Індивідуальні завдання №2

«Обґрунтування вибору варіантів прогресивних технологічних процесів, спрямованих на ефективне використання виробничих ресурсів»

На основі вихідних даних, наведених в таблиці 2.1, розрахувати критичну величину випуску продукції для кожної технологічної операції та відобразити Nкр графічно; розрахувати технологічну собівартість для кожної технологічної операції; побудувати орієнтований граф технологічної собівартості операцій та зробити висновки.

Таблиця 2.1.

Варіанти завдань для виконання індивідуальної роботи.

Продовження таблиці 2.1.

Рекомендації:

Індивідуальну роботу виконують у два етапи.

На першому етапі студенти ознайомлюються з основними теоретичними положеннями, методикою розрахунку технологічної собівартості і способами вибору оптимального варіанта технологічного процесу.

На другому етапі, згідно з отриманим варіантом завдання, виконують розрахунки технологічної собівартості, будують графіки відповідно до заданої програми, вибирають варіанти технологічних процесів за кожною операцією, здійснюють розрахунки собівартості одиниці продукції.

Варіанти завдань для індивідуальної роботи подано в табл. 2.1.

Алгоритм формування індивідуального завдання згідно з варіантом:

1. Індивідуальне завдання записують у вигляді табл. 2.1.

2. У першій графі цієї таблиці записують умовні технологічні операції за абеткою.

3. У другій графі записують варіанти відповідної технологічної операції.

4. У третій графі записують вартість операції відповідно до варіанта (способу) її виконання.

Технологічний процес виготовлення виробу (деталі, вузла) є суворо визначеною сукупністю виконуваних у заданій послідовності технологічних операцій. Ці операції змінюють форму, розмір і інші властивості деталі (виробу, вузла), а також її (його) загалом чи взаємне розташування окремих елементів. Одну й ту саму операцію можна виконувати багатьма способами і на різному устаткуванні. Тому вибір технологічного процесу, спрямованого на економію ресурсів, полягає в оптимізації кожної операції з огляду на мінімум споживання матеріальних, трудових і енергетичних ресурсів.

Важливим показником, який характеризує економію ресурсів, є зниження собівартості (економія ресурсів), зумовлене використанням прогресивного технологічного процесу.

Для визначення зниження собівартості (економії) необхідно виконати розрахунок собівартості для кожного з порівнюваних варіантів технологічного процесу. Розрахунок повної собівартості продукції за застосування кожного з варіантів - складний, вимагає чимало вихідних даних і часу. Для спрощення розрахунків без втрати ознак точності та достовірності визначають і зіставляють не повну, а технологічну собівартість, що охоплює лише ті елементи витрат на виготовлення виробу, величина яких різна для порівнюваних варіантів. Елементи собівартості, що для цих процесів є однаковими, до уваги не беруть. Таким чином, технологічна собівартість - це умовна собівартість, склад її статей непостійний і встановлюють його в кожному окремому випадку.

Порівняння варіантів технологічної собівартості дає уявлення про економічність кожного з них. Величина технологічної собівартості виготовлення окремих виробів (деталей, вузлів) значною мірою залежить від обсягу виробництва.

Усі витрати на виготовлення виробів за ступенем їхньої залежності від обсягу виробництва доцільно поділяти на умовно-змінні (Р_з), річна величина яких змінюється прямо пропорційно до річного обсягу випуску продукції (N), й умовно-постійні (Р_п), річна величина яких не залежить від зміни обсягу виробництва.

До умовно-змінних витрат належать: витрати на основні матеріали, за винятком реалізованих відходів (Р_м); витрати на паливо, призначене для технологічних цілей (Р_тп); витрати на різні види енергії, призначеної для технологічних цілей (Р_те); витрати на основну і додаткову заробітну платню основних виробничих робітників з нарахуваннями у цільові фонди (Р_зп); витрати, пов'язані з експлуатацією універсального технологічного устаткування (Р_в__уст); витрати, пов'язані з експлуатацією інструментів й універсального оснащення (Р_в__інст). До умовно-постійних витрат належать: витрати, пов'язані з експлуатацією устаткування, оснащення й інструменту, спеціально сконструйованих для здійснення технологічного процесу за заданим варіантом (Р_уст); витрати на оплату підготовчо-заключного часу (Р_п__з).

Загальна формула технологічної собівартості (С_т) має вигляд:

Після визначення технологічної собівартості за варіантами (якщо не більше, ніж два варіанти) для кожного з них встановлюємо критичний обсяг виробництва N_кр, за якого зіставлені варіанти економічно рівноцінні.

Цю величину річного обсягу виробництва продукції називають критичною.

Для її визначення необхідно розв'язати таку систему рівнянь:

За С_Т1=С_Т2, , звідки

Якщо таке зіставлення варіантів технологічного процесу виконати графічно, то стане очевидно, що критичний обсяг виробництва продукції є абсцисою точки перетину двох прямих з початковими ординатами Р_п1 і Р_п2, виражених для кожного варіанта рівнянням його технологічної собівартості.

Визначення абсциси цієї "критичної точки" є завершальним етапом техніко-економічних розрахунків, які встановлюють діапазон доцільного застосування кожного з порівнюваних варіантів, обмежених визначеними розмірами обсягів виробництва річних програм N.

За вибору технологічного процесу, спрямованого на економію виробничих ресурсів, що складається з п операцій, кожну з яких можна виконати двома способами, здійснюємо аналогічні розрахунки для кожної операції, вибираючи економніший технологічний маршрут за заданої програми випуску та визначаємо технологічну собівартість з мінімальними затратами використовуваних ресурсів.

У разі, якщо необхідно вибрати тип технологічного процесу не з двох варіантів, а з трьох, чотирьох тощо, будують орієнтований граф, дуги якого є технологічними операціями. Кожній вершині графа відповідає декілька вхідних і вихідних її дуг. Для оцінки використання ресурсів за можливих варіантів виготовлення деталі (виробу) вводять цільову функцію С_т, тобто суму технологічних собівартостей за кожною із запроектованих операцій, для того, щоб їхня сума була мінімальною.

Рис. 2.1. Приклад орієнтованого графа технологічної собівартості операції

Отож, вибір оптимального варіанта технологічного процесу можна звести до вибору маршруту в заданому орієнтованому графі, що має мінімальну сумарну технологічну собівартість.

Д О Д А Т К И

Додаток А

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

ДВНЗ «Криворізький національний університет»

Кафедра економіки, організації та управління підприємствами

Індивідуальна робота

з дисципліни “Економіка підприємства”

Студент ___________________ Група ___________ Курс ________

Напрям підготовки ______________________________________________

Керівник __________________________________________________

(прізвище, вчене звання, ступень)

Оцінка заліку __________________

Дата виконання ________________

Дата заліку ___________________

Поиск по сайту: