Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Розділ 8. ПОЛІТИЧНА ДЕМОКРАТІЯ ТА II ФОРМИ



Поняття демократії

Слово «демократія» є багатозначним, а ос­новне його значення пов'язане етимологічно з давньогрецьким demokratia - «народовладдя». У політологічній літературі досить популярним є визна­чення демократії як правління народу, обране народом і для наро­ду. У ньому президент США А. Лінкольн вказав на головного політичного суб'єкта демократії.

Логічна семантика терміна, який виник у Стародавній Греції, обумовлена сумарним виразом значення двох його складових: demos (народ) + kratos (влада).

Соціальна семантика терміна є більш різноманітною і опосе­редковує ідею народовладдя стосовно соціальних структур, ідеологій і рухів.

Так, демократію визначають як форму устрою будь-якої організації, заснованої на принципах рівноправ'я її членів в управлінні і прийнятті рішень за більшістю. У цьому широкому значенні демократія може реалізуватись всюди, де є організація, влада і управління.

Демократія розглядається також як заснований на певній системі цінностей ідеал суспільного устрою та відповідний до нього світогляд. До цих цінностей відносяться народний суверенітет, свобода, рівність, права людини тощо.

Динамічний аспект демократії в його поєднанні з ціннісним розкривається у визначенні її як соціального і політичного руху за утвердження народовладдя і здійснення демократичних цілей та ідеалів. Цей рух генетично пов'язаний із Західною Європою і проходив під знаком боротьби з абсолютистсько-монархічними ре­жимами за звільнення і розширення прав третього стану (зростаючої буржуазії); у ході соціально-політичної історії він поступово збагачувався новими цілями і поповнювався новими учасниками. Сучасні демократичні рухи домінують у своїй різноманітності у всьому спектрі політичних сил: соціал-демократи, демохристияни, ліберали, революційні демократи та інші представлені в тій чи іншій якості у всіх політичних системах.

Нормативний підхід до демократії як народовладдя розглядає її гуманістичні цінності та ідеали як вихідні принципи.

Норматив­ний підхід приваблює і має мобілізаційну здатність залучати людей до практичних дій з метою утвердження соціальної рівності, забезпечення свободи, солідарності тощо. Його явна слабкість вияв­ляється в ідеалізації дійсності, у відриві від реалій соціального життя. Демократія як політична реальність практично ніколи не була владою всього народу, оскільки це означало б суспільне само­врядування, тобто недержавну форму правління.

Споконвіку, з моменту появи поняття, демократія ототож­нюється з державою і в оптимальному варіанті є владою більшості над меншістю. Однак, як свідчить практика, найчастіше демократія виступає як форма правління організованої меншості.

Американсь­кий політолог М. Паренті в праці з недвозначною назвою «Демо­кратія для небагатьох» дає вичерпну сутнісну характеристику демократії, зриває з неї ідеалізовані камуфляжні шати. Сучасна демократія в США постає в його інтерпретації як формально-юри­дична згода пасивної нетворчої більшості на фактичне правління активної творчої меншості, яка володіє фінансово-економічними, організаційно-технічними та інформаційними ресурсами. У цьому стислому визначенні два крайні соціальні полюси відіграють дале­ко не рівнозначну роль у демократичному процесі, адресоване воно й суспільству зі стійкими демократичними традиціями, з розвину­тими політико-правовими відносинами, з менталітетом, який відповідає духу демократії.

Емпіричний підхід до демократії долає наївний утопізм, влас­тивий нормативному трактуванню демократії; він абстрагується від декларованих ідеалів демократії і розглядає її в реальному прояві, на підставі банку емпіричних даних, безвідносно до її цінностей. Слід відзначити, що провідні спеціалісти Заходу досить об'єктивні в розгляданні демократії як форми політичних відносин між національними елітами і електоратом. Так, австро-американський економіст і теоретик демократії Д. Шумпетер трактує демократію як форму правління, засновану на конкуренції потенційних керівників за довіру виборців, яка знаходить своє відображення на виборах. За соціальною суттю це суперництво за легітимацію влади еліти, в яко­му масам відводиться інструментально-службова роль.

Існують істотні розходження між обома підходами, що обумов­лює незручності при використанні категорії «демократія» в науці і побутовому сприйнятті. Авторитет американської політології Р. Даль пропонує ввести спеціальний термін «поліархія» для позначення реально існуючих держав, що називаються демократіями.

Поліархія, згідно з Далем, є правлінням меншості, яка оби­рається народом на конкурентних виборах. Сама ж меншість складається з кількох корпоративних еліт. Поліархія - правління меншості за мандатом більшості.

Поліархія була характерною для античних полісів та серед­ньовічних міських республік. Поліархія, на відміну від демократії, є контрідеалом, який припускає нерівну участь громадян і еліт в управлінні. Сам термін є вдалим, порівняймо: «монархія»-«поліархія» (єдиновладдя - багатовладдя), суть багатовладдя полягає в правлінні небагатьох при формальній згоді більшості (див.: М. Паренті).

Перелічені визначення демократії не вичерпують соціальної суті цього комплексного соціально-політичного феномена. Демо­кратія інтегрує в собі багато рис, властивостей і граней:

- режим влади народу;

- форму політичних відносин, яка визнає народну більшість суверенним суб'єктом державної влади;

- розгорнуту систему діючих політичних інститутів;

- загальну політико-правову норму і сукупність конституйо­ваних принципів і процедур політичного життя;

- вираження політико-правової свободи особистості;

- комплексне засвоєння інтересів народу (її антипод — егократія);

- спосіб організації соціальних взаємодій, який характеризуєть­ся, на противагу авторитарності, рівністю сторін чи домінуванням більшості керованих над постійними професійними керівниками.

Конкретизуємо останнє визначення. Авторитарність - це однобічна владність, домінування керуючих над керованими.

Авторитарність і демократія - полярно протилежні момен­ти організаційної діяльності будь-якої соціальної системи.

В нормі вони утворюють гармонійне поєднання, в якому ситуаційно .переважає той чи інший момент. Абсолютна демократія без будь-якого домішку авторитарності — це організаційна аномалія. Аб­солютна авторитарність без елементів демократії - те саме.

У пер­шому випадку це анархія, у другому - тоталітаризм.

У праві і законодавстві нерозривність зв'язку між демократією і авторитарністю виражається у формі взаємного кореспондування прав і обов'язків. Анархія — права без обов'язків; у політичній практиці це боротьба всіх проти всіх; або виділення однієї особи чи групи осіб, які мають лише права, а іншим надані лише обов'язки.

У соціальних взаємодіях можливі три вектори, які характе­ризують спрямованість відносин між суб'єктами політики:

' Субординація - вертикальне упорядкування згори донизу.

• Координація — горизонтальне упорядкування, взаємодія рівноправних сторін.

• Реординація - зворотнє вертикальне упорядкування знизу вгору; низи стимулюють прийняття верхами певних рішень.

Демократична організація характеризується перевагою координації і реординації (референдуми, вибори), а субординація реалізується лише в мінімально необхідних межах.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.