Помощничек
Главная | Обратная связь


Археология
Архитектура
Астрономия
Аудит
Биология
Ботаника
Бухгалтерский учёт
Войное дело
Генетика
География
Геология
Дизайн
Искусство
История
Кино
Кулинария
Культура
Литература
Математика
Медицина
Металлургия
Мифология
Музыка
Психология
Религия
Спорт
Строительство
Техника
Транспорт
Туризм
Усадьба
Физика
Фотография
Химия
Экология
Электричество
Электроника
Энергетика

За що я люблю Україну: історія підслухана у потязі

Реферат на тему

“За що я люблю Україну”

 

 

Виконав:

Ст. гр. ІМ-15-1

Шпарман Максим

Перевірив:

Магрицька І. В.

 

м. Івано-Франківськ

2015 р.

За що Я люблю Україну

Минуле... Це загадкова і таємнича книга, яка, ніби казку, розповідає про героїчну минувшину нашого народу, про красу України, її велич і неповторність.

Величезні дикі степи, бурхливі води річок, квітучі вишневі сади, убогі хатини – в уяві постає стародавнє українське село. Малеча у вишитих сорочках бавиться на подвір’ї. Виснажена жінка-мати порається по господарству. Лунає дзвінкий дитячий сміх, що шелестом листя зникає у давнині. Повільно гортаються сторінки книги Минулого. Ось перед нами з’явився князь на величному троні. Можливо, це Олег чи Ігор, а може, Володимир чи Ярослав. Усі вони стали видатними постатями Київської Русі.

А тепер ми мандруємо стародавнім Києвом. Славнозвісні Золоті ворота, Софійський собор, Володимирська церква. Усі ці дорогі кожному українцю споруди з’явилися завдяки володарям Русі, які ще й налагоджували стосунки з іншими державами для того, щоб зміцнити Київську Русь.

Та ось починається новий розділ книги під назвою „Козацтво”. В уяві відразу ж виринає Запорозька Січ. Могутня і нездоланна, яка буде існувати попри всі негоди, яка даруватиме нам нових захисників прав українців, буде дбати про розквіт української державності та культури.

Дужий чоловік на вороному коні з шаблею в руках скаче назустріч вітру. Це вільна людина – козак. Мабуть, він поспішає на Січ. Кошовий Сірко вже чекає його. Треба ж вирушати у похід, щоб врятувати матінку-Україну з монгольського полону, щоб перемогти жорстокого ворога, відстояти честь Батьківщини.

Слава козацька звучить в рядках вірша:

Козаче серце, як та пташка,
До неба рветься у політ,
А то замре собі тихенько,
В житті за все воно болить.
Тривожно б’ється кожну мить,
Ніщо його не зможе зупинить,
Хіба той ворог, що в степу
Чека на нього в байраку.
В давні часи, коли боролись,
Ординець в серце вцілив козаку:
Закалаталося востаннє, зупинилось –
Укоротилось віку юнаку.
Червоним маком на траві
Козача кров цвіла невпинно,
Загинув той козак безвинно,
Служив же вірно булаві.
Китайкою накрили очі,
В степу ховали опівночі,
Насипали важку могилу,
І не затужить над ним мила.

У книзі Минулого нашої Батьківщини було ще багато трагічних сторінок. Голодомор… Велика Вітчизняна війна… Аварія на Чорнобильській ЧАЕС… Незважаючи на те, скільки сліз і горя витримала Україна, ми завжди повинні пам’ятати ці події і вшановувати пам’ять тих, хто боровся за незалежність, віддаючи за це власне життя.

Як колись Нестор Літописець писав „Повість минулих літ”, так і тепер ми можемо продовжити книгу Минулого, додавши сторінки Майбутнього, яке, як я сподіваюсь, буде щасливим і безхмарним.

Нам з вами жити в Україні, яка є для нас рідною домівкою, адже для кожного рідна домівка – це край дитинства і зустрічей з навколишнім світом. Бо саме у рідній стороні кожен з нас стрічав ранки і проводжав сонце за небокрай, кожен з нас блукав стежками, шукаючи чогось незвичайного та особливого, кожен з нас мріяв стати дорослою людиною і мандрувати світом. Можливо тоді це були мрії, але в наш час багато людей змінює Україну на закордон, нехтуючи Батьківщиною. Хоча нерідко можна зустріти людей, які нізащо не забудуть свою землю, бо вона назавжди маленькою частинкою тепла залишиться у їхньому серці.

Так складається в житті, що дехто з українців виїжджає за кордон - де краще жити. Вони висловлюють багато аргументів щодо життя за кордоном: це і клімат, і комфортне житло, і зустріч з новими людьми, можливість подорожувати та відпочивати, але далі в них не лишається слів. Іноді вони замислюються і несміливо констатують, що їм буває сумно і самотньо, адже іноземці зайняті своїми справами, але вони не надто хочуть повертатися на Батьківщину.

Та я впевнений, що скоро вони змінять думку, бо рідний дім завжди дарує нам тепло, українські традиції, звичаї, свята, а милозвучна українська мова нагадує першу материнську колискову. Мені не хотілося б ображати іноземців, але я хотів б, щоб наші співвітчизники, які покинули країну, повірили, що Україна найкраща вже тим, що в ній живуть справжні люди-борці, люди-захисники своєї держави. Кожен українець повинен бути вдячний Україні за те, що народився саме тут і зробити свій внесок у розвиток міцної держави з почуттям відповідальності за свою Вітчизну, де ти сказав слово „мама”, зробив перші кроки, здобув освіту, збагнув світ і навчився любити прекрасне.

Наш рідний дім нагадує нам про безтурботні часи, про маму і тата, про друзів, які завжди були поруч, і я вважаю, що заради цього варто повертатися, щоб знову відчути ту атмосферу любові і тепла, щоб знову стати потрібною людиною, яку хтось чекає. Навіть птахи, звідки б вони не летіли, завжди повертаються до гнізда, де вперше були оточені турботою, з якого стали на крило і відчули свободу польоту. Зараз часто можна чути по телебаченню і читати у виданнях, що за кордоном життя краще ніж в Україні. Чому вам іноді хочеться покинути Батьківщину, проміняти її? Можливо від розпачу та зневіри. А ви коли-небудь замислювалися чому ви живете саме в славній Україні? Чому вас називають українець чи українка? Мабуть тому, що наша Батьківщина сама обрала собі таких розумних і працьовитих мешканців, які б могли врятувати її з тяжкого становища.

Отже, ми потрібні нашій Україні, ми завжди повинні пам’ятати її історію та культуру, ми повинні берегти звичаї і традиції, плекаючи надію, що завтра буде кращим.

В майбутньому я хочу стати борцем за справедливість, якої у нашій країні, на жаль, не вистачає. Я буду працювати над тим, щоб лише справедливі люди чинили правосуддя і керували нашою країною. Я мрію, щоб Україна була щасливою і розвиненою державою, а ми будемо допомагати їй у цьому. Ми потрібні своїй Україні!

Ми станемо муром за нашу країну,
Боротися будем за злагоду й мир,
Збудуємо разом державу-Вкраїну,
Зупинем навіки усобиці вир.
Збудуємо долю вдалу, щасливу,
Забудем про горе і біди свої,
Зламаєм політиків тисячну силу,
Ми вірим в країну, ми любим її.
З Вкраїною в серці ми будемо жити,
З Вкраїною в серці ми вийдемо в бій.
Свою Україну ми будем любити,
Ми вірим в країну, ми віримо їй.

Саме за це я люблю свою Україну.

 

За що я люблю Україну: історія підслухана у потязі

Січень 24, 2015 06:20
Складні часи почали відкривати справжні обличчя людей, малих та старих. Хтось, проявив себе, як справжній Патріот, інший став на бік сильної агресивної держави, мовляв: “лише чужа країна може навести лад у нас вдома”. Та є й такі, хто досі не визначився з тим, кому віддати своє серце чи шлунок.

Цю історію я почула в потязі і вирішила розповісти її Патріотам України. Віддаючи провідникові квиток на потяг: Знам’янка – Львів, я звернула увагу на одну жінку. Вона розповідала про свого маленького сина Тарасика, який цієї осені пішов до 5-го класу.

Хтось може подумати, що цікавого в тому, що Тарасик, як і тисячі інших дітей в Україні, почувши перший дзвоник, сів за свою парту, дістав зошити і підручники? Можливо, він нічим й не відрізняється від своїх однолітків. Проте, коли у Тарасика почався перший урок, вчителька замість того, щоб спитати звичне: як діти провели літо, запитала зовсім інше: “За що ви любите Україну”?

І саме це питання привернуло мою увагу до розповіді незнайомої жінки. Адже, як не дивно воно розхвилювало не лише Тарасика, але й його маму.

Виявилося, що в малюка до тієї миті ніхто ніколи не питав, за що він любить Батьківщину. Й хлопчик коли, вчителька попросила вийти до дошки, не зміг відповісти на питання, яке на сьогодні здається дуже простим для мільйонів українців… і ще однієї дівчинки, яка була сусідкою Тарасика по парті. Вона підняла руку, яка була перев’язана жовто-блакитною стрічкою й звернулась до вчительки:

“- Можна, я відповім? – І вийшовши до дошки, заговорила. – Я люблю свою Батьківщину, бо тут народилася, тут живуть мої батьки, рідні та друзі. Це земля моїх пращурів. Україна – мій дім. Я багато подорожувала з батьками, але в жодній країні, я не бачила таких прекрасних гір, такого моря, не дихала таким повітрям. І хоча, багато, хто мабуть скаже, що у світі є безліч красивих й більш мальовничих місць ніж в Україні та я ніколи не погоджуся з цим.

Бо для мене, моя країна є найкращою. Й навіть зараз, коли ми переживаємо дуже важкі часи, я вірю в те, що наша держава, котра завжди славилася своїм незламним духом, знову переможе і стане ще сильнішою та могутнішою, бо ми захищаємо свою землю, свою державу. Ми країна великих Героїв! Ми щодня із зброєю в руках захищаємо своє право на свободу. Ми щодня ділимося тим, що маємо з тими людьми, кому потрібна наша допомога. Ми щодня підтримуємо один одного в цей нелегкий час молитвою, словом, дією.

Я вважаю, що поки в нашій країні живуть ті, хто так сильно любить свою Батьківщину, ми зможемо здолати, перемогти це страшне горе й спробувати навчитися жити з тим величезним болем у серці, болем, від зради того народу, котрий колись був для нас найближчим серед усіх інших.»– Сказала дівчинка і повернулася до своєї парти, де сидів Тарасик, якому стало дуже соромно за те, що він живучи в Україні так і не зміг відповісти на таке просте питання, як: «За що я люблю Україну»?”

Я дослухала її розповідь до самісінького кінця і почула від неї найголовніше: вона відчувала провину перед дитиною за те, що виховуючи Тарасика не прищепила йому з перших років життя відчуття любові, поваги та патріотизму до власної неньки!

А точніше не змогла пояснити дитині, що скоріш за все вона і так інтуїтивно відчувала, але мала за невисловлене, може дещо недоосмисленим. Якщо б Тарасику було байдуже навряд чи він жалівся-питався у матусі. Адже на першому уроці, тим більше за вчительській експромт двійку (чи як там зараз?) не ставлять.

Підслуховувала в потязі Інна Орлова

Джерело: http://patrioty.org.ua/za-shho-ya-lyublyu-ukrayinu-istoriya-pidsluhana-u-potyazi/

 

 

 




Поиск по сайту:

©2015-2020 studopedya.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.