Медоносна бджола серед усіх комах визнана найціннішим запилювачем квіток, є важливою складовою екології і сприяє природному відтворенню та збагаченню рослинного світу. Продуктивна діяльність бджолиних сімей суттєво впливає на підвищення врожайності плодів і насіння ентомофільних сільськогосподарських культур. Залучення додаткових резервів їх запилення можливе через раціональне поєднання корисної дії медоносних бджіл і диких комах.
Проте фауна бджіл у різних грунтово-кліматичних зонах Українипотребує подальших детальних досліджень. За різної співвідносної чисельності запилювачів у певному екологічному середовищі виникає необхідність наукового обґрунтування норм бджолиних сімей та регулювання розвитком штучно розмножуваних комах для досягнення синхронізації з періодом цвітіння рослин.
Раціональне використання медоносних бджіл та диких поодиноких осмій (рогатої і рудої) для запилення помідорів у теплицях та люцерни в умовах Прикарпаття і визначає актуальність курсової роботи.
ЗАПИЛЕННЯ КВІТОК,Пристосування рослин до перехресного запилення
Запилення й запліднення у рослин. Пилкові зерна, в яких міститься чоловічі статеві клітини рослин (спермії), утворюються в пиляках. Жіноча статева клітина (яйцеклітина) міститься в зав'язі маточки. Розвиток зав'язі, формування плодів і насіння можливі тільки після злиття спермія з яйцеклітиною. Процес взаємної асиміляції двох статевих клітин називається заплідненням. Воно відбувається після того, як пилок перенесений із пиляків на приймочку маточки, тобто в результаті запилення.
Запліднена клітина, яка називається зиготою, має подвійний (диплоїдний) набір хромосом, оскільки перед злиттям статевих клітинах був одинарний (гаплоїдний) набір хромосом. Продуктивність і життєва сила нового організму тим вища, чим багатша спадкова основа статевих клітин, що зливаються, і чим вона більше відрізняється.
Для порівняно невеликої кількості видів рослин властиве самозапилення. Вони дають урожай насіння при перенесенні пилку з пиляків на приймочки маточки в межах однієї квітки. Але й самозапильні рослини, як зазначає Ч. Дарвін, потребують запилення пилком з інших рослин, тобто перехресного запилення.
Статеві клітини з різних рослин збагачують спадкові якості нового гетерогенного організму. Перехресне запилення стало в еволюції рослинного світу прогресивним, до нього пристосувалося близько 80% видів квіткових рослин. Існує дві форми перехресного запилення: між квітками в межах однієї рослини - гейтоногамія і перенесення пилку з інших рослин - ксеногамія.
Перенесення пилку з одних квіток на інші здійснюється різними способами; вітром(анемофілія), водою (гідрофілія), птахами (орнітофілія). Але найбільшого поширення набуло запилення комахами (ентомофілія). Медоносні бджоли, джмелі та інші види комах забезпечують запилення 4/5 всього числа квіткових рослин.
Протягом історичного розвитку ентомофілії у рослин виробились різні пристосування, які перешкоджають самозапиленню і сприяють попаданню на приймочки пилку з інших квіток. Вони зумовлені будовою та фізіологічними особливостями квіток. До таких пристосувань належать: розміщення окремо чоловічих і жіночих статевих органів, тобто одностатевість квіток у однодомних (огірок, гарбуз) і дводомних рослин (верба, коноплі); гетеростилія, або різностовпчастість, коли в одних квітках високі стовпчики маточок і короткі тичинки, а в інших - низькі стовпчики й довгі тичинки, наприклад, у гречки, плакуна верболистого; різночасне достигання тичинок і маточок, унаслідок чого розсипання пилкових зерен із пиляків не призводить до запилення через незрілість приймочок (у соняшнику та інших рослин родини складноцвітих), або закінчення функціонування приймочок до вистигання власного пилку (у яблуні, груші); самостерильність, що характеризується нездатністю пилку проростати на приймочці маточки або несумісністю статевих клітин при заплідненні, внаслідок чого виявляється само неплідність, наприклад, у плодових дерев, коли запилення квіток навіть умежах одного сорту, не дає врожаю.
Для приваблювання бджіл, джмелів та інших корисних комах, що здійснюють перехресне запилення, у рослин виникли різні пристосування: виділення квітками ароматичних речовин, забарвлення пелюсток та інших частин у різні кольори, формування добре помітних великих суцвіть, своєрідна будова квіток. Але найсильнішим фактором, що забезпечує різну інтенсивність відвідування квіток іперенесення пилку, є пожива для комах - нектар і пилок. Збираючи корм, бджоли увійшли в тісний зв'язок із рослинами і приносять їм величезну користь. Незапилені квітки відмирають, плодів і насіння не утворюють.
Запилення бджолами ентомофільних сільськогосподарських культур не є стихійним, як було колись у природі. В господарствах з великими площами посівів воно потребує планової організації. Науковими установами розроблені й рекомендовані виробництву норми кількості бджолиних сімей на 1 га запилюваних культур.
За такими нормами до певних площ підвозять потрібну кількість сімей і розміщують так, щоб бджоли могли на близькій відстані, бажано до 800-1000 м, інтенсивно відвідувати квітки і здійснювати запилення. Коли масиви рослин великі, а форма площі витягнута і сягає понад 1 км, то організовують зустрічне запилення. При цьому пасіки розміщують з протилежних країв поля чи саду, від чого середня частина запилюватиметься внаслідок зустрічної спрямованості льоту бджіл і рівномірного розподілу їх на площі. Найефективніше здійснюється запилення в разі розміщення пасік у центрі садової ділянки чи посіву, звідки відстань до країв зменшується.
За неповної забезпеченості посівних площ місцевими бджолиними сім'ями господарства залучають на договірних умовах додаткову кількість, сплачуючи певну суму за надані послуги. Оренда бджіл на період цвітіння і запилення окремих провідних ентомофільних культур буває вигіднішою, ніж утримання додаткової кількості сімей на пасіці при обмежених ресурсах нектару.
Дефіцит запилювачів спостерігається в господарствах з великими площами плодових насаджень, посівів соняшнику, люцерни. Тому організовують міжгосподарські та міжрегіональні перевезення бджолиних сімей - кочівлі.