Принцип безпосередності у нотаріальному процесі

Оскільки нотаріальний процес стосується юридично вагомих дій, то для його ініціювання особа має бути правомочною, що передбачає необхідність особистого звернення до нотаріуса, або мати повноваження для цього, у визначених законом випадках, процесуального представника інтересів такої особи* Це положення зумовлено обов'язком нотаріуса здійснювати перевірку відповідних повноважень особи на вчинення нотаріального провадження.

При цьому слід пам'ятати, що деякі нотаріальні дії не можуть вчинятися через представників, а потребують особистої участі заінтересованої особи. Так, ст. 56 Закону України "Про нотаріат" передбачає, що посвідчення заповіту через представника не допускається. У широкому розумінні тут має застосовуватися ч. 4 ст. 62 Цивільного кодексу, яка передбачає неможливість укладення через представника правочину, який за своїм характером може бути укладений лише особисто. Тобто за цією нормою не підлягають посвідченню через представника договори довічного утримання (догляду). Для захисту прав осіб, які не можуть особисто через фізичні вади або хворобу підписатися на договорі. Це можуть зробити за них інші особи за їх дорученням, в їх присутності та присутності нотаріуса чи іншої посадової особи, яка вчиняє нотаріальні дії, про що робиться відмітка в посвідчувальному написі. Крім того, якщо особа хворіє і не може особисто з'явитися до нотаріуса, вона вправі викликати його додому для вчинення нотаріального провадження (ст. 41 Закону України "Про нотаріат").

Але принцип безпосередності стосується не лише визначення повноважень на вчинення нотаріальних дій,56 а також діяльності самого нотаріуса. Так, нотаріус має безпосередньо вчиняти нотаріальні дії, а не передоручати їх вчинення іншим особам. У цьому випадку неможливо погодитись із ч. З ст. 29 Закону України "Про нотаріат", яка передбачає неможливість виконання обов'язків приватним нотаріусом у період його заміщення іншим. Це положення суперечить характеру та змісту нотаріальної діяльності, оскільки при укладенні угоди про заміщення з іншим приватним нотаріусом мається на меті залишити власне робоче місце на час відпустки (хвороби, чи з інших причин неможливості виконання повноважень нотаріуса) працюючим, щоб не втратити клієнтуру, яка звикла звертатися до цього нотаріуса і за цією адресою. Тому положення про те, що на цей період обов'язки нотаріуса виконуватиме інша особа, некоректне, оскільки інша особа виконуватиме власні обов'язки і від власного імені та на підставі угоди про заміщення, але на робочому місці приватного нотаріуса.

Це зумовлено тим, що нотаріус не може навіть своєму помічнику або стажисту доручити (довірити) виконання нотаріальних дій, він не вправі укладати з ним угоду і зазначати в ній про їхню відповідальність за неправильно вчинену нотаріальну дію. Це випливає з того, що лише з іншим нотаріусом можлива відповідна угода про заміщення. Приватний і державний нотаріуси повинні відповідати за вчинені нотаріальні дії в повному обсязі і не можуть перекладати відповідальність на секретарку, помічника за виявлені у подальшому помилки.

У нотаріусів існує й інший практичний спосіб перекласти відповідальність за неправильне зазначення прізвищ, імен і по батькові осіб, а саме надати клієнту надрукований варіант угоди на перевірку, а в разі наступного виявлення помилки посилатися на їх особисту перевірку. Але навіть такі дії не звільняють нотаріуса від відповідальності за правильність і відповідність нотаріального акта дійсності, оскільки таке положення буде суперечити принципу його обгрунтованості.

Принцип безпосередності також проявляється у діяльності нотаріуса щодо безпосереднього дослідження та перевірки доказів (документів) наданих особами для вчинення нотаріальної дії. Якщо такі документи викликають у нього сумнів він має звернутися до органів, установ та посадових (службових) осіб від яких вони вишли чи направити документ на експертизу.

Поиск по сайту: