Помощничек
Главная | Обратная связь

...

Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Формування наукової картини світу завжди протікає не тільки як процес внутрінаучного характеру, а й як взаємодія науки з іншими галузями культури



Причому ця взаємодія здійснюється не тільки в сфері духовної культури, а й через опредметнення наукових знань у виробництві, що призводить до створення нових обєктів штучної матеріального середовища, які, у свою чергу, стають еталонними формами і основою для продукування нових предметних образів, з якими оперує людське мислення. У процесі становлення і розвитку картин світу наука активно використовує образи, аналогії, асоціації, що йдуть коренями в предметно-практичну діяльність людства (образи корпускули, хвилі, суцільного середовища, образи співвідношення частини і цілого як наочних уявлень про системної організації обєктів і т. д. ). Цей шар наочних образів входить в картину досліджуваної реальності і багато в чому робить її зрозумілою і «природної» системою уявлень про природу.

У цьому сенсі наукова картина світу розвивається, з одного боку, під безпосереднім впливом нових теорій і фактів, постійно співвідноситься з нею, а з іншого - відчуває на собі вплив пануючих цінностей культури, змінюється в процесі їх історичної еволюції, надаючи на них активну обернений вплив .

Наукова картина світу стає основою для формування узагальненої характеристики предмета дослідження, забезпечує систематизацію знань у рамках відповідної науки. З нею повязані різні типи теорій наукової дисципліни (фундаментальні та прикладні), а також досвідчені факти, на які спираються і з якими повинні бути узгоджені принципи картини реальності. Одночасно вона функціонує і як дослідницька програма, яка целенаправляет постановку задач емпіричного і теоретичного пошуку та вибір засобів їх вирішення. Тому ложка картини реальності означає зміну стратегії глибинної дослідження і завжди являє собою наукову революцію.

Філософські підстави науки

Будь-яка нова ідея, щоб стати постулатом картини світу, або принципом, що виражає новий ідеал і норматив наукового пізнання, повинна пройти через процедуру філософського обгрунтування.

Поняття «філософські підстави науки» висловлює підстави, що виходять за межі конкретної предметної області знання в область граничних підстав, це філософські ідеї та принципи, які містяться в даній науці (наукової дисципліни, концепції і т. п.) і дають самі загальні орієнтири для пізнавальної діяльності.

Філософські обгрунтування науки забезпечують: своєрідну «стикування» нового наукового знання з панівним світоглядом, культурою, включаючи його у соціокультурний контекст епохи; функцію обгрунтування вже здобутих знань;

• евристичну функцію, беручи участь у будівництві нових теорій, розбудову нормативних структур науки і картин реальності71.

У структурі філософських підстав можна виділити, щонайменше, дві взаємоповязані підсистеми:

онтологічну, представлену сіткою категорій, які служать матрицею розуміння і пізнання досліджуваних обєктів (категорії «річ», «властивість», «ставлення», «процес», «стан», «причинність», «необхідність», «випадковість», « простір »,« час »і т. п.);

епістемологічних, виражену категоріальним схемами, які характеризують пізнавальні процедури і їх результат (розуміння істини, методу, знання, пояснення, докази, теорії, факту і т. п.).

Обидві підсистеми історично розвиваються в залежності від типів обєктів, які освоює наука, і від еволюції нормативних структур, що забезпечують освоєння таких обєктів. Розвиток філософських підстав виступає необхідною передумовою експансії науки на нові предметні області. Дуже часто від вихідних філософських ідей залежить ступінь обгрунтованості гіпотези і концепції.

Філософські ідеї і уявлення обєктивно присутні в науковому дослідженні й існують незалежно від того, усвідомлює це дослідник чи ні.

Аналізуючи історію розвитку наукової думки, А. Койро стверджує, що:

• наукова думка ніколи не побуту повністю відділена від філософської думки;

• великі наукові революції завжди визначалися катастрофою або зміною філософських концепцій;

• наукова думка розвивалася не у вакуумі, це розвиток завжди відбувалося в рамках певних ідей, фундаментальних принципів, наділених аксіоматичної очевидністю, які, як правило, вважалися належать власне філософіі72.

На думку А. Уайтхеда, філософський висновок не тільки виробляє картину світу і будує на цій основі світогляд, воно має і науково-евристичне значення, справляє зворотний вплив на хід наукового дослідження, коли вироблені з його допомогою категорії стають стимулами й орієнтирами теоретичного пошуку.

Метафізика не «хвороба» в тілі науки, не безпідставні мрії наяву або вилив почуттів, наділених у філософські поняття, стверджує Уайтхед. Вона не що інше, як чистий і сильний вираз спекулятивного (пояснює, а не прагматично-операційного) духу науки з її вічним прагненням до раціоналізації «грубої фактичності» безпосередній данності73. Крім того, філософське узагальнення наукових ідей з різних областей знань здатне намітити міждисциплінарні звязку наук, виявити і обгрунтувати близьку інтеграцію наук, раніше далеко віддалених один від одного. На думку акад. А.Б. Мігдал, серйозна наукова праця неможлива без прикладної філософії, якісної сторони досліджень, що допомагає намітити контури передбачуваного рішення і в кінці роботи осмислити отримані результати і дати їм правильну інтерпретацію.

Але філософська позиція вченого не гарантує, а значить і не забезпечує знаходження ним істини. Успіх наукового пізнання, перш за все, визначається компетенцією вченого як фахівця в певній галузі. Але при цьому слід наголосити, що філософське знання формує спільну культуру мислення дослідника.

 

Категорія "матерія" в історико-філософському процесі

Говорячи про основні форми буття (людину, Природу, суспільство, свідомість), ми допускаємо, що все його розмаїття об´єднано якоюсь загальною основою. Виникає питання: чи можна говорити про єдність всієї різноманітності світу, чи є щось таке, що об´єднує ці форми буття?

Пошук відповіді на це питання зумовив уявлення про загальну основу всього існуючого. Для цього у філософії була сформована категорія "субстанція". Субстанція означає внутрішню єдність різноманітних конкретних речей, явищ, процесів та подій, через які і в яких вона існує.

Вчення, що пояснюють єдність світу, виходячи з однієї субстанції, відносяться до філософії монізму. Так, до матеріалістичного монізму можна зарахувати погляди Фалеса, Геракліта, Спінози; до ідеалістичного монізму – погляди Платона, Гегеля.

На відміну від монізму дуалізм стверджує, що в основі світу лежать дві субстанції – матеріальна та ідеальна (Рене Декарт).

Пошук субстанції ніколи не був для філософії якоюсь інтелектуальною самоціллю. До цього привела гостра практична й світоглядна потреба: з´ясувати місце людини в світі, її велич, відшукати земні основи такої величі, реальні передумови і шляхи її досягнення. Від розуміння субстанції, її характеру залежить самосвідомість людини, усвідомлення нею свого призначення в світі, і, відповідно, формування життєвої позиції. Це може бути активно-перетворювальна (творча) позиція чи, навпаки, пасивно-пристосовницька, або активно-безвідповідальна (нерідко руйнівна).

Представники різноманітних напрямків матеріалістичного монізму ототожнювали субстанцію з категорією "матерія". Поняття "матерія" має складну; тривалу історію свого розвитку.

Спочатку філософські уявлення про матерію як першооснову і сутність всіх речей ототожнювались З конкретними речами (земля, вода, повітря, вогонь тощо) або з безструктурною якоюсь першоречовиною (апейрон), деякими фізичними елементами, атомами з притаманними їм певними якостями. Тобто тривалий час пошук матерії як субстанції, здійснювався з позицій принципу елементарності.

Доречно розглянути розвиток поняття "матерія" в історико-філософському процесі. Це поняття проходить надзвичайно складний шлях розвитку, постійно уточнюється досягненнями наукового пізнання оточуючої людину дійсності.

Так, один із засновників античної філософії, представник Мілетської школи Фалес (625–547 pp. до н. е.) вважав, що першоосновою, тобто матерією всіх речей, є вода. Інший представник Мілетської школи Анаксімандр (610–540 pp. до н. е.) основу світу зводив до апейрону. Це – безкінечна, невизначена, незнищувана та всеохоплююча матеріальна частка, що вічно рухається та творить. Третій представник Мілетської школи Анаксімен першопочаток, що дає життя всьому живому, пов´язував із повітрям.

Давньогрецький філософ Геракліт начало всього існуючого вбачав у вогні. Все існуюче, за Гераклітом, було і буде вічно живим вогнем, проявом його спалаху чи згасання.

Старогрецький філософ Левкіп (близько 500– 440 pp. до н. е.) ввів поняття атом для позначення неподільних одиниць буття, з яких складаються всі речі. Видатний вчений-енциклопедист Демокріт (460 р. до н. е. – рік смерті невідомий), один із засновників атомізму, розвиваючи вчення Левкіпа, стверджував, що матерія складається з атомів (неподільних часток).

На думку одного з найавторитетніших мислителів античності Арістотеля (384–322 pp. до н. е.), субстанцією може бути одиничне буття. Світ є сукупністю множин таких субстанцій, кожна з яких є нерозривною єдністю форми та матерії. Чотири причини роблять можливим існування окремої речі: формальна, матеріальна, діюча і цільова. Одиничне буття – поєднання форми і матерії. Це і є субстанція. При цьому форма первинна й активна. Матерія – пасивний "матеріал", – сама по собі не здатна розвиватися, в "чистому вигляді" може тільки мислитися, існує лише у зв´язку з формою, будучи "оформленою". Все існуюче в світі є матерією і формою, але матерія "сама по собі" – це чиста можливість, форма реалізує, перетворює можливість в дійсність, тобто у конкретну річ.

Важливим кроком у розумінні матерії були погляди матеріалістів XVIII–XIX ст. І філософи, і природознавці у цей час визначили матерію як сукупність неподільних корпускул (атомів), з яких побудований світ. Тобто, в цілому, і в античності, і пізніше матерію розглядали як таке, що існує на рівні з речами, як якась тілесність, праматерія, з якої виникають і в якій зникають конкретні речі.

Пошук першоматерії з позицій принципу елементарності у вигляді безструктурних елементів свідчить про обмеженість такого підходу. Адже спроби визначити матерію з позицій "першоцеглини" світобудови передусім передбачає, що такі "першоцеглини" вічні, незмінні й не виникають з будь-яких інших об´єктів. Якщо ж вони виникають з "чогось", то тоді вони вже не можуть вважатися першоосновою матеріального світу.

Принцип елементарності чи "оконечнювання" матерії як першооснови й сутності речей, зведення її до певних конкретних видів чи форм призводить до непорозумінь у тлумаченні світобудови. Адже на кожному етапі пізнання і практики людина освоює лише деякі фрагменти невичерпного у своєму розмаїтті світу. Кожний наступний етап пізнання приводить до відкриття нових, невідомих до цього властивостей, видів і форм матерії. Негативним прикладом цього може служити кризовий стан у філософії і природознавстві, що спостерігався у кінці XIX – на початку XX ст. До цього часу матерія ототожнювалася з такою першоосновою, як атом. Він вважався неподільною, найдрібнішою часткою. Але у 1896 р. було виявлено радіоактивність, відкрито електрон, з´ясувалось, що атом розпадається. Звідси висновок: матерія руйнується , пропадає, щезає. Таке твердження отримало назву "криза в фізиці". Філософи-матеріалісти були розгублені – на очах зруйнувалася непохитна, здавалося, будова філософської матеріалістичної концепції.

Де вихід? Матеріалісти зробили методологічний висновок на основі кризи: необхідно діалектично підходити до розуміння субстанції, усвідомлювати, що субстанції, тобто матерії, притаманна різноманітність, невичерпність, рухливість, змінюваність, Найбільш повно цим вимогам відповідає таке визначення: матерія – це філософська категорія для позначення об´єктивної реальності, що дається людині у її відчуттях, відображається відчуттями людини й існує незалежно від них.

У цьому визначенні матерія не пов´язується з будь-якими елементами конкретної будови речей і Всесвіту, з їх структурною організацією. Тут акцентується увага лише на двох основних, всезагальних властивостях: по-перше, існувати об´єктивно, тобто незалежно від людської свідомості; по-друге, відображатися в людській свідомості.

Зрозуміло, ці найбільш загальні властивості матерії не можуть бути заперечені, відкинуті подальшим розвитком людського пізнання і практики.

На вищих шарах матеріального буття виникає, функціонує й розвивається людська свідомість. Шар матерії, в якому здійснюється людська життєдіяльність, специфічний тим, що він містить у собі духовний регулятив життєдіяльності – свідомість, яка вторинна щодо матерії. Вторинна, проте аж ніяк не другорядна, оскільки вона є якісно особливим, ідеальним рівнем саморозвитку матерії.

Людина – продукт саморозвитку матерії, що сягнув рівня соціальності. Вона – немовби увінчання природи, нижчі шари якої виступають глибинними пластами світобудови.

Структура свідомості

Свідомість має надзвичайно складну структуру. Фахівці не мають відносно неї одностайної думки. Це пов´язано зі складністю такого явища, як свідомість, яка взагалі вирізняється складністю, важкодоступністю наукового вивчення. Багато аспектів, властивостей свідомості ми ще не знаємо, спостерігається дискусійність, навіть протилежність поглядів відносно механізмів, властивостей, функцій, структури свідомості.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об´єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів; (більш детально про відчуття, сприйняття, уявлення див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об´єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв´язків і законів;

– судження – форма думки, в якій відображаєте ! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв´язків;

– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища (більш детально про поняття, судження, умовивід див. пит. 48 "Єдність чуттєвого і раціонального пізнання");

– різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб´єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

У деяких літературних джерелах можна зустріти думку, згідно з якою до структури свідомості належать також несвідоме (сукупність психічних явищ, що не входять до сфери розуму) та підсвідоме (психічні явища, що супроводжують перехід певної діяльності з рівня свідомості на рівень автоматизму).

На нашу думку, таке твердження не має переконливого підґрунтя. Адже сама назва "несвідоме", "підсвідоме" свідчить, що це не свідомість. Доцільно їх розглядати як такі, що знаходяться поряд зі свідомістю.

 




©2015 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.