Історія та сучасний стан Соціалістичного інтернаціоналу

Виникнення терміна "соціал-демократія" пов'язано з діяльністю II Інтернаціоналу, який був створений у 1889 р. і об'єднував робітничі партії, що дотримувались засад марксизму (проіснував до 1914 p.). Цей термін почали використовувати з другої половини XIX ст. для означення робітничих партій та їхніх прихильників, які у своїй діяльності наголошували на боротьбі за демократизацію суспільного життя.

Внаслідок поширення виборчого права у другій половині XIX ст. на більшість дорослих чоловіків, серед яких основну частку становили робітники, європейські робітничі партії почали брати активну участь у парламентських виборах. Ці партії формулювали вимоги, спрямовані на розширення засад демократії та проведення поступових реформ. Подальше розмежування двох напрямів у робітничому русі відбулося після Жовтневої революції 1917 р. у Росії, коли прихильники революційних методів діяльності почали використовувати щодо себе назву "комуністи", а прихильники демократичних методів боротьби за соціалізм стали називатися "соціалістами" та "соціал-демократами". Остаточне формування соціал-демократії як самостійної доктрини/ідеології та інституційного політичного руху відбулося після Другої світової війни. Відповідно у розвитку політичної доктрини соціал-демократії ми можемо виділити три головні етапи: перший – до Другої світової війни, другий – з кінця 40-х і до середини 80-х років і третій – з кінця 80-х років минулого століття.

Перший етап характеризувався концептуальним розмежуванням соціал-демократії та комунізму як якісно відмінних напрямів у робітничому русі. В першій половині XX ст. відмінності між комунізмом і соціал-демократією стосувалися вже досить широкого спектра проблем, найвагоміші з них:

Ставлення до капіталізму. Комуністи критикували капіталістичне суспільство загалом і обстоювали необхідність його повалення/знищення. Соціалісти виступали за поступове реформування капіталізму в соціалізм.

Проблема влади. Комуністи у випадку захоплення/приходу до влади прагнули б до монопольного володіння і збереження її за собою. Соціалісти ставились до влади як до призу, який можна отримати лише внаслідок виборів.

Політична боротьба. Комуністи виключали компроміс, переможець наперед визначений. Соціалісти розглядали політичну боротьбу в форматі політичної конкуренції.

Держава. Комуністи виступали з вимогою повної ліквідації буржуазної держави та встановлення держави диктатури пролетаріату. Соціалісти дотримувались позиції щодо контролю за державою лише у випадку виграшу виборів і лише протягом того часу, який передбачено законом для виборної влади.

Питання власності. Комуністи трактували приватну власність як продукт крадіжки у трудового населення. Соціалісти дотримувалися ідеї змішаної власності.

Демократія. Комуністи пропонували встановлення пролетарської демократії, яка би надавала демократичні права лише трудящим масам і обмежувала громадянські права нетрудящих прошарків населення. Соціалісти визнавали засади представницької демократії, брали на себе зобов'язання неухильно їх дотримуватися.

Найбільший вплив на формування концептуальних засад соціал-демократії у першій половині XX ст. мав Фабіанський рух, погляди Е. Бернштейна та К. Каутського. Фабіанське товариство було створене в Лондоні 1884 року і стало інституційною формою фабіанського суспільного руху. Його прихильники виступили за поступове реформування капіталізму, в межах якого треба було долати суспільну несправедливість і поступово формувати нові суспільні відносини. Вони також відкинули положення марксизму про соціалістичну революцію як різку зміну, наголосивши, що суть революції полягає у поступових, систематичних змінах капіталізму в умовах демократії, свобод особистості та приватної власності. Таким змінам мали передувати зміни в суспільній свідомості, а перехід від капіталізму до соціалізму мав відбуватися еволюційно. Держава є представником інтересів усіх громадян, а не лише одного конкретного класу. Особливого значення вони надавали владі достойних (мери-тократії). Також обґрунтовували необхідність державного інтервен-ціоналізму, формування державної власності поряд з приватною, дій, спрямованих на поліпшення матеріального становища робітників. Фабіанське товариство тісно співпрацювало з Лейбористською партією від моменту її створення.

Фабіанська концепція соціалізму суттєво вплинула на світогляд Едуарда Бернштейна (1850–1932). У 1872 р. він став членом Соціал-демократичної партії Німеччини, одним з її лідерів, був депутатом рейхстагу. В праці "Умови можливості соціалізму та завдання соціал-демократії" (1899) він довів, що більшість передбачень, зроблених К. Марксом стосовно капіталізму, виявились хибними. Зокрема, розвиток капіталізму призводив не лише до збагачення капіталістів, а й до покращення матеріального становища робітників, розвитку середнього класу.

Боротьба за соціалізм мала відбуватися поступово, шляхом реформ. У процесі цієї боротьби за соціалізм робітничий клас повинен обстоювати вимоги встановлення повної демократії. Згідно з Е. Бернштейном поліпшення матеріального становища робітничого класу і поступова демократизація буржуазної політичної системи спричиняли б затухання класової боротьби. Внаслідок цього робітничий клас мав сконцентруватися на боротьбі за розширення свого представництва у національних парламентах та органах місцевого самоврядування і на вимогах покращення умов праці та піднесення стандартів життя робітників і всіх найманих працівників. Бернштейн визнавав широку співпрацю робітничих партій з органами буржуазної держави заради прийняття законодавства, вигідного для робітників, захисту їхніх прав щодо власників.. Фактично він пропонував конструкцію перетворення робітничої партії на демократичну, яка б орієнтувалася на проведення реформ. Цій конструкції відповідав афоризм Бернштейна: "Рух – це все, кінцева мета – ніщо".

Карл Каутський (1854–1938) австрійсько-німецький політичний діяч, ідеолог демократичного соціалізму з позицій ортодоксального марксизму.

Каутський відомий як головний ідеолог центризму в марксистському робітничому русі. Він намагався дистанціюватися від "лівих" радикалів-революціонерів та від "правого" напряму, переважно представленого прихильниками Бернштейна. У своєму теоретичному доробку значну увагу приділяв аналізу суперечностей капіталістичного суспільства, які мали привести цей суспільний лад до краху. Вважав, що умовою проведення соціалістичних перетворень мало бути оволодіння пролетаріатом політичною владою шляхом парламентських виборів.

Жовтневу революцію 1917 р. у Росії сприйняв критично, звинувачуючи більшовиків у застосуванні диктаторських методів. У працях "Диктатура пролетаріату" (1918) та "Від демократії до державного рабства" (1921) зазначав, що соціалізм мав стати продуктом історичного розвитку капіталістичного суспільства, тому спроба побудови соціалізму в країні, де капіталістичні відносини не були ще достатньо розвинуті, була утопією і суперечила класичним засадам марксизму. Ленінську редакцію марксизму (більшовизм) він кваліфікував як псевдомарксизм, який не підходив навіть для умов економічно відсталої Росії. У праці "Пролетарська революція та її програма" (1922) Каутський констатував, що перспективі соціалізму в європейських державах сприятиме високий рівень розвитку демократії. Відповідно робітничий клас мав бути зацікавленим у парламентській республіці, яка гарантувала би політичні права і свободи громадянам, у тім числі й робітникам. Головний акцент він робив на мирному, легальному завоюванні влади у розвинутих економічно і демократичних капіталістичних країнах. На його думку, в майбутній соціалістичній державі недопустиме будь-яке обмеження прав і свобод громадян, а саме соціалістичне суспільство має бути демократичнішим, аніж чинне на той час капіталістичне.

Розкол робітничого руху на демократичний і революційний напрями остаточно відбувся після Жовтневої революції 1917 р. Робітничі партії реформістського спрямування у 1919 р. на конгресі у Берні (Швейцарія) проголосили відтворення II Інтернаціоналу. В1921 р. на конгресі у Відні було проголошено створення Віденського Інтернаціоналу центристського спрямування. Обидва міжнародні об'єднання в 1923 р. у Гамбурзі декларували створення спільної структури – Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, який працював до 1940 р.

Поиск по сайту: