Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Складові реалізації компетентнісного підходу в освітній галузі «Суспільствознавство»



 

Вчені АПН України визначили сім наскрізних для всіх рівнів шкільної освіти ключових компетентностей:

· навчальна;

· культурна;

· здоров’язберігаюча;

· інформаційно-комунікативна;

· соціальна;

· громадянська;

· підприємницька.

У контексті суспільствознавчої галузі зупинимося на таких ключових компетентностях: громадянській та соціальній, умінні вчитися, загальнокультурній.

Соціальна компетентність – це здатність особистості орієнтуватися в нормах й етиці відносин, взаємодіяти з різними соціальними групами та соціальними інститутами суспільства, вибудовувати ефективні комунікації.

Соціальна компетентність передбачає такі здатності:

· аналізувати механізми функціонування соціальних інститутів суспільства, визначаючи в них власне місце, та проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідуумів, відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільств, та інших чинників;

· продуктивно співпрацювати з різними партнерами в групі та команді, виконувати різні ролі й функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими;

· застосовувати технології трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання;

· спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних і колективних дій;

· визначати мету комунікації, використовувати ефективні стратегії спілкування залежно від ситуації, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими.

Громадянська компетентність – здатність людини активно, відповідально та ефективно реалізовувати права та обов’язки з метою розвитку демократичного суспільства.

Виокремлення громадянської компетентності, як результату освіти, є актуальним саме для української освітньої системи, оскільки цей елемент нашого суспільного життя є надто незрілим, потребує цілеспрямованого розвитку.Вона передбачає такі здатності:

· орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя в Україні, знати процедури участі в діяльності політичних інститутів демократичної держави, органів місцевого самоврядування;

· застосовувати процедури й технології захисту власних інтересів, прав і свобод своїх та інших громадян, виконання громадянських обов’язків у межах місцевої громади та державні загалом;

· застосовувати способи та стратегії взаємодії з органами державної влади на користь собі й громадянському суспільству;

· використовувати способи діяльності й моделі поведінки, що відповідають чинному законодавству України, задовольняють власні інтереси особи та захищають права людини і громадянина;

· робити свідомий вибір та застосовувати демократичні технології прийняття індивідуальних і колективних рішень, враховуючи інтереси й потреби громадян, представників певної спільноти, суспільства та держави.

Труднощі у формуванні громадянської та соціальної компетентностей пов’язані з проблемами в соціальній, політичній, економічній сферах України (непедагогічні чинники). Складно вітчизняним учителям пояснювати учням право кожного громадянина на адекватну і вчасну винагороду за виконану працю чи державну службу. Досить проблемно плекати громадянські почуття у дітей, сім’ї яких перебувають за межею бідності і не мають жодної надії на бодай якусь соціальну та матеріальну підтримку. Довготривала і системна криза нашого суспільства спричинила і далі поглиблює масову пролетаризацію та зубожіння народу (Дж. Тойнбі: пролетарі – це категорія населення, яка лише фізично присутня у суспільстві, але духовно йому не належить)

Уміння вчитися (навчальна) – це здатність особистості до інтелектуального розвитку і навчання протягом життя як основи безперервного навчання в контексті як особистого професійного, так і соціального життя, до самостійної пізнавальної діяльності, що заснована на засвоєнні способів здобуття знань із різних джерел інформації (в тому числі позашкільних), до організації власного навчального процесу, вибору і застосування ефективних стратегій навчання.

Під навчальною компетентністю слід розуміти цілісне індивідуальне психологічне утворення, яке має кілька складників та інтегрує психолого-особистісні характеристики учня зі змістовою й процесуальною основою учіння і характеризується розвиненою навчальною діяльністю. Наявність цього вміння:

– програмує індивідуальний досвід успішної праці учня,

– запобігає перевантаженню,

– сприяє пізнавальній активності, ініціативі, раціональному використанню часу й навчальних засобів.

Це дає змогу учневі, який звик самостійно вчитися, не губитися в новій навчальній і життєвій ситуаціях, не зупинятися, якщо немає готових рішень, не чекати підказки, а самому шукати джерело інформації, шляхи розв’язання. Адже вміння вчитися змінює стиль мислення і життя особистості.

Компоненти компетентності уміння вчитися:

· мотиваційний (ставлення до навчання);

· змістовий (відомі й нові знання, вміння, навички);

· процесуальний (способи виконання діяльності на різному рівні складності).

Ця структура вміння вчитися передбачає, що учень:

· сам визначає мету діяльності або приймає вчителеву;

· проявляє зацікавленість навчанням, докладає вольових зусиль;

· організовує свою працю для досягнення результату;відбирає або знаходить потрібні знання, способи для розв’язання задачі;

· виконує в певній послідовності сенсорні, розумові або практичні дії, прийоми, операції;

· усвідомлює свою діяльність і прагне її вдосконалювати;

· має уміння і навички самоконтролю і самооцінки.

Загальнокультурна компетентність – це здатність людини обирати шляхи і способи використання вільного часу, що культурно й духовно збагачують особистість, жити та взаємодіяти з іншими в умовах полікультурного суспільства, керуючись національними й загальнолюдськими духовними цінностями.

Загальнокультурна компетентність передбачає певне коло питань, у яких суб’єкт навчання повинен бути добре обізнаним, володіти пізнавальним процесом та досвідом діяльності; до цих питань слід віднести особливості національної та загальнолюдської культури, духовно-моральні основи життя людини і людства, окремих народів, культурологічні основи родинних, соціальних, суспільних уявлень та традицій, роль науки і релігії у житті людини, їх вплив на світ, компетенції у побутовій галузі та у галузі культури і дозвілля, наприклад, володіння ефективними засобами організації вільного часу. Вона стосується сфери розвитку культури особистості та суспільства у всіх її аспектах, що передбачає формування культури міжособистісних відносин, оволодіння вітчизняною та світовою культурною спадщиною, принципи толерантності, плюралізму і дозволяє особистості:

· аналізувати й оцінювати найважливіші досягнення національної, європейської та світової науки і культури, орієнтуватися в культурному та духовному контекстах сучасного українського суспільства;

· застосовувати засоби і технології інтеркультурної взаємодії;

· знати рідну й іноземні мови, застосовувати навички мовлення та норми відповідної мовної культури, інтерактивно використовувати рідну та іноземні мови, символіку і тексти;

· застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему індивідуальних, національних, загальнолюдських цінностей, для розроблення й реалізації стратегій поведінки та кар’єри;

· опановувати моделі толерантної поведінки та конструктивної діяльності в умовах культурних, мовних, релігійних та інших відмінностей між народами, різноманітності світу й людської цивілізації.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.