтеркультурної взаємодії;
· знати рідну й іноземні мови, застосовувати навички мовлення та норми відповідної мовної культури, інтерактивно використовувати рідну та іноземні мови, символіку і тексти;
· застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему індивідуальних, національних, загальнолюдських цінностей, для розроблення й реалізації стратегій поведінки та кар’єри;
· опановувати моделі толерантної поведінки та конструктивної діяльності в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами, різноманітності світу й людської цивілізації.