Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Поняття та ознаки перевищення меж необхідної оборони. Характеристика особи, яка перевищила межі необхідної оборони



Захист завжди повинен бути розумним. Він ніколи не повинен перетворюватись у помсту, розправу над нападаючим. Не можна малоцінні майнові інтереси захищати шляхом завдання серйозної шкоди.

Розширене значення терміну перевищення меж необхідної оборони нам дає тлумачний словник юридичних термінів за редакцією професора В.Г. Гончаренка, де зазначено, що це ситуація , коли особа, перебуваючи у стані необхідної оборони, тобто здійснюючи насильницькі дії з метою захисту інтересів чи прав своїх, інших осіб, інтетересів суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання,перевищує її межі; перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту [20].

Перевищення меж необхідної оборони зумовлює кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених ст.118 і 124 Кримінального кодексу України, який вказує на два такі випадки:

- умисне вбивство;

- умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень.

У випадку заподіяння у стані необхідної оборони тому, хто посягає , менш тяжкої шкоди визнається правомірною дією і не несе кримінальної відповідальності.

Для кожного конкретного випадку існують свої межі необхідної оборони, які виникають з конкретних обставин справи. При цьому враховуються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти. Закон не вимагає, зокрема, щоб захист здійснювався такими ж знаряддями, як і посягання [22].

Відповідно до ч.3 ст. 36 Кримінального кодексу України виділяються два види ексцесів оборони:

а) при першому – смерть або тяжкі тілесні ушкодження навмисно

заподіюються під час захисту від посягань, що становить порівняно невелику суспільну небезпеку, наприклад, деякі посягання на громадський порядок, порядок управління, а тяжка шкода, завдана тому, хто посягав, безумовно й очевидно для того, хто захищався, є неспівмірною з невеликою небезпечністю вчиненого посягання, тобто захист явно не відповідає небезпечності посягання;

б) другий вид ексцесу оборони можливий тоді, коли той, хто захищається, усвідомлює свою явну перевагу над тим, хто посягає, і все ж таки умисно, без потреби вбиває його або завдає йому тяжких тілесних ушкоджень. У цьому випадку тяжка шкода, заподіяна тому, хто посягав, можливо , й відповідає суспільній небезпеці посягання, але для того , хто захищався , не відповідає сприятливій обстановці захисту в момент відбиття посягання.

За законом ексцес оборони можливий там, де заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) не відповідала або небезпеці посягання, або обстановці захисту [17].

Явність такої невідповідності означає, що заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди повинно знаходитися в очевидній, різкій невідповідності або з небезпекою вчиненого посягання, або із обстановкою захисту, що склалася для того, хто захищається. У той же час і особа, яка захищається, повинна усвідомлювати явну невідповідність тяжкої шкоди, що заподіюється нею тому, хто посягає. Вирішальним тут виступає суб'єктивне ставлення особи, яка захищається, до заподіяної шкоди. Звідси також випливає, що перевищення меж необхідної оборони може мати місце лише за наявності умислу. Тому не є ексцесом оборони заподіяння тяжкої шкоди з необережності [7].
Таким чином, перевищення меж необхідної оборони - це умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно неспіврозмірної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обстановці захисту [27].

Досліджувались особи, які перевищили межі необхідної оборони як істотаи соціальні, які характеризуються наявністю свідомості і волі, а також мотивів,

цілей, відчуттів та емоцій, які є обов’язковими компонентами будь-якого акту людської діяльності і виражають певні сторони особистості. Мотивом дій того, хто обороняється, у стані необхідної оборони, як правило, є усвідомлення спонукання, яке обумовлене потребою в усуненні небезпеки від суспільно небезпечного посягання у правомірний спосіб. Щодо протиправних дій, які вчинені у стані необхідної оборони, їх мотивом є трансформована у намірах потреба в усуненні небезпеки, яка виникла в результаті посягання, при усвідомленні про шкідливий спосіб її задоволення. У залежності від домінування мотивів можна виокремити дві категорії осіб, які перевищили межі необхідної оборони:

а) особа, яка перевищила межі необхідної оборони в результаті соціально активної поведінки (соціаль­но активна форма поведінки цих осіб полягає не тільки в дотриманні правових вимог, але й в реалізації і захисті прав, свобод і законних інтересів суспільства і держави, проте, з перевищенням меж необхідної оборони);

б) особа, яка перевищила межі необхідної оборони у поєднанні зі схильністю до протиправної поведінки [8].

При розгляді ситуації „посягання-захист”, яка зовні характеризується тим, що особа, яка обороняється, при відбитті суспільно небезпечного посягання, об’єктивно вийшла за межі необхідної оборони, при цьому заподіяла особі, яка вчинила напад, тяжку шкоду, яка явно не відповідає характеру і ступеню суспільно небезпечного посягання. Необхідно визнати, що при такій ситуації, незважаючи на суспільно корисну мету захисних дій і соціально схвальний мотив поведінки, особа, яка обороняється, перевищила допустимі межі оборони. Водночас, внутрішня сторона поведінки того, хто обороняється, характеризується афектом страху, який виник.

Страх впливає на формування захисної реакції громадян. Криміногенний вплив страху виражається на кількох рівнях. На загальносоціальному рівні страх перед злочинністю погіршує якість життя, примушує громадян

використовувати захисні засоби [18]. На індивідуальному рівні страх стати жертвою злочину впливає на психіку і моральні оцінки особи, дестабілізує психічний стан суб’єкта, підштовхує його на необмірковані, афектні вчинки, знижує межі самоконтролю і підвищує імпульсивність реакцій. Страх, в залежності від особливостей психіки суб’єкта, в стані знизити захисні можливості особи в криміногенній ситуації.

Афект страху – це реакція самозахисту. Він викликається небезпекою посягання, яка сприймається як загроза найбільш важливим благам. Афект страху пов’язаний з безумовним оборонним рефлексом. Дії, які вчиняються в цьому стані, носять оборонний характер і спрямовані на відвернення небезпеки, тобто на захист. Афект страху викликається усвідомленням посягання або будь-якого іншого небезпечного для найбільш важливих благ діяння. Він виникає як реакція на небезпеку, приводить в дію інстинкт самозахисту та має оборонний характер. Усвідомлення посягання, яке є приводом для виникнення афекту страху, небезпечне для найбільш важливих прав і свобод – питання конкретного факту. Воно може відповідати дійсній небезпечності посягання. Разом з тим, враховуючи об’єктивні та суб’єктивні факти, той, хто обороняється, може допустити помилку в оцінці характеру і ступені небезпечності посягання, перебільшуючи їх. Якщо той, хто обороняється, перевищив небезпечність, що обумовило виникнення афекту страху і, внаслідок цього об’єктивне перевищення меж необхідної оборони, тоді це не має правової оцінки оборони, оскільки її ексцес – умисна дія. Використання тим, хто обороняється, сили в стані такого афекту є невинним, адже він не усвідомлював і не міг усвідомлювати ні реальну небезпечність посягання, ні суспільно небезпечний характер своїх дій [9].

 

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.