Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

Сторони в цивільному процесі, їх права. Треті особи. Представники сторін і третіх осіб

План

1. Пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників.

2. Показання свідків.

3. Письмові докази. Види письмових доказів.

4. Речові докази. Види речових доказів. Звуко- і відеозапис як засіб доказування.

5. Висновок експерта. Порядок призначення експертизи.

6. Види експертиз у цивільному процесі.

 

 

Сторони в цивільному процесі, їх права. Треті особи. Представники сторін і третіх осіб.

У справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сто­рони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

У справах наказного та окремого провадження особами, які беруть участь у справі, є заявники, інші заінтересовані особи, їхні представники.

У справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати до­кази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які бе­руть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопо­тання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допо­могою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та по­давати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи не­повноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуаль­ними правами, встановленими законом.

Особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази або повідо­мити про них суд до або під час попереднього судового засідання.

 

n: justify;">Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Здатність мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої осо­би, заявника, заінтересованої особи (цивільна процесуальна правоздатність) ма­ють усі фізичні та юридичні особи.

Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи.

Неповнолітні особи віком від 14 до 18 років, а також особи, цивільна дієздат­ність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залу­чити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена.

У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набу­ває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому ЦПК України, надано повну цивільну дієздатність.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відпо­відачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава.

Сторони мають рівні процесуальні права та обов'язки. Позивач має право про­тягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільши­ти або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, а відповідач має право визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов.

Сторони можуть укласти мирову угоду на будь-якій стадії цивільного процесу.

Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в ци­вільному процесі самостійно.

Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна спів­участь) допускається, якщо:

предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів;

права та обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави;

предметом спору є однорідні права та обов'язки.

Співучасники можуть доручити вести справу одному зі співучасників, якщо він має повну цивільну процесуальну дієздатність.

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу осо­бу як співвідповідача. У разі відсутності згоди на це позивача суд залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Після заміни відповідача або залучення до участі у справі співвідповідача справа за клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгля­дається спочатку.

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права та обов'язки позивача.

Після вступу в справу третьої особи, яка заявила самостійні вимоги щодо предмета спору, справа за клопотанням цієї особи розглядається спочатку.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення в справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Вступ у справу третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предме­та спору, не тягне за собою розгляду справи спочатку.

Сторона, в якої за рішенням суду виникне право заявити вимогу до третьої особи або до якої у такому випадку може заявити вимогу сама третя особа, зобов'язана повідомити суд про цю третю особу.

У заяві про залучення третьої особи повинні бути зазначені ім'я (найменуван­ня) третьої особи, місце її проживання (перебування) або місцезнаходження та підстави, з яких вона має бути залучена до участі у справі.

Суд повідомляє третю особу про справу, направляє їй копію заяви про залу­чення третьої особи і роз'яснює її право заявити про свою участь у справі. Копія заяви надсилається особам, які беруть участь у справі. Якщо від третьої особи не надійшло повідомлення про згоду на участь у справі, справа розгля­дається без неї.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, може са­ма звернутися з заявою про свою участь у справі.

Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допу­ску третьої особи до участі у справі, це питання вирішується судом залежно від обставин справи.

З питання залучення або допуску до участі у справі третьої особи суд постанов­ляє ухвалу..

У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредито­ра чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відноси­нах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.

Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку він замінив.

Сторона, третя особа, особа, яка відповідно до закону захищає права, свободи чи інтереси інших осіб, а також заявники та інші заінтересовані особи у справах окремого провадження (крім справ про усиновлення) можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника.

Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі пред­ставника.

Юридичних осіб представляють їхні органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або їх представники.

Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компе­тенції через свого представника.

Права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до чотирнадцяти років, а та­кож недієздатних фізичних осіб захищають у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом.

Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб віком від 14 до 18 років, а також осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд мо­же залучити до участі в таких справах неповнолітню особу чи особу, цивільна дієздатність якої обмежена.

Права, свободи та інтереси особи, яка визнана безвісно відсутньою, захищає опікун, призначений для опіки над її майном.

Права, свободи та інтереси спадкоємців особи, яка померла або оголошена померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, захищає виконавець заповіту або інша особа, яка вживає заходів щодо охорони спадкового майна.

Законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам.

Представником у суді може бути адвокат або інша особа, яка досягла 18 років, має цивільну процесуальну дієздатність і належно посвідчені повноваження на здійснення представництва в суді, за винятком осіб, визначених у відповідних положеннях ЦПК України.

Одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні.

Не можуть бути представниками в суді особи, які діють у цьому процесі як се­кретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок.

Судді, слідчі, прокурори не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники.

Повноваження представників сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, мають бути посвідчені такими документами:

довіреністю фізичної особи;

довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують службове становище і повноваження її керівника;

свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опіку­ном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.

Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадо­вою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом посадової особи, уповноваженої на це законом, статутом або положенням, з прикладенням печат­ки юридичної особи.

Повноваження адвоката як представника можуть також посвідчуватись орде­ром, який виданий відповідним адвокатським об'єднанням, або договором.

Фізична особа може надати повноваження представникові за усною заявою, яка заноситься до журналу судового засідання.

У разі відсутності у сторони чи третьої особи, визнаної недієздатною або об­меженою у цивільній дієздатності, законного представника суд за поданням ор­гану опіки та піклування ухвалою призначає опікуна або піклувальника і залучає їх до участі у справі як законних представників.

Якщо при розгляді справи буде встановлено, що малолітня чи неповнолітня особа, позбавлена батьківського піклування, не має законного представника, суд ухвалою встановлює над нею відповідно опіку чи піклування за поданням органу опіки та піклування, призначає опікуна або піклувальника та залучає їх до участі у справі як законних представників.

У разі якщо законний представник не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд за поданням органу опіки та піклування замінює за­конного представника.

Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, може вчиня­ти від імені особи, яку він представляє, усі процесуальні дії, що їх має право вчи­няти ця особа.

Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності.

Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або ус­ної заяви, зробленої у судовому засіданні.

У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про за­хист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому ЦПК України та іншими законами, і може здійснюва­ти представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути за­лучені судом до участі у справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

Органи та інші особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб або дер­жавних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права та обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Відмова таких осіб від поданої ними заяви або зміна вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги у первісному обсязі.

Якщо особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в інтересах якої по­дана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Прокурор, який не брав участі у справі, з метою вирішення питання про на­явність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги, заяви про перегляд рішення у зв'язку з винятковими або нововиявленими обставинами, має право знайомитися з матеріалами справи в суді.

 

Показання свідків
це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини (ст. 63 ЦПК). Свідком є особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (ст. 50 ЦПК). Для правильного визначення свідка слід виходити з того, що свідок – як правило незацікавлена особа, здатна за своїм фізичним і психічним розвитком правильно сприймати, зберігати відомості про факти і давати про них правильні показання, які сприймала безпосередньо або якій стали відомі обставини (факти), що мають значення для справи. Процесуальна правосуб’єктність свідка не залежить від наявності в нього дієздатності. Ними можуть бути малолітні й неповнолітні, якщо не можна обійтися без притягнення їх до участі в процесі у справі, але обов’язково враховується рівень їх розвитку і здатність правильно сприймати дійсність. Проте застосування показань свідків не безмежне. Свідками не можуть бути: 1) недієздатні фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання; 2) особи, які за законом зобов’язані зберігати в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим чи професійним становищем, - про такі відомості; 3) священнослужителі - про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; 4) професійні судді, народні засідателі та присяжні – про обставини обговорення у нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення рішення чи вироку; 5) особи, які мають дипломатичний імунітет, не можуть бути допитані як свідки без їхньої згоди, а представники дипломатичних представництв - без згоди дипломатичного представника (ст. 51 ЦПК). Законом передбачена таємниця вкладів у банку, здійснення слідчих і нотаріальних дій, лікарська таємниця, лоцманська таємниця. При необхідності одержання певних даних, що перебувають під охороною закону, вони можуть бути витребувані від певних органів за ухвалою суду. Притягнення свідка до участі в процесі можливе за ініціативою сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, і суду. За завідомо неправдиві показання або за відмову від давання показань з непередбачених законом підстав свідок несе кримінальну відповідальність (ст.ст. 384, 385 КК), а за невиконання інших обов’язків - відповідальність, встановлену законом (п.п. 4, 5 ст. 50, ст. 91 ЦПК). Відповідно до ст. 63 Конституції України та ст. 52 ЦПК особа не несе відповідальності за відмову давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Як випливає із роз’яснень Пленуму Верховного Суду України (п. 20 постанови від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування судами норм Конституції України при здійсненні правосуддя”) у випадку коли під час судового засідання суддя не попередить про те, що дані особи мають право відмовитися від дачі показань, то слід визнати, що такі показання зазначених осіб одержані з порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як засобів доказування. У разі ж, коли члени сім’ї чи близькі родичі сторін у справі погодилися давати показання, вони можуть нести відповідальність за завідомо неправдиві показання. При чому особи зобов’язані повідомити суд причини відмови давати показання (п. 2 ст. 52 ЦПК) Перед допитом свідка слід встановити його особу, вік, рід занять, відношення до даної справи і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (п. 3 ст. 180 ЦПК ), а лише потім під розписку попередити його про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань і за відмову давати показання. Свідок перед допитом приводиться до присяги, текст якої він підписує і вона та розписка приєднується до матеріалів справи. Допит свідка розпочинається з пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Свідок дає показання у формі вільного оповідання про все, що йому відомо у справі, далі йому задаються питання особою, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи які беруть участь у справі. Суд має право з’ясовувати суть відповіді на запитання осіб, які беруть участь у справі, а також ставити питання свідку після закінчення його допиту особами які беруть участь у справі (ст. 180 ЦПК). Свідку під час допиту дозволяється користуватися записами лише в тому випадку, якщо його показання пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими даними, які важко зберегти в пам’яті. Ці записи подаються суду та особам, які беруть участь у справі та можуть бути приєднанні до справи ухвалою суду (ст. 181 ЦПК). Допит малолітніх та неповнолітніх свідків має істотні особливості, які визначаються віковим рівнем, їх розумовим розвитком та психологічним станом, який викликається процесуальною формою судового засідання. Допит малолітніх свідків і, за розсудом суду, неповнолітніх свідків проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі. Ці особи мають можливість з дозволу суду задавати свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка. Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз’яснює обов’язок про необхідність дати правдиві показання, не попереджуючи про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги. У виняткових випадках, коли це необхідно для об’єктивного з’ясування обставин справи, на час допиту осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку, із зали судового засідання за ухвалою суду може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий повідомляє її про показання цього свідка і надає можливість задати йому питання. Свідок, який не досяг шістнадцятирічного віку, після закінчення його допиту видаляється із зали судового засідання, крім випадків, коли суд визнав необхідною присутність цього свідка в залі судового засідання(ст. 182 ЦПК).. Крім обов’язку дати показання, свідок наділений певними процесуальними правами. Свідок може давати показання рідною мовою, користуватися послугами перекладача (ст. 7 ЦПК). За ним зберігається його середній заробіток за місцем роботи. Свідкам, які не є робітниками або службовцями за відрив їх від роботи чи звичайних занять виплачується винагорода у встановленому розмірі. Свідкові у встановлених розмірах оплачується також вартість переїзду, добові та витрати по найму житла (ст. 86 ЦПК).
Письмовими доказами
є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи. Письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу. (ст. 64 ЦПК). Письмові докази підтверджують факти змістовим наповненням. В науці письмові докази класифікують за певними критеріями. Залежно від суб’єктів, які склали письмові докази, письмові докази діляться на офіційні і неофіційні. Офіційними є документи, акти, службове листування, яке виходить від державних і громадських органів, неофіційні письмові докази походять від громадян. Таке розмежування зумовлює неоднаковий порядок їх дослідження. Дослідження офіційних документів потребує вияснення наявності повноважень органів і службових осіб, які склали документ, дотримання передбаченого законом порядку складання документів і перевірки істинності викладених в документах відомостей. Дослідження неофіційних документів допускає перевірку істинності відомостей, які містяться в документі, або виявлення суб’єкта. Неофіційні документи мають велике доказове значення для правильного вирішення спору тому, що вони можуть містити позасудове визнання певних фактів. За формою письмові докази поділяються на прості та нотаріально посвідчені, що має значення для вирішення питання про допустимість засобів доказування у цивільно-правових угодах. За засобом і характером формування, вони поділяються на оригінали і копії. Оригіналами є перші примірники. Такий документ має більшу вірогідність, тому що відомості про факт закріплені у ньому безпосередньо особою, яка склала даний документ. При вирішенні справи повинні бути використані в першу чергу письмові документі в оригіналі. Якщо подана копія, суд може витребувати оригінал. Письмові докази подаються сторонами й іншими особами, які беруть участь у справі (ст.ст. 60, 131 ЦПК), а також за їх клопотанням перед судом витребовуються від організацій і громадян (ст. 137 ЦПК) в оригіналі і копіях. при поданні копій письмових доказів суд може за необхідності вимагати подання оригіналу (ст. 138 ЦПК). Якщо подання письмових доказів до суду утруднено в зв’язку з їх численністю або тим, що тільки частина з них має значення для справи, суд може вимагати подання належно засвідчених витягів з них або оглянути їх на місці (ст. 140 ЦПК), про що складається протокол. Письмові докази або протоколи їх огляду оголошуються в судовому засіданні та надаються

для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколу їх огляду. Особами, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставитися питання свідкам, а також експертам, спеціалістам. (ст. 185 ЦПК).
Законом встановлені особливості дослідження письмових доказів, які містять конфіденційну інформацію. Ця таємниця охороняється законом (ст. 56 Конституції України). Тому відповідно до ст.ст. 303, 306 та ст. 186 ЦПК оголошення і дослідження змісту особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений і досліджений у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, які є власниками цих особистих паперів чи їх правонаступники, осіб, між якими відбувалась кореспонденція. У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ст.185 ЦПК).

Для залучення судом належних до справи письмових доказів, особа, яка заявляє клопотання про їх витребування від інших осіб, повинна зазначити у заяві: який письмовий доказ вимагається, підстави, з яких вона вважає, що письмовий доказ має інша особа, і обставини, які може підтвердити цей доказ (п. 2 ст. 137 ЦПК).
Письмові докази або протокол їх огляду, складені в порядку, передбаченому ст.ст. 132, 133, 140 ЦПК, оголошуються в судовому засіданні та пред’являються для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам і свідкам. Особи, які беруть участь у справі, можуть дати свої пояснення з приводу цих доказів або протоколів (ст. 186 ЦПК).
Суд може повернути оригінали письмових доказів до набрання рішенням суду законної сили за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (ст. 138 ЦПК).

Речові докази

Дії людей, а також події, встановленням яких займається суд в процесі судового доказування, завжди відбуваються в певній обстановці, ситуації, у взаємозв'язку та взаємодії з іншими об'єктами, речами. Ці дії можуть про себе інформацію (фактичні дані) як у свідомості людей, так і на об'єктах навколишньої обстановки шляхом безпосереднього впливу на властивості, зовнішній вигляд, розташування цих об'єктів. Відсутність дії, тобто бездіяльність також може спричинити зміни в предметах, що нас оточують, наприклад, псування речі. Відсутність змін в обстановці, у предметах, в свою чергу, може свідчити про бездіяльність з боку людей чи подій.

У випадку коли суд отримує відомості про факти шляхом зняття інформації з "німих свідків", тобто з речей, що містять сліди, відбитки дій, подій, бездіяльності, доказування відбувається за допомогою речових доказів. Речі стають носіями доказової інформації в силу того, що вони відображають різноманітні зв'язки між явищами: зв'язки причин та наслідків, часові, просторові, умов і обумовленості. Речові докази відрізняються від письмових доказів. У документі, що є речовим доказом, інформація міститься у вигляді матеріальних ознак, таких, що наочно сприймаються (наприклад, документ із слідами підчистки). У документі, що є письмовим доказом, ця інформація передається за допомогою знаків (цифр, літер тощо).

Речові докази також ще називають "реальними", безпосередніми доказами. В цих визначеннях знаходить відображення процес формування речових доказів, що полягає у впливі на зовнішній вигляд, структуру, властивості речей. Речовими доказами є різні предмети, що своїми властивостями, зовнішнім виглядом, змінами, місцем знаходження, належністю чи іншими ознаками можуть підтвердити чи спростувати існування обставин, що мають істотне значення для правильного вирішення справи. Зміст речових доказів становлять відомості про факти-дії, факти-стани, факти-бездіяльність, які суд сприймає безпосередньо візуальним шляхом або за допомогою експертів, які розкривають зміст речових доказів.

Отже, речовими доказами є предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи. Доказами можуть бути лише ті предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення для справи, тобто можуть бути предметом доказування.

Речові докази мають доказову цінність в таких випадках: а) якщо є доказами як об'єкти безпосереднього судового пізнання; б) якщо вони мають значення доказового факту; в) якщо вони є об'єктами експертного дослідження.

Розрізняють первісні та похідні речові докази. Первісні речові докази піддаються відтворенню, тобто перенесенню і фіксації їх на іншому матеріальному предметі, що має здатність зберігати та відтворювати за необхідності первісний речовий доказ. Похідні речові докази можуть бути використані в судовому процесі у тих випадках, коли слід, відбиток якої-небудь події, дії, бездіяльності за своїм характером недовговічний і отже, згодом може зникнути.

Речові докази подаються особами, які беруть участь у справі. Якщо вони не можуть самостійно одержати необхідний речовий доказ, вони вправі звернутися до суду із клопотанням про витребування цього доказу. У клопотанні повинна бути описана річ, зазначені причини, що перешкоджають самостійному її одержанню, і підстави, з яких особа вважає, що річ перебуває в цієї особи або організації.

За неможливості доставлення речових доказів до суду через їх громіздкість або з інших причин закон дозволяє використання фотографій і відеозаписів речей. Суд також має право зробити огляд речових доказів на місці. Так, відповідно до ст. 140 ЦПК речові та письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Речовими доказами є також магнітні, електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну інформацію про обставини, що мають значення для справи. Аудіо - і відеозапис належать до речових доказів тому, що інформація в них зберігається на матеріальному об'єкті неживої природи в стані, що не розвивається. Аудіовізуальною інформацією є зорова інформація, що супроводжується звуком; зорова інформація без звукового супроводження; звукова інформація.

Носії аудіовізуальної інформації специфічні. Ними може бути не будь-який матеріальний об'єкт, а спеціально виготовлений матеріал (диск, плівка). Інформація на носій передається за допомогою існуючих технічних засобів, а не від безпосереднього впливу на матеріал джерела відомостей про факт.

Дослідження відео - і звукозаписів у судовому засіданні починається з такої процесуальної дії, як відтворення їхнього змісту. Відповідно до ст. 188 ЦПК відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису проводяться в судовому засіданні або в іншому приміщенні, спеціально підготовленому для цього, з відображенням у журналі судового засідання особливостей оголошуваних матеріалів і зазначенням часу демонстрації. Після цього суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі. У разі потреби відтворення звукозапису і демонстрація відеозапису можуть бути повторені повністю або у певній частині.

При відтворенні звукозапису, демонстрації відеозапису, які мають приватний характер, а також при їх дослідженні застосовуються правила ЦПК про оголошення і дослідження змісту особистого листування і телеграфних повідомлень. З метою з'ясування відомостей, що містяться у матеріалах звуко - і відеозапису, а також у зв'язку з надходженням заяви про їх фальсифікацію судом може бути залучено спеціаліста або призначено експертизу.

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.