Доступ до інформації стосовно ВІЛ
Українське законодавство встановлює необхідні правові гарантії
загального права збирати, зберігати, використовувати і поширювати
інформацію. Це право закріплене в Конституції України (ст. 34), а
також майже в 20 законах України та кількох десятках підзаконних
актів, серед яких особливе значення мають Цивільний кодекс Украї-
ни та Закон України «Про інформацію» від 02.10.92 р. № 2657-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформа-
цією є документовані або публічно оголошені відомості про події
та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та на-
вколишньому середовищі13.
І Цивільний кодекс України (ст. 302), і Закон України «Про інфор-
мацію» (ст. 9, 10) містять загальні положення про право на інформацію
(без визначення окремих категорій осіб). Основи законодавства Укра-
їни про охорону здоров’я передбачають обов’язок держави сприяти
«утвердженню здорового способу життя населення шляхом поширення
наукових знань з питань охорони здоров’я…__________» (ст. 32). Закон України
«Про охорону дитинства» надає дитині право на вільне висловлювання
особистої думки та отримання інформації, що відповідає її віку (ст. 9).
Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства
освіти і науки України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді
та спорту, Державного департаменту України з питань виконання
покарань, Міністерства праці та соціальної політики України від
23.11.2007 р. № 740/1030/4154/321/614а14 (зареєстровано в Мініс-
терстві юстиції України 26.12.2007 р. за № 1405/14672) «Про заходи
щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини,
медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей
та їх сімей» було затверджено відповідну Інструкцію.
Розділ 2 цієї Інструкції передбачає, що профілактичні заходи з
питань профілактики ВІЛ-інфекції у жінок здійснюються відпо-
відними методами та формами:
у дошкільних, середніх, спеціалізованих •та вищих навчальних
закладах I–IV рівнів акредитації;
•центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, закладах
соціального обслуговування, притулках для дітей, центрах
соціально-психологічної реабілітації;
•органах реєстрації актів цивільного стану;
13 Подібне визначення містить і ст. 1 Закону України «Про інформацію».
14 Офіційний вісник України. – 2008. – № 2. – Ст. 64.
•центрах здоров’я, центрах профілактики та боротьби зі СНІДом;
•центрах планування сім’ї та репродукції людини, центрах ре-
продуктивного здоров’я підлітків, у лікувальних закладах із
сімейної медицини, педіатрії («Клініках, дружніх до молоді»),
акушерства та гінекології, дерматовенерології, наркології, ме-
дичної генетики;
•підвідомчих установах Державної кримінально-виконавчої
служби України.
Проведення профілактичних заходів забезпечують підготовлені
спеціалісти за програмами, затвердженими МОН України. До про-
ведення профілактичних заходів можуть залучатися представники
громадських організацій (ГО) та волонтери, які пройшли підготов-
ку із зазначених питань і мають дозвіл відповідних міністерств (їх
підвідомчих установ) на проведення цих заходів.
Питання профілактики ВІЛ включаються до обов’язкових на-
вчальних програм дошкільних, середніх, спеціалізованих та ви-
щих навчальних закладів I–IV рівнів акредитації, програм до- та
післядипломної медичної та педагогічної освіти, спільних програм
центрів планування сім’ї та регіональних органів освіти, програм
підготовки та підвищення кваліфікації спеціалістів центрів соці-
альних служб для сім’ї, дітей та молоді (ЦСССДМ).
Центральні органи виконавчої влади висвітлюють питання про-
філактики ВІЛ відповідно до компетенції в засобах масової інфор-
мації, у тому числі при проведенні спеціальних акцій, просвітниць-
ких заходів для груп населення з ризикованою поведінкою.
У місцях масового перебування людей, в установах усіх форм влас-
ності розміщуються інформаційні матеріали з питань профілактики
ВІЛ, погоджені з МОН України. Так, жінкам пропонується під час
проведення щорічних профілактичних гінекологічних оглядів обсте-
житись на ВІЛ з проведенням до- та післятестового консультування.
Разом з тим можна констатувати відсутність системності в ін-
формаційній роботі, низький рівень поінформованості щодо ВІЛ
на рівні суспільства в цілому, недостатню підготовку з цих питань
викладачів, вчителів, соціальних працівників, працівників закла-
дів охорони здоров’я, упередженість щодо ВІЛ-інфікованих, не-
толерантне ставлення до проблеми – все це є бар’єрами на шляху
доступності до адекватної інформації.
Поиск по сайту:
|