ВІЛ/СНІД з поз ицій прав людини

На нинішньому етапі ВІЛ-інфекція в Україні продовжує поши-

рюватись. Зростає кількість нових випадків інфікування ВІЛ та

захворювання на СНІД. Збільшується число дітей, які народжені

ВІЛ-інфікованими жінками. За рівнем поширення ВІЛ/СНІДу

Україна перебуває на першому місці в Європі3. За офіційними да-

ними Міністерства охорони здоров’я на жовтень 2007 року в Укра-

їні було зареєстровано 102 523 випадки інфікування ВІЛ (це нако-

пичувальна статистика із 1987 р.). Навіть за найоптимістичнішими

прогнозами поширення ВІЛ/СНІДу в Україні та пов’язане з ним

скорочення чисельності населення матимуть серйозні та тривалі

наслідки для економіки, демографії та національної безпеки Укра-

їни4.

Проблема ускладнюється тим, що все ще не існує ефективних

медичних засобів запобігання зараженню вірусом імунодефіци-

ту та способу лікування цієї хвороби. Пересічна думка полягає в

тому, що СНІД, здебільшого, є викликом громадському здоров’ю,

що є лише частково вірним: ВІЛ/СНІД є також і проблемою прав

людини і, більше того, це зводить нанівець десятириччя здобутих

надбань, збільшує бідність та підриває засади як соціальної ста-

більності, так і економічного, і соціального прогресу.5

Дані досліджень, проведених в Україні, свідчать про нульову то-

лерантність до ВІЛ-позитивних людей і низьку обізнаність з особливостями

хвороби6. На жаль, негативні суспільні міфи і стерео-

типи щодо ВІЛ підтримуються і відтворюються засобами масової

інформації, призводять почасти до надмірної політизації проблеми,

певної скандальності публічної дискусії з цієї тематики, відштов-

хують людей від проходження тестування на ВІЛ.

В Україні доволі поширені порушення прав людини у площині

ВІЛ/СНІДу. Такі порушення стосуються розкриття ВІЛ-статусу у

медичних, освітніх закладах, звільненні з роботи і т. ін. Найвагомі-

ші зловживання включають фізичне та психологічне насильство з

3 За даними Міжнародної організації праці (МОП), у 2007 році у всьому світі ВІЛ/СНІДом інфіковано

близько 40 млн людей, більшість з них мають вік від 15 до 49 років.

4 Socioeconomic Impact of HIV/AIDS in Ukraine/ World Bank and International HIV/AIDS Alliance in Ukraine.

2006. http://www.worldbank.org/ua/aidsstudy.

5 Виклик та подолання: ВІЛ/СНІД та права людини в Україні. — К.: ПРООН в Україні. – 2008. – С. 5.

6 Національний звіт з виконання рішень Декларації про відданість справі боротьби з ВІЛ/СНІДом.

Звітний період: січень 2003р. – грудень 2005 р. — К: 2006. – 78 c.

боку правоохоронних органів, незаконне затримання тощо. Вони в

свою чергу викликають дискримінацію і те, що люди уникають тес-

тування та лікування, а це сприяє подальшому поширенню інфек-

ції та загальному погіршенню стану здоров’я ВІЛ-інфікованих.

Дискримінаційні підходи здебільшого спричинені тією обстави-

ною, що більшість ВІЛ-позитивних людей на початкових стадіях

розвитку ВІЛ-інфекції в Україні мали залежність від наркотиків

і численні проблеми з представниками правоохоронних структур.

Водночас у медичному середовищі існують непоодинокі приклади

нетерпимості та відштовхування ВІЛ-позитивних. Така сама ситу-

ація спостерігається і в закладах освіти.

Способи поширення ВІЛ в Україні за останні роки свідчать про

те, що захворювання на ВІЛ поступово зміщується від груп висо-

кого ризику в бік загального населення і найбільше вражає дітей

і жінок.

Люди, які живуть із ВІЛ/СНІДом, тією чи іншою мірою є враз-

ливими людьми. Вразливими є також і ті люди, що мають найви-

щий ризик зараження ВІЛ (наркозалежні, працівники комерцій-

ного сексу, чоловіки, які мають секс із чоловіками, ув’язнені, діти

вулиці тощо).

До порушення прав ЛЖВ та вразливих до ВІЛ груп призводять,

зокрема, брак поінформованості серед посадових осіб та пересіч-

них громадян, недосконалість законодавства, бідність, екологічні

негаразди, негативна громадська думка, політична нестабільність,

правовий нігілізм тощо, тобто низка чинників та їх комбінацій, які

іноді важко встановити.

Особливо ВІЛ-позитивні люди потерпають від стигми і дискри-

мінації. Стигма– це прояви негативного ставлення на рівні думок

та висловлювань, а дискримінація– це прояви негативного став-

лення на рівні дій, в тому числі порушення прав людини.

Стигма, асоційована з ВІЛ/СНІДом, має різні прояви:

•неприйняття та уникання людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом;

•примусове тестування на ВІЛ без попередньої згоди та недо-

тримання конфіденційності;

•насильство над людьми, які живуть з ВІЛ-інфекцією;

•ізоляція людей, які живуть з ВІЛ, тощо.

Дискримінація може мати такі форми:

•дискримінаційні закони і політика;

•дискримінаційні дії представників державних органів та поса-

дових осіб;

•дискримінація з боку суспільства, сімей, окремих осіб.

Джерела походження стигми, асоційованої з ВІЛ/СНІДом:

1) прагматичний острах ВІЛ/СНІДу як хвороби (ця стигма ви-

пливає із здатності інфекції передаватися та летальних наслід-

ків ВІЛ-інфекції; вона виражає страх та уявлення, що зазвичай

пов’язуються із будь-яким інфекційним та летальним захворюван-

ням. Можливо, найкраще це можна проілюструвати досвідом пер-

ших етапів епідемії, коли люди, які інфікувалися ВІЛ через пере-

ливання крові, зазнавали меншої стигматизації порівняно із спо-

живачами ін’єкційних наркотиків. З поширенням ВІЛ-інфекції

більшість таких людей зазнали ізоляції з боку оточення через по-

боювання зараження на ВІЛ побутовим шляхом);

2) символічне асоціювання ВІЛ/СНІДу та груп, у яких виявлено

значну поширеність ВІЛ-інфекції (ця стигма є власне використан-

ням захворюванням для того, щоб виразити ставлення до груп, з

якими воно асоціюється, та поведінки, через яку інфекція переда-

ється. У Сполучених Штатах прикладом такої соціальної групи є

насамперед люди гомосексуальної орієнтації, в Україні – спожива-

чі ін’єкційних наркотиків та працівники секс-бізнесу).

Від стигматизації страждають не лише люди, які живуть з ВІЛ, але

також їх близькі, родичі, соціальні працівники і волонтери, які безпо-

середньо залучені до догляду та підтримки ВІЛ-позитивних людей.

Стигма і дискримінація негативно впливають на якість життя

людей з ВІЛ у таких аспектах, як соціальна захищеність, фізичне

самопочуття, задоволення потреб у спілкуванні, психічне благо-

получчя, розвиток особистості тощо. Інакше кажучи, порушення

прав ВІЛ-інфікованих людей відбуваються не лише у площині

ВІЛ/СНІДу, вони мають загальний, універсальний характер.

Конституція України закріплює рівні права за всіма громадя-

нами без жодних обмежень. Однак щодо людей, які живуть з ВІЛ,

законодавство, чиновники, правоохоронці, медпрацівники, робото-

давці, пересічні громадяни ще й досі допускають порушення прав

та свобод цих людей, навіть іноді цього не усвідомлюючи.

Серед різноманітних засобів і методів відстоювання прав людей,

які живуть з ВІЛ/СНІДом, найбільш ефективним і показовим є су-

довий захист.

Відповідно до ч. 2 і 3 ст. 55 Конституції України права і свободи

людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується

право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів

державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і

службових осіб.

Загальна декларація прав людини 1948 р. у ст. 7 зазначає, що

усі люди рівніперед законом та мають право, без будь-якої різниці,

на рівний захист закону. Стаття 8 визнає право кожної людини на

ефективне встановлення в правах компетентними національними

судами у випадках порушення її загальних прав, що надані їй кон-

ституцією або законом.

Згідно з Міжнародним пактом про громадянські та політичні

права 1966 р. усі особи є рівнимиперед судами (ст. 14) та перед за-

коном і мають право без жодної дискримінації на рівний захист. У

цьому відношенні будь-яка дискримінація повинна бути заборо-

нена законом, і закон повинен гарантувати всім особам рівний і

ефективний захист проти дискримінації за будь-якою ознакою, як-

от раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших

переконань, національного чи соціального походження, майнового

стану, народження чи іншої обставини (ст. 26).

У Конвенції про захист прав людини і основополож-

них свобод 1950 р. закріплено право на справедливий судо-

вий розгляд(ст. 6) та на ефективний засіб правового захисту

(ст. 13). Для забезпечення додержання Високими Договірними

Сторонами їхніх зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї

створено Європейський суд з прав людини, який функціонує на

постійній основі (ст. 19).

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про судоустрій України» від

07.02.2002 р. № 3018-III7 усім суб’єктамправовідносин гаранту-

ється захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і не-

упередженим судом, утвореним відповідно до закону. Для забез-

печення всебічного, повного та об’єктивного розгляду справ, за-

конності судових рішень в Україні діють суди першої, апеляційної

та касаційної інстанцій. Ніхто не може бути позбавлений права

на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена

процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захис-

том до суду є недійсними. Ніхто не може бути позбавлений права

7 Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27—28. – Ст.180.

на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним за-

коном порядку в суді будь-якого рівня. Зазначені положення кон-

кретизуються у відповідних галузевих кодексах.

Запропоноване видання допомагає виявляти порушення прав

людини у сфері ВІЛ та надає інформацію для виправлення ситуації.

Виходячи з цього, посібник містить резюменаціональної судової

практики і практики Європейського суду з прав людини, спрямова-

них на захист і забезпечення прав людей, які живуть з ВІЛ і ураз-

ливих до ВІЛ. Особлива увага приділяється правовим нормам, на

які посилалися судді при розгляді зазначених справ, – міжнародно-

го універсального і регіонального характеру, рекомендаційним нор-

мам міжнародного права і нормам вітчизняного законодавства.

Загал ьний огляд

Поиск по сайту: