II. Буття речей, процесів

Основні форми буття

Серед розмаїття форм буття прийнято виділяти основні, найбільш важливі й поширені.

І. Буття людини

У цьому бутті можна виокремити деякі найбільш характерні для людського буття форми. Серед них насамперед слід виділити предметно-практичну діяльність. Людина як фізичне тіло здійснює вплив на інші фізичні тіла з метою задоволення власних потреб. У цьому разі вона виступає як мисляча річ серед інших речей, що особливо підкреслювали матеріалісти минулого. Але тут можна зробити закид, що таке тлумачення недостатнє і навіть антигуманне. Водночас воно необхідне, адже немає тіла – немає і людини, хоча ми і "їмо для того, щоб жити, а не живемо для того, щоб їсти". Не задоволені елементарні потреби – не може існувати і зростати духовність.

Друга форма буття людини – практика соціального творення.

Людина – істота суспільна. Неможливо стати людиною поза соціальним оточенням, вижити в ізоляції від інших людей, без запозичення знань та знарядь праці. Тому люди систематично докладають зусилля для створення оптимального для їх життя соціального устрою. Прикладами прояву соціального творення можуть слугувати соціальні революції, реформи, політичні перебудови, законотворчі зусилля тощо.

Третя форма буття людини – її самотворення, самодіяльність. Людина формує свій духовний світ, по-перше, пошуком ідеалів, що її приваблюють. По-друге, людина прагне одержати максимально адекватне уявлення про світ, в якому живе та пізнає. Нарешті, вона постійно конструює проекти перетворення світу (в тому числі і саму себе), прагнучи створення гідного себе середовища, в якому вона хотіла б жити.

Слід зауважити, що подібне "аналітичне" роз´єднання форм буття не означає їх реальної ізоляції. Навпаки, вони здатні існувати лише спільно. Буття людини приречене стати небуттям, якщо хоча б одна з цих форм буде ліквідована. В житті будь-якої людини обов´язково наявні всі форми буття, хоча розвинутість тієї чи іншої у різних людей суттєво відрізняється.

II. Буття речей, процесів

Це буття ділиться на:

а) першу природу, тобто на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого;

б) другу природу – буття речей та процесів, створених людиною.

Матеріалістичне вирішення проблеми буття передбачає існування світу поза і незалежно від існування людини, яка, однак, є частиною цього світу. Людина суттєво змінює навколишню дійсність, створює "штучну природу", сприятливу для задоволення потреб свого життя.

Але "штучна природа", задовольняючи потреби людини, одночасно призводить до загрозливого стану щодо збереження "першої природи". Дедалі більше відчуваються кризові явища в навколишньому середовищі. Оточуюче людину середовище створене біотою – біологічними організмами, які живуть на Землі близько 4 млрд років. Вони не лише пристосувалися самі до земних умов, а й пристосували до себе навколишнє середовище. Біота – система життя – за 4 млрд років навчилася регулювати стан навколишнього середовища, підтримуючи кліматичні характеристики, температуру океану, склад поверхні вод, суші, ґрунту.

Людство не винайшло нічого, що могло б замінити біоту як регулятора навколишнього середовища. Але за час свого існування (відносно короткого) воно вже знищило 70% природних екосистем, які здатні переробити всі відходи людської діяльності. Про це свідчать очевидні факти: руйнування озонового шару, знищення планктону морів та океанів тощо.

Людство свого часу вибрало неправильний шлях – пішло на завоювання природи. В доісторичні часи початок використання вогню, розвиток підсічно-вогневого землеробства стало початком знищення природних екосистем. Проте навіть у XVIII ст. людство знаходилося в гармонії з природою. А в кінці XIX ст. почав спостерігатися дисбаланс між впливом людини на навколишнє середовище і можливістю біоти реагувати на нього. Сьогодні обсяг допустимого впливу на біосферу перевищено у 8–10 разів. У навколишнє середовище викидаються тисячі тон речовин, яких у ньому ніколи не існувало.

Де ж вихід? Пропонуються різні способи подолання кризи. Перший – "повернення в печери", назад – до натурального природного життя. Зрозуміло, що цей рецепт неприйнятний. Людство не умовиш позбутися цивілізації, всіх здобутків, яких воно досягло.

Другий спосіб – ідея генетичних та інших змін самої людини, щоб несприятливі фактори виявилися сприятливими. (Вихлопні гази? Нічим дихати? Не біда! За допомогою генної інженерії змінимо себе так, щоб на автомагістралі нам дихалося легше, ніж на гірському курорті.)

Третій спосіб – створення нових, обережних і безвідходних технологій. Потрібні значні витрати на відновлення екологічної гармонії. Людина не відмовиться від переваг цивілізації і від подарованої їй природою біологічної сутності, але вона змушена буде, охороняючи себе як вид, охороняти і всю гармонію буття. Екологічні проблеми мають стати нормою буденної свідомості, стануть вище егоїзму людини, що піклується лише за своє власне сьогоденне благополуччя, не переймаючись умовами життя людства взагалі і його майбутнім.

Вищою мудрістю є наслідування природи людиною, маючи при цьому достатньо засобів для її підкорення, щоб розвішуючи на речах етикетки про їх значимість для людини (оцінку їх), усвідомлювати умовність та межі вторгнення в природу.

Наукова картина світу

Другий блок основ науки становить наукова картина світу - цілісна система уявлень про загальні властивості і закономірності дійсності, побудована в результаті узагальнення та синтезу фундаментальних наукових понять і принципів. Вона складається в результаті синтезу знань, одержуваних у різних науках, і містить загальні уявлення про світ, що виробляються на відповідних стадіях їхнього історичного розвитку.

Наукова картина світу включає в себе уявлення про:

• фундаментальних обєктах, з яких покладаються побудованими всі інші обєкти, що вивчаються відповідної наукою;

• типології досліджуваних обєктів;

• загальних особливостях їх взаємодії;

• просторово - часовий структурі реальності.

Всі ці уявлення можуть бути описані в системі онтологічних постулатів, за допомогою яких описується картина досліджуваної реальності і які виступають як основа наукових теорій відповідної дисципліни. Наприклад, постулати, згідно з яким світ складається з неподільних атомів і їх взаємодія здійснюється як миттєва передача сил по прямій; атоми і утворені з них тіла переміщуються в абсолютному просторі з плином абсолютного часу, описують картину світу, що склалася в другій половині XVII ст. і що отримала згодом назву механічної картини світу.

Перехід від механічної до електродинамічної (остання чверть XIX ст.), А потім до квантово-релятивістської картині фізичної реальності (перша половина XX ст.) Супроводжувався зміною системи онтологічних принципів фізики. Особливо радикальним він був у період становлення квантово-релятивістської фізики (ломка принципів неподільності атомів, існування абсолютного простору-часу, лапласовской детермінації фізичних процесів).

Поиск по сайту: