Розвиток галузі бджільництва залежить як від стану рослинного покриву в Україні, так і від місця розташування конкретної пасіки.На території України спостерігаєтьсянерівномірний розподіл культурних та природних медоносів, що зумовлює особливості й напрями розвитку бджільництва.
Рослинний покрив в Україні дуже різноманітний. Його формують природні угруповання, які представлено різним типом трав'янистих, лісових, а також різного ступеня порушеності та сформованості ценозів, до яких поряд із посівами сільськогосподарських культур належать паркові насадження, газони, лісосмуги. Сучасне співвідношення різних типів рослинності внаслідок посиленого впливу господарської діяльності людини на навколишнє середовище значно відрізняється від того, що існувало кілька десятків років тому. Значні зміни відбулися і в структурі медоносної бази бджільництва. Раніше відвеликоїрізноманітності природних екотипів зчисленною групою медоносів одержували постійний і значний медозбір протягом всього вегетаційного періоду, у результаті чого не виникало потреби в кочівлі пасік, за винятком їх перерозподілу для запилення ентомофільних культур, одержання меду з більш цінних медоносних рослин або з певного типу угідь (лучних, степових, болотних).
Під впливом антропогенної дії відбувся значний перерозподіл у співвідношенні природної та культурної рослинності. І якщо на початку століття переважав перший тип рослинності, то тепер основною є культурна рослинність із значним зростанням синантропної. Відбулися значні зміни також у складі природної рослинності, де у багатьох видів звузився ареал або вони взагалі зникли.
Нерівномірність поширення природних медоносних рослин у фітоценозах зумовлює потребу розробки кількісного методу аналізу їх участі. Особливістю запропонованого кількісного методу (Соломаха В. А. та ін., 1993), який рекомендовано застосовувати для аналізу різних груп рослин, е кількісна оцінка участі певного виду з відповідним балом за його якістю, наприклад, як медоноса. Сума балів усіх медоносів угіддя або угруповання дає можливість визначити категорію угідь, а також доцільність їх використання для одержання продукції бджільництва. Застосовуючи даний метод, можна провести категоризацію природних та антропогенних угруповань з участю в їх складі медоносних рослин. Щодо поширення культурних рослин, то тут основним показником є ділянки, які вони займають та загальна їх площа у відсотках.
Значення культурних рослин, які формують за допомогою людини певні культурні фітоценози, досить істотне.
На значних територіяхвони є основним джерелом одержання промислового медозбору. До цієї групи відносять також значну кількість медоносів, які культивують на припасічних ділянках і які мають певне значення для бджільництва. Сюди належать ваточник сирійський, фацелія пижмолиста, шавлія лікарська, меліса лікарська, огірочник лікарський та інші, характеристика яких наведена у відповідних розділах. До основних культивованих рослин, посіви яких поширені по всій території України, належать гречка, соняшник і ріпак.
Гречка як основна медоносна рослина, що за медоносною цінністю прирівнюється до липи, білої акації чи соняшнику, останніми роками дещо втрачає своє значення через надмірне перенасичення земель різними хімічними
Дніпропетровській та Запорізькій областях, де за сприятливих погодних умов на її посівах одержують промисловий медозбір. Також певний вплив вона має у лісостепових та інших степових областях. На іншій території України її частка в структурі сільськогосподарських культур незначна.
До групи цінних медоносів належить конюшина червона, але, на відміну від люцерни, вона поширена у північних та західних регіонах України, де може мати певне значення для бджільництва. В інших областях вона займає незначні площі.
Досить цінним медоносом, який виділяє нектар і при несприятливих для інших польових культур умовах, є еспарцет. Його широко культивують у східних областях, особливо в Донецькій та Луганській.
Ріпак озимий поширений в Україні дуже нерівномірно. Так, його посівинайчастіше трапляються в західному регіоні, тоді як на сході його практично не культивують. Також нерівномірно розподілені посіви ріпаку ярого, які переважають на північному сході та заході України.
Баштанні культури найбільш поширені на півдні та південному сході України, зокрема у Херсонській області.
Подібні закономірності в розподілі посівів характерні й для кормових баштанних культур, але найбільші площі вони займають у Запорізькій, Дніпропетровській, Донецькій та Херсонській областях.
Овочеві культури, з яких деякі характеризуються медоносними властивостями, розподілені по території України досить нерівномірно, однак їхні посіви є в усіх областях. Території із значними площами овочевих культур зосереджені в усіх зонах України.
Під посівами гірчиці невеликі площі, її культивують зрізка. Найбільші площі під гірчицею зайняті в Криму ті у Рівненській області, де вони є джерелом медозбору.
Коріандр вирощують у Кіровоградській і Миколаївській областях, проте й у цих регіонах під ними незначні посівні площі.
Під посіви тютюну використовують у цілому невеликі площі. Вони зосереджені на південному заході України та в Криму.
На території України значні площі займають плодоягідні насадження. Найбільше їх розміщено у Криму, Чернівецькій області та на Закарпатті, а найменше — на північному сході та південному заході.
Подібні закономірності характерні й для горіхових насаджень, які зосереджені у тих же регіонах. Найбільші площі вони займають на сході країни.
Певні закономірності характерні й для розподілу по території України природних рослинних угруповань. Лісова рослинність найбільш поширена в зонах Полісся та Українських Карпат, де зосереджено до 34% загальної їїплощі по Україні. У середньому по лісостеповій зоні лісистість становить до 16%, у степовій — до 7, а в Криму — близько 12%. Лісові угруповання досить не однорідні за видовим складом та наявністю медоносних рослин. Так, неможливо порівняти дубові ліси з наявністю липи серцелистої із сосновими лісами. Але в цілому лісова рослинність забезпечує сприятливі умови для весняного розвитку бджолосімей та промислового медозбору в різні періоди.
Лучна рослинність, яка представлена сіножатями та пасовищами, більш рівномірно поширена по території України. Вона представлена різними угрупованнями лук, степів та галофільної рослинності. Ці угіддя мають різне промислове значення для галузі бджільництва.
Болотна рослинність поширена здебільшого на Поліссі та в Українських Карпатах.
Нерівномірність поширення природних і культурних медоносів у фітоценозах та різне їх співвідношення на певних площах зумовлюють потребу еколого- типологічного зонування території за поширенням медоносних рослин (Соломаха В. А. та ін., 1992). У його основу було покладено результати аналізу територіальних особливостей розподілу різних за якістю угідь, у яких наявні різноманітні медоносні рослини. Території, близькі за складом угідь, мають статус окремої одиниці районування залежно від ступеня їх однорідності.
Крім того, враховували також результати аналізу наявних рослинних угруповань певної території за складом медоносів із виділенням типологічно близьких їх сукупностей, що дає можливість оцінити ці угіддя. Зонування можна виконувати у певному адміністративному формуванні в межах зони або навіть усієї території України. Одержані одиниці районування порівнюють з такими інших зонувань, проведених за результатами аналізу розподілу рослин, насамперед геоботанічного, агротипологічного, лукотипологічного, а також з особливостями поширення посівів різних польових культур, садів, лісів.
Щодо співвідношення площ, зайнятих різними польовими культурами, то слід зазначити, що їх структура по роках змінюється в межах певного адміністративного району або господарства, але це не позначається на рівні областей або частин природних зон. Оскільки в межах типологічного району площі під культурними медоносами не є сталими з року в рік, здійснюючи еколого-типологічне зонування, доцільно використовувати дані про розподіл посівів польових культур на значних площах.
Зонування усієї території України за характером розподілу медоносних рослин полегшується, якщо вже здійснено ряд прикладних районувань різних типів рослинності: лукотипологічного (природних кормових угідь, які охоплюють луки, степи, болотну й галофільну рослинність), агротипологічного (орних земель за засміченістю їх бур'янами), рослинного покриву порушених земель, лісотипологічного (лісової рослинності з урахуванням поширення типу лісу в різних екологічних умовах). Сучасний стан рослинності відбито в створеному агротипологічно- му районуванні, частково — у лукотипо- логічному та районуванні порушених земель. Щодо лісотипологічного слід зазначити, що таке районування здійснене, проте в основу його покладено розподіл груп індикаторних видів у різних екологічних умовах. Але антро-погенне переродження лісів та значне порушення ценозів потребують створення типології лісів на основі аналізу всього флористичного складу угруповань у різних екологічних умовах.
Зонування можливе за наявності відповідної типології різноманітних рослинних угруповань. Навідміну від класифікації, основу якої становить синтаксономічна схема, типологія об'єднує компактну систему одиниць, які мають певну екологічну однорідність, а також подібне господарське використання.
Для впровадження такого зонування передусім потрібно визначити участь медоносних рослин у межах конкретних типів рослинного покриву. Кожний тип характеризується різною кількістю медоносів, шо мають неоднакову нектаропродуктивність і відіграють неоднакову роль в угрупованнях даного типу, на основі чого види оцінюють у балах. Підсумовуючи бали тих чи інших медоносів у складі проаналізованих угруповань типу, одержують загальну оцінку угідь, на основі якої визначають їхню категорію. Аналіз розподілу різних за цінністю угідь з урахуванням складу медоносних рослин на певній території дає можливість розробити систему територіальних утворень з подібним складом типологічних одиниць.
Одиницями типізації території за особливостями розподілу медоносних рослин ми використали традиційні район, округ, провінцію. Підпорядкованість їх теж звичайна. Район є найменшою основною одиницею, а округ та провінція мають відповідно значно виший рівень із менш конкретним змістом.
Для типологічного району характерний близький спектр природних та культурних медоносів у більш-менш однорідних екологічних умовах в межах однієї природної зони. Близькість спектрів рослинних угруповань визначала експериментально по кожному типу рослинності, включаючи й антропогенно порушені землі, при цьому враховували особливості розподілу по дослідній території угруповань різних типів рослинності з певною участю медоносів, а також окремих видів культурних рослин-медоносів. Території, близькі за складом і однорідні за характером розподілу медоносів, мають статус типологічного району. Таким чином, район виділяється на основі еколого-типологічної єдності території за складом спектрів медоносів у різних типах рослинних угруповань з подібними екологічними умовами. Райони одержали відповідні номери в межах природної зони.
Наступним рівнем у запропонованій нами градації є типологічний округ. Ця одиниця характеризується більшою різноманітністю медоносів у природних та культурних ценозах. Разом із тим вона характеризується певною екологічною подібністю у межах більшої за розміром частини природної зони. Округ містить один або кілька типологічних районів, які об'єднуються на екологічній основі.
Типологічну провінцію за характером розподілу медоносних рослин визначали, як і в інших прикладних районуваннях. Так, у межах природних зон виділяють Правобережно- й Лівобе- режнодніпровську провінції. Карпатську та Гірськокримську визначають як окремі провінції, а Степовий Крим входить до Лівобережнодніпровської степової провінції. Зазначений поділ території України з урахуванням розташування р. Дніпро зумовлений тим, що частини зон значною мірою різняться між собою загальними особливостями грунтів і відповідно різним рослинним покривом із специфічним складом медоносів.
За наведеними принципами розроблено, наприклад, типологічне районування Лісостепу України. Так, межі цієїних угідь з наведенням конкретних строків їх використання. Дані у вигляді діаграм по рослинних типах або польових культурах у межах регіонів дадуть можливість не тільки визначити рівень забезпечення бджіл нектаром протягом медозбору, а й розкриють специфічність та наявні відмінності між ними в межах України. На цьому рівні можна створити діаграми перерозподілу за типами медоносних угідь та за строками їх використання у межах областей. При перерахунку запасівнектару природних і культурних медоносів можна визначити загальну кількість бджолосімей, оптимальну для області.
Основні напрями перерозподілу пасік протягом сезону передбачено визначати на рівні району, який е основною одиницею еколого-типологічного зонування території за поширенням медоносних рослин. Це зумовлено тим, що типологічний район — це одиниця з більш-менш однорідним та специфічним розподілом медоносних угідь. Напрями кочівель установлюватимуть у межах району стосовно біологічної готовності різних типів природної та культурної рослинності, а також потреби перерозподілу пасік протягом сезону. Перспективні напрями кочівель матимуть строково-типове зображення, оскільки у певні періоди сезону активної діяльності бджіл пасіку необхідно перевозити до квітучих медоносів культурної або природної рослинності. Схеми перерозподілу будуть конкретними для кожного району, але райони, які входитимуть в один округ або навіть провінцію, матимуть деякі подібні риси.
Найбільш раціональним є зображення на картах схем розподілу кількості бджолосімей на рівні конкретних господарств або адміністративного району.
Проте слід зазначити, що сучасне співвідношення природної та антропогенної рослинності неможливо вважати оптимальним з відповідних причин.
Так, значну частину розораних земель, насамперед болотних масивів та лучних ділянок у заплавахрічок, внаслідок екологічної своєрідності їх екотипів неможливо використати в сучасному агрокомплексі без значних витрат. Порушення існуючих екосистем внаслідок господарської діяльності людини також зумовлює значні зміни в навколишньому середовищі. Зокрема, розорювання заплав річок спричинило їх обміління і навіть зникнення деяких малих річок. Через осушення значних масивів поліських боліт змінився клімат цього регіону.
Отже, для кожного типу ландшафту передусім необхідно визначити оптимальне співвідношення природного та антропогенного рослинного покриву, яке треба зберігати як господарсько доцільне. Також необхідно передбачити (змоделювати) ті зміни в поширенні медоносів, що відбуватимуться при перетворенні природного рослинного покриву внаслідок впливу антропогенного фактора, як при цьому зменшуватиметься видова різноманітність рослинних угруповань, у тому числі й за рахунок медоносів. Потрібно враховувати і те, що частина видів, які з'являються у ценоза^ на зміну природних, є також медоносами, але загальне зниження біопродуктивності рослинних угруповань зумовлює зменшення кількості нектару.
Значно підвищити цей показник можна за рахунок відновлення природного рослинного покриву, оптимального для наявних грунтів визначеної природної зони. Це спостерігається при створенні штучних лісових насаджень, де при садінні однієї деревної породи можуть утворюватися похідні лісові угруповання лише через кілька десятків років, причому вони будуть значно відрізнятися від корінних ценозів за загальним флористичним складом та за наявністю медоносних рослин. Більш перспективними є методи відновлення природного рослинного покриву на місці розораних лук і степів (створення так званих агролук та агростепів), коли досягають майже повної подібності створюваного ценозу до вихідного природного (ДзибовД.С., 1975). Воно відбувається за рахунок використання повного насіннєвого банку лук або степів у найбільш збережених ділянках (наприклад, у заповідниках або заказниках) шляхом перенесення їх на розорану ділянку. Використання зазначеного методу дасть можливість досить ефективно і на значних площах відновлювати природний рослинний покрив у заплавах річок, на крутосхилах та інших невгіддях. При цьому суттєво поліпшиться баланс медоносних рослин місцевості за рахунок більшого поширення цінних лучних та степових медоносних рослин.
У разі, коли десятки кілометрів площі займають масиви полів (це спостерігається у степовій та лісостеповій зонах), які перемежовані лише лісосмугами, виникає гостра потреба у постійному перерозподілі пасік. Оскільки більшість населених пунктів оточені полями сівозмін, основна маса пасік, які тут розташовані, існує за рахунок наявної рослинності або посівів культурних медоносів поблизу села. Значну кількість пилку та нектару бджоли збирають із бур'янів на посівах польових культур (Соломаха В. А. та ін., 1992), атакож із рослин на порушених різною мірою землях.
Кочівля пасік до посівів культурних медоносів створює значні незручності, а в деяких випадках не дає позитивних результатів. Найкращий варіант, коли пасіка розмішена поблизу посівів кількох культур медоносів або поряд знаходиться хоча б невеликий масив природних медоносних угідь. Тому в сучасному агроландшафті необхідно створювати оптимальні умови для бджільництва за рахунок більш різноманітного розподілу культурних та природних медоносів.
Слід зазначити, що поряд із поширеними культурними медоносами є досить значна група рослин, які вирощують лише у садах та парках, на присадибних ділянках. Найперспективніші серед деревних і кущових порід — бархат амурський, гледичія колюча, лохвузьколистий, софора японська, сніжноягідник прирічковий тощо. Також доцільно на присадибних ділянках та поблизу колективних пасік вирощувати синяк звичайний, огірочник лікарський, змієголовник молдавський, гісоп лікарський, сильфій пронизано- листий, головатень круглоголовий та ін.
Проведення необхідних заходів щодо інвентаризації й поліпшення складу природних та культурних медоносних рослин дасть можливість значно поліпшити нектарний запас різних типів ландшафту України.