Хадж, обрядовість та умови виконання

Загальна характеристика паломництва в Ісламі

Паломництво (араб, ал-хадж) — відвідини "святих місць", у першу чергу Мекки, де треба кілька разів обійти навколо старовинної святині — Кааби . Вважається, що його має здійснити кожен повнолітній мусульманин за наявності фізичних і матеріальних можливостей. Тому, хто не може з тих чи інших причин здійснити хадж самостійно дозволяється відправити замість себе "заступника".За переказом, початок паломництву поклав ще Пророк Мухаммад, який здійснив його в роки війни з Меккою. Після того як місто потрапило в його руки, а храм був очищений від язичницьких божків, у 632 р., останньому в його бурхливому житті, Мухаммад офіційно очолив цю церемонію.

Власне те, що завжди розуміють європейці під паломництвом, в ісламі вважається умра – мале паломництво, яке проходить за скороченою програмою й удовільно обраний час. Підчас умри здійснюється таваф — обхід навколо Кааби, розташованої в дворі величезного храмового комплексу - Священної Мечеті (араб. аль-Масждидаль-Харам). Кааба (араб, аль- Кааба) — це споруда висотою 15 м з основою 12 ∙ 10 м із сірого каменю на невисокому (0,25 м) мармуровому фундаменті, покрита чорною або білою парчевою тканиною. Задовго до появи Пророка Мухаммада вона відігравала роль племінного святилища. У східному куті Кааби на висоті приблизно 1,5 м. у спеціальній ніші вміщений знаменитий Чорний Камінь, імовірно, метеоритного або вулканічного походження. Нині Чорний Камінь складається з кількох шматків, з’єднаних срібним дротом. Розповідають, що колись він був яхонтом, посланим на землю Аллахом, але почорнів від людських гріхів. У середині Кааби (двері розташовані на висоті 2 м) при миготінні масляних ламп можна роздивитися три дерев’яних стовпи, що підтримують покрівлю, і сувій Корану, що немов висить у повітрі, — настільки важко побачити його підставку.

Насамперед, прочанин повинен потрапити в людську круговерть у дворі мечеті. Якщо йому не пощастить доторкнутися до Каменя, треба поцілувати свою долоню і виставити її убік цієї святині. Після цього починається семиразовий обхід головного ісламського святилища. От як описує свої враження від цієї круговерті один з російських журналістів: "Людина, яка ввійшла до неї, стає іншою, це відчув кожен, хто побував у ній. Тут твердження, що "всі люди — брати", миттєво втрачає свою банальність і пронизує тебе своєю глибокою істинністю. Мусульмани всього світу зливаються тут в очисну спіраль, що підіймає їх до райської благодаті.

Цей духовний сенс обряду обходження Кааби насправді приховує його давню язичницьку форму — саме так, здійснивши ритуальне жертвопринесення, вшановували своїх ідолів араби до проповіді Мухаммада.Потім прочани п’ють воду зі священного джерела Замзам, водуз нього беруть із собою в спеціальній посудині, завдяки чому в літаках або на теплоходах прочан легко відрізнити від туристів.Після тавафа мусульмани — учасники "малого паломництва" повинні здолати кількасот метрів між пагорбами Сафа і Марва неподалік від Священної Мечеті. Переказ пов’язує ці ритуальні дії зі стражданнями Хаджар і її сина Ісмаїла, коли в пошуках води вона сім разів пробігла між пагорбами. Хаджар (бібл. Агар) була рабинею Ібрагіма, яку його занадто стара для дітонародження дружина Сарра запропонувала йому в наложниці. Коли Хаджар народила сина Ісмаїл а (бібл. Ізмаїл) між двома жінками почалися чвари. На вимогу Сарри їбрагім, який на додачу одержав відповідне одкровення, відвіз матір з немовлям у пустельну Мекканську долину, де не росло жодного дерева, жодної травинки, не було жодного джерела води, і залишив напризволяще. Пошуки води Хаджар виявилися марними. Повернувшись до сина, вона побачила, що той, плачучи, ударив голою ніжкою по сухій землі. І раптом з-під його ніжки забило джерело. З часом на цьому місці виник священний колодязь Замзам. А кочівники-бедуї-ни, що оселилися біля джерела, заснували Мекку.

Хадж, обрядовість та умови виконання

Хадж, у повному розумінні цього слова, триваліший і складніший за описаний ритуал. Здійснюється він з 7 по 13 число спеціально відведеного для цього місяця за арабським календарем (зу-ль-хіджжа) і включає кілька обрядів.Починається хадж з обряду іхрама — при ведення себе в стан ритуальної чистоти. Символом чистоти є одяг прочанина, що складається з двох шматків білої тканини: один обертається навколо стегон, другий накидається на плечі. Прочани повинні поголитися або просто зрізати пасмо волосся. На час паломництва змінюється і покривало Кааби — з чорного на біле (старі покри вала розрізають на шматки і продають прочанам). Після цього відбуваються обряди "малого паломництва": обхід навколо Кааби, пиття води зі священного джерела, біг між двох пагорбів.

Хадж, у повному розумінні цього слова, триваліший і складніший за описаний ритуал. Здійснюється він з 7 по 13 число спеціально відведеного для цього місяця за арабським календарем (зу-ль-хіджжа) і включає кілька обрядів.

Починається хадж з обряду іхрама — при ведення себе в стан ритуальної чистоти. Символом чистоти є одяг прочанина, що складається з двох шматків білої тканини: один обертається навколо стегон, другий накидається на плечі. Прочани повинні поголитися або просто зрізати пасмо волосся. На час паломництва змінюється і покривало Кааби—з чорного на біле (старі покри вала розрізають на шматки і продають прочанам). Після цього відбуваються обряди "малого паломництва": обхід навколо Кааби, пиття води зі священного джерела, біг між двох пагорбів.Сьомого числа в мечеті Кааби провадиться урочиста проповідь, того же вечора або наступного ранку прочани залишають Мекку.Восьмого числа процесія прочан (хто пішки, автобусами, а хто власним автомобілем) вирушає до долин Міна і Муздаліфа біля гори Арафат (28 км від Мекки), безперервно повторюючи "Ляббейка!" — "Підкоряюся Тобі!".

З полудня до заходу сонця дев’ятого числа відбувається центральний обряд хаджа — вукуф (букв, стояння) поблизу Арафата: прочани слухають проповідь головного імама Священної Мечеті, який на білому коні підіймається на цю гору. Стояння біля гори має нагадувати людям про Страшний суд, коли вони нескінченно довго будуть чекати остаточної віддяки, маючи при собі тільки власні думки, слова і вчинки. Щойно сонце сідає, всі під звуки пострілів і музики рушають в долину Муздаліфа. Тут, поблизу яскраво освітленої мечеті, читаються вечірні й нічні молитви.

Наступного дня, десятого числа, після ранкової молитви прочани прямують удолину Міна, де кидають сім каменів, підібраних напередодні в Муздаліфі, в останній із трьох стовпів. Ці стовпи символізують диявола, а сам звичай нагадує давнє покарання за особливо тяжкі злочини, що й дотепер застосовується на практиці в деяких арабських країнах, і засвідчує рішучість учасників цієї церемонії прийняти сторону добра. Після цього прочани можуть повернутися в Мекку для здійснення останнього тавафа.

У цей же день починається найзначніше мусульманське свято— свято жертвопринесення, що триває чотири дні. Цим святом завершується паломництво. У наш час прочанин просто оплачує спеціальний купон, і від його імені на спеціальній фабриці на околиці Мекки буде заколота вівця, чиє м’ясо відправлять у країни з голодуючим населенням як гуманітарну допомогу.

На зворотному шляху прочани, хоч це офіційно не входить до програми паломництва, намагаються відвідати Медину, де знаходяться могили Пророка й перших праведних халіфів, Єрусалим і місто Хеврон у Палестині, де нібито похований Ісмаїл.

Той, хто здійснив хадж, отримує почесний титул хаджі і право на носіння особливого головного убору - зеленої чалми. Удень Страшного суду хаджі зможе заступитися перед Аллахом за 400 своїх рідних і близьких.За останні 70 років Мекку і Медину відвідало понад 30 млн. чоловік, з них більше 2 млн. побувало там у 2005 р.

Ритуал регулярного паломництва в Мекку певним чином згуртовує мусульман, розкиданих по всьому світі і замінює централізовану релігійну організацію, подібну до організації Християнської Церкви.До п’яти стовпів ісламу іноді додають шостий — "священну війну" — джихад (араб, зусилля, боротьба за віру). Звичай "священної війни" походить з епохи раннього ісламу, коли тривала безперервна війна, пов’язана з розширенням "світу ісламу". Надалі почали виділяти кілька різновидів джихаду:

· боротьба проти ворогів Аллаха, до яких зараховували всіх невірних;

· війна проти тих, хто зазіхає на недоторканність кордонів ісламської держави;

· воєнні дії проти монотеїстів-немусульман, що живуть на ісламській території, але відмовляються сплачувати спеціальні податки на невірних;

· боротьба з віровідступниками й тиранами (саме під останнім приводом у 80-і роки XX ст. йшла "священна війна" між Іраном та Іраком, у якій загинули приблизно 1 млн. мусульман).

Були вироблені конкретні правила ведення війни, що забороняли надмірну жорстокість щодо цивільного населення, масові вбивства і руйнування.

Позаяк переважна більшість мусульман свято вірить, що доля кожного з них заздалегідь визначена, вони сміливо йдуть у бій, твердо знаючи: двом смертям не бувати, однієї – не минути. Крім того, родина загиблих у боротьбі за віру буде користуватися постійною матеріальною і моральною підтримкою інших членів мусульманської громади. Цим користуються як сучасні терористичні ісламістські угруповання, так і західні спецслужби.

Крім п’яти зазначених "стовпів", правовірні мусульмани повинні дотримуватися менш значних розпоряджень і заборон. До їх числа належать наступні:

· Сувора заборона робити зображення Бога, а також взагалі зображувати живих істот. Хоча ця заборона викладена в Корані лише побічно (40:66 та ін.), мусульмани вважають такі зображення богохульством, спробою зрівнятися з Творцем, а спеціалісти-релігієзнавці пояснюють її необхідністю вести безкомпромісну боротьбу із залишками язичництва, що безпосередньо передувало ісламу.

· Заборона вживати свинину, м’ясо паданини або пити кров (5:4; 6:146—147, ін.). Ці заборони дуже нагадують правила кошерної їжі, поширені серед євреїв, численні і впливові громади яких існували на Аравійському півострові і в його центрі Мецці в той час, коли Мухаммад почав проповідувати там іслам. І все-таки, якщо араби сприйняли ці правила від євреїв, то лише тому, що не розводили свиней, а паданину не їли з погляду здорового глузду—у жаркому кліматі це рівносильне самогубству. Щодо заборони вживання крові можна припустити, що вона, як і в євреїв, вважалася сповненою надприродними якостями, що підтримують життя, — адже сильна кровотеча завжди закінчується смертю живої істоти. Ставлення до крові я к до нечистої рідини виявляється й в інших заборонах: якщо підчас готування їжі до неї потрапила кров, то вся їжа вважається нечистою, якщо у власній слині з’явилася кров з ясен — краще сплюнути від гріха подалі.

· Заборона вживати спиртні напої, отримані в результаті процесу бродіння (точніше кажучи, ця заборона стосується вина та пива, але ніяк не горілки, невідомої арабському суспільству часів Мухаммада, але винайденої саме арабами в VIII ст.).

· Заборона грати в азартні ігри. Є відомості, що мекканці зловживали і тим, і іншим, шо відволікало їх від сумлінного виконання релігійних обов’язків, коли запанував іслам: п’яний не здатний належним чином зробити намаз, а азартний гравець може про нього й зовсім забути. Коли ж умовляння Пророка своїх послідовників не подіяли, довелося накласти сувору заборону. Ця заборона дотепер зберігається у вигляді відповідних статей карного законодавства багатьох арабських країн.

· Заборона стягувати відсотки і займатися лихварством (ріба) , через яку банкам в арабських країнах доводиться задовольнятися "комісійними". Причиною заборони ріба, з погляду ісламу, є несправедливість, що заподіюється боржникові кредитором, використанням ним потреби боржника в грошах. Джерела цієї заборони при бажанні можна побачити в обставинах життя самого Пророка, для підприємницької діяльності якого звичайні тоді лихварські 100—400% були дійсно руйнівними.

Найважливішими обрядами в ісламі слід вважати обрізання і жертвопринесення.

Обрізання — давня доісламська традиція, укорінена у багатьох народів у звичаях первісної ініціації, які знаменували перехід до дорослого життя і супроводжувалися низкою фізичних і моральних випробувань, покликаних засвідчити готовність юнака (або дівчини) до виконання нової соціальної ролі. Хоча обрізання є в ісламі обов’язковим, йому не надається такого надзвичайного ритуального значення, як в іудаїзмі, — принаймні, у Корані про нього не сказано ані слова. Проте для звичайних мусульман саме цей обряд разом з відмовою від вживання свинини й алкогольних напоїв є найбільш наочним і зрозумілим знаком приналежності до цієї релігії.

На відміну від іудаїзму, вік хлопчиків, над якими здійснюється обряд обрізання, точно не визначений. Він коливається від 7 до 15 років. Правда, у наші дні його частіше присвячують до початку навчання в школі. Обрізанню передує стриження волосся, перевірка знання основних молитов. Хлопчика вдягають у красивий костюм зі стрічкою через плече з написом "машаллах" ("це те, що побажав Аллах"), саджають на коня, верблюда або в таксі і везуть до фахівця, іноді в супроводі цілого почту родичів, сусідів, знайомих. Після виконання обряду батьки і запрошені дарують винуватцеві цього сімейного свята подарунки, тим більше що найчастіше після операції хлопчик кілька днів змушений провести в ліжку.

Жертвопринесення. Воно є невід’ємною частиною ісламських свят, крім того, він може виконуватися при святкуванні урочистих подій у житті кожного мусульманина. Ритуал цього обряду чітко регламентований і спрямований на запобігання зайвої жорстокості і кровопролиття при його виконанні. Тварина перед закланням повинна бути звернена головою до Мекки, а наближаючи ніж до її горла, треба обов’язково промовити традиційну священну формулу: "В ім’я Аллаха всемилостивого, всемилосердного!" Далі потрібно, щоб при закланні тварини були цілком розрізані чотири великих вени на шиї. Доки тварина рухає кінцівками, необхідно тримати тушу у висячому положенні, щоб краще стікала кров. Птаха обезголовлюють, після чого відпускають, щоб він бив крилами до повного знекровлення. В західноєвропейських країнах обряд жертвопринесення за ісламськими звичаями заборонений — як такий, що суперечить правилам гуманного поводження з тваринами.

Поиск по сайту: