Співрозмірність меж необхідної оборони

Ознака, яка характеризує межі необхідної оборони називається співрозмірність меж необхідної оборони, ці межі хоча чітко і не названі в законі, проте висновок про них можна зробити, аналізуючи ч. 1 і ч. 3 ст. 36. Так, відповідно до ч. 1 ст. 36 КК заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, а з ч. 3 випливає, що заподіяна тому, хто посягає, тяжка шкода (смерть або тяжкі тілесні ушкодження) повинна відповідати двом взаємопов'язаним обставинам:

а) небезпечності посягання;

б) обстановці захисту.

Таким чином, заподіяння тому, хто посягає, смерті або нанесення йому тяжкого тілесного ушкодження визнається співрозмірним, при умові, якщо така тяжка шкода відповідала небезпечності посягання і обстановці захисту [5]. Небезпека посягання визначається:

а) цінністю блага, що охороняється законом, на яке спрямоване посягання (життя, здоров'я, власність, суспільний порядок);

б) реальною загрозою заподіяння шкоди цьому благу з боку того, хто посягає.

Безперечно, вагомішу суспільну небезпечність являють собою посягання на життя, здоров'я, свободу, честь і гідність людини, недоторканність її власності і житла. Порівняно менш небезпечними є посягання на громадянський порядок, недоторканність державних кордонів тощо.
Вирішальним є саме ступінь небезпечності посягання, що й визначає межі допустимої шкоди при необхідній обороні, де існує пряма залежність – чим небезпечніше посягання, тим більші межі допустимої шкоди. Очевидно, що заподіяння тяжкої шкоди тому, хто посягає, співрозмірне лише з посяганнями, що становлять велику суспільну небезпечність (наприклад, при захисті життя, здоров'я, власності тощо) [30].
12

Заподіяна тому, хто посягає, шкода повинна бути співрозмірною не тільки з небезпечністю посягання, але й з обстановкою захисту.
Обстановка захисту визначається реальними можливостями і засобами того, хто захищається, для відвернення чи припинення посягання. Характер такої обстановки залежить від реального співвідношення сил, можливостей і засобів особи, яка захищається, і особи, яка посягає [6].

Увага акцентується на тому, що дослідження правозастосовчої практики і суспільної думки показали значні ускладнення у встановленні меж необхідної оборони. Під часовими межами необхідної оборони розуміються межі здійснення захисту, що визначаються наявністю реальної небезпеки заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам, якщо той, хто обороняється, за даної ситуації обґрунтовано вважає, що напад лише припинений і може відновитися у будь–який момент, з огляду на закон право необхідної оборони не припиняється. Інтенсивна межа необхідної оборони визначається через характеристику та зіставлення визначеної відповідності дій того, хто обороняється, й ознак характеру і ступеня суспільної небезпеки посягання [10].

З метою вирішення питання про застосування необхідної оборони працівниками міліції можна привести положення Закону України “Про міліцію”, які регламентують застосування заходів фізичного впливу, спеціальних засобів і вогнепальної зброї, у відповідність до Кримінального Кодексу України шляхом внесення до нього ряду змін: 1. Ст.13 Закону України “Про міліцію” викласти у такій редакції: “Працівники міліції мають право застосовувати заходи фізичного впливу, в тому числі прийоми рукопашного бою, для припинення правопорушень, подолання протидії законним вимогам міліції, відповідно до положень кримінального законодавства про необхідну оборону”; 2. Доповнити ст.15 Закону України “Про міліцію” таким положенням: “Працівники міліції мають право застосовувати вогнепальну зброю під час захисту особи, прав і свобод громадян, охоронюваних законом

прав та інтересів суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань, керуючись при цьому положеннями кримінального законодавства України про необхідну оборону” [16].

Поиск по сайту: