Передумови демократичного процесу

Головною передумовою руху до демо­кратичної держави є розширення еко­номічної свободи, що, в свою чергу, передбачає зміни не тільки інститутів суспільства, а й усієї системи цінностей і психології людей, а це надто тривалий і важкий процес.

Щоб демократія стала в суспільстві реально діючою систе­мою влади, важливо, щоб люди не тільки розуміли сутність її головних принципів, а й були згодні жити згідно з цими принципами — самостійно, з усією повнотою відповідально­сті, без постійної опіки всесильної влади. Далеко не завжди такий спосіб життя створює людині емоційний комфорт. За право вибору доводиться розплачуватися відповідальністю, за рівність можливостей — критичним поцінуванням своїх здіб­ностей, за свободу — невизначеністю. Таку високу ціну не завжди можуть сплачувати навіть ті люди, які живуть у ста­більних суспільствах із багатими демократичними традиціями. А в умовах нестабільності й хаосу, коли на очах руйнується звичний спосіб життя, навряд чи можна сподіватися на гро­мадську згоду щодо дальшого просування до демократії.

Сама ідея демократії починає сприйматися людьми як надто далека від того суспільства, в якому доводиться вирішувати загальні проблеми. Демократія у нас не змогла стати реальністю, а залишилася на рівні "модної" ідеї. Як тут не згадати по­передження Конфуція про те, що "коли слова втрачають свої значення, то народ втрачає свободу". Відбувається розкол ма­сової свідомості, в якій жодна з альтернатив не дістає безпе­речної підтримки. До того ж майбутнє політичне обличчя України розглядається політичними партіями по-різному й досить часто декларативно.

Крім того, для динамічного розвитку демократичних проце­сів мусить бути певна політична дисципліна народу й достат­ня політична культура, досягти яких не можна за такий короткий проміжок часу.

Як переконує досвід багатьох країн Заходу, рух до демократії можливий тільки шляхом обмеження влади, а рушійною силою й принциповим носієм цього обмеження завжди був середній клас, який формується в результаті фундаментальних соціаль­но-політичних та економічних перетворень. Важлива роль у цьому процесі належить малим підприємствам, кооперативам, біржам та ін. Тільки шляхом заохочення, а не забороною, не обме­женнями чи надмірними податками формується цей клас. У нас іще тільки з'являються паростки цього соціального явища, а тому необхідно, щоб нинішні структури влади всіляко сприяли його розвиткові. До того ж процес збагачення деяких груп населення йде за рахунок спекуляції, хабарництва та мафіозних структур.

Неодмінною передумовою демократизації суспільства є встановлення контролю суспільства над політикою, бо там, де народ не контролює уряд, там уряд контролює народ, не да­ючи йому розвиватися. Незважаючи на всі попередні невдалі спроби реорганізації виконавчих структур, уряд має досить сил і засобів для того, щоб виконувати саме цю, контролюючу функцію.

Динамічний розвиток демократичних перетворень ускладню­ється ще й тим, що держава із складною етнічною структурою населення багато сил і часу повинна приділяти вирішенню проблем, пов'язаних із підтримкою законності та порядку, за­безпеченню умов для задоволення етнічних і культурних потреб меншостей, а зрештою, й територіальної цілісності.

Загрозливим для демократичних перебудов є й те критичне економічне становище, в якому опинилася Україна. Адже в більшості подібних випадків, як відомо з історії, вихід із нього один — деспотія, а трагічний досвід російської держави (ім­перії, Союзу) доводить, що її реформатори завжди зазнавали поразки, а консерватори святкували перемогу. В її історії хи­мерно поєднувалися прагнення до реформ (налічується близько 20 таких спроб) і неспроможність їх реалізувати спов­на. Інакше й не могло бути, бо, як правило, щось нове впро­ваджувалося за збереження старих структур влади. Не випадково колишній Союз був єдиною країною в Європі, де всі без винятку реформи, спрямовані на введення демократи­чних новацій, провалилися, а своєрідним результатом таких спроб було виникнення й посилення тоталітарної держави.

Тому висновки одного з відомих дослідників тоталітаризму Ф. Хайека про те, що фундаментом усіх свобод особистості є економічна свобода і якщо її знищити, то руйнується вся ци­вілізація, що встановлення тоталітаризму є невідворотним ре­зультатом перенесення на сучасне суспільство принципів, за якими живуть автономні організації, а прикмети тоталітарних режимів випливають із прагнення перебудувати життя сус­пільства згідно з певною, наперед заданою метою, звучать сьо­годні як застереження для деяких політичних партій, їх лідерів і громадян. Більше того, сьогодні на високому державному рівні чуємо твердження про те, що в Україні вже існує демо­кратичний режим. Але, як відомо, чистих демократій не бу­ває. Багато провідних політологів Заходу (Альфред Стефан, Хуан Лінц та ін.) схиляються до такої ієрархії політичних ре­жимів:

1) демократія;

2) авторитаризм;

3) тоталітаризм;

4) посттоталітаризм;

5) султанічний режим.

Виходячи з цього, нині надзвичайно важко визначитися з тим політичним режимом, у якому ми живемо, що впливає на правильність вибору стратегії перетворень. Аналіз ознак полі­тичних режимів дає підставу говорити про те, що ми перебу­ваємо на посттоталітарному етапі розвитку, який припускає існування деяких демократичних принципів, і відкритий шлях для демократичних нововведень. А це вимагає вироб­лення такої стратегії переходу до демократії, яка б ураховува­ла ці особливості.

Є ще одна небезпека для демократизації суспільства, про яку сьогодні майже ніхто не говорить. Ще М. Драгоманов під­креслював, що багато політиків, які починали свою кар'єру з радикального напряму й навіть барикад, ставали зрештою де­спотами під виглядом рятування "єдності держави", яка була необхідна (з їх точки зору) для забезпечення "свободи й про­гресу" від замахів "сепаратизму". Це звучить особливо актуально сьогодні, коли на політичній арені з'явилося багато "рятівників Вітчизни".

Та хоч би якою глибокою здавалася безодня, куди потрапи­ло наше суспільство, хоч з якими труднощами довелося сти­катися демократії, розбудова незалежної демократичної України — цілком реальний процес. В історії людства є чима­ло подібних прикладів. Згадаймо кризу в Німеччині в повоєн­ний період, становище Японії та Південної Кореї 1945-1950 pp. До того ж сучасна світова цивілізація, яка на рубежі третього тисячоліття досягла колосальних успіхів у всіх сферах суспіль­ного життя, не допустить утворення на території України дер­жави, яка б суперечила природі людини й загрожувала світові. Це по-перше.

По-друге, реформи, хоч і мали непослідовний характер, ві­діграли свою позитивну роль. Головне їх досягнення полягає в тому, що більшість людей усвідомила необхідність якнай­швидшого звільнення від того становища, в якому так довго довелося жити. Зрештою, й ліквідація паралельних структур влади унеможливлює повернення найближчим часом до ко­лишнього стану.

По-третє, виникнення ознак громадянського суспільства зу­мовило зміни в соціально-класовій структурі, які, в свою чер­гу, реально й позитивно впливають на формування владних структур, розвиток демократії. Звичайно, громадянське сус­пільство не є абсолютно досконалим. Його творчий хаос зав­жди дратуватиме уряд, який через це закликатиме до порядку чи навіть робитиме спроби зруйнувати громадянське суспіль­ство. Важливими рисами останнього є різноманітність, від­критість і свобода, вироблення умов для контролю над державою.

По-четверте, демократичний шлях розвитку — природний історичний процес і всі спроби його відкинути приречені.

Таким чином, розвиток демократичних процесів в Україні зумовлений рядом факторів, а їх динамізм залежатиме від ле-гітимності різних форм власності, етнічного та соціального складу населення, співвідношення політичних партій і рухів, від форм правління, історичних і культурних традицій, рівня політичної активності й політичної культури, розвитку націо­нальної ідеї та національної свідомості, наявності й ролі різ­них релігій тощо. Головною небезпекою для демократичних перетворень в Україні є убогість нашої політичної, правової свідомості.

Україна переживає важкі часи становлення нового суспільства, про яке здавна мріяв народ. Процес цей свідомо гальму­ється певними політичними силами в країні та поза її межа­ми. Він буде тривалим і болісним, але це муки народження, й треба сподіватися, що він завершиться формуванням усіх оз­нак демократичної держави.

Вегеш

Поиск по сайту: