Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Соціально-історичні причини та ідейно-релігійні чинники виникнення ісламу



ВІРОВЧЕННЯ, КУЛЬТ І НАПРЯМКИ

Навчальний елемент № 2.3 (лекція 2 год.)

План

1. Соціально-історичні причини та ідейно-релігійні чинники виникнення ісламу.

2. Мухаммад – засновник ісламу: життя пророка та його роль у формуванні нового релігійного вчення.

3. Коран і Суна – священні книги мусульман.

4. Основні віросповідні положення ісламу.

5. „Стовпи ісламу” та обрядово-культова практика мусульман.

6. Шаріат як релігійно-етичний стрижень мусульманського права (фікху).

7. Ідейно-релігійні напрямки та екстремістські угрупування в ісламі.

8. Іслам у сучасному світі та Україні.

Ключові поняття:

Іслам, Аллах, Мухаммад, Коран, Суна, Шахада, Шаріат, намаз, зак’ят, саддак, ураза, рамадан, хадж, джихад.

Навчально-методичні компетенції до лекції

Засвоївши лекційний матеріал, студенти повинні знатисоціально-історичне та ідейно-релігійне підґруннтя появи і становлення ісламу; уміти аналізувати й тлумачити зміст основних віроповчальних положень ісламу; розуміти специфіку функціонування ісламу як світової релігії, представленої великою кількістю конкуруючих і ворогуючих між собою напрямів.

 

Соціально-історичні причини та ідейно-релігійні чинники виникнення ісламу

Іслам (від араб. – покірність, віддання себе Богу) – наймолодша світова релігія, що виникла на аравійському півострові на початку VII ст. серед кочівників-скотарів. Їх називали арабами, тобто „скотаря­ми”, на відміну від інших нечисленних племен, які меш­кали на півдні півострова і займалися землеробством. На той час відбувався розпад патріархального ладу, і з представників сильних родів почала складатися військово-політична еліта. Вона мала велику кіль­кість худоби, захоплювала громадські пасовиська, дже­рела та колодязі, без яких життя в Аравії фактично немож­ливе. Слабкі ж роди швидко зубожіли і терпіли прини­ження з боку заможних і „сильних світу цього”.

За таких умов на заході півострова, у так званому Хіджазі, укріпило своє становище плем’я курайшитів, яке мешкало в місцевості Мекка. Через Хіджаз уздовж узбережжя Червоного моря проходив древній караванний шлях, що мав важливе економічне значення для племен, які осіли на стра­тегічних пунктах цього шляху. Верхівка курайшитів, ви­користовуючи вигідне географічне, а отже й торгово-економічне положення Мекки (вона розташовувалася на перехресті торговельних шляхів), одержала великі можливості для збагачення та зміцнення своєї влади. За сфери впливу з Меккою активно суперни­чав Йасриб, де оселилися племена аус і хазрадж. У подальшому саме ці міста й відіграли вирішальну роль в об’єднанні Аравії й утворенні першої мусульманської держави на аравійському півострові.

Мекка, крім економічної та політичної могутності, мала важливе значення і в релігійному житті арабських племен. Адже там було розташоване язичницьке капище – кубічний дім, що називався Каабою. В одну зі стін якої араби-язичники вмурували Чор­ний камінь – (арабською – аль-хаджар уль-асвад). За ісламським переказом він був посланий з неба. Насправді ж – це уламок базальтового метеорита. Сама Кааба оточувалася великою кількістю різних ідолів, що уособлювали племінних і родових богів арабів (їх було близько 360). У чітко визначену пору року араби здійснювали паломництво до Мекки, щоби поклони­тися Чорному каменеві і своїм племінним богам. Ісламські джерела засвідчують, що на цей період припинялися будь-які міжусобиці, конфлікти і чвари між родами, на „потім” відкладалася навіть кревна помста. Курайшити визнавалися усіма племенами як охо­ронці Кааби. Вони володіли ключами від храму, їхні пред­ставники відправляли релігійні ритуали. Це плем’я не лише контролювало суспільно-релігійне життя мекканців, а й по­стачало прочанам їжу, воду, одяг. Усе це піднімало курайшитів над рештою племен, що здійснювали паломництво. Вивищення суспільної ролі мекканців і усунення від впливу на релігійне життя півострова інших племен не могло не викликати в решти племен невдоволення і бажання усунути курайшитів від опіки над Каабою.

За таких умов, на противагу Мецці, формується новий центр – Йасриб (згодом Медина, повна назва – Мадинат ун-набі – Місто пророка). Йасрибці були особливо невдоволені зверхньою політикою мекканців, а тому охоче надали політичний і релігійний притулок майбутньому засновнику нової релігії Мухаммаду, який за власну проповідницьку діяльність, під страхом смерті, змушений був втікати з Мекки. Зазначимо, що проповідуючи перші шість років, його проповіді не викликали ані серйозної зацікавленості, ані опозиції з боку впливових мекканців, а головне курайшитських вождів. У непримиренну опозицію останні перейшли лише тоді, коли Муххаммад почав проповідувати безкомпромісне моралістичне та монотеїстичне вчення. Його вчення серйозно вдарило по суспільно-економічному житті як у самій Мецці, так і далеко за її межами.

Курайшитські вожді не могли нічого протиставити у відповідь на проповідь Мухаммада і, спостерігаючи стрімке падіння власного авторитету та зростання духовної влади Мухаммада, задумали план його фізичного знищення. Про змову проти Мухаммада довідалися його друзі й допомогли йому організувати втечу з Мекки в Йасриб. Це було в червні 622 року. Увійшовши в місто, Мухаммад стає на службу тритейськогого судді та вождем арабських племен, які здавна були вороже налаштовані проти жителів Мекки. Йому вдалося заручитися серйозною підтримкою з боку правлячої племінної касти і ще більше ідеологічно підкувати йасрибців у боротьбі проти зверхників-мекканців. Станом на 630 рік, Мухаммад був достатньо підготовлений до того, аби привести в Мекку десять тисяч добре озброєних військових і захопити місто без жодного спротиву.

Заволодівши Меккою, перше, що зробив Мухамед, – позбавив курайшитів влади над Каабою (фактично найбільшим на той час джерелом прибутку для правлячої в місті касти). Мухаме очистив Каабу від ідолів і назвав її “Домом Бога”. Згодом з’явилося вчення про особливу місію Мекки. Сучасні мусульмани вважають її центром землі. На їхню думку, вона (Мекка) була воздвигнута першою, і навколо неї розкинувся світ. Сама ж „Кааба є центром Всесвіту… Вона стоїть прямо на осі, що з’єднує землю з небом… Земна ж Мекка має небесну копію, де збираються міліони ангелів, щоби поклонитися Богу”. Околиці Кааби пошановуються мусульманами як місця страждання Агарі, матері Ізмаїла, від якого веде свій родовід Муххаммад. Тому мусульмани, йдучи до Мекки, також довго скитаються між пагорбами пустель Ас-Сафа та Аль-Марва і в такий спосіб повторюють історію Агарі, що мучилася у пустелі разом зі своїм сином Ізмаїлом через нестерпну спрагу і голод, аж поки Бог не відкрив їм очі на колодязь із водою, завдяки чому вони врятувалися від смерті[1].

Отже, іслам – це релігія, яка багато в чому визначила ідейне й культурне життя значної частини населення Азії, Африки і частково Європи. Характерною ознакою ісламу є його роль як соціального і культурного регулятора суспільства, де всі сторони життя людини регламентуються релігією. Поява ісламу стала подією світової історії. Він виявився ідеологічним вираженням багатьох глибинних процесів, що відбувались не лише в Аравії, а й по всьому Близькому Сході, і дав поштовх їх розвитку, дав людям нові ціннісні орієнтири, нові надії, а панівним колам – нову ідейну зброю для збереження своєї влади. Народження ісламу зумовлено як загально-­історичними чинниками, так і реальним ходом духовної і соціальної історії Аравійського півострова. Ідеї, близькі до ісламу, проповідували різні люди в різних місцях Аравії. Однак лише Мухаммад зумів перетворити туманні, невиразні ідеї в доктрину, що полонила свідомість арабів. Він зумів створити общину віруючих, організувати її, дати їй мету, що поєднувала і релігійне і політичне, духовне і матеріальне спрямування. Мухаммад підкорив своїй общині всю Аравію і вказав шляхи подальшого розширення і розвитку. Він залишив після традиції організації державності, напрямки рішучої боротьби за розширення сфери впливу своєї віри.




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.