ВИЩА ОСВІТА ОБ'ЄДНАНОГО КОРОЛІВСТВА (UK)

Вища освіта в Європі

Країна. Об'єднане Королівство (United Kingdom) складається з кількох квазінезалежних у питаннях освіти частин: Великобританії (Англії, Уельсу й Шотландії) і Північної Ірландії. Це — колиска першої у світі буржуазної революції, яка ліквідувала головні перепони на шляху розвитку капіталіз­му й зумовила видатні досягнення країни у багатьох сферах, її досягнення­ми стали не лише організація рекордної в історії колоніальної імперії (майже 35 млн. км² з населенням понад 700 млн. чол. напередодні Другої світової війни), а й добровільна відмова від її силового збереження і пере­творення на сучасну Співдружність, до складу якої входять країни з най­розвиненішими у світі системами освіти (Канада, Австралія і Нова Зелан­дія).

Об'єднане Королівство (надалі ОК) — парламентарна монархія, закони в якій створюють парламент (складається з палати лордів і палати громад) і королева, а виконавча влада належить кабінету міністрів на чолі з прем'єр-міністром. Головними є консервативна, лейбористська і ліберальна партії.

ОК має територію 244 100 км² і населення 57,2 млн. чол. (розподіл у чо­тирьох частинах: 80%, 5%, 9%, 6%). У 1990 р. у віковій групі 0-14 років на­лічувалося 19% всього населення. У різних регіонах використовуються по­мітно відмінні від стандартної літературної англійської (BBC) мови діалек­ти, а також мови меншин (в Уельсі й Північній Ірландії).

Минуле і сучасне системи вищої освіти. Засновані на початку XIII сто­ліття університети в Оксфорді й Кембріджі для навчання еліти, покликаної слугувати Богу і державі, кілька століть репрезентували всю її вищу освіту, адже наступні (якщо не рахувати чотири невеликих "старих" шотландських університети) з'явилися після 1830 р. під тиском суспільних вимог, створе­них індустріальною революцією й новими потребами країни. Хоч у XX сторіччі отримали статус університетів коледжі, які готували молодь до складання випускних іспитів у Лондонському університеті, вища освіта країни була елітарною й охоплювала надто малий відсоток молоді.

Істотне розширення вищої освіти настало відразу після перемоги у Другій світовій війні, коли за порівняно короткий час кількість університе­тів подвоїлася, а їх контингент зріс ще більше.

З кінця XIX сторіччя в ОК працювали технічні коледжі, але їх дипломи вважалися нижчими від академічного стандарту університетів. Лише з 1956 р. зі створенням Національної ради з присудження академічних звань дипломи закладів технічного сектора вищої освіти підняли до рівня бака­лаврських. Майже сторіччя вища освіта ОК була взірцем бінарної моделі. Лише Акт (Закон) 1992 р. надав технічним інститутам статус університетів й два сектори злилися в один, хоч відмінності між технічними і рештою уні­верситетів залишилися значними.

Заклади вищої освіти. Всі університети ОК мають високий рівень автоно­мії у визначенні курсів, програм і методів навчання. Загальну політику у вищій освіті здійснює Міністерство освіти й науки шляхом розподілу фі­нансових і матеріальних ресурсів. Посередницькі функції між урядом та університетами покладені на три ради університетських фондів (Англії, Шотландії та Уельсу). До складу цих рад входять представники закладів вищої освіти з регіонів ОК, шкіл і ліцеїв, роботодавців. Таке широке пред­ставництво дає змогу поєднати цілі держави й інтереси ВЗО, досить об'єк­тивно оцінюючи останні. Для цього з 1996 р. розширюється число критері­їв, за якими має визначатися якість навчальних послуг і рівень закладу. Консультативним органом в оцінюванні є Комітет ректорів, який з 1992 р. перейменований на Комітет з якості вищої освіти.

У 1993 р. в ОК було майже 440 внесених у довідники закладів вищої ос­віти: 76 університетів, 48 інститутів, 30 вищих шкіл, 3 академії, 4 навчаль­них центри та коледжі різного розміру, серед яких чимало гігантів з ба­гатьма тисячами студентів, і карликів з кількома викладачами і дюжиною-другою студентів. Для того, щоб ВЗО міг (за бажання) додати до своєї на­зви слово "університет", він повинен виконати вимогу Закону 1992 р. і мати не менше 4000 студентів, з них понад 3000 на денному навчанні за програ­мами університетського рівня.

Післясередня освіта неуніверситетського рівня надається численними технічними та іншими коледжами, програми яких мають чітку фахову орі­єнтацію. Чимало їх підпорядковані Комітету з технологічної і бізнесової освіти (ВТЕС). Перший ВТЕС-диплом можна отримати вже після року денного навчання, національний ВТЕС-диплом — після 2-3 років. Вони трохи відрізняються і суворістю вимог до вступників.

Визнання професійних кваліфікацій здійснюється, як правило, певними асоціаціями, що встановлюють (для більшості регульованих фахів) дуже жорсткі вимоги. Для їх виконання випускникам університетів необхідні ро­ки праці й самостійного вдосконалення.

Видатну роль в сучасній вищій освіті ОК відіграє Відкритий університет, що став зразком для запозичення в усьому світі. Його створення (1969 р.) пов'язується з ім'ям відомого лейбористського діяча Гарольда Вільсона. Доступ до навчання (переважно заочного і рекордно різноманітного за за­собами і методиками) повністю вільний, тому кожний дорослий може об­рати у ньому одну з сотень програм низького чи університетського рівня. Кількість студентів перевищує 200 000, чимало мешкає поза кордонами ОК. Відкритий університет фактично став міжнародним закладом, при­суджені ним кваліфікації (найчастіше це ВА) отримують понад 6000 осіб щороку.

Доступ.Середня освіта в ОК триває 13 років, два останніх з яких присвя­чуються поглибленому вивченню тих дисциплін, які учень планує обрати для студій у ВЗО. Школи надають змогу обрати курси різного рівня склад­ності, що призводить до нееквівалентних атестатів. Право вступу у ВЗО без іспитів надає атестат про загальну освіту підвищеного рівня (скорочено "A level"). За великої автономії шкіл в освітньому процесі заключні вимоги стандартизовані, бо випускні іспити проводять кілька незалежних екзаме­наційних рад. Більшість абітурієнтів університетів ОК мають А-рівень з трьох дисциплін.

Для зарахування абітурієнти подають свої заяви у Службу прийому в університети і коледжі (UCAS), вказуючи до п'яти бажаних закладів. Доку­менти направляються в ВЗО, які вирішують, чи варті кандидати зарахуван­ня. Хоч у країні притримуються політики відкритої вищої освіти, зацікав­лені органи встановлюють квоти місць (держсекретар з освіти — для вчи­телів, департамент охорони здоров'я — для лікарів тощо). Якщо кількість заяв перевищує квоту чи кількість вільних місць в аудиторіях, застосову­ється селекція, форми якої визначаються самими ВЗО. Право на квотуван­ня мають і органи розподілу фондів і ресурсів.

Чималі відмінності у доступі в ВЗО спостерігаються у Шотландії, що, втім, не заважає їй мати майже удвічі вищу кількість студентів (у розрахун­ку на 100 000 населення), ніж інші частини ОК.

Нарешті, три університети (Oxford, Cambridge, Durham) проводять для абітурієнтів конкурсні вступні екзамени.

Академічний рік і екзамени.Навчання розпочинається 1 вересня і фор­мально закінчується ЗО серпня, але насправді навчальний рік коротший. Кожен ВЗО автономний у складанні навчального року за умови дотриман­ня загальних критеріїв: закінчення занять у червні, кілька (3-5) тижнів пе­рерв на головні релігійні свята.

Навчальний рік поділяється на три частини, але в останній більшість ВЗО скорочує кількість навчальних годин для надання студентам часу на перегляд матеріалу і підготовку до заключних екзаменів. Частина універси­тетів мають серединні канікули (до 8 "тижнів читання") як час для само­стійного навчання студентів. Все дужче виявляється тенденція до двосеместрового року з канікулами між семестрами.

Кількість і розподіл тижневих навчальних годин (лекцій, семінарів, різ­них лабораторних робіт тощо) визначають ВЗО, післяобідній час у середу традиційно виділяється на спортивні заняття.

Кожен ВЗО автономний у встановленні методів контролю роботи і знань студентів: більшість робить наголос на заключних екзаменах, часто прово­диться поточний контроль з урахуванням його результатів під час вирішен­ня питання про перехід на наступний курс чи рівень. Після закінчення про­грами першого циклу студент може отримати наступні оцінки: найвищу (Class 1), дуже хорошу (Class 2, Division 1) з правом продовження навчання на другому циклі, непогану (Class 2, Division 2 чи "two-two"), найнижчу (Class 3).

Для переходу з першого рівня на другий необхідно виконати досить ви­сокі академічні вимоги (диплом бакалавра з відзнакою) і показати хороші знання з предмета спеціалізації. З цього правила є й винятки, коли на дру­гий рівень приймають осіб без диплома за перший рівень, але лише за на­явності чималого досвіду праці з обраного фаху.

Викладачі.Викладачі поділяються на професорів, старших лекторів і лекторів. Окрім навчальної роботи, вони повинні проводити наукові дос­лідження, але частка останніх в усьому робочому часі викладачів залежить від виду ВЗО й оцінюється в 33%. У своїй роботі викладачі мають чималу свободу не лише в організації і методиці проведення занять, а й в деталіза­ції програми курсів. Силами адміністрації ВЗО і зовнішніх атестаційних органів здійснюється лише загальний контроль за наслідками роботи вик­ладачів.

Про вакантні місця повідомляється в пресі, обраним після вивчення доку­ментів кандидатам надається певний іспитовий термін, після успіху в якому провадиться зарахування до штату ВЗО.

Кваліфікації.Більшість абітурієнтів в ОК обирають курси навчання, що забезпечують здобуття першої кваліфікації (часто називають "undergra­duate degree"). Цей перший диплом вимагає загалом 3-4 роки навчання, за винятком ветеринарії й медицини (5-6 років). Передбачається впроваджен­ня курсів меншої тривалості (прискорених) й можливість внаслідок зміни тривалості року й інтенсивнішої роботи отримання першого диплома вже за два роки. В ОК найпоширеніші наступні кваліфікації: "бакалаври мис­тецтв (ВА = Bachelor of Arts), наук (BSc = Bachelor of Science), освіти (BEd = Bachelor of Education), інженерії (BEng = Bachelor of Engineering), права (LLB = Bachelor of Law), медицини (MB = Bachelor of Medicine). Кваліфі­кація бакалавра має три варіанти "з відзнакою" залежно від кількості по­глиблено вивчених і складених дисциплін: Honours degree — 1, Joint Ho­nours degree — 2, Combined Honours degree — 3 (чи більше) дисципліни.

Менш престижним є навчання і отримання "посередньої" (Ordinary Pass degree) бакалаврської кваліфікації з непоглибленим вивченням і засвоєн­ням дисциплін програми.

Після завершення навчання першого рівня студент може продовжити ос­віту для отримання вищої кваліфікації (postgraduate degre), яка часто нази­вається "магістр". Найпоширеніші варіанти: магістр мистецтв (MA = Mas­ter of Arts), наук (Msc = Master of Science), бізнесу та управління (MBA = Master of Business Administration), права (LLM = Master of Law). Отриман­ня цього диплома відкриває шлях до студій докторського рівня з присвоєн­ням звання "доктор філософії" (PhD = D Phil = Doctor of Philosophy), рідше — "магістр філософії". Інколи і лише за умови виконання належних самос­тійних досліджень докторське звання отримується відразу після бака­лаврського. Деякі університети присвоюють кваліфікацію "бакалавр" після програми другого рівня (В. of Philosophy чи B.of Literature). Сказане вище представлене у таблиці 12.

Таблиця 12

Тривалість навчання і головні види академічних кваліфікацій вищої освіти Об'єднаного Королівства для окремих профілів

Примітка. PGCE = Postgraduate certificate of education = післядипломний сертифікат вчи­теля, В = бакалавр, DMS = Diploma in management studies = диплом мене­джера, решта позначень наведені в тексті [75].

Навчання студентів-іноземців. Запит. З багатьох причин ОК залишаєть­ся одним з найпривабливіших місць навчання для іноземців. На жаль, кра­їна не може задовольнити всі прохання, тому допуск у ВЗО йде через суво­ру селекцію. Для підвищення шансів на вступ абітурієнт-іноземець повинен звернутися до Служби прийому (UCAS) восени за рік до навчання. Радимо завчасно шукати інформацію про ВЗО в ОК та їх характеристики, умови вступу і необхідні документи, а також дуже уважно поставитися до вибору закладу, його розташування, програми тощо. Відомим усім джерелом ін­формації є відділення Британської Ради (British Council), видання Ради Єв­ропи, з нових — дані з ORTELIUS, TRACE чи мережі Інтернету. Про умо­ви визнання закордонних кваліфікацій і дипломів можна дізнатися в NARIC, діючи через Британську Раду. Щодо сприяння мобільності інозем­цю слід звернутися у представництво TACIS у своїй країні.

Абітурієнт-іноземець повинен подати документ про середню освіту, який дає доступ до університету, й супровідні папери. Варто звернути увагу на підготовку до співбесіди, від якої залежить результат процедури селекції.

Визнання закордонних кваліфікацій. Об'єднане Королівство підписало всі конвенції про взаємовизнання Ради Європи і ЮНЕСКО, а також повністю визнає Європейський бакалаврат. Міжнародний бакалаврат визнається ча­стково, немає й автоматичного визнання всіх закордонних університетсь­ких кваліфікацій, посвідчень, дипломів. Питання їх визнання вирішуються на індивідуальній основі, чим займаються спільно NARIC і Британська Ра­да.

Мовні вимоги. Вимоги до знання мови високі, аж до швидкого і правиль­ного писання. Більшість ВЗО вимагають подання абітурієнтом документа про складання мовного тесту. Визнаються кілька тестів: TOEFL, СІТО-TEUFEL, IELTS, СРЕ (що є, власне, дипломом) тощо. Якщо необхідно вивчити мову, радимо звернутися до Британської Ради й отримати адреси таких систем курсів, як BASCELT і ARELS-FELCO.

Вступні процедури. Абітурієнти з країн Європейського Союзу, як і бри­танські, повинні до 15 грудня надіслати запити до Служби прийому в уні­верситети і коледжі (UCAS), а вступники у мистецькі заклади — до Цент­рів прийому з мистецтв і дизайну (ADAR). За формальної відсутності об­межень у прийомі все ж існує сувора селекція претендентів.

У випадку вступу на другий цикл вищої освіти чи на докторські студії претендент повинен звернутися безпосередньо до бажаного закладу вищої освіти для отримання зразків форм запиту і необхідної інформації з проце­дурних питань.

У Шотландії є своя служба обслуговування абітурієнтів-іноземців, яка, крім мовних курсів, організовує також навчальні програми різної трива­лості для підвищення знань вступників до рівня, необхідного для навчання в одному з 13 шотландських університетів.

Плата за навчання, її обсяг мають встановлювати самі навчальні закла­ди, але для впорядкування Держсекретар з освіти встановлює верхню ме­жу, яку заборонено перевищувати. Для 1994/95 навчального року ця "стеля" виглядала так (у фунтах стерлінгів за рік навчання): програми з мистецьких кваліфікацій — 750; з природничих наук (включаючи лабора­торні роботи) — 1600; з медицини і ветеринарії — 2800.

Інформацію про можливі гранти й інші форми фінансової допомоги іно­земці можуть дістати у відділеннях Британської Ради у своїй країні.

ВИЩА ОСВІТА ІТАЛІЇ

Країна.Італія стала парламентською республікою з 2 червня 1945 p., а її Конституція 1 січня 1948 р. запровадила двопалатний Парламент (Палату депутатів і Сенат) — законодавчий орган, що обирається прямими і загаль­ними виборами на п'ять років. Президент обирається на спільній сесії Пар­ламенту на сім років. Прем'єр-міністр обирається за поданням Президента. Юридична влада належить муніципалітетам.

Італія має площу 301 302 км² і населення 56,78 млн. чоловік. Молоді у віці 20-24 роки налічується 4,725, у віці 25-29 р. — 4,791 млн. чоловік. Більшість розмовляє італійською мовою, 1,3 млн. чол. — сардінським діа­лектом, 0,75 млн. чол. — іншими діалектами. У прикордонних районах вживається французька і німецька мови, інші мовні групи нечисленні.

Італія — промислова країна. Внески в її ВНП такі: 39% — індустрія (6,7 млн. чол), 5% — сільське господарство (1,5 млн. чол.), решта — послуги (12,2 млн. чол.). Залишається розрив у розвитку Півночі і Півдня. Безробіт­тя у 1991 р. — 11%, серед молоді віком від 14 до 29 років — 26,8%.

Минуле і сучасне системи вищої освіти.Найстаріший у світі університет створений у Болоньї у 1088 p., за ним виникли заклади в Падуї (1222 р.) і Неаполі (1224 p.). Останній вважається першим у світі державним універси­тетом.

Народжені вільними, університети потрапили під державний контроль після 1859 року. Реформа Gentili (1923 р.) зробила наголос на наукових завданнях університетів, дипломи яких стали суто акаде­мічними. Для викладачів ввели державні екзамени для отримання фахових документів, одно­часно зросла автономія університетів. У післявоєнний період довго трива­ли дискусії про напрями змін освіти, а здійснення планів настало лише піс­ля студентських заворушень кінця 60-х років. У 1969 р. було впроваджено безекзаменаційний вступ усіх володарів шкільних атестатів в університети, що врешті спричинило переповнення їх аудиторій й ускладнило роботу викладачів. В останні роки до вищої освіти переходять 63-67% випускників 13-річної середньої школи.

Рівновага сил реформаторів і консерваторів в Італії зумовила винятково малу швидкість змін в її освіті і збереження багатьох реліктів часів Муссоліні. Та активна участь Італії в Європейському Союзі примусила країну розпочати зближення своєї освіти з типовими для Європи зразками: впер­ше була введена аспірантура і наукове звання доктора наук, аналогічного до Ph.D.; з 1990 р. запровадили короткі спеціалізовані університетські про­грами (2-3 роки) з заключним університетським дипломом (Diploma universi­taria), а закон 1993 р. додатково розширив автономію університетів.

Заклади вищої освіти.Вища освіта Італії має гіпертрофований універси­тетський і малий неуніверситетський сектори, більшість закладів державні.

Університети з навчальними і науковими програмами перебувають під управлінням Міністерства університетів і науково-технологічних дослід­жень, завдання якого:

– планувати і здійснювати розвиток наукових досліджень;

– складати трирічні плани розвитку університетів;

– розподіляти кошти між закладами згідно з критеріями закону;

– координувати участь Італії у міжнародних програмах.

Національна Рада університетів (з 1979 р.) є консультативним органом, де представлені кілька інших національних рад (економіки і праці, науки, культури тощо). Інші консультативні органи під егідою міністерства: Національна Рада з науково-технологічних пошуків, Постійна конференція ректорів італійських університетів тощо.

Всього в Італії налічується 65 закладів університетського рівня (державних і "вільних", що самоуправляються, але мають офіційне визнан­ня і дипломи, працюють за програмами державних й інспектуються Мініс­терством освіти). Розподіл ВЗО такий:

- 45 державних університетів;

- 3 політехніки: Bari, Milan, Turin;

- 5 вільних (приватних): Univ. Cattolica del Sacro Cuore (Мілан), Univ. Commerciale Baccani (Мілан), Univ. Internationale degli Studi Sociali (Рим), Libera Univ. "Maria S.S.Assunta" (Рим), Univ. di Urbino;

- 3 державних університетських інститути: Inst. Universitario Navale (Неаполь), Inst. Univ. Orientale (Неаполь), Inst. Univ. di Architettura (Венеція);

- 4 вільних університетських інститути: Institute Universitario "C.Cattaneo" (Castellanza); Inst. Univ. di Lingue Moderne (Мілан), Inst. Univ. di Magistero "S. Orsola" (Неаполь), Inst. Univ. Campus bio-medico (Рим);

- 2 університети для іноземців: Perugia, Siena;

- 3 вищих школи: Scuole Noramle Superiore (Піза), Sc.di Studi Universitari e di Perfezionamento "S. Anna" (Піза), Sc.Intemazionale Superiore di Studi Avanzati (Трієст).

Неуніверситетські заклади класифікуються таким чином:

а) інститути мистецтв під егідою інспекторату мистецького навчання Міністерства della Publica Istruzione, а саме:

- 20 Академій мистецтв, які мають чотирирічні курси з чотирьох напрямів мистецтв (малювання, скульптура, декоративне мистецтво і дизайн). Є вступні іспити, від яких звільнені учні середніх мистець­ких закладів (ліцеїв та інститутів). Щороку проводяться перевідні іспити, наприкінці навчання видається диплом з мистецької спеціалізації;

- 4 вищі інститути мистецької промисловості (Faenza, Florence, Rome, Urbino). Зміст курсів визначається науково-дидактичною радою закладу. Абітурієнти повинні мати атестат зрілості і пройти співбесіду. Заняття приводять до певного випускного проекту, який захищається на випускному іспиті і дає право на отримання диплома, еквівалентного дипломам Академій мистецтв;

- Академія театрального мистецтва у Римі з двома курсами підготовки акторів (4 роки) та менеджерів (директорів, 3 роки). Є вступний іспит і всього ЗО місць на кожен з двох курсів;

- Національна академія танцю в Римі з прийомом після закінчення початкової школи. Навчання триває вісім років. Учні закінчують паралельно середню школу і упродовж ще трьох років опановують хореографію, викладання і сольний танець;

б) інститути під егідою інших міністерств:

- 10 інститутів фізичного виховання (Рим та інші міста) з трирічним навчанням. Щоб вступити, треба мати атестат і скласти вступні іспити (кількість місць лімітована). Випускники одержують диплом викладача фізкультури;

- Експериментальний центр кіно в Римі, який видає офіційні професійні дипломи;

- Центральний інститут реставраторів у Римі, що має два потоки: з "металів та археологічних об'єктів" та мальованих картин. Вступ конкурсний (кількість місць обмежена), навчання триває три роки, у дипломі вказується фахова спеціалізація;

- Opificio delle Pietre Dure у Флоренції, де також готують реставраторів;

- школи архівістів у кількох містах для підготовки працівників державних архівів та установ;

- вищі школи перекладачів (приватні чи муніципальні), які мають два роки навчання. Після їх закінчення і року вдосконалення видається професійний диплом, визнаний державою. Не слід плутати ці дипломи з більш академічними, які видають після чотирирічних студій університети в Болоньї та Трієсті;

- військові академії та інститути поліції, якими керують відповідні міністерства (оборони і внутрішніх справ).

Доступ.Вступ визначається наявністю атестату за середню школу (Maturita exam). Решта попередніх умов залежить від вибору навчального курсу. Університети вільні у встановленні вимог і кількості місць для вступників. Чимало проводять вступний іспит і додають аналіз оцінок шкільного ате­стату.

Хоч більшість курсів відкриті для всіх, частина (медицина, стоматологія) мають визначену або змінну від року до року (архітектура) кількість ва­кантних місць. Вступ на лімітовані спеціальності здійснюється лише за ре­зультатами екзаменів. Обмеження місць існує і в приватних університетах.

Доступ до диплома спеціалізації також через конкурсні екзамени (усний і письмовий тест з оцінюванням досягнутої кваліфікації). Кандидати допус­каються до навчання за отриманим після екзаменів кваліфікаційним спи­ском.

Прийом на докторські заняття після отримання диплома також прова­диться за результатами конкурсних іспитів (письмовий чи усний тест). Іс­пити організовуються на національному рівні; кожен курс (програма) має визначену кількість місць.

Академічний рік і екзамени.Раніше рік розпочинався 1 листопада і закін­чувався 31 серпня наступного року. Останнім часом навчальний рік на ба­гатьох факультетах поділяється на два семестри, розпочинаючись раніше.

Програми, як правило, поділяються на окремі курси (дисципліни) з усни­ми екзаменами після завершення. Кожен навчальний рік закінчується пев­ною кількістю екзаменів. Прохідні бали лежать між 18/30 і ЗО/ЗО, до остан­ніх може додаватися lode (cum laude). Шкала складається з ЗО балів, бо ек­заменаційна комісія включає три особи, кожна з яких може поставити мак­симум 10 балів (lode додається за умови повної одностайності). Кількість щорічних екзаменів залежить від факультету. Є також список необхідних предметів та іспитів, частина яких складається за вибором самого студента і затверджується Consiglio di Laurea. На закінчення студій студент повинен скласти заключний іспит з назвою esame di laurea у вигляді письмових тез чи проекту (tesi di laurea), які захищаються перед групою 11 викладачів (то­му загальна оцінка може сягти 110). За наслідками обговорення під час за­хисту може бути додане lode.

Відвідування обов'язкове під час набування диплома спеціалізації. Для доступу до навчання наступного року наприкінці попереднього року скла­даються екзамени з теорії й практики обраної дисципліни (спеціалізації). Заключний іспит включає письмові тези з одного чи кількох предметів, що стосуються програми навчання.

Аспіранти на докторських студіях повинні щороку звітувати про вико­нане для отримання дозволу на продовження навчання. Після його закін­чення вони захищають тези (дисертацію) перед національною комісією.

Викладачі.До їх числа в університетах входять такі категорії:

а) повні чи асоційовані професори, які користуються однаковим правами і незалежністю;

б) дослідники, які розширюють поле досліджень і допомагають у читанні офіційних навчальних курсів;

в) професори за короткочасними контрактами, які також допомагають читати офіційні курси fix 1/10 від кількості усіх викладачів);

г) lettori di madre lingua (викладачі мов) на курсах, де не може бути більше 150 осіб.

Кваліфікації.Італійські університети, приймаючи учнів 13-річної серед­ньої школи, присуджують лише чотири види дипломів:

1) Diploma universitario коротких циклів стандартною трива­лістю 2-3 роки в університетах і так званих scoule dirette a fini speciali, які мають бути перетворені у майбутньому на повні "дипломні" курси,

2) Diploma di laurea — повний диплом після 4-6 років загальних культурних і наукових студій, який дає право на титул "dottore". Представники регульованих професій (лікарі, архітектори та ін.) для початку фахової діяльності мають скласти державний профекзамен. З більшості фахів навчання триває 4 роки, з інженерії, архітектури, стоматології — 5 років, з медицини — 6 років.

3) Diploma di specializzazione — професійна кваліфікація спеціаліста після додаткових 1-2 років навчання за програмами, які визначають самі університети (підготовка вчителів ліцеїв тощо).

4) Dottorato di ricerca (Ph.D.) — введене з 1980 p. звання доктора з наукових досліджень, які здійснюються під наглядом і за рішенням Collegio del docenti з даної дисципліни. Студії тривалістю 3-5 років дають аспіранту змогу виконати самостійні пошуки з оригінальними результатами.

Таблиця 13

Тривалість навчання і дипломи для головних профілів вищої освіти сучасної Італії [75]

Примітка. DU — Diploma Univeisitario, L — laurea, La — licenza accademia di belle arti, DS — Diploma di Specializazzione, Dr — Dottorato di ricerca.

Університети також можуть видавати дипломи за курси perfezionamente за угодою з державою чи з місцевими владами. Навчання на них триває переважно один рік і приводить до поглиблення знань з якогось фаху чи до засвоєння нового, що підвищує шанси випускника на ринку праці Італії.

Навчання студентів-інозеїчців. Звернення. Кандидат повинен розпочати дії за рік до обраного ним моменту початку занять в Італії зі звернення до найближчого Посольства (консульства) Італії. Інформацію про систему ос­віти й умови прийому можна отримати через базу даних ORTELIUS, а та­кож шляхом звернення до: Міносвіти; університетів та інших закладів ви­щої освіти; до інформаційного центру з порівняння і визнання СІМЕА (іта­лійський NARIC); довідників про окремі факультети, що містять детальну інформацію про курси.

Щоб підвищити шанси на отримання гранта, необхідно звернутися до європрограм Сократес (освіта) і Леонардо (профосвіта). Про плани Євро­пейського Союзу з обмінів на наступні роки необхідно дізнатись у Брюс­селі. В Італії чимало студентів-іноземців, більшість з Третього світу, але й європейців вчиться понад 12 000 (найбільше греків). Переповнення універ­ситетів примусило прийняти в 1982 р. постанову, що обмежила кількість студентів у нових університетах стелею 40 000. Місця для іноземців резер­вуються як у ВЗО з вільним вступом, так і з вступом через конкурсні іспити.

Для претензій на повний диплом треба мати позаду не менше 12 років навчання у СШ і визнаний в Італії атестат, а також скласти іспит з італійсь­кої мови, який проводить кожен ВЗО для себе. Комплект документів від громадян країн ЄС має потрапити у найближче консульство Італії до 15 квітня. Вказується найпривабли­віший факультет, а також другий за ви­бором. Якщо там складаються конкурсні іспити, іноземці роблять це разом зі школярами Італії.

Визнання закордонної кваліфікації. Італія, що є членом більшості міжна­родних конвенцій з визнання Ради Європи та ЮНЕСКО, визнає і приймає Міжнародний та Європейський бакалаврати.

Угоди з Францією, Бельгією й Іспанією забезпечують автома­тичне взаємовизнання атестатів, які дають допуск в університети. З Францією та Іс­панією вже відбувається процес передачі кредитів. Підписані двосторонні угоди про визнання заключних дипломів університетів з Францією, Німеч­чиною, Іспанією.

Вступні іспити. До зарахування всі іноземці мають скласти мовний екза­мен, жодний закордонний диплом філолога чи перекладача його замінити не може. Дату і місце тесту повідомляє аплікатам Міністерство закордон­них справ Італії.

Місця в університетах надаються в такому порядку:

1) громадянам країн Європейського Союзу (ЄС);

2) громадянам з країн, що розвиваються;

3) громадянам з країн без вищої освіти чи з тих, де немає бажаної програми навчання.

У випадку успішного складання мовного тесту наступні групи осіб не за­знають обмеження у прийомі через ліміт місць для іноземців:

· вигнанці, які отримали посвідчення від Міжнародної соціальної служби (розташована у Римі);

· громадяни ЄС, які мешкають в Італії з батьками чи родичами;

· діти і персонал закордонних амбасад в Італії;

· іноземці, які мають грант від уряду Італії (через відбір ці особи не скла­дають тест з італійської).

Від тесту з італійської мови звільняються:

а) володарі атестатів з прикордонних до Італії шкіл, де частина уроків проводиться італійською мовою;

б) випускники Німецької школи в Італії, Французького ліцею і ліцею Сервантеса в Римі, які складають італійську на атестат зрілості;

в) випускники з Європейських шкіл Бельгії, ФРН, Люксембурга, Франції;

г) випускники з міжнародним бакалавратом;

д) ті, хто навчався п'ять років і склав екзамен на атестат зрілості в італійському ліцеї.

Прийом на післядипломне навчання. Докторантура має обмежену кількість місць, тому всі кандидати зобов'язані складати вступний іспит. Іноземцям надають до 50% наявних місць. Оформлення запитів здійснюється через іт­алійські дипломатичні служби. Для допуску до Scuole dirette a fmi special! також обов'язкові вступні іспити. Заклади освіти можуть встановити свої вимоги і провадити селекцію. Оформлення запитів — через амбасади.

Мовні вимоги. Оскільки мовний тест обов'язковий, то іноземці можуть вчити мову в університетах для іноземців в Перуджі і Сієні впродовж року, а також улітку. Решта університетів мають свої курси у Мовних центрах. 42% італійських студентів володіють іноземними мовами, переважно анг­лійською (старше покоління віддавало перевагу французькій мові).

Плата за навчання. Кожен університет сам встановлює плату, орієнту­ючись на кілька критеріїв типу прибутків сім'ї і заслуг студента. Мінімум встановлений в 300 000 лір (190 доларів), максимум — не більше 900 000 лір за рік, (сума зростатиме пропорційно інфляції). Плата в приватних закла­дах набагато більша.

Поиск по сайту: