НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ. НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПРАВА ТА ПСИХОЛОГІЇ

Кафедра цивільно-правових дисциплін

ПЛАН ПРОВЕДЕННЯ

СЕМІНАРСЬКОГО ЗАНЯТТЯ

ТЕМА №_8. Позовне провадження. Провадження у справі до судового розгляду.

З дисципліни:Цивільний процес

Категорія слухачів: студенти 4 курсу

Навчальна мета: Формування у студентів уявлення про поняття та сутність позовного провадження; поняття, елементи та види позовів; вимоги до позовної заяви; підстави залишення позовної заяви без руху, повернення заяви; поняття та зміст зустрічного позову; об’єднання і роз’єднання позовів; мету та зміст попереднього судового засідання; поняття, підстави види забезпечення позову, призначення справи до розгляду.

Поглиблення і закріплення знань, отриманих на лекції і в процесі самостійного вивчення законодавства, інших нормативних матеріалів, правової літератури, необхідної для отримання спеціальних знань.

Виховна мета:Виховувати у студентів уміння творчо дискутувати, аналізувати різні погляди, робити аргументовані узагальнення і висновки.

Розвивальна мета: Прищеплення студентам навички пошуку, користування і викладу навчального матеріалу з вивченої теми.

Обсяг навчального часу: 2 години.

Навчальне обладнання, ТЗН: дошка, крейда.

Наочні засоби:

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки: Теорія держави і права, Конституційне право, Цивільне право.

Навчальні питання:

1. Поняття та сутність позовного провадження

2. Поняття, елементи та види позовів

3. Форма і зміст позовної заяви

4. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви

5. Поняття та зміст зустрічного позову

6. Об’єднання і роз’єднання позовів. Мета та зміст попереднього судового засідання

7. Поняття та підстави для забезпечення позову

8. Види забезпечення позову

9. Призначення справи до розгляду.

Література:

a. Конституція України: Закон України від 28.06.1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30.

b. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник / За заг. ред. С.С. Бичкової. – К.: Атака, 2006. –

c. Цивільний процесуальний кодекс України. – К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2006.

d. Цивільний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Тертишніков В.І. – Х.: Ксилон, 2006.

Методичні поради з викладання теми:

Перше питаннямає на меті з’ясування поняття та сутності позовного провадження. Позовне провадження – це вид провадження у цивільному процесі, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних відносин.

Позовна форма захисту цивільного права та інтересу передбачає, як правило, три критерії:

1) матеріально-правовий інтерес (вимогу), що випливає із факту порушеного, невизнаного чи оспорюваного права;

2) наявність спору про право;

3) участь у спорі сторін (позивача і відповідача) із протилежними інтересами.

Отже, наявність спору про право цивільне визначає характерну рису позовного провадження: участь у ньому двох сторін – позивача і відповідача, спір між якими повинен вирішити суд.

Правила позовного провадження є загальними правилами цивільного судочинства. Розгляд справ у наказному та окремому провадженнях здійснюється за цими ж правилами з урахуванням винятків і доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження (ст. 97, 235 ЦПК).

При розгляді другого питання варто зазначити, що позов втілює в собі право заінтересованої особи на відкриття провадження в цивільній справі у суді і судової діяльності на захист порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу, державних і суспільних інтересів.

Позов – це звернена через суд матеріально-правова вимога позивача до відповідача про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного суб’єктивного права або інтересу, здійснена у визначеній законом процесуальній формі.

Сутність позову визначається з урахуванням нерозривної єдності двох його аспектів: матеріально-правового і процесуального. Матеріально-правовий аспект позову – це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист матеріального права. Процесуально-правовий аспект – це вміщена в позові вимога позивача до суду про захист права із спірних правовідносин. Це також втілення матеріальної вимоги позивача у визначеній процесуальній формі: позовній заяві, пред’явлення якої до суду спричинює правові наслідки.

Елементи позову. Позов складається з трьох елементів: предмета позову, підстави позову, змісту позову.

Предмет позову складає та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.

Предмет позову характеризується певним змістом, а в окремих випадках і окремим об’єктом. А тому при характеристиці предмета позову необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об’єкта. Наприклад, предметом позову про виселення громадянина будуть спірні правовідносини, а об’єктом – житлове приміщення.

Підстава позову – це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п. 5 ч. 2 ст. 119 ЦПК), і докази, що підтверджують позов (п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право нале­жить позивачу, а на відповідача покладені певні обов'язки, складають активну підставу. До їх складу входять також фак­ти, які обґрунтовують належність доказів до справи, те що по­зивач і відповідач є суб'єктами прав та обов'язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вбача­ється, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або утвердження за собою права, яке йому не належить. Ці факти обґрунтовують необхідність подання позо­ву та захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи невизнане, є загроза його порушення чи необхідність у зміні існуючих між сторо­нами правовідносин.

Зміст позову – це частина позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.

Значення елементів позову полягає у тому, що 1) за ними визначаються межі судового розгляду, адже суд відповідно до ст. 11 ЦПК розглядає цивільні справи в межах заявлених сторонами вимог, не можуть вийти за них суди апеляційної та ка­саційної інстанцій при перегляді судових рішень; 2) Елементи позову також індивідуалізують його, допомагають встановити тотожність з іншими. Це має вирішальне значення при відкритті провадження у справі та розвитку процесу у спорі.

ВИДИ ПОЗОВІВ

Матеріально-правова класифікація позовів заснована на матеріально-правовій ознаці – за матеріально-правовою належністю правовідносин. Грунтуючись на зазначеній ознаці, позови поділяють на цивільні, трудові, сімейні, житлові, земельні тощо. Такий поділ з урахуванням особливостей їх розгляду в судовому процесі має практичне значення при узагальненні судової практики. На цій основі побудовані Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Третє питання. Позов подається до суду у формі позовної заяви, яка відпо­відає предмету, підставі та змісту позову, а також вимогам щодо змісту, форми та документального супроводження, вста­новленим ст. 19 ЦПК та іншими нормативами актами законо­давства, зокрема тими, що регулюють спірні матеріальні пра­вовідносини.

Реквізити позовної заяви:

—найменування суду, до якого подається заява;

—ім'я (найменування) позивача і відповідача, а також ім'я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номери засобів зв'язку, якщо такі відомі;

—зміст позовних вимог;

—зазначення ціни позову щодо вимог майнового характеру;

—виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги;

—зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування (ч. 2 ст. 119 ЦПК).

Позовна заява підписується позивачем або його представ­ником із зазначенням дати її подання. До неї додаються доку­менти відповідно до переліку, зазначеного у позовній заяві, а також ті, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду спра­ви. Якщо позовна заява подається представником позивача, до неї додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження.

Відповідно до ст. 120 ЦПК позовна заява та документи, що додаються до неї, мають бути подані до суду у копіях по кіль­кості відповідачів та третіх осіб. Однак це правило не поши­рюється на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслідок злочину чи заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рішеннями, діями чи без­діяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Четверте питання. Залишення заяви без руху – призупинення вчинення процесуальних дій щодо відкриття провадження у справі для надання позивачеві чи іншому заявникові можливості усунути недоліки у позовній заяві щодо змісту, форми чи порядку надання у строк, встановлений судом. Відповідно до ст. 121 ЦПК суддя, встановивши, що до суду подана позовна заява з вадами змісту, форми чи порядку подання, не оплачений судовий збір чи витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху. Про це повідомляють позивача і надають йому строк для усу­нення недоліків. Така ухвала не може бути оскаржена в апеля­ційному порядку, оскільки не перешкоджає розвитку процесу у справі.

Якщо позивач у встановлений ухвалою строк усуне зазна­чені судом недоліки, то заява вважатиметься поданою у день її первісного подання до суду. Це правило встановлене для за­безпечення доступності правосуддя, адже позивач може в силу юридичної необізнаності чи з інших підстав випустити той чи інший момент, який є обов'язковим щодо подання позовної заяви до суду.

Якщо ж позивач не усуне вказані судом недоліки, заява вва­жається неподаною і повертається позивачеві, що не перешко­джає повторному зверненню до суду у загальному порядку.

Повернення позовної заяви – це закріплене в ухвалі воле­виявлення суду щодо відмови прийняти позовну заяву з під­став, визначених законом, яке не перешкоджає повторному зверненню до суду за умови усунення тих перешкод, що стали підставою для повернення заяви.

Суд повертає заяву позивачеві, якщо:

1) позивач до відкриття провадження у справі подав заяву про повернення йому позову;

2) заяву подано недієздатною особою;

3) заяву від імені позивача подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;

4) справа не підсудна цьому суду;

5) подано заяву про розірвання шлюбу під час вагітності дружини або до досягнення дитиною одного року без дотримання вимог, встановлених СК (ст. 121 ЦПК).

Відповідно до ст. 219 ЦПК ухвала про повернення позовної заяви може бути об'єктом апеляційного оскарження.

П’яте питання Зустрічний позов – це заявлена відповідачем до позивача в справі самостійна зустрічна позовна вимога для спільного її розгляду з первісним позовом. Зустрічний позов не є позовом особливого виду, а відноситься до позовів про присудження, визнання чи перетворення.

Наукою цивільного процесуального права зустрічний позов визначається одночасно як самостійна матеріально-правова вимога відповідача до позивача, яка пред’явлена для сумісного розгляду з первісним позовом, і як форма захисту проти вимог позивача.

У ст. 123 ЦПК зазначаються умови прийняття судом зустрічного позову: 1) коли обидва позови взаємопов’язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин; 2) коли вимоги за позовами можуть зараховуватися; 3) коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.

Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд ухвалює єдине рішення, в якому конкретно дає відповідь і на первісну вимогу позивача, і на зустрічну вимогу відповідача.

Зустрічний позов – це активний захист проти позову.

Зустрічний позов відрізняється від заперечення проти позову за наступними ознаками:

1) пред’являючи зустрічний позов (самостійну зустрічну позовну вимогу), відповідач прагне відхилити первісний позов цілком або частково. Заперечення відповідача проти позову, на відміну від зустрічного позову, цієї мети не переслідує;

2) зустрічний позов повинен бути викладений у формі позовної заяви, яка подається з додержанням загальних правил пред’явлення позову і повинна відповідати вимогам статей 119 і 120 ЦПК; щодо письмового заперечення проти позову, то його спеціальна форма і зміст не визначені;

3) зустрічний позов може бути пред'явлений до початку розгляду справи по суті. (ч. 1 ст. 123 ЦПК); строк подання заперечення проти позову законом не обмежений (ст. 128 ЦПК).

Ухвала про відмову в прийнятті зустрічної позовної заяви не може бути оскаржена, тому що не заважає розгляду справи за первісним позовом. Відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Зустрічний позов може бути пред’явлений як самостійний позов.

Розгляд шостого питання Об’єднання позовів полягає в тому, що в одному провадженні у справі може бути об’єднано кілька однорідних вимог одного і того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача (ч. 1 ст. 126 ЦПК).

Об’єднання позовів сприяє економії процесуальних засобів і є перешкодою для прийняття судом суперечливих рішень. Цим досягається швидкість в провадженні справи і зменшуються судові витрати. При об’єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення, при цьому всі вони підлягають вирішенню судом у спільному процесі і по кожній з них суд повинен дати відповідь.

Під однорідністю вимог слід розуміти вимоги, які витікають з одних і тих самих правовідносин (наприклад, вимоги про поновлення на роботі і виплаті середнього заробітку за вимушений прогул; з сімейних правовідносин – про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дітей тощо).

Об’єднання позовів можливе за ініціативою позивача, коли кілька однорідних позовних вимог об’єднується в одній позовній заяві.

Об’єднання позовів можливе також за ініціативою суду. Суддя, спираючись на ст. 126 ЦПК, може постановити ухвалу про об’єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. При об’єднанні позовів кожна з вимог зберігає самостійне значення, але всі вони підлягають вирішенню судом сумісно в одному процесі. За кожною з вимог суд повинен дати відповідь у своєму рішенні. Якщо щодо якоїсь з позовних вимог, до якої сторони подавали докази і давали пояснення, не буде ухвалено рішення, такий недолік може бути виправлено ухваленням додаткового рішення (ст. 220 ЦПК).

Залежно від обставин справи суддя вправі постановити ухвалу про роз’єднання кількох поєднаних в одному провадженні вимог у самостійні провадження, якщо їх спільний розгляд ускладнює вирішення справи (ч. 2 ст. 126 ЦПК). Так, коли разом з розірванням шлюбу заявлена вимога про поділ сумісного майна подружжя і такий поділ впливає на інтереси інших осіб, така вимога виділяється в самостійне провадження.

Сьоме питання. Забезпечення позову – це застосування судом, в провадженні якого знаходиться справа, заходів для створення можливості виконання у майбутньому рішення суду про присудження у випадках, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення.

Інститут забезпечення позову врегульований статтями 151-155 ЦПК і спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати, продати або знищити майно.

Підставою для забезпечення позову є заява осіб, які беруть участь у справі. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обгрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Заходи забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо їх невжиття може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду (ч. 2, 3 ст. 151 ЦПК). Забезпечення позову може стосуватися усієї матеріально-правової вимоги чи її частини.

Забезпечення позову може мати місце і до подання позовної заяви з метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності. У цьому разі заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (ч. 4 ст. 151 ЦПК).

Восьме питання. Види забезпечення позовузазначені у ст. 152 ЦПК

Суд може допустити заміну одного способу забезпечення позову іншим за заявою однієї із сторін і зважаючи на пояснення другої сторони. Заходи забезпечення позову можуть бути також скасовані судом, який розглядає справу.

Запитання до семінару 1 (__2_ год.):

1. Поняття та сутність позовного провадження

2. Поняття, елементи та види позовів

3. Форма і зміст позовної заяви

4. Залишення позовної заяви без руху, повернення заяви

5. Поняття та зміст зустрічного позову

6. Об’єднання і роз’єднання позовів. Мета та зміст попереднього судового засідання

7. Поняття та підстави для забезпечення позову

8. Види забезпечення позову.

Завдання для самостійного вивчення (__6_ год.):

Опрацювати питання «Судовий збір у цивільному процесі».

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Поиск по сайту: