Особливості інженерно-геологічних вишукувань при виборі майданчиків ТЕС і АЕС

При виборі майданчиків ТЕС і АЕС необхідно оцінити вплив факторів, які визначають оптимальні умови роботи системи «споруда-ґрунт». Такими факторами є:

1. зміна складу і стану ґрунтів, які забезпечують міцність основ споруд;

2. загальні гідрогеологічні умови території;

3. особливості режиму та хімізму підземних вод.

У ході інженерно-геологічних вишукувань оцінюють будь-які прояви інженерно-геологічних процесів і дають їх прогноз.

У зв'язку з великими навантаженнями від технологічного обладнання основи повинні бути вивчені особливо ретельно для правильного вибору фундаментів. У теплоенергетичному будівництві ТЕС широко застосовують пальові основи різних типів: палі-оболонки, буронабивні палі тощо.

Дуже важливе значення має детальне вивчення гідрогеологічних умов і прогноз їх зміни при експлуатації. Необхідно оцінювати потенційну стійкість майбутніх фундаментів окремих споруд і майданчика в цілому, виходячи з можливості розвитку фізико-геологічних процесів при підтопленні та необхідності боротьби з ним.

Будівлі реакторів АЕС найчастіше розташовують на сухих і жорстких природних ґрунтових основах, оскільки навантаження від реактора та іншого технологічного устаткування досягають 0,3-0,7 МПа, а вимоги до деформацій є дуже жорсткими. До штучного зміцнення основи вдаються лише в крайньому випадку, коли абсолютно неможливо обрати майданчик з ґрунтом, що має задовільну несучу здатність.

Розміри осідання реактора обмежені небезпекою порушення цілісності комунікацій, і, зокрема, труб з теплоносієм, для охолоджування або захисту реактора. Крім того, нерівномірне осідання може привести до заклинювання регулювальних стрижнів, до утруднення нормального завантаження і розвантаження пального.

Найбільш поширеним типом фундаменту для реакторів АЕС є суцільний фундаменту вигляді:

- монолітної залізобетонної або бетонної плити завтовшки до 3 м, на яку монтується центральна частина будівлі, яка включає реактор, біологічний захист і безпосередньо пов'язані з реактором приміщення і пристрої;

- окремих опорних плит, на яких встановлюються парогенератори і які відокремлені від підреакторної плити швами осідання та заглиблені менше за неї.

При можливості виникнення нерівномірного осідання щоб уникнути перекосу реактора маси фундаменту і споруди повинні бути розподілені таким чином, що відстань між центром тяжіння реактора і геометричним центром плити була мінімальною.

Тема 6. ЛІНІЙНІ СПОРУДИ.

Питання.

Дороги

Магістральні трубопроводи

Лінії електропередачі

До лінійних споруд належать дороги, магістральні трубопроводи та лінії електропередач. Особливістю лінійних споруд є специфіка будівельних робіт, пов'язана з дуже великою протяжністю будівельного майданчика, вузьким рухомим фронтом робіт і складними інженерно-геологічними умовами траси (численні водні перешкоди, болота, яри, зсувні й косогорі ділянки тощо).

Дороги

Дороги– це сухопутні транспортні магістралі, які зв'язують міста і селища, забезпечують під'їзди до промислових підприємств, залізничних вузлів, аеропортів, річкових і морських портів. У межах населених пунктів дороги називають вулицями.

Дороги за характером транспортних засобів, які по них пересуваються, бувають: безрейковими - автомобільними, велосипедними і пішохідними та рейковими - залізничними.

І. Автомобільні дорогиналежать до складних споруд, які забезпечують рух важкого транспорту з великими швидкостями в будь-яку пору року.

За своїм адміністративно-господарським призначенням автомобільні дороги поділяють на загальнодержавні, обласні, районні, місцеві та внутрішньогосподарські.

Залежно від ступеня технічної досконалості, інтенсивності та швидкості руху автомобільні дороги поділяють на п'ять категорій:

Дороги І та II категорій з капітальним покриттям мають особливе економічне й загальнодержавне значення.

До ІІІ категорії відносять дороги з полегшеним удосконаленим покриттям; це дороги державного значення та основні дороги обласного значення.

До IV категорії відносять дороги з твердим покриттям, але не завжди удосконаленим (булижник, гравій), обласного, районного та місцевого значення, а також під'їзні шляхи до промислових підприємств.

До V категорії відносять профільовані дороги, які не мають твердого покриття; це дороги місцевого значення. По ним, крім автомобілів, здійснюється рух тракторів, сільськогосподарських машин, гужового транспорту.

У плані кожна дорога являє собою сполучення прямолінійних і криволінійних ділянок. Вибір конфігурації траси визначається умовами місцевості, по якій проходить дана ділянка.

Поперечний профіль автомобільної дороги й елементи її конструкції наведено на рис. 6.1.

Рис. 6.1. Поперечний профіль автомобільної дороги:

а – земляне полотно; b – проїжджа частина; c – узбіччя; d – кювет; е – обріз;

L – смуга відводу.

Для будівництва будь-якої дороги виділяється смуга відводу. Основою дороги є земляне полотно, конструкція якого залежить від рельєфу місцевості, властивостей ґрунтів, гідрогеологічних та інших умов.

На рівних ділянках траси земляне полотно повторює природну поверхню землі, підносячись над нею для забезпечення стоку поверхневих вод. Для вирівнювання профілю дороги на пересіченій місцевості земляне полотно розміщують на насипах вище за поверхню землі або у виїмках нижче цієї поверхні.

Крутизна укосів насипів і виїмок залежить від властивостей ґрунтів, які складають насип і виїмку.

На ділянках дороги, де геологічна будова є специфічною і є ймовірність розвитку таких фізико-геологічних процесів, як осипи, обвали, зсуви, селі, лавини, карстові явища, земляне полотно зводять у вигляді складної конструкції, враховуючи особливості кожного конкретного випадку.

При проведенні дороги на дуже крутому схилі або на обриві, коли укіс насипу більш пологий ніж природний схил і тому не має необхідного упору, виникає необхідність у спорудженні підпірних стінок (рис. 6.3 – 6.4.).

Дуже важливим є захист земляного полотна від зволоження поверхневими і ґрунтовими водами, бо його перезволоження призводить до розм'якшення ґрунту, зниження несучої здатності та втрати стійкості. Система дорожнього водовідводу обирається залежно від кількості води, що надходить.

Поверхневі води відводяться лотками, нагірними каналами, захисними бермами, фільтрувальними насипами і трубами, які влаштовують під земляним полотном. Поза межею міста ці та інші водовідвідні споруди влаштовують відкритими. У міських умовах зливостоки прокладають під проїжджою частиною вулиці (рис. 6.5).

Рис. 6.3. Насип на косогорі, що підтримується підпірною стінкою.

Рис. 6.4. Схеми підпірних стінок:

Поиск по сайту: